Легенда про Безсмертник

Легенда походження назви села Ворожба

Село наше ж давно вже збудовано. Вже третій раз як будинки будуються. Та назва наша як ото, мовби, завжди була. Чого саме Ворожба не знає ніхто. Та люди старі говорили, що це все через річку, що протікає у нас по всьому селу. Зараз вона висохла майже, а от раніше глибоченька така була. А хати у селі до неї й будувались. От коли весна приходила – то розтавало все і затоплювало будинки. «Вража вода» казали про цю річку, а потім просто почали називати її Ворожкою.

Та було в нас не лише це. Багато років тому жили у нас у селі ворожки. Замовляння знали всякі та й ворожили дуже добре. От і їхали сюди люди із сусідніх місць. «До ворожби» казали вони. І відоме наше село було на всю округу.

Ото з усього всього як почали назвати село Ворожбою, то так і залишилось воно.

(Записано від Скварчі Н.А., 1939 р.н.)

Легенда про калину

Колись, дуже давно жила хороша і красива дівчина. Батьки називали її Калинкою. Хороша дуже була..

Калинка дуже любила весну і часто ходила до лісу. Ліс був далеко од її села. Коли сонце добре гріло і дівчині інколи було дуже жарко, то хотілося їй відпочити десь у холодочку. От вона одного разу й посадила вздовж шляху кілька кущиків і деревце. Щоб вони прийнялися, Калинка аж од своєї хати носила воду і поливала їх. Через зиму вижило тільки одненьке стебельце. Ще дужче Калинка доглядала це стебельце. Почав розростатися великий кущ.

Іде якось ото тією дорогою чоловік. Стомився дуже та й сів відпочити під оцим кущем. Подякував він подумки тому, хто посадив оцей кущ. І ось почало творитися диво: осипався цвіт, а замість нього – ягоди червоні виблискують. Взяв чоловік одну ягідку, другу, а в середині заховане зернятко, схоже на маленьке серце.

Прийшла Калинка до свого улюбленця, покуштувала терпкі ягоди і здивувалась отим зерняткам, а кущ нахилився до неї і шепоче: «Ці сердечка на згадку тобі про твоє добре серце, а щоб люди тебе не забули, подаруй мені ім’я, Калинко».

З того часу і стали називати цю рослину калиною.

(Записано від Семи М.Н., 1926 року народження)

Легенда про Безсмертник

Було це тоді, коли між квітами почалися недомовки. Запишалася Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарциз, Троянда, що тільки вони треба людям, бо приносять насолоду своєю красою і запахом.

Нащо засмічувати землю отим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком. У них ні вигляду, ні запаху. Лише ми повинні бути на землі! Так гордо думали пишні квіти. Ну, і от почалася справжня квіткова війна. Багато квітів назавжди зникли з землі. Та ось зібрались посланці всіх квіткових сімей на раду та й пішли до Бога на раду. Кожна сім’я доказували Богу свою правоту. Суперечка тривала довго. І тільки одна безіменна квіточка сиділа осторонь і мовчала. «А ти чого мовчиш?» - спитав Бог. А Квіточка йому сказала: «Мені соромно слухати оцих хвальків, я думаю, що якщо ми є на землі, то так і должно бути. Ми – Твоє творіння, Боженько. Мене лише одне турбує, адже ти дав нам дуже короткий вік. Прийде зима і сумно стає людям без нас. Зроби, Господи, так, щоб ми могли служити людям цілий рік». Замислився Бог, а потім і запитує: «А як тебе звати?» Квіточка відповіла, що в неї немає імені. От тоді Бог і сказав: «Буде тобі ім’я. Від сьогодні ти - Безсмертником».

Від отого часу став Безсмертник отією квіткою, що дарує нам свою красу і здоров’я цілий рік.

(Записано від Скварчі Н.А., 1939 р.н.)

Під сосною (переказ)

У пані прислуговувала дівчина на ймення Марія. Красива була дуже. Коса за пояс висіла. От пані Хрущова якось і каже їй: «Марусю, на днях повернеться пан та не сам, а з товаришем, гарна він людина, і вірші пише, і малює. Чи хотіла б ти щоб тебе хтось намалював?» Марія й каже: «Та я, пані, і не знаю, як це воно робиться». Пані Наталя тільки посміялася з неї.

От одного вечора приїхав пан, та не сам, а з якимось чоловіком. І на пана він не дуже похожий, та й на мужика вроді б ні. Щось таке є і від того, і від того. Жив він у хаті садівника.

Збираються пани кашу варить десь коло Псла. Гость ходив по садку, а тут Марія воду з ставка несе, як побачив її гость, та й каже: «Дівчино, а давай я тебе змалюю, така коса тілько присниться може». Пішли до сосни, там стіл невеликий стояв. «Стань ось тут, щоб сонце на тебе світило»,- каже гость. Марія недовго стояла, все дивилась як щось там олівцем водив, а тоді й каже до неї: «Ну що, похожа?» Марія аж почервоніла від його слів, лячно їй стало на себе дивиться, а все ж глянула. Ото ж красиво намалював! Вийшла пані Наталя, покликала гостя в дорогу збиратися, а малюнок він із собою забрав, щоб довершити.

(Записано від Гладкової М.В)

Садівники (переказ)

Не знаю, коли це було, та батько казали, що було це літом, коли всі підписувалися, щоб цар вольну дав. Тоді ото у маєтку нашого пана Хрущового жило аж 25 панів: 24 мужчини і одна бариня. Проживало оце пановйо до тих пір, як оце почали кавуни спіть і ось раз явилася карета в четверо коней, а в ній 6 чоловік купців з мануфактурою. Назвалися вони бухарцями-торговцями. Весь день торгували, а поїхали перед вечером. Більше того, що це були сищики.

Коли це на другий день, ще й сонце не сходило влітає в село дві карети в шестеро коней кожна, а в них оружені жандарми. Повиплигували вони і розовий дім окружили. Почали панів забирати. Пан Хрущов у вікно втік, а Шевченко прибіг в оранжерею до садівника та й каже: «Дай мені яку-небудь одежину, передінусь». Передягся. А в саду стояло велике корито для порчених фруктів. От вони з батьком звалили його собі на плечі і йдуть в напрямку до свинарні. Коли це назустріч два жандарми з шаблюками:

-Хто ви такі?

-Садівники

-А у вас тут художник Шевченко був?

-Був якийсь живописець,- каже Тарас, а звали його не то Мантихіль, не то Мантифіль..

-А який він ростом?

-Та я всього раз бачив. Ішов повз мене, а росту наче мого,- каже Тарас.

-Чорт! – гаркнули та й пішли

Увечері Шевченко й каже тому садівникові, що допоміг йому: «Ходім покупаємося при місяцеві». Пішли до ставу, викупалися. Тарас і переспав в оранжереях. Ранком запріг батько коня, а хлопець відвіз пана далеко на шлях. Більше не бачили Шевченка в Лифиному, а через деякий час, кажуть люди,бачили його аж у Києві.

(Записано від Гладкової М.В)

Дата добавления: 2015-11-28