|
Читайте также: |
Історичні віхи демократизації виборчого процесу. Довгим і непростим був шлях більшості розвинених демократичних країн Європи та Америки до впровадження прямих виборів, рівного права голосу та таємного голо-
12*
Частина треш. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ
сування. Поява парламентів у цих країнах і їх виборності випередила пряме рівне загальне виборче право з таємним голосуванням на десятки, а в Англії — на сотні років. А фактично рівне виборче право є явищем XX століття.
У середині XIX століття (1848 р.) вперше у Франції та Швейцарії був скасований майновий виборчий ценз і визнано принцип рівного і загального виборчого права, але тільки для чоловіків. В інших країнах це сталося ще пізніше. Тільки наприкінці XIX століття, спочатку в далекій Новій Зеландії (1893 p.), а на початку XX століття в Австралії (1902 р.) та Фінляндії (1906 р.) виборче право отримали жінки. У країнах — піонерах загального виборчого права — Франції та Швейцарії, — жінки отримали право голосу лише після Другої світової війни (у Швейцарії аж у 1971 році).
Таємне голосування, що якнайкраще відповідає критеріям вільних та чесних виборів, вперше було запроваджене в Південній Австралії у 1858 p., у Великій Британії в 1872 p., у США - після 1884 року.
У сучасних умовах в усіх електоральних демократіях відбувається таємне голосування, будь-які виборчі цензи (окрім вікових обмежень (18 років), цензу фомадянства та обмеження виборчих прав недієздатних) не допускаються.
Сучасні проблеми демократичності виборів. Висування та реєстрація кандидатів. Збір підписів чи грошова застава? Щоб запобігти участі у виборах випадкових кандидатів та партій, які не користуються бодай мінімальною підтримкою виборців, але ускладнюють процес виборів, в деяких демократичних країнах запроваджують обмеження на реєстрацію кандидатів в мажоритарних округах або партійних списків на пропорційних виборах. Основні засоби такого обмеження — збір певної кількості підписів на підтримку кандидатів чи партій та внесення грошової застави.
Число підписів, що їх потрібно зібрати кандидатам в депутати в окремих округах, коливається від 10 у Великій Британії до 1000 в Італії, тобто є дуже невеликим і фактично не обмежує права кандидатів на реєстрацію. У Франції та Ірландії ця формальність взагалі відсутня, а в деяких країнах ЄС кандидат має зробити певний грошовий внесок, який повертається в разі одержання цим кандидатом визначеного законом числа голосів (як правило, більше 5%).
В Україні на попередніх виборах до Верховної Ради (1998 р.) таким обмежувальним заходом було збирання підписів. Партіям, які хотіли зареєструвати списки кандидатів по загальнонаціональному округу, потрібно було зібрати 200 тисяч підписів. Окремий кандидат, що балотувався по мажоритарному округу, мав зібрати 900 підписів. Якщо ж кандидата висувала пар-
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 119 | Нарушение авторских прав