Поняття наукового методу

Людське мислення являє собою складний пізнавальний процес, що включає в себе використання безлічі різних прийомів, методів і форм пізнання. Відмінності між ними бувають доволі умовними, і нерідко всі ці терміни вживаються як синоніми, однак для більш глибокого їх розуміння є сенс виявити відмінності між ними.

Під прийомами мислення і наукового пізнання розуміються загальнологічні і загальногносеологічні операції, що використовуються людським мисленням у всіх його сферах і на будь-якому етапі та рівні наукового пізнання. Вони рівною мірою характеризують як повсякденне мислення, так і наукове, хоча в останньому здобувають більш певну і впорядковану структуру. До прийомів пізнання відносять: аналіз і синтез, абстрагування і ідеалізація. Іноді до прийомів наукового пізнання відносять ще індукцію, дедукцію і аналогію.

Методами називають більш складні й більш визначені пізнавальні процедури, які, як правило, містять у собі цілий набір різних прийомів дослідження.

Метод (грец. – спосіб пізнання) – шлях до чого-небудь, спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі, і притому не тільки в пізнавальній; це спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність суб'єкта.

Проблема методу ставилася і обговорювалася у філософії й науці віддавна. Френсіс Бекон (1561–1626) порівнював метод зі світильником, що освітлює мандрівнику дорогу в темряві (у тому числі в темряві незнання), і вважав, що не можна розраховувати на успіх у вивченні якого-небудь питання, ідучи помилковим шляхом. Філософ прагнув створити такий метод, який міг би бути “органоном” (знаряддям) пізнання, забезпечити людині панування над природою. Як такий метод він розглядав індукцію, що вимагає від науки виходити з емпіричного аналізу, спостереження й експерименту для того, щоб на цій основі пізнати причини й закони.

Рене Декарт (1596–1650) методом називав “точні й прості правила”, дотримання яких сприяє накопиченню знання, дозволяє відрізнити помилкове від істинного. Він казав, що вже краще зовсім не думати про відшукання будь-яких істин, ніж робити це без усякого методу.

Великий внесок у розробку проблеми методу вніс Г. Гегель, який вважав, що метод – це знаряддя, засіб, який стоїть на боці суб'єкта, через який він співвідноситься з об'єктом пізнання.

Основна функція методу – внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення того чи іншого об'єкта. Отже, метод (у тій чи іншій своїй формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є системою приписів, принципів, вимог, які повинні орієнтувати дослідника у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату в тій чи іншій сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дозволяє (якщо він – адекватний, правильний) заощаджувати сили й час, рухатися до мети найкоротшим шляхом. Істинний метод служить своєрідним компасом, за яким суб'єкт пізнання і дії прокладає свій шлях, дозволяє уникати помилок.

Поняття “науковий метод” розуміється як цілеспрямований підхід, шлях, за допомогою якого досягається поставлена мета – приріст наукового знання. Результативність методу пов'язують з особливостями його структури. У цьому плані метод взагалі – це система прийомів, правил і принципів, на основі яких упорядковується, виступає цілеспрямованою і усвідомленою діяльність людини; це комплекс різних пізнавальних підходів і практичних операцій, спрямованих на одержання наукових знань – об'єктивно-істинних і (по можливості) ефективних.

Операціональний аспект методу вказує на його залежність вже не стільки від об'єкта, скільки від суб'єкта. На формування правил-приписів впливають рівень наукової підготовки фахівця, його вміння перевести уявлення про об'єктивні закони в пізнавальні прийоми, його досвід застосування в пізнанні тих або інших прийомів, здатність їх удосконалювати; впливають на вибір і розроблення правил міркування зручності та “економії мислення”. Нерідко на основі однієї й тієї ж теорії виникають модифікації методу, що залежать лише від суб'єктних моментів. Метод є суб’єктним або суб'єктивним (у даному відношенні).

Аксіологічний аспект методу виражається в ступені його надійності, економічності, ефективності. Перед вченим часом постає питання про вибір одного з двох або декількох близьких за своїм характером методів. Вирішальну роль у виборі можуть відіграти міркування, пов'язані з більшою ясністю, загальнозрозумілістю або результативністю методу.

Коли деяка наукова проблема не може бути розв’язана старими методами або досліджуваний об'єкт має таку природу, до якої старі методи не застосовні, тоді умовою вирішення завдання стає створення нових засобів і методів. Методи в дослідженні є одночасно і передумовою, і продуктом, і запорукою успіху, залишаючись неодмінним і необхідним знаряддям аналізу

Дата добавления: 2015-11-28