Читайте также:
|
1. Перевірка перебігу виконання домашніх завдань, науково-дослідних і контрольних робіт. Оцінюються якість і акуратність виконання, точність і оригінальність рішень, перегляд спеціальної літератури, наявність елементів дослідження, виконання завдання у встановленому обсязі відповідно до заданих строків.
2. Перевірка конспектів лекцій і рекомендованої літератури.
3. Перевірка і оцінка рефератів з частини лекційного курсу, який самостійно вивчається.
4. Індивідуальна співбесіда зі студентом на консультаціях.
5. Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета, кращого зі спеціальності, краще виконання ораторних, особливо навчально-дослідних робіт.
Контрольні заходи, що проводяться лектором на потоці і у позанавчальний час, крім загальної мети, яка переслідує об'єктивну атестацію студентів, мають дати лектору дані для оцінки рівня роботи його асистентів, які ведуть практичні, лабораторні і семінарські заняття.
IV. Консультації.
V. Заліки. З деяких предметів (теоретичні курси, виробнича етика) застосовується диференційований залік з виставленням юк за 100-бальною шкалою. З лекційного курсу або окремих з частин, які не супроводжуються лабораторними або стичними заняттями, викладач може проводити співбесіди або колоквіум, пропонувати усні або письмові (за білетами) запитання, заліки з практичних (лабораторних) робіт приймаються після виконання кожного завдання. При цьому студент подає записи, розрахунки, схеми, плани або креслення. Викладач відмічає виконання кожної роботи у своєму журналі, а після завершенні програми може виставити залік після захисту звіту і повторного перегляду результатів виконання усіх завдань, використовуючи шкалу ЕСТS/КМСОНП.
Захист курсової роботи – це особлива форма заліку < комісії з двох-трьох викладачів. Перед захистом курсової роботи керівник перевіряє її і пише рецензію, у якій відображається позитивне і негативне роботи, вказується як потрібно усунути усі зауваження.
Семінарські заняття не можна вважати заліковою процедурою Але активні виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять дисциплінованість можуть бути основою для оформлення залік; без опитування за певну кількість отриманих балів.
Заліки з виробничої практики проставляються на основ поданого звіту і характеристики керівника. Залік диференційований а оцінка складається із середніх оцінок з усіх розділів практики оцінених за шкалою КМСОНП.
VI. Екзамени є підсумковим етапом вивчення усієї дисципліні або її частини і мають за мету перевірку знань студентів з теорії виявлення навичок застосування отриманих знань при вирішені практичних завдань, а також навичок самостійної роботи навчальною і науковою літературою. Екзамен дає можливість кожному студенту у порівняно короткий проміжок часу осмислити весь пройдений курс у ЦІЛОМ] сконцентрувати увагу на вузлових його моментах, закріпити пам'яті його основний зміст.
Відомі два основних види екзаменів: без екзаменаційних білетів – вид найбільш високого рівня, хоча поки що рідко застосовуваний, і за екзаменаційними білетами.
Останнім часом у вищій школі став широко застосовуватись стандартизований контроль знань протягом усього період вивчення навчальних курсів. У стандартизованому контролі знайшла широке застосування тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Метод альтернативного вибору відповідей полягає у тому, що ставляться запитання і одночасно пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити.
14. Рейтинговий контроль знань.
Рейтинг – оцінка діяльності будь-якої особи або групі осіб у балах (очках) і їх ранжування за набраною сумою Інтерес до рейтингової системи в Україні у наш час обумовлений великим досвідом ВНЗ Заходу і перш за все США.
Рейтинг студента з успішності складається з рейтингу з окремих дисциплін, тобто з міні-рейтингів, які дають відповідну суму балів. Ця форма контролю знань забезпечує отримання певної суми балів на одному занятті, а в окремих випадках допомагає швидко ліквідувати відставання у навчанні. Суть його – в оцінці кожної відповіді, кожної навчальної ініціативи студента. По закінченні семестру підраховується сума балів конкретної групи і визначається середній бал. Складається ранжований список студентів у ранжований ряд від максимуму до мінімуму балів. Студенти, які мають суму балів вище середньої по групі, одержують зал автоматично, а близько до середнього – здають міні-залік, тобто відповідають на одне запитання або розкривають поняття, терм тощо і атестуються так би мовити автоматично.
Міні-рейтинг стимулює активність навчання, значно підвищує відвідування занять, забезпечує об'єктивність оцінки знань студентів, поліпшує їх ранжування з успішності, необхідне для обґрунтованого відбору студентів на другий етап навчання, для рекомендації їх на ярмарок фахівців, на роботу у фірмі, для продовження навчання у магістратурі.
15.Комплексна діагностика навчальних досягнень студентів.
Комплексна діагностика результатів навчальної діяльності студентів (учнів) — це теоретично обґрунтована та практично апробована педагогічна система встановлення основних ознак, які характеризують сформовані в процесі навчання компетентності студента — майбутнього фахівця.
Метою комплексної діагностики знань учнів (студентів) є:
прояв і розвиток системи компетентностей учня чи майбутнього фахівця;
виявлення, перевірка і оцінка рівня здобутих знань, сформованих умінь і навичок;
порівняння фактичних результатів навчально-пізнавальної діяльності із запланованими, наперед установленими стандартами;
стимулювання цілеспрямованої систематичної, інтенсивної роботи студентів;
підвищення об’єктивності оцінювання;
одержання своєчасної інформації про стан засвоєння змісту програми на всіх етапах навчання;
залучення студента до всіх форм навчального процесу.
Тема 4.
1. Організація фінансово-економічної освіти: стан розвитку,
2. Реалізація основних принципів Болонської декларації при підготовці фахівців економічного, юридичного профілю.
3. Концепція освітньої діяльності за фахом (обраний напрям підготовки).
4. Роль фахівця вищої кваліфікації в умовах трансформації ринкової економіки.
5. Професійне призначення та умови використання фахівця.
Професійне призначення фахівця
Фахівці готуються для вирішення широкого кола фінансових та економічних завдань у відповідності до обраної вузької спеціалізації на підприємствах, у фінансових установах різного профілю незалежно від форм власності.
мати:
> широку ерудицію та культуру, бути патріотом та підвищення представником вітчизняної інтелігенції, мати високі громадянські та моральні якості;
> бути підготовленим до самостійної, активної, творчої, професійної діяльності, спрямованої на вдосконалення організації виробництва та підвищення його ефективності;
> фундаментальну підготовку, необхідну для саморозвитку та самостійного поглиблення професійних знань.
знати:
> основи соціально-гуманітарних дисциплін в обсязі, що забезпечує професіоналізм та широту світогляду;
> спеціальні дисципліни, які лежать в основі професійної придатності.
уміти:
> оцінювати поточну кон'юнктуру та перспективну виробничу та ринкову ситуацію і розробляти відповідні до них програми діяльності підприємства та установи;
> виявляти проблеми та вузькі місця виробничо-збутового процесу і пропонувати альтернативні варіанти його вдосконалення та фінансового забезпечення;
> досягати конструктивних рішень у трудовому колективі, домагатися оптимально психологічного клімату в довіреному йому підрозділі;
> складати, аналізувати та інтерпретувати фінансові звіть і на цій основі приймати рішення з підвищення ефективності діяльності та напрямків її розвитку;
> розуміти процеси та фактори, які визначають внутрішнє та зовнішнє фінансове середовище, в якому працює підприємство чи установа;
> співвідносити вплив внутрішнього та зовнішнього середовища відносно власної організації та її можливостей, особливо на своєму рівні активності та відповідальності.
6. Кваліфікаційні вимоги до фахівця. Зміст і характер професійної діяльності фахівця з обраного напряму підготовки, його права та обов'язки.
Випускники університетів (спеціальність «Фінанси»)
– це фахівці, які володіють методами вирішення проблему сфері фінансів, оподаткування, інвестицій, кредиту, грошового обігу, банківської діяльності, досконало знають практику фінансових, банківських операцій, що виконуються з використанням новітніх інформаційних технологій.
Вимоги до умінь фахівців за спеціальностями і спеціалізація ми
| Спеціальність | Спеціалізація | Уміння фахівців |
| Фінанси | Фінанси підприємства | Розробляти і проводити стратегічну та практичну фінансову політику підприємства в умовах ринкових відносин, розробляти варіанти управлінських рішень із питань фінансової діяльності, забезпечувати ефективне управління процесами формування і використання фінансових ресурсів підприємства тощо |
| Державні фінанси | Розробляти і проводити фінансову політику держави в умовах ринкових відносин, володіти методами визначення фінансових потреб держави і уміти використовувати їх на практиці, здійснювати управління фінансами на державному і регіональному рівнях | |
| Казначейська справа | Здійснювати розпис прибутків і витрат державного бюджету, здійснювати оплату витрат розпорядників коштів, вести облік надходжень прибутків і облік фінансування витрат державного бюджету, складати звіти про результати виконання державного і місцевих бюджетів. |
7. Характеристика різних рівнів підготовки фахівців.
Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Нормативний термін навчання за денною формою – 4 роки.
Термін навчання осіб, які мають диплом молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки бакалавра спеціальністю, може зменшуватися на 1-2 роки за умови навчання за індивідуальним навчальним планом.
Факультети (інститути) можуть здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо вони утворили комплекс з іншими навчальними закладами, які проводять підготовку за програмами такого рівня.
Особи, які в період навчання за програмою підготовки бакалавра припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за цією або спорідненою спеціальністю в іншому акредитованому вищому навчальному закладі або в університеті за наявності такої підготовки.
Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Термін навчання (1-1,5 року) визначається програмою підготовки фахівця.
Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Підготовка магістрів спрямована на створення умов для творчого розвитку обдарованої особистості і підготовку фахівців за одним із функціональних напрямів діяльності: науково-дослідним (творчим), науково-педагогічним, управлінським.
Термін навчання на основі ОКР бакалавра (1-2 роки за денною формою) визначається програмою підготовки фахівця.
Підготовка фахівців ОКР магістра може здійснюватися на основі ОКР спеціаліста з терміном навчання 1 рік.
Перехід студентів університету на програму навчання кожного наступного ступеня здійснюється на конкурсній основі за результатами навчальних досягнень і наукових (творчих) здобутків (інтегрального рейтингу).
Особи, які здобули ОКР бакалавра в інших навчальних закладах (у тому числі в акредитованих вищих навчальних закладах недержавної форми власності), можуть бути зараховані на навчання за програмою спеціаліста або магістра на конкурсній основі на вакантні місця, що фінансуються з державного бюджету, або за рахунок коштів юридичних та фізичних осіб за результатами вступних випробувань.
8. Особливості підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів.
Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності[1]
Підготовка до освітнього ступеню бакалавр
Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра реалізується вищими навчальними закладами II - IV рівнів акредитації[1].
[ред.] Термін навчання
· Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати чотирьох - п'яти років².
· Нормативний термін навчання осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки спеціальністю, зменшується на один - два роки[1].
[ред.] Документи про здобуття освіти
Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за відповідним напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра[1].
Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності[1
Підготовка до освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»
Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста реалізується вищими навчальними закладами III та IV рівнів акредитації[1].
[ред.] Термін навчання
Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей за погодженням з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України може бути встановлено термін півтора року)[1].
[ред.] Документи про здобуття освіти
Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста[1].
У зв'язку з правилами участі в Болонському процесі, освітня ступінь - «спеціаліст» в найближчі роки остаточно припинить своє існування і залишаться наступні освітні ступені: «бакалавр», «магістр» і «доктор філософії»[2][3]. Кожен з цих освітніх ступенів вищої освіти - це повноцінна вища освіта, але з освітнім ступенем «магістр» і «доктор філософії» більше привелеїв у педагогічній та науковій діяльності у ВНЗ. Фахівці які вже отримали диплом з рівнем «спеціаліст» мають право продовжувати працювати за фахом, або за бажанням отримати диплом магістра за скороченою програмою навчання. Вже скасували ступінь «спеціаліст» в Казахстані, Грузії, Азербайджані, Вірменії та скасовують у всіх країнах СНД[4][5].
Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності[1].
Здобуття кваліфікації магістра може також здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці між освітньо-професійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року). Зазначена освітньо-професійна програма підготовки магістра включає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку. Вищий навчальний заклад реалізує освітньо-професійні програми підготовки магістрів за спеціальностями IV рівня акредитації.
Освітньо-професійна програма підготовки магістра медичного та ветеринарно-медичного спрямування може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі освітньо-професійної програми післядипломної підготовки (клінічної ординатури, інтернатури тощо). Нормативний термін навчання визначається відповідним міністерством за погодженням з Міносвіти[1].
Освітньо-професійна програма підготовки магістра юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі повної загальної середньої освіти[1].
Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра[1].
9. Сутність і роль кваліфікаційних характеристик в організації підготовки фахівців за обраним напрямом підготовки.
Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) магістра за відповідною спеціальністю з конкретного напряму підготовки є державним нормативним документом, складовою частиною Державного стандарту освіти, який
встановлює:
> професійне призначення, кваліфікацію та умови використання магістрів за спеціальністю «Фінанси»;
> систему соціально-професійних та професійних задач;
> сукупність і рівень сформульованих вмінь і знань, необхідних для вирішення соціально-професійних і професійних завдань;
> вимоги до атестації випускників вищих навчальних закладів.
використовується для:
> визначення первинних посад випускників вищих навчальних закладів та умов їх використання;
> визначення об'єкта, цілей освітньої та професійної підготовки;
> розробки та коригування освітньо-професійної програми з підготовки фахівців;
> розробки засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця;
> визначення змісту навчання як бази для опанування спеціальністю, кваліфікацією;
> визначення змісту навчання в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації;
> атестації випускників вищих навчальних закладів та сертифікації фахівців;
> укладання договорів або контрактів щодо підготовки фахівців;
> професійної орієнтації здобувачів фаху;
> визначення критеріїв професійного відбору;
> прогнозування потреби у фахівцях при плануванні та підготовці;
> обґрунтування переліків спеціалізації;
> визначення кваліфікації фахівців;
> розподілу та аналізу використання випускників вищих навчальних закладів.
10. Вимоги кваліфікаційної характеристики фахівця до рівня теоретичної підготовки, практичних навичок під час навчання в інституті.
Вимоги до випускника вищого навчального закладу освіти та система умінь, що їх відображає
| Зміст здатності вирішувати проблеми й задачі соціальної діяльності | Зміст і номер уміння |
| 1.Формування стійкого світогляду,правильного сприйняття сучасних проблем розвитку суспільства, людського буття, духовної культури | 1.1. Засвоювати та реалізовувати наукові та культурні досягнення світової цивілізації, поважно ставитися до різних культур, релігій, до ідей збереження миру, неухильного дотримання прав людини 1.2. Критично оцінювати політичні, економічні, екологічні, культурні та інші події та явища 1.3. Проникати в сутність явищ і процесів реального світу, свідомо використовувати наукові знання у пізнавальній і професійній діяльності 1.4. Культурологічні питання сучасності розглядати з позицій вшанування традицій і звичаїв свого народу та культурного надбання людства 1.5. Аналізувати явища духовного життя, орієнтуватися у багатому світі духовної культ) людства, у різноманітності релігійних вчень, течій та сект 1.6. З'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки в історичних подіях, аналізувати й узагальнює історичний матеріал у певній системі, порівнювати історичні факти на основі здобутих з різних джерел знань 1.7. Дотримуватися загальнолюдських мораль норм і цінностей, сприяти зміцненню моральних засад суспільства 1.8. Вносити посильний внесок в гармонізацій людських міжнаціональних, міжпартійних відносин 1.9. Протистояти проявам расової, національної статевої, вікової дискримінації |
| 2. Формування політичної свідомості, політичної культури та плюралізму | 2.1. Вдосконалювати знання у сфері міжнародного життя та політичних процесів, орієнтуватися у зовнішній та внутрішній політиці держави, знати її історію та специфіку розвитку 2.2. Розпізнавати різні види владних відносин специфіку політичної влади, її сутність, структуру, функції 2.3. Орієнтуватись у міжнародному політичне житті, геополітичній ситуації, розуміти місце та статус України в сучасному світі 2.4. Орієнтуватись у глобальних проблемах економічного розвитку світових господарські зв'язків, інтеграції України у систему міжнародного поділу праці |
| 3. Займати активну життєву та громадянську позицію | 3.1. Захищати інтереси держави, поєднувати суспільні, колективні та індивідуальні інтереси 3.2. Виконувати конституційні обов'язки, дотримуватися норм законодавства 3.3. Захищати свої права людини та громадян 3.4. Використовувати для досягнення мети зо обставини |
| 4. Поділяти соціальну відповідальність за діяльність організації | 4.1. Враховувати соціальні аспекти впливу рішень, що приймаються, на співробітників, споживачів, місцеві спільноти 4.2. Робити позитивний внесок у вирішення загальних соціальних проблем: захисту довкілля, прав громадян, інтересів споживача; охорони здоров'я та безпеки життєдіяльності 4.3. Дотримуватися етики ділового спілкування 4.4. Нести персональну відповідальність за діяльність співробітників і всієї групи |
| 5. Здатність до ефективної комунікаційної взаємодії, володіння державною та, якнайменш, однією з іноземних мов | 5.1. Підтримувати врівноважені стосунки з найближчим побутовим оточенням 5.2. Чітко, послідовно та логічно висловлювати свої думки та переконання 5.3. Підтримувати гармонійну соціальну мережу ділових та особистісних контактів як передумову психічного здоров'я та ділового успіху 5.4. Залежно від ситуації обирати найбільш прийнятні інформаційні засоби та канали комунікації 5.5. Створювати власний імідж, вдосконалювати його складові: зовнішній вигляд, манери, впевненість у собі, позитивну енергетику 5.6. Проявляти хороші манери, культуру мови 5.7. Одягатися відповідно до ситуації з урахуванням особливостей зовнішності та віку 5.8. Переконувати, аргументувати, вести результативні ділові бесіди 5.9. Доводити інформацію до виконавців, тримати їх у курсі справ, зацікавлювати у вирішенні проблем 5.10. Ефективно використовувати невербальні засоби спілкування 5.11. Протидіяти маніпуляції, долати бар'єри спілкування 5.12. Добирати та використовувати психолого - педагогічні технології у професійній та інших сферах життєдіяльності |
| 6. Здатність до здорового способу життя | 6.1. Пропагувати та вести здоровий спосіб життя, фізично самовдосконалюватися 6.2. Розробляти здоровий режим роботи та відпочинку і додержуватися його 6.3. Дозувати навантаження, уникати система перевантаженості, розвивати власну стресовитривалісь, здійснювати саморегуляцію, підтримувати хороший настрій 6.4. Підтримувати та відтворювати працездатність швидко відновлювати фізичні та духовні сили 6.5. Зберігати трудову активність в екстремальних ситуаціях |
| 7.Соціальні питання в економічній діяльності | 7.1 Володіти правовими основами розгляду соціальних причин помилок в управлінні підприємством (організацією, установою) 7.2 Враховувати соціальні проблеми на основі оці нормативів розвитку підприємства (при складам фінансового плану) 7.3 Володіти навичками проведення аналізу питань пов'язаних із соціальними аспектами оподаткування Враховувати соціальні аспекти бюджетів і кошторисів на основі оцінки соціально-економічних перспектив розвитку 7.4 Виховувати у співробітників чесність і порядність; у процесі здійснення операцій з цінними папері інвестиційній діяльності 7.5 Формувати у себе, а також виховувати у працівників свідоме прагнення до відгуку на соціальні проблеми людей 7.6 Створювати цивілізовані соціальні стосунки і членами трудового колективу на правовій основі та демократичних принципах |
| 8. Здатність до засвоєння нових знань, самовдосконалення | 8.1. Займатися самоаналізом, використовувати методи адекватної самооцінки, самокритику, долати власні недоліки та шкідливі звички 8.2. Реалістично й оптимістично ставитися до сі спокійно сприймати свої невдачі та вчитися на 8.3. Визначати й усвідомлювати межі своїх знань долати стереотипи мислення та практики, визнавати; й аналізувати помилки, у тому числі власні 8.4. Адаптуватися до зростаючих потоків інформації, до наслідків науково-технічного прогресу, розуміти необхідність професійної мобільності 8.5. Використовувати різні методи та прийоми самовиховання 8.6. Розвивати потенціал лідера, підприємливість і вміння йти на виправданий ризик 8.7. Використовувати психотехнології у самопрограмуванні, самоствердженні 8.8. Встановлювати життєві цілі, визначати їх пріоритетність, планувати власну кар'єру 8.9. Систематично читати літературу за фахом (у тому числі закордонну), складати реферат та анотацію 8.10. Тренувати пам'ять та розвивати увагу 8.11. Оцінювати та обирати оптимальні сполучення форм постійного підвищення власної кваліфікації |
11. Зайнятість економічних (юридичних) кадрів.
Попит на юристів та економістів залишається високим, - держцентр зайнятості
Роботодавці продовжують шукати юристів, економістів та бухгалтерів, попри високу популярність і навіть надлишок представників цих професій
Про це під час прес-конференції повідомив начальник відділу формування статистичної інформації статистично-аналітичного управління Державного центру зайнятості Віталій Рябуха.
Несмотря на распространенное мнение, что на Украине переизбыток юристов, экономистов и бухгалтеров, эти специалисты неизменно пользуются спросом у украинских работодателей и вакансии для них постоянно появляются. Об этом в ходе пресс-конференции «Рынок труда на Украине», 18 августа 2011 года, рассказал начальник отдела формирования статистической информации статистико-аналитического управления Государственного центра занятости Украины Виталий Рябуха.
«Работодатели их все равно ищут, т.к. это основополагающие специальности в бизнесе. Но большинство работодателей хотят получить уже опытного юриста, экономиста, бухгалтера – с хорошим уровнем знаний, опытом работы и навыками», - сообщил представитель Госцентра занятости.
Тема 5.
1. Бібліотека інституту як центр інформаційного забезпечення студентів.
Бібліотека університету – структурний підрозділ вищого навчального закладу III–IVрівнів акредитації, який забезпечує літературою та інформацією навчально-виховний та науковий процес вищого навчального закладу і діє на підставі Положення про бібліотеку, що затверджується керівником вищого навчального закладу.
Бібліотека
> у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про національну програму інформатизації», підзаконними нормативно-правовими актами, статутом і правилами внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу та Положенням про бібліотеку;
> своєю діяльністю сприяє реалізації державної політики у галузі освіти і культури, дотримуючись принципів гуманізму і демократизму, пріоритету загальнолюдських цінностей і моралі.
Основні завдання бібліотеки
1. Забезпечення повного, якісного і оперативного бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування студентів,
аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників, співробітників вищого навчального закладу згідно з їх інформаційними
запитами на основі широкого доступу до бібліотечних та інформаційних ресурсів. Формування бібліотечного фонду відповідно до профілю вищого навчального закладу та інформаційних потреб усіх
категорій користувачів.
2. Сприяння вихованню гармонійної, морально досконалої
особистості, свідомої свого громадянського обов'язку та відкритої
до інтелектуального і творчого розвитку.
3. Пропагування та розкриття за допомогою всіх бібліотечно-інформаційних засобів змісту загальнолюдських цінностей, культурно-історичної, духовної та наукової спадщини, ідеї національного державотворення.
4. Розширення номенклатури бібліотечно-інформаційних послуг, удосконалення традиційних і впровадження нових бібліотечних форм і методів роботи на основі новітніх інформаційних технологій та комп'ютеризації інформаційно-бібліотечних процесів.
5. Створення електронних баз даних, організація та ведення довідково-бібліографічного апарату з використанням як традиційних, так і новітніх інформаційних технологій.
6. Ведення самостійної та спільної з іншими організаціями і установами науково-дослідної, навчальної та організаційно-методичної роботи з питань інформатики, бібліотекознавства, бібліографії та книгознавства.
7. Виховання інформаційної культури користувачів, прищеплення їм навичок роботи з інформаційними ресурсами як на традиційних, так і на електронних носіях.
8. Координація та кооперація діяльності бібліотеки зі структурними підрозділами вищого навчального закладу, громадськими організаціями, співпраця та взаємодія з бібліотеками інших систем і відомств.
9. Налагодження прямих зв'язків з бібліотеками інших країн, співробітництва з освітніми добродійними фондами, організаціями, установами тощо.
10. Здійснення господарської діяльності, спрямованої на забезпечення та оптимізацію інформаційного і бібліотечно-бібліографічного обслуговування користувачів з використанням елементів госпрозрахунку згідно з чинним законодавством.
Основні функції бібліотеки
Інформаційне та бібліотечно-бібліографічне обслуговування користувачів.
1. Організовує диференційне (індивідуальне та групове) обслуговування користувачів на абонементах, в читальних залах та інших пунктах видачі літератури.
2. Безкоштовно надає користувачам бібліотеки основні бібліотечні послуги.
3. Реалізує можливості взаємовикористання бібліотечних фондів за допомогою міжбібліотечного та міжнародного абонементів, внутрішнього та міжнародного книгообміну, електронної доставки документів тощо.
4. Вивчає інформаційні потреби користувачів та здійснює оперативне забезпечення інформаційних запитів науковців і студентів, використовуючи різні форми і методи індивідуального, групового і масового інформування. Проводить соціологічні опитування та дослідження читацьких інтересів з метою їх задоволення.
5. Підвищує ефективність інформаційного забезпечення користувачів за рахунок взаємодії з всеукраїнськими та галузевими інформаційними центрами. Забезпечує користувачам доступ до інформаційних ресурсів як в Україні, так і за її межами.
6. Організовує роботу громадських інформаторів кафедр і наукових підрозділів вищого навчального закладу, надає їм необхідну методичну допомогу.
7. Укладає і готує до видання бібліографічні покажчики, списки літератури, створює електронні бази даних на допомогу науковій та навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, виконує всі види бібліотечних довідок, проводить бібліографічні огляди, організовує книжкові виставки тощо.
Формує бібліотечні фонди згідно з навчальними планами, програмами та тематикою наукових досліджень навчального закладу
Здійснює організацію, раціональне розміщення та облік основних і підсобних бібліотечних фондів, їх зберігання, реставрацію, консервацію, копіювання та оцифровування. Систематично аналізує використання бібліотечних фондів з метою їх оптимізації. Вносить до МОН України пропозиції щодо видання навчальної літератури. Вилучає з бібліотечних фондів документи, що втратили актуальність, наукову та виробничу цінність, зношені, дефектні та дублетні примірники згідно з діючими законодавчими актами. Вилучення документів за ідеологічними чи політичними ознаками забороняється.
Створює і веде систему бібліотечних каталогів, бібліографічних картотек та баз даних.
Проводить роботу з пропаганди та розкриття бібліотечно-інформаційних ресурсів.
Бере участь у міжнародних бібліотечних програмах та проектах.
Проводить науково-методичну роботу (аналітичну, організаційну, консультативну) з вдосконалення всіх напрямків діяльності бібліотеки.
2. Структура бібліотеки інституту.
Структура бібліотеки
| Відділи | Сектори |
| Відділ комплектування документів | – комплектування документів |
| – обліку документів | |
| – списання документів | |
| – книгообміну та обмінних фондів | |
| Відділ наукової обробки документів і організації каталогів | – каталогізації |
| – періодичних видань | |
| – пропаганди каталогів і консультації користувачів | |
| Відділ зберігання фондів | |
| Відділ рідкісних книг та рукописів | |
| Відділ обслуговування науковою літературою | – абонементів (за категоріями користувачів, галузями знань та видами літератури) |
| – читальних залів (за категоріями користувачів, галузями знань та видами літератури) | |
| – міжбібліотечний абонемент (МБА) | |
| Відділ обслуговування навчальною літературою | абонементів (за категоріями користувачів, галузями знань та видами літератури) |
| – читальних залів (за категоріями користувачів, галузями знань та видами літератури) | |
| Відділ культурно- просвітницької роботи. | |
| Галузеві відділи | |
| Інформаційно- бібліографічний відділ | – інформаційно-бібліографічного обслуговування |
| – наукової бібліографії | |
| – інформаційної та бібліотечно-бібліографічної освіти користувачів | |
| Науково-методичний відділ | – методичної роботи |
| – науково-дослідницької роботи | |
| Відділ інформаційних технологій та комп'ютерного забезпечення | – підтримки автоматизованої бібліотечної системи та програмного забезпечення |
| – комп'ютерного забезпечення | |
| Служби допоміжних та господарських робіт: гігієни та реставрації; копіювально-множильних робіт; палітурних, художніх та інших робіт |
3. Основи бібліотекознавства та бібліографії.
Бібліографія (грец. βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:
виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;
складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;
розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.
Бібліоте́кознавство — це наукова дисципліна документно-комунікаційного циклу, яка теоретично відтворює бібліотеку як наукове поняття й об'єкт реальності у всіх її зв'язках і опосередкуваннях. Перша школа бібліотекознавства була створена Дьюї Мелвілом (Melvil Dewey) у Колумбійському університеті у 1887 році [1].
Ця наукова дисципліна вивчає цілі, принципи, зміст, систему й форми суспільного користування друкованими виробами, а також теорію, історію, методологію, технологію, методику й організацію бібліотечної справи.
Бібліотекознавство класифікується залежно від вибраних дослідником підстав розподілу й поділяється на загальне й особливе.
Загальне бібліотекознавство — поділ бібліотекознавства, змістом якого є загальнотеоретичні, історичні й організаційні проблеми бібліотечної діяльності, а також вивчення об'єкта й предмета бібліотекознавства, його структури, термінології, місця в системі наук, зв'язків із суміжними науковими дисциплінами, закономірностей бібліотечної діяльності, її принципів і концепцій, методології й методики бібліотечних досліджень, історії бібліотекознавчої думки.
Особливе бібліотекознавство досліджує різні специфічні аспекти бібліотечної діяльності.
Часткове бібліотекознавство — комплекс розділів бібліотекознавства, зміст яких становлять вчення про різні частини бібліотеки як системиnbsp;— бібліотечний фонд, бібліотечний каталог, контингент користувачів бібліотеки, матеріально-технічна база бібліотеки й т.д.
Завдання бібліотекознавства — розвиток теорії бібліотечної справи, аналіз його закономірностей як соціального явища, пов'язаного з використанням бібліотек у допомогу соціальному, економічному, культурному процесу.
Мета бібліотекознавства — оптимізація соціального використання інформації у вигляді публікацій, через бібліотечну справу.
4. Класифікація джерел загальної, спеціальної методичної літератури, законодавчо-нормативних та галузевих видань.
На території України утворюються і діють бібліотеки та системи бібліотек, що відрізняються за своїм цільовим призначенням, складом користувачів, спеціалізацією бібліотечних фондів та іншими ознаками: публічні бібліотеки для дорослих, юнацтва, дітей; наукові і спеціальні, спеціалізовані бібліотеки загального користування, а також для осіб з фізичними вадами, бібліотеки навчальних закладів та наукових установ; універсальні, багатогалузеві і галузеві бібліотеки тощо.
Відповідно до значення і функцій утворюються бібліотеки: всеукраїнські, бібліотека Автономної Республіки Крим, обласні, центральні районні і міські централізованих бібліотечних систем, також окремі районні, міські та сільські. Віднесення бібліотек до зазначених категорій здійснюється відповідними органами Міністерства культури України, Автономної Республіки Крим, місцевими органами влади, крім випадків, передбачених цим Законом. Міністерство культури України визначає бібліотеки, що виконують функції науково-методичних центрів.
Системи класифікації
| Назва системи класифікації | Характеристика системи класифікації | Використання |
| Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) | При побудові коду використовуються цифрові та буквенні позначення | Організовані фонди і каталоги масових бібліотек Міністерства культури, шкільні бібліотеки та бібліотеки вищих навчальних закладів, профспілкові, відомчі, наукові |
| Універсальна десяткова класифікація (УДК) | Міжнародна класифікація. Побудована за десятковою системою класифікації: кожен клас поділяється на 10 підкласів, а ті в свою чергу – на 10 розділів і так далі. Застосовуються арабські цифри | Для систематизації міжнародного книжкового фонду (як правило, використовується паралельно з ББК) |
| Міжнародна класифікація винаходів | Ведення каталогу винаходів | |
| Класифікатор стандартів | Систематизація стандартів |
5.
Принципи організації та порядок роботи бібліотеки.
Бібліотечна система України функціонує на основі скооперованого комплектування фондів та обробки документів, довідково-пошукового апарату, взаємовикористання бібліотечних ресурсів, а також організації науково-дослідної, науково-бібліографічної та науково-методичної роботи.
6. Правила користування бібліотекою.
2. Права користувачів3.1. Для запису до бібліотеки громадяни пред'являють паспорт або документ, що його замінює, фотокартку (для бібліотеки, де видається читацький квиток), ознайомлюються з правилами користування бібліотекою, підписують зобов'язання їх виконувати й дають відомості для заповнення реєстраційної картки або читацького формуляра. У разі зміни місця проживання, зазначеного в паспорті, користувач повинен негайно повідомити про це бібліотеку у місячний термін. (Абзац другий пункту 3.1 із змінами, внесеними згідно з
Наказом Мінкультури N 319 (z0538-01) від 25.05.2001) Діти й підлітки до 16 років записуються в бібліотеку на підставі документа, який пред'являють їхні батьки, установи або особи, під наглядом яких перебувають діти. 3.2. У разі втрати читацького квитка користувач повинен заявити про це в бібліотеку, відшкодувати вартість його в розмірі, що відповідає витратам на його виготовлення, і отримати дублікат читацького квитка. (Пункт 3.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінкультури N 319 (z0538-01) від 25.05.2001) 3.3. Користуючись документами з бібліотечного фонду, читач повинен дбайливо ставитися до них; при одержанні документів має перевірити їхню кількість та наявність пошкоджень і в разі виявлення дефектів попередити про це бібліотекаря, який зобов'язаний зробити на документах відповідну позначку. В іншому разі відповідальність за виявлені у книгах дефекти несе користувач. 3.4. Кожний документ, виданий на абонементі, фіксується в читацькому формулярі і підтверджується підписом користувача. (Пункт 3.4 в редакції Наказу Мінкультури N 319 (z0538-01) від 25.05.2001) 3.5. Користувач, який втратив або пошкодив документ з фонду бібліотеки, а також одержаний через МБА, внутрішньосистемний книгообмін за домовленістю з бібліотекою-фондоутримувачем, повинен замінити його аналогічним чи документом, визнаним рівноцінним, або відшкодувати його ринкову вартість. Розмір відшкодування визначається бібліотекою. (Пункт 3.5 в редакції Наказу Мінкультури N 319 (z0538-01) від 25.05.2001) 3.6. За втрату або псування документа з фонду бібліотеки неповнолітнім користувачем відповідальність несуть його батьки, навчальний заклад чи установа, під наглядом яких він перебуває. 3.7. Користувач, який порушує правила користування бібліотекою, позбавляється права відвідувати її на термін, що визначається бібліотекою. Матеріали про злісне порушення правил користування бібліотекою можуть бути передані до суду згідно з чинним законодавством України. 3.8. Користувачі в бібліотеці мають дотримувати тиші. Особи в нетверезому стані й неохайному вигляді до бібліотеки не допускаються. Палити дозволяється тільки в спеціально відведеному місці. 3.9. Документи, одержані з фондів бібліотеки, користувач повинен повертати в установлені терміни. У разі порушення термінів користування документами сплачується пеня за кожний прострочений день. Розмір пені визначається бібліотекою. (Правила доповнено пунктом 3.9 згідно з Наказом Мінкультури N 319 (z0538-01) від 25.05.2001) 3.10 Користувачі несуть відповідальність за несанкціоноване використання створених бібліотекою баз даних, інших об'єктів інтелектуальної власності згідно із законодавством. (Правила доповнено пунктом 3.10 згідно з Наказом Мінкультури N 319 (z0538-01) від 25.05.2001)
Тема 6.
Соціально-культурна інфраструктура інституту. Адміністративно-господарський комплекс
Відділ громадського харчування:
їдальні;
Буфети;
Кафе;
Магазини.
Відділ головного енергетика
Відділ головного механіка
Відділ капітального та поточного ремонту
Відділ матеріально-технічного забезпечення
Господарський відділ
Навчальні корпуси
Служба охорони
Студмістечко:
Дирекція студмістечка;
Гуртожитки.
Спортивні споруди:
Стадіони;
Спортивні корпуси;
Спортивні зали.
Культурний центр – підрозділ університету, який всю роботу проводить з метою створення можливостей для обдарованої студентської молоді реалізувати свій творчий та інтелектуальний потенціал, подальшого розвитку творчих колективів, естетичного виховання молоді, популяризації студентської художньої творчості.
Культурно-масова робота в університеті проводиться з метою розкриття творчих здібностей і талантів студентів, підвищення їх культурного рівня, розвитку моральних якостей, і спрямована на організацію змістовного дозвілля та задоволення естетичних потреб.
Організацією культурно-масової роботи в університеті мається Центр організації виховної, соціальної роботи та дозвілля.
Протягом навчального року в університеті проводяться кульно-масові заходи із залученням до них студентів, співробітників університету та членів їх сімей. Факультети
Кафедра 1:
філії кафедр на підприємствах, наукові лабораторії, центри отовки та перепідготовки кадрів; ' навчальні науково-виробничі комплекси.
Кафедра N:
філії кафедр на підприємствах, наукові лабораторії, центри отовки та перепід готовки кадрів;
навчальні науково-виробничі комплекси.
Навчально-консультаційні центри
Інститути, технікуми, коледжі, ліцеї
Центр міжнародних і регіональних зв'язків
Навчально-методичний центр
Центр навчального управління
Спеціалізована вчена рада
Відділ аспірантури, докторантури та студентської науки
Центр дистанційного навчання
Центр виховної роботи студентів
Приймальна комісія
Відділ охорони праці
Бібліотека
Бухгалтерія
Відділ кадрів
Планово-фінансовий відділ
Редакційно-видавничий центр
Юридичний відділ
Архів
Поліклініка
Санаторій-профілакторій Спортивний комплекс
Адміністративно-господарський комплекс
Бази практик і відпочинку
1. Мета і головні завдання діяльності вищого навчального закладу.
Основною метою діяльності вищого навчального закладу є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.
2. Типи вищих навчальних закладів.
Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:
1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;
2) академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
3) інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
5) коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково- виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
3. Статут вищого навчального закладу.
Статут вищого навчального закладу має містити:
- повне найменування, в якому вказуються організаційно-правова форма та назва із зазначенням типу вищого навчального закладу, місцезнаходження, дати прийняття рішення про створення;
- права та обов'язки засновника (засновників) або учасника (учасників);
- обсяг цивільної правоздатності вищого навчального закладу;
- обсяг основних засобів (розмір статутного фонду), наданих засновником (засновниками) або учасником (учасниками);
- порядок створення, діяльності та повноваження органів управління вищим навчальним закладом, права та обов'язки керівника;
- порядок обрання представників до органів громадського самоврядування;
- джерела надходження та порядок використання коштів та іншого майна вищого навчального закладу;
- порядок звітності, контролю за здійсненням фінансово-господарської діяльності;
- порядок взаємовідносин з профспілковими організаціями та органами самоврядування, в тому числі студентського;
- концепцію освітньої діяльності;
- порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу;
- порядок припинення вищого навчального закладу;
- іншу інформацію, не заборонену законодавством.
Статут вищого навчального закладу приймається на
4. Структурні підрозділи вищого навчального закладу.
університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;
інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
Структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.
Кафедра - базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання. Керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років (для національного вищого навчального закладу - строком на сім років). Із завідуючим кафедрою укладається контракт.
Факультет - основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об’єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання. Рішення про створення факультету поза місцем розташування вищого навчального закладу державної форми власності приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади.
Структурними підрозділами вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п’ять років.
Тема 7.
1. Поняття і завдання студентського самоврядування.
Самоврядування у вищому навчальному закладі – це самостійна громадська діяльність студентів із реалізації функцій управління вищим навчальним закладам, яка визначається ректоратом (адміністрацією), деканатами (відділеннями) і здійснюється студентами відповідно до мети і завдання, що стоять перед студентськими колективами.
Основні завдання органів студентського самоврядування:
> забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, стосовно організації навчального процесу;
> забезпечення виконання студентами своїх обов’язків;
> сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів:
> сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;
> сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;
> організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;
> сприяння працевлаштуванню випускників;
> участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
2. Органи студентського самоврядування.
Студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, відділення, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту, типу та специфіки навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу.
Вищим органам студентського самоврядування є загальні збори (конференція).
Виконавчий орган студентського самоврядування може мати різноманітні форми: студентська спілка, сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентський деканат, рада тощо. Не зважаючи на те, що студентські об'єднання можуть бути різними за формами, але завдання їх однакові.
3. Основні завдання органів студентського самоврядування.
Основні завдання органів студентського самоврядування:
· забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, стосовно організації навчального процесу;
· забезпечення виконання студентами своїх обов’язків;
· сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів:
· сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;
· сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;
· організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;
· сприяння працевлаштуванню випускників;
· участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
4. Проблеми студентського самоврядування у законодавчих та нормативно-правових документах з вищої освіти.
Студентське самоврядування регламентується Статутом університет}' і визначається «Положенням про студентське самоврядування», постановами вченої ради, наказами ректора.
5. Європейський вибір України та питання утвердження студентського самоврядування.
6. Всеукраїнська студентська рада як представницький орган студентів на державному рівні.
На державному рівні органи студентського самоврядування об'єднуються у Всеукраїнській студентській раді. Варто зазначити, що доцільність участі в цій організації визначають самі студенти через органи студентського самоврядування.
Всеукраїнська студентська рада (далі – ВСР) є добровільним об'єднанням органів студентського самоврядування, консультативно-дорадчим колегіальним органом при Міністерстві освіти і науки України, утвореним з метою сприяння розвитку студентського самоврядування, більш повного врахування інтересів студентської молоді при виробленні та реалізації політики України у сферах вищої освіти, соціального становлення та розвитку студентської молоді, налагодження конструктивної взаємодії між: органами державної влади, органами місцевого самоврядування і органами студентського самоврядування навчальних закладів України.
7. Головні завдання Всеукраїнської студентської ради.
Головні завдання Всеукраїнської студентської ради
> сприяння розвитку студентського руху в Україні, в тому числі розвитку у вищих навчальних закладах України студентського самоврядування;
> забезпечення постійного зв'язку та взаємодії між Міністерством освіти і науки України і органами студентського самоврядування вищих навчальних закладів;
> аналіз суспільних процесів у сфері освіти, культури, праці, соціального становлення та розвитку студентської молоді, молодих спеціалістів і громадян, які вступають до вищих навчальних закладів, розроблення та внесення за результатами такого аналізу пропозицій Міністерству освіти і науки України та органам місцевого самоврядування всіх рівнів;
> участь у підготовці та розробці пропозицій до нормативно-правових актів, програм з найважливіших питань суспільного становища, правового і соціального захисту студентської молоді, молодих спеціалістів і громадян, які вступають до вищих навчальних закладів України;
> участь у підготовці та реалізації заходів, спрямованих на розв’язання соціально-економічних, правових, освітніх, культурних та інших проблем студентської молоді, молодих спеціалістів;
> сприяння розширенню регіонального, всеукраїнського та міжнародного співробітництва у сфері освіти, культури, праці, соціального становлення та розвитку молоді;
> сприяння формуванню правового громадянського суспільства в Україні, духовному та фізичному розвитку студентів, вихованню у них патріотизму;
> сприяння формуванню громадянської свідомості студентів, що ґрунтується на національних інтересах держави та загальнолюдських цінностях.
8. Органи Всеукраїнської студентської ради.
Згідно з Положенням Всеукраїнської студентської ради органами Всеукраїнської студентської ради є:
> Конференція;
> Всеукраїнська студентська колегія;
> Секретаріат Всеукраїнської студентської колегії;
> Регіональні студентські колегії (Ради).
9. Конференція як вищий орган управління Всеукраїнської студентської ради.
Вищим органом управління ВСР є Конференція, яка збирається не менше ніж один раз на рік у встановлений Всеукраїнською студентською колегією день.
На Конференцію органи студентського самоврядування вищих навчальних закладів України делегують своїх представників відповідно до кількості отриманих мандатів.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 210 | Нарушение авторских прав