Затримання особи, що вчинила злочин

1. Частина 1 ст. 38 встановлює: «Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчи­нила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи». Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищенням таких заходів визнається «умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця».

Отже, правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо такі дії зумовлені необхідністю затримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання й обстановці затримання злочини.

2. Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайною підставою затримання є очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне по­сягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров'я людини і т. п.). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст. 146 як за незаконне позбавлення волі.

3. Затримання злочини має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) не­обхідність заподіяння шкоди; 6) співрозмірність шкоди, запо­діяної злочинцю при його затриманні.

Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 дії потерпілих і інших осіб визнаються правомірними, якщо вони ма­ли на меті затримання злочинця і доставлення його органам влади. У зв'язку з цим виділяються дві мети таких дій: 1) кін­цева — доставлення злочинця відповідним органам влади (до відділення міліції, прокуратури, виконкому місцевої ради, ор­ганів військової влади тощо) і 2) найближча — затримати зло чинця, тобто позбавити його особистої свободи. Якщо ж дії по затриманню злочинця були здійснені для досягнення інших цілей (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомірність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у затримуючого зазначеної мети, а не фактично досягнутий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, втік із замкненого помешкання і т. п.).

5. Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, що вчинює або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, повинно будуватися на усвідомленні затримуючим очевидності злочину. Якщо ж потерпілий сумлінно помиляється щодо злочинності скоєного або особи злочинця, то питання про відповідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди має вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.

6. Характер дій при затриманні. Затримання злочинця по­лягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбав­ленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необхідності) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об'єктивної сторони деяких злочинів, наприклад незаконного позбавлення волі, убивства, нанесення тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна та інших насильни­цьких дій. Затримання, далі, може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достат­нім для передачі злочинця органам влади, визначається конк­ретними обставинами затримання. Однак в будь-якому випадку затриманий злочинець повинен при першій же реальній можливості бути переданим органам влади. Затримання злочинця на тривалий термін за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК (незаконне позбавлення волі).

7. Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 за­тримання може бути вчинене лише в момент або безпосеред­ньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об'єкт посягання піддається безпосеред­ній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (так зване затримання по «гарячих» слідах, що за даними деяких досліджень має місце майже в 90 % випадків). Тому затриман­ня, зроблене через якийсь час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.

8. Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затри­мання злочинця, що не пов'язане із заподіянням шкоди його життю, здоров'ю або майну, завжди більш бажане. Проте зло­чинці часто відмовляються виконувати вимоги особи, яка за­тримує, намагаються втекти з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на осіб, які затримують. У таких випадках громадянин нерідко змушений заподіяти злочинцю відповід­ну шкоду, тому що в нього немає реальної можливості без сер­йозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити ненасиль­ницьке затримання злочинця. Для оцінки вимушеності заподіяння шкоди злочинцю має значення число осіб по обидва боки, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без за­подіяння йому шкоди. І, навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіяння йому шко­ди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця свідчать про відсутність необхідності в заподіянні йому шкоди. Якщо, проте, така шкода була усе ж таки заподіяна, те це по­винно тягнути відповідальність громадянина на загальних під­ставах.

9. Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, тому що злочинець навіть фактом учинення злочину і прагненням ухилитися від затримання не ставить себе поза законом. Іншими словами, насильницькі заходи, що застосовуються до злочинця, в кожному випадку повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповідності шкоди, що заподіюється, двом обставинам, узятим у своїй єдності, а саме: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці затримання злочинця. Небезпечність посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спрямоване посягання, і б) характе­ром і розміром шкоди, заподіяної цьому благу, або реальною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому, чим більш небезпечним є посягання, тим більш широкими визнаються межі заподіяння шкоди для затримання особи, яка його вчинила. Так, при ухиленні від затримання, наприклад вбивці, ґвалтівника, уча­сника розбійного або бандитського нападу тощо, співрозмірним є заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І навпаки, при вчиненні посягання порівня­но невеликої суспільної небезпечності, граничним є нанесення злочинцю нетяжкої шкоди (у всякому разі такої, що не переви­щує середньої тяжкості тілесних ушкоджень), оскільки більш тяжка шкода перебувала б у явній невідповідності з невеликою небезпечністю самого посягання.

Проте не завжди заподіяння злочинцю шкоди, що навіть відповідає небезпечності посягання, свідчить про його співрозмірність. Так, якщо у особи була реальна можливість затрима­ти злочинця із застосуванням більш м'яких засобів, але вона, усвідомлюючи цю можливість, проте, заподіює йому тяжку шко­ду, така шкода не може бути визнана співрозмірною, оскільки вона була явно більш ніж достатньою для успішного затриман­ня. Тому закон і передбачає, що співрозмірною може бути ви­знана лише така шкода, що відповідає не тільки небезпечності посягання, але й в обстановці затримання злочинця, тобто тим умовам, що характеризують реальні сили, можливості і засоби потерпілого або іншої особи для успішного затримання злочин­ця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятли­вої до несприятливої для особи, яка затримує. Відносно сприят­лива обстановка свідчить, що потерпілий або інша особа володіє явною, наприклад фізичною перевагою над злочинцем, і усвідомлює, що має реальну можливість успішно здійснити його затримання без заподіяння йому тяжкої шкоди. І, навпаки, несприятлива обстановка затримання означає, що особа, яка затримує, перебуває в невигідному, програшному положенні порівняно з протидіючим злочинцем і усвідомлює, що успішне затримання можливе лише у випадку заподіяння злочинцю тяжкої шкоди. Водночас слід мати на увазі, що в силу хвилювання, переляку, несподіванки нападу тощо громадянин може сумлінно помилятися в оцінці небезпечності посягання або ха­рактеру обстановки затримання, що, природно, може призвести до заподіяння злочинцю і більш тяжкої шкоди, за яку він не може підлягати відповідальності.

10. Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди при його затриманні є неправомірним і означає, що злочинцю за­подіяна неспіврозмірна шкода. Перевищити зазначені межі — це значить заподіяти злочинцю надмірної шкоди, тобто пору­шити умову про її співрозмірність. Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні — це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної або з не­безпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою затримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, напад, не пов'язаний з посяганням на особу, свід­чить про явну невідповідність цієї шкоди небезпечності вчи­неного ним. Точно так само заподіяння, наприклад, убивці смерті в обстановці, при якій громадянин очевидно мав і усві­домлював реальну можливість затримати його шляхом запо­діяння явно менш тяжкої шкоди, говорить про явну невідповідність заподіяної шкоди відносно сприятливій обстановці затримання.

При цьому в таких випадках важливо враховувати суб'єктивне ставлення того, хто затримує, до шкоди, що заподіюється ним. Він повинен розуміти, що заподіювана тяжка шкода явно не відповідає небезпечності вчиненого посягання або є явно більш ніж достатньою для затримання особи, яка його вчинила. Інакше кажучи, перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні можливе лише за наявності умислу.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне відповідальність лише у двох випадках, спеціально передбачених у статтях 118 (умисне вбивство злочинця при перевищенні заходів, необхідних для його затримання) і ст. 124 (умисне нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження при таких обставинах). Заподіяння злочинцю при його затриманні іншої шкоди є некараним.

Дата добавления: 2015-11-26