Читайте также:
|
Залежно від локалізації і характеру захворювань спочатку проводиться масаж паравертебральних областей, потім здорової і хворої кінцівки (зони, сегменту). Масаж кінцівок проводять з проксимальних відділів. При захворюваннях використовують прийоми погладжування, розтирання, а з 3-5 дня і м'яка розминка. Застосування цього прийому з перших днів приводить до загострення захворювання: наступає посилення болю, набряку. Масаж в перші дні повинен бути щадний. Тривалість масажу 15-20 хв. Курс 10-20 процедур.
При відновленні тренувань проводиться попередній масаж протягом 5-10 мін з подальшим накладенням тейпа. Терміни накладення тейпа складають від 15 до 30 і більше днів.
Сегментарно-рефлекторний масаж призначається в день виникнення травми або захворювання. Процедури масажу в перші 3-5 днів проводяться багато разів (2-3 рази на день).
Це основна схема проведення масажу, але можуть бути і відхилення, обумовлені індивідуальними особливостями (вага, вік, стать), а також характером і локалізацією травм і захворювань. Проте у всіх випадках необхідно керуватися наступними методичними вказівками:
1. Масаж проводиться на масажній кушетці з ножним кінцем, що підводиться.
2. При вираженому набряку тканин на кінцівках (кінцівки) їх підводять на 15-25°.
3. У перший день тривалість масажу дещо менше запропонованої схеми.
4. Під час проведення масажу температура в приміщенні повинна бути не нижче 20°С, у разі прохолоднішого повітря масаж проводиться через легкий одяг.
5. У першу добу після масажу на травмовану ділянку накладається гель і фіксується пов'язкою.
6. Повторна процедура масажу проводиться через 3 години [2, 274].
Протипоказання до проведення сегментарно-рефлекторного масажу при виникненні пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату:
1. Виражений набряк, сильний біль.
2. Наявність шкірних (м'язових) пошкоджень (екскоріації, відкриті рани, запальні процеси на шкірі та ін.).
3. Переломи кісток.
4. Висока температура тіла (зверху 38°С).
5. Гострий попереково-крижовий радикуліт (при вираженому корінцевому синдромі).
Вказані протипоказання відносяться до масажу травмованих ділянок, але хребет і здорову кінцівку масажувати можна в перший день виникнення травми (або захворювання), а поперековий відділ не масажують тільки при гострому попереково-крижовому радикуліті (при вираженому корінцевому синдромі). Не масажують кінцівку, якщо виражений тромбофлебіт, відмічене збільшення лімфатичних вузлів та їх запалення.
Розроблена методика сегментарно-рефлекторного масажу, що включає спеціальні прийоми дії на масажовані тканини, направлена на усунення патофізіологічних проявів і відновлення нормальної рухливості опорно-рухового апарату. Крім того, усуваючи біль, масаж робить позитивний вплив на ряд патологічних процесів у внутрішніх органах, судинній системі, тканинах опорно-рухового апарату, прямо або опосередковано пов'язаних із змінами сполучнотканинних елементів хребта, обумовлених рефлекторним зв'язком. Підтвердженням рефлекторного характеру болю, напруження м'язів є їх оборотність під впливом сегментарно-рефлекторного масажу.
Масажними прийомами здійснюється дія на рефлекторну зону (область), стимуляція якої приводить до зміни активності певного елементу – еферентного волокна або сенсорного нейрона.
Розроблена методика масажу заснована на анатомо-фізіологічних особливостях тканин, сегментарній будові тіла. При пошаровій дії на тканині спеціальними масажними прийомами виникає реакція у відповідь з відповідних органів. Дія на сегменти дає можливість впливати на патологічно змінені тканини і органи.
Висновки
Отже, велике значення в практиці дитячих хвороб, особливо в шкільній гігієні, мають викривлення хребта: фізіологічні (два вперед – шийний і поперековий лордоз і два назад – грудний і крижовий кіфоз) і набуті. Набуті викривлення хребта найчастіше виникають у фронтальній площині (вбік) і називаються сколіозом. Сколіоз різної вираженості нерідко виявляється у школярів, хоч він формується ще в дошкільному віці. Розвиток сколіозу у школярів прогресує від неправильного сидіння за партою або столом.
Наукові роботи довели, що у 86% дітей шкільного віку виявляються симптоми, які вказують на наявність порушень у хребті. Впродовж життя у одних ці симптоми зникають, у інших трансформуються в сколіоз, кіфоз, порушення постави, будь-яка додаткова травма тіла може посилити ці хворобливі прояви.
Терміном "сколіоз" позначається бічне викривлення хребта. Причому цей термін уживається як відносно функціональних вигинів хребта у фронтальній площині ("функціональний сколіоз", "сколіотична постава", "антальгічний сколіоз"), так і відносно прогресуючого захворювання, що приводить до складної, деколи важкої деформації хребта ("сколіотична хвороба", "структуральний сколіоз").
Методом виявлення сколіозу і неправильної постави є огляд дитини. Потрібно оглядати при хорошому освітленні, при різному положенні дитини, при достатньому ступені оголення тіла дитини. Потрібно оглядати повільно і в певній послідовності: передньої і задньої поверхні тіла, збоку, при нахиленому вперед корпусі, лежачи.
Сколіоз відноситися до групи захворювань опорно-рухового апарату, пов'язаних із зміною постави. Цими захворюваннями займаються ортопеди, вони ж, після обстеження, рекомендують лікування (індивідуально підібрана лікувальна фізкультура, масаж, ФТЛ, відвідування басейну, носіння корсета, за показаннями мануальна терапія і т. д.).
Лікування сколіозу складається з трьох взаємопов'язаних ланок: мобілізація викривленого відділу хребта, корекція деформації і стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Для корекції деформації хребта вельми ефективні методики мануальної терапії. Збереженню ж досягнутої корекції з їх допомогою можна сприяти лише побічно, за рахунок формування нового статико-динамічного стереотипу, адаптованого до змін, що вносяться у форму хребта. Зміна статико-динамічного стереотипу здійснюється шляхом цілеспрямованої дії на вище і нижче розміщених по відношенню до основного викривлення ланках опорно-рухового апарату і регуляції співвідношень тонусу, зв'язаних м'язових груп, що беруть участь у формуванні постави. Проте основним і найбільш важким завданням, рішення якого визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в коригованому положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна.
Найважливішим моментом лікувальної дії при лікуванні сколіозу є відновлення м'язів, що перебувають у стані фасціально-м'язової ригідності, а простіше кажучи, що перебувають у стані локального спазму. Досягається це за допомогою релаксації і спеціальних вправ. Виконання спеціальних вправ для кожного пацієнта індивідуальне і залежать від характеру сколіотичних проявів.
При сколіозі не можна довго сидіти, робити різкі рухи, піднімати і переносити більше 3 кг, займатися спортом потрібно тільки з кваліфікованим лікарем, рекомендований вид спорту: плавання, потрібно користуватися спинотримачем, фіксуючим поясом для зняття навантаження з хребцевих дисків, але тільки за рекомендацією лікаря, слід приймати полівітамін з кальцієм для зміцнення кісткової тканини.
Одним з провідних засобів консервативного лікування сколіозу є лікувальна фізкультура. Фізичні вправи роблять стабілізуючий вплив на хребет, укріплюючи м'язи тулуба, дозволяють домогтися коригуючої дії на деформацію, поліпшити поставу, функцію зовнішнього дихання, дають загальнозміцнюючий ефект. ЛФК показана на всіх етапах розвитку сколіозу
Комплекс засобів ЛФК, вживаних при консервативному лікуванні сколіозу включає: лікувальну гімнастику; вправи у воді; масаж; корекцію положенням; елементи спорту.
ЛФК поєднується з режимом пониженого статичного навантаження на хребет. ЛФК проводять у формі групових занять, індивідуальних процедур, а також індивідуальних завдань, що виконуються хворими самостійно.
Література
1. Большая медицинская энциклопедия. – Т. 23. – С. 386-389.
2. Дубровский В.И. Применение массажа при травмах и заболеваниях у спортсменов. – Л.: Медицина. 1986. – 195 с.
3. Ишал В.А., Изаак А.П. Метод производства и графического анализа фронтальных рентгенограмм позвоночника при сколиозе. Методические рекомендации. Омск – 1974.
4. Котешева И.К. Оздоровительная методика при сколиозе. – М., 1978.
5. Лечебная физическая культура в хирургии / Под ред. проф. В.К. Добровольского. – Л.. Медицина, 1976. – 245 с.
6. Лечебная физическая культура при дефектах осанки и сколиозах у дошкольников. – Ленинград: Государственное издательство медицинской литературы, 1963. – 64 с.
7. Лечебная физическая культура: Справочник / Епифанов В.А., Мошков В.Н., Антуфьева Р.И. и др.; Под ред. В.А. Епифанова. – М.: Медицина, 1987. – 528 с.
8. Паффенбергер Р.С., Ольсен Е. Здоровый образ жизни. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 320 с.
9. Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. – К.: Здоров'я, 1989. – 168 с.
10. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Стропко Н.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К.: Здоров'я, 1986. – 251 с.
11. Реабілітація хворих засобами лікувальної фізкультури. – Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2003. – 310 с.
12. Розумов А.Н. Здоровье здорового человека / Под ред. Шинкаренка. – М., 1996. – С. 48-54.
13. Самосюк И.З., Чухраев Н.В. Предложение по созданию центров семейной реабилитации // Новые медицинские технологии в клинической и курортной практике: Материалы Укр. науч.-прак. конф. с межд. участием. – К., 2001. – С. 134-143.
14. Самосюк И.З., Чухраев Н.В., Парамончик В.М., Самосюк Н.И. // Новые медицинские технологии в клинической и курортной практике: Материалы Украинской научно-практической конференции с международным участием. – К., 2001. – С. 43-46.
15. Спортивная медицина. Общая патология, врачебный контроль с основами частной патологии / Учебник для студентов институтов физической культуры / Под ред. А.Г. Дембо. – М.: Физкультура и спорт", 1975. – 365 с.
16. Старушенко Л.И. Анатомия и физиология человека: Учеб. пособие. – К.: Вища шк., 1989. – 213 с.
17. Тихонова А.Я. Как сохранить и восстановить здоровье. – М.: Советский спорт, 1994. – 239 с.
18. Тондий Л.Д., Васильева-Динецкая Л.Я. К вопросу о систематизации лечебных физических факторов // Новые медицинские технологии в клинической и курортной практике: Материалы Укр. науч. прак. конф. с межд. участием. – К., 2001. – С. 13-24.
19. Физиология человека. Учебник для институтов физкультуры / Под ред. Н.В. Зимкина. – М.: ФиС, 1975. – С. 98-112.
20. Физиотерапия: Пер. с польск. / Под ред. М. Вейса, А. Зембатого. – М.: Медицина, 1986. – 496 с.
21. Фомин Н.А., Вавилов Ю.Н. Физиологические основы двигательной активности. – М.: Наука, 1991 – 224 с.
22. Чаклин В.Д., Абальмасова Е.А. Сколиоз и кифозы. М.: "Медицина", 1973, 75.
23. Юмашев Г.С., Ренкер К. Основы реабилитации. – М.: Медицина, 1973. – 112 с.
24. http://medicinform.net/
25. http://www.chinesemc.ru/
26. http://www.dikul.net/
27. http://www.feli.ru/
28. http://www.monolith-group.ru/
29. http://www.plastic-surgery.ru/
30. http://www.smart-t.ru/
31. http://www.zetta.ru/
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 458 | Нарушение авторских прав