Читайте также:
|
Філософія науки вивчає закономірності розвитку і функціонування науки в суспільстві, будову наукового знання, методи наукового дослідження. Як особлива галузь філософських досліджень, філософія науки сформувалась у XIX ст. у працях засновника позитивізму Огюста Конта (1794-1866), у працях англійського філософа та історика науки Уільяма Уевелла (1794-1866), його співвітчизника Джона Стюарта Мілля (1806-1873), та низки інших філософів і вчених. Зрозуміло, і до цього філософи чимало міркували про науку, але робилося це в межах загальних уявлень про природу людського мислення, одним з вищих проявів якого оголошувалося наукове пізнання. Так, деякі автори до перших філософів науки зараховують уже давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 до н.е.). Тому що він перший створив формальну логіку – інструмент (“органон”) раціонального наукового міркування; проаналізував і класифікував різні види знання: розмежував філософію (метафізику), математику, науки про природу і теоретичне знання про людину, відмежував від усього цього практичне знання – майстерність і технічне знання, практичний здоровий глузд.
У XIX ст. наука з приватної діяльності одинаків і членів невеликих наукових академій стала перетворюватися на сферу професійних занять багатьох людей; при університетах, а потім і на промислових підприємствах почали виникати наукові лабораторії й дослідницькі центри. У цьому соціальному контексті з'явилися роботи, спеціально присвячені логіці науки, її історії, ролі наукового знання в суспільстві. На початку XX ст., у зв’язку з революційними процесами в математиці (проблема її основ), відкриттями у фізиці (теорія відносності, квантова механіка), біології (генетичні теорії) та інших науках інтерес до філософських проблем науки ще більше зріс.
У 1920-1930-х роках австрійські та німецькі філософи та вчені, члени “Віденського гуртка” філософів-неопозитивістів оголосили логіку і філософію науки головною галуззю філософії й у своєму шануванні наукового мислення.
З огляду на попередній виклад, філософію науки будемо далі визначати як філософську дисципліну, предметом (і завданням) якої є філософська рефлексія над наукою. Можна сказати інакше: у філософії науки формується специфічний образ науки. Під терміном “образ науки” маємо на увазі не саму науку, а сформоване “сприйняття” науки, ставлення до того, як мислиться наука й наукове пізнання.
Специфіка філософських проблем науки. Для більш чіткого з’ясування предметного і проблемного поля філософії науки слід відмітити специфіку філософських проблем науки як таких проблем, які тільки наукою не можуть бути вирішені й вимагають для свого вирішення звертання до філософії. Серед них більшу роль відіграє підклас методологічних проблем науки. Це проблеми природи і специфіки наукового методу, класифікації методів, пошуки серед них найбільш ефективних і под.
Обговорюючи різноманіття філософських проблем науки, можна поділити їх на:
- світоглядні;
- онтологічні;
- епістемологічні;
- методологічні;
- аксіологічні;
- соціокультурні.
Світоглядні проблеми пов’язані з формуванням наукової картини світу і взагалі з удосконаленням світогляду, адекватного сучасності.
Онтологічні проблеми – це проблеми реальності, яку формує й вивчає наука.
Епістемологічні проблеми стосуються проблем знання в сфері науки (його специфіки, ідеалів, норм і под.) і закономірностей науково-пізнавальної діяльності.
Про методологічні проблеми методів наукового дослідження.
Аксіологічні проблеми – це проблеми статусу і ролі цінностей в науці, формування наукового етосу. І взагалі, проблеми, що входять у наведену типологію, не ізольовані одна від одної.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 228 | Нарушение авторских прав