Незакінчений злочин і його види

1. Поняття незакінченого злочину. Закінчений та не­закінчений злочин — це суперечні поняття, тому з визначен­ня закінченого злочину та вказівки ч. 2 ст. 13 КК, що незакін-ченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (види незакінченого злочину), випливає, що незакінчений зло­чин — це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяль­ність), яке не містить усіх ознак складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, у зв'язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочи­ну та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі незакінчений злочин називають і такими термінами, як попередня злочинна діяльність, незавершений злочин, невдала діяльність у вчинен­ні злочину тощо.

Саме найменування законодавцем готування до злочину та замаху на злочин незакінченим злочином свідчить про те, що хоча вони і є незакінченими, але злочинами з усіма наслід­ками, що випливають з цього. Тобто поняттям злочину охоп­люється не лише закінчений злочин, але і незакінчений зло­чин як діяння суспільно небезпечне. При цьому згідно з ч. 2 ст. 14 КК готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Встановлення відповідальності за незакінчений злочин доз­воляє припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готування до злочину чи діянь, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і тим самим запобігати спричинен­ня шкоди цінностям, які охороняються кримінальним законом. Порівняно із закінченим злочином незакінчений злочин за ха­рактером вчинених дій і моментом їх припинення має особли­вості і відмінності, а в силу цього і особливості відповідальнос­ті. До того ж добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині (статті 17, 31 КК), бо тільки в цьо­му випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об'єкту.

У незакінченому злочині умисел винного повністю не реа­лізований, об'єктивна сторона не розвинена, не виконана, шко­да об'єкту не спричинена.

Незакінчений злочин — це нездійснена можливість спри­чинення шкоди об'єкту посягання, умисел на злочин не дово­диться до кінця з причин, незалежних від волі винного. Зло­чинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, які виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта. Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду. Причини, з яких злочин не було дове­дено до кінця, можуть бути різноманітними, але у всіх випад­ках вони не залежать від волі винного і свідчать про те, чому йому не вдалося завершити злочин. Це, наприклад, недосвід­ченість, невміння, нерішучість, недостатня наполегливість (суб'­єктивні причини) або опір потерпілого, затримання винного, втручання об'єктивно випадкових обставин, які не дозволи­ли довести злочинний намір до кінця (об'єктивні причини). Якщо ж злочин не доведено до кінця з власної волі особи, то вона не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок до­бровільної відмови від злочину (статті 17, 31 КК).

Незакінчений злочин може бути вчинено як шляхом актив­ної поведінки — дією, так і пасивної — бездіяльністю. Загаль­ним для них є те, то вони (ці діяння) спрямовані на скоєння закінченого злочину, на спричинення шкоди об'єкту і створю­ють для нього небезпеку.

З об'єктивної сторони при готуванні до злочину особа ство­рює умови для вчинення злочину, а при замаху на злочин здійс­нює діяння, яке безпосередньо спрямоване на вчинення зло­чину.

З суб'єктивної сторони незакінчений злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Тут завжди є певна мета, а саме — мета скоєння закінченого злочину. Якщо особа не ба­жає вчинення злочину, вона не може готуватися до нього і ро­бити спробу вчинити його. Відповідальність за незакінчений злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конк­ретного злочину.

Якщо мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні бути і в незакінченому зло­чині. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони мають бути щонай­менше в меті особи, яка вчинила незакінчений злочин. Суб'єкт незакінченого злочину також повинен мати ознаки, які обов'яз­кові для суб'єкта закінченого злочину.

Згідно з КК кримінальна відповідальність за незакінчений злочин настає за статтями 14 або 15 Загальної частини КК і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відпові­дальність за закінчений злочин (ст. 16 КК), а при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись загальними засадами призначення покарання, обставинами, які пом'якшу­ють або обтяжують покарання (статті 65—67 КК), враховує сту­пінь тяжкості вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинно­го наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ст. 68 КК). Визначення ступеня тяжкості вчинено­го особою діяння при незакінченому злочині таке саме, як і при закінченому злочині. Інші обставини, а саме ступінь здій­снення злочинного наміру та причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, характерні лише для незакінченого злочину і є додатковими критеріями визначення ступеня його суспільної небезпеки. Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією незакінченого злочину (готування до зло­чину чи замах на злочин), на якій злочин припинено, а так са­мо проявом самої стадії — ступінь самого готування чи замаху (закінчений чи незакінчений замах).

При готуванні до злочину ступінь здійснення злочинного наміру вимагає з'ясування, якою мірою реально були створені умови для вчинення злочину, який ступінь його підготовки, на­скільки реальні та вагомі були самі підготовчі дії, які вибрані засоби тощо. При замаху на злочин встановлення ступеня здійснення зло­чинного наміру дає можливість визначити вид замаху, ступінь близькості настання суспільно небезпечного наслідку, реаль­но спричинену шкоду та ін.

2. Види незакінченого злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 13 КК видами незакінченого злочину є готування до злочину та замах на злочин.

Дата добавления: 2015-11-26