Читайте также:
|
Законодавець вперше окремо визначив правовий статус заявника як учасника кримінального провадження, враховуючи важливість заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення як найпоширенішого законного приводу для початку досудового розслідування.
Заявником відповідно до ст. 60 КПК є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, або уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
Якщо заява про вчинення кримінального правопорушення подається особою, щодо якої вчинено це діяння, то вона може мати процесуальний статус потерпілого.
Заявник вправі отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
Заявник, члени його сім’ї та близькі родичі є суб’єктами права на забезпечення безпеки відповідно до ст. 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві ” від 23 грудня 1993 р.
Заявник має бути попереджений, при знятті заяви від нього, про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України.
Цивільний позивач (ст. 61 КПК) — це громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали майнової або моральної шкоди від кримінального правопорушення.
Існування у кримінальному провадженні таких його учасників, як цивільний позивач і цивільний відповідач, пов’язана з передбаченою КПК можливістю фізичної чи юридичної особи, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової (а фізичній – і моральної) шкоди, заявити цивільний позов у кримінальному провадженні аж до початку судового розгляду. Статтею 128 КПК передбачено підстави та порядок зая’влення цивільного позову у кримінальному провадженні.
Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
Позивач має права та обов’язки, передбачені КПК для потерпілого в частині, що стосуються цивільного позову, а також вправі підтримувати цивільний позов або відмовитися від цього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення.
Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні що стосуються цивільного позову. Та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановленому КПК, для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.
Цивільний відповідач (ст. 62 КПК) – фізична чи юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у встановленому КПК порядку.
Цивільний відповідач – це не сам підозрюваний або обвинувачений, кримінальним правопорушенням якого певній фізичній чи юридичній особі завдано шкоду, а й інша фізична чи юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдано злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку встановленому КПК.
Винесення слідчим, прокурором постанови, а слідчим суддею чи судом ухвали про залучення особи до справи як цивільного відповідача КПК не передбачає. Процесуального статусу цивільного відповідача особа набуває з моменту подання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду позовної заяви.
Права і обов’язки підозрюваного, обвинуваченого передбачені ст. 42 КПК, має і цивільний відповідач у частині цивільного позову.
Свідок (ст. 65 КПК) – фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Свідок належить до учасників кримінального провадження, які своїми правдивими показаннями показаннями мають допомогти органу досудового розслідування і суду у доказуванні обставин, які мають значення для виконання завдань кримінального провадження.
Показання свідка – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідка щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження.
Не можуть бути допитані як свідки:
- захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
- адвокати – про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
- нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;
- медичні працівники та інші особи,яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю;
- священнослужителі – про відомості, одержані на сповіді віруючих;
- журналісти – про відомості, що містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
- професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
- особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення; - особи, до яких застосовані заходи безпеки. – щодо дійсних даних про їх особи;
- особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, щодо цих даних.
Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканості, а також працівники дипломатичних представництв – без згоди представника дипломатичної установи.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб. викликаних для дачі показань як свідок, зобов’язані роз’яснити їм їх права та обов’язки.
| Відповідальність свідка |
 За завідомо неправдиві пока-зання слідчому, прокурору, слідчому судді, суду, або відмову від давання показань, крім випадків передбачених КПК, свідок несе криміналь-ну відповідальність
| За злісне ухилення від явки до слідчого, проку-рора, слідчого судді, суду свідок несе відповідаль-ність, установлену зако-ном. |
Перекладач (ст. 68 КПК)
Перекладач – це особа, яка в порядку, передбаченому ст. 68 КПК, залучена до участі в кримінальному провадженні сторонами, слідчим суддею чи судом і володіє, крім мови, якою здійснюється кримінальне провадження, іншою мовою, необхідною для перекладу.
Хоч перекладач належить до інших учасників кримінального провадження, проте саме він відіграє ключову роль у мовних контактах і відносинах учасників кримінального провадження і без нього неможливо проведення слідчих та інших процесуальних дій, захист прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, якщо хтось із них не володіє або недостатньо володіє мовою, якою здійснюється кримінальне провадження.
У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).
Перекладач наділений такими правами:
- ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу;
- знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;
- одержувати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження;
- заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.
Перекладач зобов’язаний:
- прибути за викликом суду;
- заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених КПК;
- здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом;
- не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв’язку з виконанням його обов’язків.
Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка залучила перекладача, чи суд пересвідчуються в особі і компетентності перекладача, з’ясувати його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком і роз’яснити його права та обов’язки.
За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе відповідальність за ст. 384 КК України.
Експерт (ст. 69 КПК)
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” у редакції від 9 вересня 2004 р. судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства і суду.
Згідно з ч.1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
Спеціальні знання – це знання, які лежать в основі відповідних спеціальностей та спеціалізацій. Експерт повинен мати спеціальні знання у галузі науки, техніки, мистецтва тощо, які необхідні і достатні для того, щоб дати висновок з питань, що виникають під час досудового розслідування і судового розгляду.
Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідати до Закону України “Про судову експертизу ” на проведення експертизи якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження, потерпілого.
Судово-експертну діяльність здійснюють:
а) атестовані судові експерти. Які працюють у державних спеціалізованих установах (науково-дослідних установах судових експертиз Міністерства юстиції України, науково-дослідних установах судових експертиз; судово-медичних та судово-психіатричних установах Міністерства охорони здоров’я України, експертних службах МВС України, Міністерства оборони України, СБУ та Державної прикордонної служби України;
б) інші фахівці з відповідних галузей знань, які не є працівниками цих установ, але можуть залучатися слідчим, прокурором, судом до проведення деяких видів судових експертиз, за винятком криміналістичних, судово-медичних та судово-психіатричних експертиз, які здійснюються виключно експертами державних спеціалізованих установ відповідно до ст. 7 Закону України “Про судову експертизу”.
У зв’язку з виконанням обов’язків експерт наділений правами:
- знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;
- заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних з проведенням експертизи;
- бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;
- викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені питання;
- ставити питання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;
- одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування втрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;
- заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
- користуватися іншими правами, передбаченими Законом України “Про судову експертизу”.
Експерт не може за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути мотивованою.
Ч. 5 цієї статті передбачено обов’язки експерта, а саме:
- особисто провести повне дослідження і дати обгрунтований та об’єктивний висновок на поставлені йому питання, а в разі необхідності – роз’яснити його;
- прибути до суду і дати відповіді на питання під час допиту;
- забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;
- не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати;
- заявляти самовідвід за наявності обставин, передбачених КПК.
Експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила, чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість проведення експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.
За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність за ст. 384 КК України.
- за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків — за ст. 385 КК;
- за розголошення даних кримінального провадження — за ст. 387 КК;
• адміністративна:
- за ухилення від явки до суду, до органів досудового розслідування — за ч. 2 ст. 185-3 або ст. 185-4 КпАП.
Спеціаліст (ст. 71 КПК)
Спеціаліст — це особа, що має необхідні спеціальні знання і яку залучають у разі потреби до участі у провадженні окремих процесуальних дій. Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальним знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
Спеціаліст може бути залучений для на дання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.
Підставою участі спеціаліста у кримінальному провадженні і є виклик сторонами кримінального провадження для пояснень і допомоги.
Вимога до спеціаліста: наявність спеціальних знань.
Спеціаліст наділений законом (ч.4 ст. 71 КПК) такими правами:
- ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду;
- користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;
- звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи особливості речей і документів;
- знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати на них зауваження;
- одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження;
- заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.
Обов’язки спеціаліста є схожими з обов’язками експерта. У разі не прибуття спеціаліста без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з оголошенням перерви у судовому засіданні.
Секретар судового засідання (ст. 73 КПК)
Спеціаліст судового засідання належить до інших учасників кримінального провадження, які відіграють допоміжну роль у кримінальному провадженні. Але від сумлінного виконання ним своїх службових обов’язків залежить виконання й окремих конституційних засад кримінального судочинства а зокрема, забезпечення повного фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено п.7 ч.3 ст. 129 КУ.
Секретар судового засідання здійснює судові виклики і повідомлення; перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами; веде журнал судового засідання; оформляє матеріали кримінального провадження в суді та виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні.
Судовий розпорядник (ст. 74 КПК)
До участі в кримінальному провадженні головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник. На відміну від секретаря судового засідання він не є обов’язковим учасником кримінального провадження. Необхідність його залучення у кожному провадженні визначається головуючим у судовому засіданні.
Він забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників кримінального провадження; оголошує про вхід суду до зали судового засідання та вихід із неї; стежить за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; приймає учасників кримінального провадження та передає документи і матеріали суду під час судового засідання; виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги свідка, експерта; виконує інші розпорядження головуючого, пов’язані з забезпеченням умов,необхідних для здійснення судового провадження.
Вимоги судового розпорядника, пов’язані з виконанням обов’язків передбачених ст. 74 КПК, є обов’язковими для всіх осіб, присутніх у залі судового засідання. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.
Понятий — це фізична особа, яку залучають до участі у кримінальному провадженні з метою засвідчення її підписом відповідності записів у протоколі виконаної процесуальної дії.
Запровадження інституту понятих у Росії до 1864 р. було зумовлено недовірою до поліції. Поняті мали бути присутніми навіть під час допитів із метою усунення фактів насильства та вжиття інших незаконних заходів щодо допитуваного. Після судової реформи 1864 року їх залучали до участі в оглядах, освідуванні без експертів, обшуків — обов'язково.
У сучасній процесуальній літературі вчені дискутують щодо доцільності існування інституту понятих. Прибічники зазначають про потребу забезпечення достовірності дій працівників органів розслідування. Противники наполягають на тому, що має існувати довіра до працівників державних органів, яка ґрунтується на презумпції порядності державного службовця.
Підстава участі у провадженні понятого — залучення (запрошення) посадової особи, яка веде провадження.
Понятих обов'язково має бути залучено до провадження таких процесуальних дій: обшуку, виїмки, огляду, пред'явлення осіб і предметів для впізнання, слідчого експерименту, опису майна.
До провадження освідування понятих залучають у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне. Понятих має бути не менше двох.
Понятий повинен відповідати таким процесуальним вимогам:
• бути повнолітнім;
• бути грамотним, аби прочитати протокол і підписати його;
• бути незаінтересованим у результатах провадження.
Враховуючи особливості деяких слідчих дій, законодавець ставить додаткові вимоги щодо характеристик понятих. Так, під час провадження:
• огляду і виїмки кореспонденції, на яку накладений арешт, мають бути присутні поняті із числа службовців поштової установи;
• обшуку особи та виїмки у неї предметів і документів повинні бути присутні поняті однієї статі з особою, яку обшукують чи у якої проводиться виїмка.
Понятими не можуть бути:
• потерпілий і його родичі;
• родичі підозрюваного та обвинуваченого;
• працівники органів дізнання і досудового розслідування.
Понятий зобов'язаний:
• бути присутнім під час провадження процесуальної дії;
• після її закінчення засвідчити своїм підписом відповідність записів у протоколі виконаній дії;
• не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків.
Понятий має право:
• робити зауваження і заяви з приводу проваджуваної з його участю процесуальної дії, які підлягають обов'язковому занесенню до протоколу;
• ознайомлюватися з протоколом процесуальної дії;
• на відшкодування витрат, пов'язаних з участю у кримінальному провадженні;
• за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Понятий перебуває в такому статусі протягом часу провадження процесуальної дії, до участі в якій його залучено, в сстадії досудового розслідування.
Юридична відповідальність понятого:
• кримінальна — за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка проводить дізнання, даних досудового слідства чи дізнання (ст. 387 КК).
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 364 | Нарушение авторских прав