Поняття участі прокурора у цивільному процесі

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра правосуддя юридичного факультету

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

Проблемні питання участі прокурора у цивільному процесі

Науковий керівник

к. ю. н., доц. Захарова О. С.

Підготував

студент юридичного факультету

1 курсу магістратури 7 групи

Каленіченко В. А.

Київ - 2015.

План

1. Поняття участі прокурора у цивільному процесі..........................................................................................2

2. Деякі питання участі прокурора у цивільному процесі..........................................................................................4

3. Практика Європейського суду з прав людини........................................................................................12

4. Список використаної літератур.....................................................................................14

Поняття участі прокурора у цивільному процесі

Прийнята у 1996 р. Конституція України передбачає одну з основних функцій прокуратури України - пред­ставництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121). Для прак­тичної реалізації цієї норми Основного Закону 21 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла законодавчі акти, якими не тільки внесено відповідні зміни до цивільного процесуального законодавства, а 12 липня 2001 р. - і до Закону України «Про прокуратуру», а й докорінно пере­глянуто роль прокурора в цивільному судочинстві.

Вказаний Закон поклав на органи прокуратури, поряд з іншими функціями, функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, встановлених законом. У подальшому функція представництва знайшла своє втілення у новому Законі України "Про прокуратуру" (ст. 23) від 14 жовтня 2014 р.

У Цивільному процесуальному кодексі України (ЦПК України) право на участь в цивільному процесі органів та осіб, на яких законом покладено повноваження із захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, передбачено в ст.45. Ці особи мають різні за змістом повноваження і характер заінтересованості в процесі.

Процесуальний характер заінтересованості прокурора містить елементи публічності. Його участь в процесі в інтересах держави дає підстави стверджувати, що здійснюється представництво суспільних інтересів, а не лише інтересів персоніфікованих суб’єктів.

Відмінність адвоката (процесуального представника) і прокурора очевидна. Прокурор завжди є представником так званої публічної влади, а законодавство про прокуратуру – складова частина публічного права. Адвокат не має державного статусу і представляє інтереси фізичних та юридичних осіб як у публічно-правовій, так і в приватній сфері відносин виключно за згодою особи, яку він представляє. Прокурор має право представляти інтереси громадян з власної ініціативи, і при цьому формами такої участі будуть як звернення з заявами (позовними заявами), так і вступ в процес на будь-якій стадії.

Представництво прокурором інтересів громадянина має свої особливості, серед яких є те, що воно здійснюється на підставі Конституції України та Закону Україні "Про прокуратуру". Інші види представництва (процесуального) здійснюються на підставі доручення.

Однак це не дає підстави вважати представництво прокурора особливим видом процесуального представництва, що підтверджує і Конституційний Суд України. У Рішенні від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (справа № 1-1/99) зазначено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді – один із видів судового представництва, що за своєю правовою природою є правовідносинами, у яких одна особа (представник) на підставі визначених повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і здійснює процесуальні дії в суді в його інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права і обов’язки. Це положення було закріплене в Законі "Про прокуратуру" у статті 23: "Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом".

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право представляти в суді інтереси громадян, які неспроможні через фізичний стан, недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Особи, у яких рівень доходів не дає змоги оплачувати правову допомогу на договірних підставах, мають право скористатися вторинною безоплатною правовою допомогою (представництво в судах), що гарантується Конституцією України.

Деякі питання участі прокурора у цивільному процесі

У ЦПК України та Законі України «Про прокуратуру» передбачено такі форми реалізації представництва прокуратурою інтересів громадян та держави в судах загальної юрисдикції.

1. Звернення до суду з позовами (заявами) в інтересах окремих громадян. Такі звернення оформлюються відповідно до вимог статей 119–120 ЦПК України. Прокурор також має право звертатися до суду із заявою про видачу судового наказу в інтересах заявника-стягувача відповідно до правил, передбачених у статтях 95–96 ЦПК України. Окрім цього, прокурор може звернутися в суд із заявою про розгляд справи в порядку окремого провадження.

При оформленні позовних заяв (заяв) від прокурора додатково вимагається надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів, та мотивувати вимоги відповідними нормативними актами як матеріального, так і процесуального права. Невиконання зазначених вище вимог тягне за собою постановлення судом ухвали про залишення заяви без руху і надання строку для виправлення цих недоліків. Якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк вимоги будуть виконані, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ст. 121 ЦПК України).

Суд також має право повернути позовну заяву, що подана прокурором в інтересах осіб, на представництво яких у нього немає законних підстав. Свою ухвалу суд повинен мотивувати п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України. В цьому випадку суд не приймає до розгляду позов, що був неналежно поданий з вини прокурора, а тому відмовляти в відкритті провадження стороні (яка, можливо, і не знала про це звернення) було б неправильно, якщо саме звернення є правовим і подано з дотриманням правил юрисдикції. Ухвала про повернення заяви в такому разі надасть позивачу можливість звернутися до суду повторно з тотожною вимогою.

Враховуючи те, що право на позов – це право, яке можна здійснювати з волі особи, якій це право належить, звернення прокурора з позовною заявою мало б підкріплюватися бажанням заінтересованої сторони на відкриття такого провадження. Тому до позовної заяви потрібно додавати звернення громадянина, в якому він підтверджує свою згоду на судовий захист. Саме таку позицію передбачено і в ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Аналіз судової практики свідчить, що прокурор звертається з позовною заявою, якщо:

– заінтересована особа не може захистити свої права або для неї це украй складно;

– невжиття заінтересованою особою заходів для захисту свого права перешкоджає захисту інтересів інших громадян, державних чи суспільних інтересів (наприклад, регресні позови в інтересах підприємства);

У п. 2.1 наказу Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» (наказ № 6гн) пріоритетними при здійсненні представницької діяльності прокурорів у судах визначено захист соціальних прав громадян.

2. Подання позовів (заяв) на захист державних інтересів. Варто зазначити, що інтереси держави не слід ототожнювати з виключно матеріальними інтересами. Це поняття необхідно тлумачити в широкому сенсі з урахуванням економічних, політичних інтересів, інтересів у соціальній та інших сферах діяльності держави.

Обґрунтованою з цього приводу вбачається позиція науковців, які зазначають, що через охорону інтересів держави органи прокуратури захищають права та свободи людини і, навпаки, забезпечуючи права та свободи громадянина, вони водночас захищають державні інтереси. Тому в представницькій діяльності прокурора інтереси держави не можуть бути протиставлені інтересам громадян. У кожному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави можна стверджувати, що пред’явлення такого позову має на меті захист прав громадян, населення, держави в цілому. Стаття 3 Конституції України говорить: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відмінність інтересів держави від інтересів фізичних осіб полягає в тому, що в основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 році у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), визначено, що під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом п. 2 ст. 121 Конституції України та статей 2, 29 ГПК України необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Оскільки зміст та форми участі прокурора в господарських процесуальних відносинах фактично не відрізняються від представницьких повноважень у цивільних процесуальних відносинах, зазначені положення можна застосовувати і в цивільному судочинстві.

Захист прокуратурою загальнодержавних і водночас загальносуспільних інтересів здійснюється у двох основних напрямах. По-перше, захищаються ті державні інтереси, які становлять значну соціальну цінність. Їх не визначають у грошовому еквіваленті. Йдеться про застосування законодавства, що регулює реформування сфери економіки, підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності тощо. По-друге, захищаються інтереси у бюджетній сфері шляхом виявлення, усунення і попередження протиправних посягань на кошти державного бюджету під час їх надходження, розподілу й використання, насамперед щодо застосування податкового законодавства.

При зверненні в суд прокурор самостійно повинен визначити і обґрунтувати в позовній заяві, у чому полягає порушення інтересів держави або в чому існує загроза інтересам держави. Звернення від імені підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, як зазначає Конституційний Суд України у вказаному вище Рішенні, слід розцінювати як позов в інтересах держави, а не в інтересах юридичної особи, від імені якої цей позов подано.

Пріоритетними стосовно захисту державних інтересів у п. 2.1 наказу №6гн визначено справи, що стосуються захисту інтересів держави у бюджетній системі та у сфері земельних відносин.

3. Участь у розгляді справ, порушених за позовними заявами (заявами) інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Постає питання: чи має прокурор право вступити у справу, яка вже розглядається? Якщо тлумачити норму ч. 2 ст. 45 ЦПК України буквально, то «вступити у справу на будь-якій стадії», право на вступ у справу не обмежено лише початковою стадією. Однак, вступаючи у справу, що вже розпочата, прокурор може бути обмежений у реалізації певних прав, що належать особі, інтереси якої він представлятиме. Наприклад, вступивши у процес в інтересах відповідача на стадії судового розгляду під час дослідження доказів, прокурор уже не зможе подати зустрічний позов.

Кожна стадія судочинства має свої завдання, які можна реалізувати вчасно за умови участі у справі з початку відповідної стадії. Особи, які мають майнову заінтересованість в процесі, у разі їх вступу в процес, що розпочався, уповноважені клопотати про розгляд справи спочатку. Наприклад, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може вступити у справу до закінчення судового розгляду, після чого за її клопотанням справу розглядають спочатку. Така ж практика має місце і в разі заміни відповідача чи залучення співвідповідача до участі у справі (ч. 2 ст. 33 ЦПК України). Отже, позиція законодавця полягає в тому, що особа, яка бере участь у справі з майновим характером заінтересованості, повинна мати змогу повною мірою захистити свої права чи інтереси. Прокурор, який вступатиме у справу в інтересах таких осіб, у зазначених вище випадках також може скористатися правом заявити клопотання про розгляд справи спочатку, оскільки він при вступі в процес наділяється тими самими правами, що є в особи, яку він представляє.

Вступаючи у розпочатий процес, прокурор повинен не лише вказати, в чиїх інтересах він братиме участь у справі, а й обґрунтувати підстави такої участі. Також відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор повинен подати докази, що підтверджують правомірність його вступу у розпочатий процес в інтересах особи. Законодавством не визначено, як має реагувати суд на звернення прокурора про вступ у розпочатий процес в інтересах особи, якщо таке представництво законом не передбачено. На нашу думку, в таких випадках суд повинен відмовляти у вступі прокурора в провадження, що вже відкрито, постановляючи ухвалу про відмову в участі прокурора у справі.

4. Оскарження в апеляційному і касаційному порядку справ, що розглядалися в першій інстанції. Відповідно до статей 292, 324 ЦПК України прокурора віднесено до кола суб’єктів апеляційного та касаційного оскарження як особу, яка бере участь у справі. Якщо в попередній інстанції справу розглядали без участі прокурора, то звернутися з апеляційною чи касаційною скаргою прокурор має право на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України. Закон України «Про прокуратуру» обмежує коло працівників прокуратури, які мають право звертатися з заявою про перегляд судових рішень, якщо у попередньому засіданні справа розглядалася без їх участі. Право внесення апеляційної чи касаційної скарги незалежно від участі у розгляді справи в суді попередньої інстанції надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних і місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур.

А право внесення заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України на судові рішення в цивільних справах надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних прокуратур, їх першим заступникам і заступникам.

Положення ч. 5 ст. 46 ЦПК України дають право прокурору, який не брав участь у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді.

5. Ініціювання за наявності підстав перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами, якщо цього вимагає захист державних інтересів або законних інтересів громадян, які з поважних причин самі не можуть захистити свої права. Тут, як і в попередній формі здійснення представницьких повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор є суб’єктом оскарження і у випадку, якщо він не брав участь у справі. Право подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних прокуратур.

6. Захист прав громадянина або інтересів держави при виконанні рішень судів. Ця форма представницьких повноважень прокурора може бути реалізована з використанням двох способів контролю з боку прокуратури. По-перше, за заявою прокурора може бути відкрито виконавче провадження, якщо він представляє інтереси громадянина чи держави в суді (п. 2, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»). Необхідно зазначити, що прокурор може звернутися із заявою про відкриття виконавчого провадження лише у випадку, якщо він звертався до суду щодо захисту порушених прав громадянина або держави. Тому на державного виконавця законом покладається обов’язок при поданні прокурором заяви про відкриття виконавчого провадження з’ясувати, чи справді під час розгляду справи в суді позовна заява була подана прокурором та підтримувалася ним у суді. У випадку непідтвердження цього факту державний виконавець відповідно до вимог закону повинен винести мотивовану постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Однак з метою розширення прав осіб, чиї інтереси мають бути поновлені, необхідно на законодавчому рівні закріпити право прокурора звертатися із заявою про відкриття виконавчого провадження також і у випадках, коли він не здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді, але після вирішення справи в суді виникли обставини (хвороба), через які громадянин не має можливості самостійно звернутися до державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження.

По-друге, прокурор має право звертатися зі скаргою на дії чи бездіяльність органів та осіб державної виконавчої служби, однак, як зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й відповідне провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою.

Вступ прокурора в процесуальні відносини можливий із власної ініціативи, а також на вимогу закону. Вступ у процес з власної ініціативи має факультативний характер, вступ на вимогу закону є обов’язковим. Зокрема, участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачено, наприклад, у ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» у справах про надання психіатричної допомоги в обов’язковому порядку.

Окрім того, участь прокурорів у процесі за їх ініціативою відповідно до наказу №6гн обов’язкова також при розгляді судами справ про стягнення шкоди за рахунок коштів державного бюджету та звільнення від арешту майна, яке стягується в дохід держави.

Обов’язковою буде участь прокурора в процесі й тоді, коли суд (суддя) визнає таку участь необхідною в конкретній справі і постановить про це відповідну ухвалу. Наприклад, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірний правочин, укладений між сторонами, суперечить інтересам держави чи суспільним інтересам, але предмет позовної вимоги не стосується визнання цього правочину недійсним, суд, керуючись ч. 2 ст. 45 ЦПК України, повинен визнати необхідною участь прокурора у справі. Ухвала суду про обов’язкову участь прокурора у справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.

Дата добавления: 2015-11-28