|
Читайте также: |
Хлопчика треба привчати зносити біль
Тут другий період життя, з настанням якого закінчується власне дитинство.
Коли діти починають говорити, вони менше плачуть. Це природний процес; одна мова замінилася іншою. Якщо вони можуть сказати словами, що вони страждають, нащо їм говорити це криками, виключаючи ті випадки, коли біль занадто великий, щоб виявити його словом. Якщо вони продовжують плакати, то це вина людей, які оточують їх. Після того, як Еміль раз тільки вимовить: мені боляче, потрібні будуть дуже сильні страждання, щоб змусити його плакати.
Якщо дитина ніжна, чутлива, якщо вона, природно, схильна плакати через дурниці, то, зробивши цей плач марним і безрезультатним, я скоро висушу його джерело. Доки вона плаче, я не підійду до неї, і з'явлюсь, як тільки вона замовкне. Скоро її способом кликати мене стане замовкнути або, що найбільше, крикнути раз.
Якщо вона впаде, наб'є ґулю на голові, дістане кровотечу з носа, поріже собі пальці, то замість того, щоб метушитися навколо неї з тривожним виглядом, я залишуся спокійним принаймні протягом деякого часу. Спричинений біль їй необхідно витерпіти; вся моя метушливість тільки налякає її і збільшить її чутливість. По суті, коли спричинив собі рану, мучить не стільки біль, скільки страх. Я врятую її принаймні від цього останнього катування, бо, напевне, вона судитиме про своє пошкодження за тим враженням, яке воно справить на мене; побачивши, що я підбігаю до неї із занепокоєнням, тішу її, жалую, вона подумає, що пропала; якщо ж помітить, що я зберігаю спокій, то й сама швидко заспокоїться і вважатиме, що все минуло, коли перестане почувати біль. У цьому віці беруть перші уроки мужності і, зносячи без страху легкі страждання, привчаються згодом зносити важкі.
Зовсім не дбаючи про те, щоб Еміль стерігся забитися, я буду дуже незадоволений, якщо він ніколи не вдариться і виросте, не знаючи болю. Страждати — перше, чого він повинен навчитися, і найважливіше, що йому потрібно знати. Здається, діти для того й бувають маленькими і слабими, щоб дістати ці важливі уроки, не підпадаючи небезпеці. Якщо дитина впаде, вона не зламає собі ноги; якщо вона вдарить себе палицею, то не зламає собі руку; якщо вона схопить гостре лезо, то не стисне його і не поріжеться глибоко. Я не знаю, чи бачив хто-небудь, щоб дитина, залишена на волі, вбила або скалічила себе або спричинила собі значну шкоду, якщо тільки її не помістили необережно на високому місці, не покинули саму біля вогню, не залишили біля неї небезпечних знарядь. Що сказати про ці магазини машин, які збирають навколо дитини, щоб зовсім вберегти її від болю, доки, ставши дорослою, вона не буде залишена сама собі, не набувши ні мужності, ні досвіду, готова вважати себе за мертву при першому уколі і непритомніти, побачивши першу краплю своєї крові?
Наша манія педантичного наставництва постійно змушує нас учити дітей того, чого вони набагато краще навчилися б самі, і забувати про те, чого тільки ми могли б навчити їх. Чи може бути що-небудь бузглуздіше за ретельність, з якою їх вчать ходити, начебто хто-небудь бачив людину, яка б через недбалість годувальниці не вміла ходити, ставши дорослою! І, навпаки, скільки людей ходить усе життя незграбно, тому що їх привчили до такої ходи.
Еміль не користуватиметься ні дитячими шапочками, ні кошиками на колесах, ні колясочками, ці помочами; або, принаймні, з того моменту, як він почне переступати ногами, його підтримуватимуть тільки на нерівних місцях і проводитимуть по них якнайшвидше. Замість того, щоб гноїти його у важкому повітрі кімнати, нехай його водять щодня на луку. Там нехай він бігає, бавиться, нехай падає сто разів на добу — тим краще: швидше навчиться вставати. Благо волі окупить багато ран. Мій вихованець часто забиватиметься, зате завжди буде веселий; ваші менше забиваються, але вони завжди пригнічені, завжди зв'язані, завжди сумні. Не думаю, щоб вигода була на їхньому боці.
Прогрес в іншому напрямі також робить скаргу менш необхідною для дітей: прогрес у розвитку сил. Маючи можливість більше зробити самі, вони не так часто потребують сторонньої допомоги. Разом з силою розвивається знання, яке дай їм можливість управляти нею. На цьому от другому ступені починається власне життя індивіда, тут він приходить до усвідомлення самого себе. Пам'ять поширює почуття тотожності на всі моменти його існування; він стає справді єдиним, тим самим, отже, вже здатним до щастя і нещастя. Тому тепер слід почати дивитися на нього як на моральну істоту.
Не відбирайте у дитини радощів теперішнього в ім'я невиразного майбутнього
Хоча визначають приблизно найдовший строк життя людського та імовірність досягти цієї межі для кожного віку, але нема нічого менш достовірного, ніж тривалість життя кожної людини зокрема; дуже небагато досягає цієї довшої межі. Найбільшому ризикові підпадає життя на його початку; чим менше жила людина, тим менше вона повинна сподіватися прожити. З народжуваних дітей — найбільше — половина доживає до віку підлітка і, ймовірно, ваш вихованець не досягне віку дорослої людини.
Що ж треба думати про варварське виховання, яке жертвує теперішнє непевному майбутньому, накладає на дитину всілякі пута і починає з того, що робить її нещасною з метою підготувати їй у віддаленому майбутньому якесь уявлюване щастя, яким вона напевне ніколи не скористається? Якби навіть я вважав це виховання розумним за його метою, то чи можна дивитися без обурення на ці злощасні істоти під нестерпним ярмом, засуджені, немов каторжники, до безперервної праці, без певності, що весь цей клопіт принесе їм коли-небудь користь. Роки веселощів минають у сльозах, покараннях, погрозах, рабстві. Мучать нещасного заради його користі і не бачать смерті, яку накликають і яка вразить його серед цієї сумної обстановки. Хто знає, скільки дітей гине жертвами екстравагантної мудрості батька або вчителя? Щасливі тим, що уникли її жорстокості, попи здобувають одну єдину вигоду з лиха, яке їм довелося витерпіти; смерть без жалю про життя, в якому вони знали тільки муки.
Люди, будьте людяні, це ваш перший обов'язок: будьте такими для всякого стану, для всякого віку, для всього, що не чуже людині. Яка мудрість може бути для вас поза людяністю? Любіть дитинство; заохочуйте його ігри, його забави, його милий інстинкт. Хто з вас не шкодував іноді про цей вік, коли на устах повсякчасно сміх, а на душі завжди мир? Нащо хочете ви відібрати в цих невинних малят насолоду коротким часом, який тікає від них, і дорогоцінним благом, яким вони не зуміли б зловживати? Нащо хочете ви сповнити гіркоти та страждань ці перші швидкоплинні роки, які вже не повернуться для них, як не можуть повернутися для вас! Батьки, чи відомий вам той момент, коли смерть спіткає ваших дітей? Не готуйте ж для себе жалю, відбираючи в них небагато хвилин, які дає їм природа: робіть так, щоб вони насолоджувалися втіхою існування відразу, як тільки можуть відчути його; щоб їм не довелося вмерти, не натішившись життям, у яку б годину не покликав їх Бог.
Дитина повинна відчувати залежність від речей, а не від людей
Зберігайте для дитини залежність тільки від речей, ви йтимете за природним порядком у прогресі її виховання. Протиставте її нерозсудливим бажанням тільки фізичні перешкоди або кари, які випливають із самих дій і про які вона згадає у відповідному випадку; не забороняючи їй чинити погане, досить перешкоджати їй так чинити. Досвід або безсилість самі повинні заміняти їй закон. Поступайтесь її бажанням не тому, що вона цього вимагає, але тому, що вона цього потребує. Нехай вона не знає, що таке слухняність, коли вона діє, ні що таке влада, коли за неї діють. Нехай вона однаково почуває свою волю як у своїх діях, так і у наших. Заповнюйте нестачу її сили саме настільки, наскільки це потрібно для неї, щоб бути вільною, але не владною; нехай, приймаючи ваші послуги з певного роду приниженням, вона мріє про ту хвилину, коли буде спроможна обійтися без них і коли доб'ється честі служити собі сама.
Є надмір суворості і надмір поблажливості; обох треба однаково уникати. Якщо ви залишаєте дітей без нагляду, ви піддаєте небезпеці їх здоров'я, їх життя, ви робите їх нещасними нині; якщо ж ви занадто
ретельно усуваєте від них усякі неприємності, ви готуєте їм велике лихо, ви робите їх ніжними, чутливими, виводите їх із стану людей, в який вони повернуться коли-небудь всупереч вашим зусиллям. Щоб не піддавати їх деяким природним стражданням, ви штучно створюєте такі, якими природа не наділяла їх.
Воля — найкращий вчитель дитини
Воля, яку я даю моєму вихованцеві, цілком нагороджує його за ті легкі невигоди від яких я вважаю за потрібне звільняти його. Я бачу маленьких пустунів, що грають у сніжки; вони посиніли, закоцюбли, ледве можуть поворушити пальцями, від них залежить іти грітися, але вони не роблять цього, і якби їх примусили до цього, жорстокість примусу була б для них у сто разів дошкульніша, ніж жорстокість морозу. На що ж ви скаржитеся? Хіба я зроблю вашу дитину нещасною, піддаючи її тільки таким невигодам, яких вона бажає зазнавати? Я створюю її благо в теперішній момент, даючи їй волю; я створюю її благо в майбутньому, озброюючи її проти лиха, якого вона повинна зазнавати. Чи думаєте ви, що вона вагалася хоч би хвилину, якби їй дати вибір стати моїм учнем чи вашим?
Чи уявляєте ви собі можливим справжнє щастя для будь-якої істоти поза її конституцією? А бажати звільнити людину однаковою мірою від усього лиха, властивого її родові, чи не значить виводити її з її конституції? Так, я обстоюю це: щоб почувати велике благо, вона повинна спізнати маленьке лихо; така її природа. Якщо фізика над міру розкошує, мораль псується. Людина, яка не спізнає скорботи, не спізнає ні втіхи людяності, ні насолоди співчуття; її серце не буде хвилюватися ні від чого, вона не буде суспільною істотою, вона буде потворою серед подібних до себе.
Не давайте розвинутися в дитині тиранії
Чи знаєте ви найпевніший засіб зробити вашу дитину нещасною? Це привчити її ні в чому не знати відмови, бо її бажання зростатимуть безперервно через легкість їх виконання, і рано чи пізно неможливість виконати їх змусить вас мимоволі відмовити їй, а ця незвична відмова дасть їй більше муки, ніж саме позбавлення бажаного. Спочатку вона вимагає тростини, яку ви тримаєте; потім вашого годинника; потім птаха, який літає; потім зірки, яка сяє на небі; вона вимагатиме всього, що побачить; не бувши Богом, як ви її задовольните?
Якщо ці ідеї влади і тиранії роблять їх нещасливими вже в дитинстві, то що ж буде, коли вони виростуть і коли їх стосунки з людьми почнуть розширюватись і примножуватись? Звикнувши бачити, що все перед ними гнеться, як вони здивуються, коли, вступивши у світ, відчують, що все їм чинить опір, що вони роздавлені тягарем того самого всесвіту, який сподівалися рухати за своєю сваволею! Їх нахабні манери, їх дитяча бундючність викликають тільки образу, презирство, глузування; вони п'ють образи як воду; жорстокі негоди скоро навчають їх, що вони не знали ні свого становища, ні своїх сил; усвідомлюючи, що не можуть всього, вони починають думати, що не можуть нічого. Ця безліч незвичних перешкод залякує їх, це презирство принижує їх: вони стають підлими, боягузами, плазунами і падають настільки ж нижче самих себе, наскільки намагалися піднятися вище.
Дитина дістає за потребою і чинить через необхідність
Дитина не повинна нічого діставати через те, що вона вимагає, а лише через те, що вона потребує, не повинна нічого робити із слухняності, а тільки з необхідності: таким чином, слова «слухатися» і «наказувати» будуть викреслені з її словника, слова «обов'язок» і «повинність» — і поготів; але слова «сила», «необхідність», «безсилість» і «примус» повинні відіграти в ньому велику роль.
До настання віку розуму неможливо мати ніякої ідеї ні про моральні істоти, ні про соціальні відносини; значить, треба уникати, наскільки можливо, вживання слів, які визначають їх, з побоювання, щоб дитина не зв'язала з самого початку з цими словами хибних ідей, яких потім не зуміють або не зможуть знищити. Перша хибна ідея, яка забереться в її голову, буде в ній зародком облуди і пороку; на цей перший крок треба звернути особливу увагу. Влаштовуйте так, щоб, доки вона може сприймати тільки чуттєві предмети, всі її ідеї зупинялися на відчуттях; влаштовуйте так, щоб з усіх боків вона помічала навколо себе тільки фізичний світ; інакше, будьте певні, вона не стане вас слухатися або створить собі про моральний світ, про який ви їй кажете, фантастичні уявлення, яких вам не витравити довіку.
Міркувати з дітьми було головним правилом Локка; воно й тепер користується величезною популярністю; на мій погляд, проте, його успіх не може викликати до нього довір'я; і я зі свого боку не знаю нічого дурнішого за дітей, з якими багато міркували. З усіх людських здібностей розум, який є, так би мовити, сполукою всіх інших, розвивається найважче і найпізніше; і цією-от здатністю хочуть користуватися, щоб розвивати первісні. Вінець доброго виховання — зробити розумну людину, і раптом претендують виховувати дитину за допомогою розуму. Це значить починати з кінця, бажати зробити з роботи знаряддя.
Якби діти розуміли розумне, вони не потребували б виховання; але, говорячи їм в їх ранньому віці мовою, якої вони не розуміють, їх привчають задовольнятися словами, контролювати все, що їм кажуть, вважати себе за таких же розумних, як їх учителі, ставати сварливими та дріб'язковими; і все, чого сподіваються домогтися від них розумними мотивами, досягається тільки мотивами жадібності, або страху, або суєтності, які завжди доводиться приєднувати до перших.
Ось формула, до якої можна звести майже всі моральні повчання, що їх дають і що їх можна давати дітям.
Наставник. Цього не слід робити.
Дитина. А чому цього не слід робити?
Наставник. Тому, що це поганий вчинок.
Дитина. Поганий вчинок. Що це таке — поганий вчинок?
Наставник. Це те, що вам забороняють робити.
Дитина. Чому ж погано робити те, що забороняють?
Наставник. Тому, що за неслухняність карають.
Дитина. Я зроблю потихеньку, так що не дізнаються.
Наставник. За вами стежитимуть.
Дитина. Я сховаюся.
Наставник. Вас запитають.
Дитина. А я збрешу.
Наставник. Брехати не слід.
Дитина. Чому не слід брехати?
Наставник. Тому, що це поганий вчинок, і т. д.
Ось неминуче коло. Вийдіть з нього, і дитина перестане вас розуміти. Чи ж неправда, це корисні правила? Мені було б дуже цікаво знати, що можна придумати замість цього діалогу. Самому Локкові, напевне, було б дуже важко це зробити. Пізнання добра і зла, розуміння обов'язку людського — це не справа дитини.
Намагаючись переконати ваших вихованців, що слухняність — їх обов'язок, ви приєднуєте до цього уявлюваного переконання силу і погрози або, що ще гірше, улесливість і обіцянки. Отже, притягнені інтересом або примушені силою, вони вдають, що переконані розумом. Вони дуже добре бачать, що слухняність їм вигідна, а обурення шкідливе, якщо ви помітите те або інше. Але оскільки ви вимагаєте від них тільки того, що їм неприємно, і оскільки завжди важко виконувати чужу волю, то вони потай роблять по-своєму, переконані, що чинять добре, якщо їх неслухняність залишається невідомою, але готові згодитися, що зробили погано, якщо вона буде відкрита, з побоювання ще більшого лиха. Оскільки розуміння обов'язку неприступне їх вікові, то нема на світі людини, яка зуміла б зробити його справді зрозумілим для них; але страх покарання, надія на пробачення, набридання, невміння відповідати виривають у них всі зізнання, які від них вимагаються; і ми гадаємо, що переконали їх, коли насправді тільки набридли їм або залякали їх.
Поводьтеся з вашим вихованцем відповідно до його віку. Насамперед поставте його на належне йому місце і вмійте втримати його на ньому так, щоб він не намагався зійти з нього. Тоді, ще не знаючи, що таке мудрість, він практично здійснить найважливіший урок її. Не наказуйте йому ніколи нічого, абсолютно нічого. Не допускайте в нього навіть думки, що ви претендуєте на будь-яку владу над ним. Нехай він знає тільки, що він слабий, а ви дужі, що внаслідок свого і вашого стану він через необхідність залежить від вас; нехай він знає це, нехай навчиться цього, нехай почуває це, нехай він почуває з раннього віку над своєю гордовитою головою суворе ярмо, яке природа накладає на людину, важке ярмо необхідності, під яким має згинатися всяка смертна істота; нехай він бачить цю необхідність у речах, але ніколи в примхах людей; нехай узда, яка стримує його, буде силою, а не владою. Не забороняйте йому того, від чого він повинен утриматися; перешкоджайте йому робити це без пояснень, без міркувань; те, що ви дозволяєте йому, дозволяйте за першим його словом, без набридань, без прохань, особливо без умов. Дозволяйте із задоволенням, відмовляйте тільки з неохотою, але нехай усі ваші відмови не будуть скасовані; нехай ніяке набридання не примушує вас вагатися; нехай вимовлене «ні» буде незламною стіною, яку дитина, виснаживши об неї разів п'ять або шість свої сили, не пробуватиме більше повалити.
Ось яким способом ви зробите її терплячою, рівною, покірною, смирною, навіть коли вона не дістане бажаного, бо в природі людини терпляче зносити необхідність речей, але не протидію чужої волі. Слова — більше нема — ось відповідь, проти якої дитина ніколи не обуриться, якщо тільки не думатиме, що це брехня.
Не давайте вашому вихованцеві ніяких словесних повчань, бо він повинен здобувати їх тільки з досвіду; не піддавайте його ніяким карам, бо він не знає, що таке бути винним; ніколи не змушуйте його просити пробачення, бо він неспроможний вас скривдити. Не маючи ніякого морального начала у своїх діях, він не може зробити нічого, що було б морально поганим і заслуговувало б покарання або догани.
Приймемо за безперечне положення, що перші рухи природи завжди правильні: нема природженої зіпсованості в серці людському; в ньому не знайдеться жодного пороку, про який не можна було б сказати, як і звідки він проник у нього. Єдина пристрасть, від природи властива людині, це любов до самого себе, або самолюбство в широкому розумінні. Це самолюбство, саме по собі або щодо нас, добре і корисне; і оскільки воно не має відношення до іншого, то в цьому розумінні, природно, байдуже: воно стає добрим або поганим тільки внаслідок застосування, яке з нього роблять, або відношень, яких йому надають. Тому, варто щоб доти, доки керівник самолюбства, тобто розум, не може зародитися, дитина нічого не робила через те, що її бачать або чують, — одне слово, нічого не робила щодо інших, а робила б тільки те, чого вимагає від неї природа; у такому випадку вона робитиме тільки добре.
Я не хочу сказати, що вона не спричинить ніякої шкоди, що вона не поранить себе, не розіб'є, може, цінну річ, якщо та потрапить їй до рук. Вона може наробити багато лиха, не роблячи поганого, тому що поганий вчинок залежить від наміру завдати шкоди, а в неї не буде такого наміру. Якби він з'явився в неї хоч раз, все було б уже втрачене; вона була б поганою, майже безнадійно.
Отже, початкове виховання має бути суто негативним. Воно полягає не у навчанні чесноти або істини, а в оберіганні серця від пороку і розуму від облуди. Якби ви могли нічого не робити і не давати нічого робити, якби ви могли довести вашого вихованця здоровим і дужим до 12-річного віку так, щоб він не міг відрізнити правої руки від лівої, то з перших ваших уроків очі його розуміння відкрилися б для розуму; без забобон, без звичок він не мав би в собі нічого, що могло б протидіяти нашому піклуванню. Незабаром він став би у наших руках наймудрішим із людей; і, почавши з дозвілля, ви зробили б чудо виховання.
Труднощі завдання природного виховання
Але куди нам вмістити цю дитину, щоб виховати її так, як нечутливу істоту, як автомат? Чи не пошлемо ми її на місяць або на безлюдний острів? Чи не віддалимо ми її від усіх людських істот? Хіба вона не матиме постійно перед очима видовища і приклад чужих пристрастей? Хіба вона ніколи не побачить інших дітей свого віку? Хіба вона не бачитиме своїх батьків, своїх сусідів, свою годувальницю, свою гувернантку, свого лакея, свого вихователя, який, нарешті, також не ангел?
Це заперечення сильне і ґрунтовне. Але хіба я сказав вам, що природне виховання — легка справа? О, люди! Чи моя вина, що ви зробили важким усе добре? Я усвідомлюю ці труднощі; я згоден: можливо, вони непереборні, але при всьому тому залишається безсумнівним, що, намагаючись відвернути їх, ми відвернемо їх до деякої міри. Я вказую мету, яку треба собі поставити: я не кажу, що її можна досягти; але тверджу, що той, хто найбільше наблизиться до неї, досягне найкращих наслідків.
Пам'ятайте, що, перш ніж зважитися взяти на себе завдання виховати людину, треба самому стати людиною, треба в собі самому знайти приклад, який слід запропонувати. Доки дитина ще нічого не знає, є час підготувати все, що до неї наближається, показуючи їй тільки такі предмети, які їй слід бачити. Для початку викличте у всіх повагу до себе, добийтеся, щоб вас любили, щоб всякий намагався вам догодити. Ви не пануватимете над дитиною, якщо не пануватимете над усім, що її оточує; а цей авторитет завжди буде недостатнім, якщо не ґрунтуватиметься на повазі до чесноти. Мова йде не про те, щоб спорожнювати ваш гаманець і сипати гроші пригорщами; я ніколи не бачив, щоб гроші змушували любити кого-небудь. Не слід бути скупим і жорстким; відбуватися жалкуванням там, де можна полегшити нужду; але якщо ви відкриєте ваші скрині і не відкриєте вашого серця, то й серце інших залишиться назавжди закритим для вас. Треба віддавати ваш час, ваше піклування, вашу прихильність, себе самого, бо що б ви не робили, люди завжди почувають, що ваші гроші не ви. Є вияви співчуття та прихильності, які роблять сильніший вплив і справді корисніші за всякі дарунки: скільки нещасних, хворих більше потребують втіхи, ніж милостині! Скільки є пригнічених, яким оборона важливіша за гроші! Втихомирюйте сварки людей, запобігайте тяжбам; привчайте дітей до виконання обов'язку, прищеплюйте батькам прощення; заохочуйте щасливі шлюби; не допускайте утисків; використовуйте, поширюйте вплив батьків вашого вихованця на користь слабих, яким відмовляють у правосудді, яких пригнічує сильний. Оголосіть себе вселюдно покровителем нещасних. Будьте справедливі, людяні, жалісливі. Давайте не тільки милостиню, але й милосердя; справи милосердя більше полегшують лихо, ніж гроші; любіть інших, і вони любитимуть вас; служіть їм, і вони вам служитимуть; станьте їх братом, і вони стануть вашими дітьми.
Еміль виховується у селі
Це також одна з причин, чому я хочу виховувати Еміля у селі, далеко від лакейської наволочі, найгіршого сорту людей після своїх панів; далеко від поганих міських звичаїв, які наведений на них лак робить спокусливими і заразливими для дітей, тоді як пороки селян, не прикрашені і в усій своїй грубості, можуть скоріше відштовхнути, ніж спокусити, якщо нема ніякого інтересу, який змусив би наслідувати їм.
У селі вихователь набагато більше розпоряджатиметься речами, які він захоче показати дитині; його репутація, його розмови, його приклад здобудуть йому авторитет, якого не здобули б у місті; оскільки він буде корисний для всіх, то кожний намагатиметься догодити йому, заслужити його повагу, показатися його учневі таким, яким учитель бажав би бачити всіх у дійсності; якщо люди не виправляться від пороку, то стримуватимуться від скандалу, а це все, що потрібно для нашої мети.
Отже, якби мені довелося керувати одним із тих, про яких я говорю, я б сказав собі: дитина не чіпає людей, а тільки речі; незабаром вона навчається досвідом поважати кожного, хто переважає її за віком і силою; речі ж не обороняються самі. Отже, перша ідея, яку треба прищепити їй, не стільки ідея волі, скільки ідея власності; а для того, щоб вона могла мати її, їй треба мати яку-небудь власність. Вказувати їй на її одяг, речі, іграшки — значить нічого не пояснити; бо хоча вона має ці речі, але не знає, чому і як вони їй дісталися. Говорити, що вони належать їй тому, що їй дали їх, не приведе до кращих наслідків, бо, щоб давати, треба мати; ось, отже, власність, яка передує її власності; а тим часом їй потрібно пояснити принцип власності, не кажучи вже про те, що дарування є договір, а дитина ще не може розуміти, що таке договір.
Еміль дізнається про те, що таке власність
Отже, потрібно звернутися до походження власності, бо звідти повинна народитися її перша ідея. Дитина, живучи у селі, здобуде перше уявлення про сільські роботи; для цього потрібні тільки очі і дозвілля; у неї буде те й інше. Кожному, а особливо в її віці, властиво творити, наслідувати, виробляти, виявляти силу і діяльність.
Побачивши раз-другий, як обробляють город, сіють, вирощують, збирають городину, вона в свою чергу захоче займатися городництвом.
Зважаючи на вище встановлені принципи, я не опираюсь її бажанню: навпаки, я заохочую її, поділяю її пристрасть, працюю разом з нею не заради її втіхи, а заради своєї власної; принаймні вона так думає; я стаю її помічником; чекаючи, доки її руки зміцніють, я копаю за неї землю; вона вступає у володіння нею, садовлячи в неї біб; і, звичайно, це володіння священніше й почесніше, ніж те, в яке вступив Нуньєц Бальбоа, коли заволодів Південною Америкою від імені короля іспанського, укріпивши його прапор на березі Тихого океану.
Ми щодня приходимо поливати боби, з захопленням стежимо за їх сходами, я збільшую цю радість, кажучи їй: це вам належить; і, пояснюючи при цьому термін «належить», я даю їй зрозуміти, що вона вклала сюди свій час, свою працю, своє піклування, свою особу, нарешті, що в цій землі є частинка її самої, яку вона може відстоювати проти кого завгодно, як може вирвати свою руку з руки того, кому б заманулося втримати її всупереч її волі.
Одного прекрасного дня вона прибігає з лійкою в руці. О, видовище! О, горе! Всі боби вирвані, вся земля перекопана, самого місця не можна пізнати. Ох! Де моя праця, де моя робота, де солодкий здобуток моїх піклувань, моїх старань? Хто вкрав моє добро! Хто відібрав у мене мої боби? Юне серце обурюється; перше почуття несправедливості вливає в нього свою сумну гіркоту; сльози течуть струмками; сад сповнюється зойками та криками невтішної дитини; в її горі, в її обуренні їй співчувають; шукають, довідуються, проводять розслідування. Нарешті, дізнаються, що це зробив садівник: за ним посилають.
Але тут виявляється, що ми помилилися в розрахунку. Садівник, дізнавшись, з якого приводу на нього скаржаться, починає скаржитися голосніше за нас. Як, панове! Та це ви мені зіпсували роботу! Я посадив тут мальтійські дині, насіння яких було мені подароване як дорогоцінність і якими я сподівався почастувати вас, коли вони достигнуть; і от, щоб посадити ваші нещасні боби, ви знищили сходи моїх динь і мені нічим їх замінити. Ви завдали мені непоправної шкоди, та й себе самих позбавили втіхи поїсти прекрасних динь.
Жан-Жак. Пробачте нас, мій бідний Робере. Ви вклали сюди вашу працю, ваше піклування. Я бачу, що ми зробили погано, зіпсувавши вашу роботу; але ми випишемо для вас нове насіння з Мальти й іншим разом не оброблятимемо землі, не дізнавшись наперед, чи не приклав до неї хто-небудь руку раніше за нас.
Робер. Але, панове, в такому разі ви можете не турбуватися, бо тут більше нема не обробленої землі. Я обробляю ту, яку обробляв мій батько; кожний зі свого боку робить те саме, і всі землі, які ви бачите, зайняті з давніх часів.
Еміль. Пане Робере, значить, насіння динь часто пропадає?
Робер. Пробачте, молодий чоловіче, у нас нечасто бувають такі пустуни, як ви. Ніхто не чіпає садка свого сусіди; кожний поважає чужу працю, щоб і його працю поважали.
Еміль. Але у мене нема саду.
Робер. А мені яке діло? Якщо ви будете псувати мій сад, то я не дозволю вам гуляти в ньому, бо, бачите, я не хочу, щоб моя праця пропадала даремно.
Жан-Жак. Чи не можна запропонувати угоду доброму Роберові? Нехай він поступиться моєму маленькому другові і мені кутком свого саду для обробки з умовою дістати половину продуктів.
Робер. Я поступаюся ним для вас без жодних умов. Але пам'ятайте, що я оброблю ваші боби, якщо ви чіпатимете мої дині.
У цій спробі прищеплення дітям початкових понять видно, як ідея власності природно походить від права першого оволодіння шляхом праці. Це ясно, визначено, просто і завжди доступно розумінню дитини. Звідси до права власності та обміну тільки крок, після якого потрібно зупинитися.
Ясно також, що пояснення, яке я вміщую тут на двох сторінках, потребуватиме, може, цілого ряду на практиці, бо на шляху розвитку моральних ідей треба просуватися надзвичайно повільно і якнайміцніше закріплювати кожний крок.
Метод природних наслідків
Ваша непокірна дитина псує все, до чого доторкнеться; не сердіться; віддаляйте від неї все, що вона може зіпсувати. Вона псує меблі, якими користується; не поспішайте давати їй нові: нехай вона відчує неприємність утрати. Вона розбиває шибки у вікнах своєї кімнати: дайте вітрові віяти в неї вдень і вночі, не турбуйтеся щодо застуди; краще їй дістати нежить, ніж вирости безумною. Ніколи не скаржіться на невигоди, яких вона вам завдає, але влаштовуйте так, щоб вона перша їх відчувала. Нарешті, ви наказуєте вставити нові шибки, як і попереду, нічого не кажучи. Вона і їх розбиває; тоді змініть метод; скажіть їй сухо, але без гніву: шибки мої; вони вставлені завдяки моїм піклуванням; я хочу зберегти їх. Потім ви замикаєте її в тісну кімнату без вікон. Цей новий захід змушує її кричати, шаленіти: ніхто її не слухає. Незабаром вона стомлюється і змінює тон; вона скаржиться, плаче; з'являється слуга, бешкетник просить випустити його. Не намагаючись знайти приводу для відмови, слуга відповідає: я також повинен берегти шибки, і виходить. Нарешті, після того, як дитина провела в такому становищі кілька годин, досить довго для того, щоб знудьгуватись і запам'ятати його, хто-небудь подасть їй думку запропонувати вам угоду, за якою ви повертаєте їй волю, а вона не битиме більше шибок. Нічого кращого вона не вимагає. Вона просить покликати вас; ви з'являєтеся; вона робить вам свою пропозицію, а ви приймаєте її в ту ж хвилину, кажучи: це дуже добре придумано; ми обидва будемо у виграші; як це у вас раніше не виникло такої доброї думки. Далі, не вимагаючи від неї ніяких запевнень і підтверджень її обіцянки, ви з радістю цілуєте її і негайно вводите в її кімнату, вважаючи це погодження таким же священним і непорушним, як коли б воно було скріплене клятвою. Як ви думаєте, яку ідею вона засвоїла на підставі цього заходу про святість договорів і про їх користь? Я жорстоко помиляюсь, якщо на землі знайдеться хоч одна ще незіпсована дитина, яка, зазнавши такого випробування, зважиться після цього умисно розбити шибку.
Ми вступили тепер у моральний світ, і двері для пороку відчинилися. Разом з договорами та зобов'язаннями народжується обман і брехня. Якщо можна робити те, чого не слід робити, з'являється бажання це приховати. Якщо інтерес змушує обіцяти, сильніший інтерес може примусити порушити обіцянку; все питання в тому, щоб порушити її безкарно; природний засіб — таїтись і брехати. Не маючи змоги запобігти порокові, ми вимушені його карати. І от, разом з облудами починаються злигодні людського життя.
Я вже сказав про це досить, щоб дати зрозуміти, що ніколи не слід накладати на дітей кару як кару, але що вона має бути природним наслідком їх поганого вчинку. Тому ви не декламуватимете проти брехні, ви не каратимете їх саме за те, що вони збрехали, але ви влаштуєте так, що всі погані наслідки брехні, наприклад, недовір'я, коли сказано правду, обвинувачення, не зважаючи на всі протести, в поганому вчинку, який не був зроблений, впадуть на їх голову, якщо вони збрешуть.
Досвід дитини — основа розвитку її мислення
Уявлювана легкість навчання — причина загибелі дітей. Не бачать, що сама ця легкість є доказом того, що вони нічого не навчаються, їх гладенький і рівний мозок відбиває, мов дзеркало, речі, які ставлять перед ним, але нічого не залишається в ньому, ніщо не проникає в нього. Дитина затримує слова, ідеї ж відбиваються; ті, які слухають її, розуміють їх, вона сама тільки не розуміє.
Я, проте, дуже далекий від думки, що діти не мають ніякої здатності міркувати. Навпаки, я бачу, що вони міркують дуже добре в усьому, що вони знають і що стосується їх справжнього й відчутного інтересу. Але помиляються щодо їх знань, приписуючи їм такі, яких вони не мають, і змушуючи їх міркувати про те, чого вони не можуть зрозуміти. Помиляються також, бажаючи домогтися від них уваги до таких міркувань, які зовсім це зачіпають їх, як, наприклад, про їх майбутні інтереси, про їх щастя, коли вони будуть великими, про повагу, якою вони користуватимуться, коли виростуть; усі ці розмови, звернені до істот, що не мають ніякого передбачення, не значать для них абсолютно нічого. А всі вимушені заняття цих бідолах мають на увазі саме такі предмети, зовсім чужі їхньому розумові. Судіть же самі, чи можуть вони ставиться до них уважно.
Педагоги, що так пишаються знаннями, які вони передають своїм учням, одержують плату за те, що говорять інше; але думають вони, як показує їх поведінка, зовсім те саме, що я. Справді, чого ж вони їх вчать? Слів, слів і слів. До числа різноманітних наук, які вони так поважно їм викладають, вони стережуться включати такі, які були б їм справді корисні. Оскільки це науки про речі, і учні не могли б досягти успіху в них; замість того вони вибирають такі, в яких уявлюване знання досягається заучуванням термінів: геральдику, географію, хронологію, мови та ін., — науки, у такій мірі далекі інтересам людини, особливо дитини, що можна вважати за чудо, коли що-небудь з них буде корисним хоч раз у житті.
Здивуються, що я зараховую вивчення мов до некорисних витівок виховання; але нехай пригадають, що мова йде про заняття у ранньому віці; а я стою на тому, що до дванадцяти-п'ятнадцяти років дитина, залишаючи осторонь феномени, не може дійсно вивчити дві мови.
Я згоден, що якби вивчення мов складалося тільки з вивчення слів, тобто фігур і звуків, які їх передають, то воно могло б бути придатним для дітей; але мови, змінюючи знаки, змінюють також ідеї, які вони представляють. Голови формуються з допомогою мов, думки набирають відтінку наріч. Тільки розум загальний, дух же в кожній мові набирає своєї особливої форми; ця різниця, можливо, є частково причиною або наслідком національних характерів: висновок, що, очевидно, підтверджується тією обставиною, що в усіх націй світу мова йде за змінами звичаїв, зберігається і псується разом з ними.
З цих різних форм звичай дав одну дитині, і цю одну вона зберігає до настання розумного віку. Щоб набути двох, вона повинна вміти порівнювати ідеї; а як вона може їх порівнювати, коли й сприйняти їх не вміє. Кожна річ може мати для неї тисячу різних знаків, але кожна ідея може мати тільки одну форму, тому вона спроможна навчитися говорити тільки однією мовою. Проте вона навчається кількох, скажуть мені. Я заперечую це. Мені траплялося бачити ці маленькі феномени, які уявляють, начебто говорять п'ятьма-шістьма мовами. Я чув, як вони послідовно говорили по-німецькому латинськими виразами; вони справді користувалися п'ятьма або шістьма словниками, але говорили завжди по-німецькому.
Одне слово, дайте дітям стільки синонімів, скільки ви хочете: ви зміните слова, а не мову; мову вони знатимуть тільки одну.
Саме для того, щоб приховати їх нездібність, їх примушують вивчати переважно мертві мови, відносно яких тепер нема незаперечних суддів. Оскільки розмовне вживання цих мов дуже давно припинилося, то задовольняються наслідуванням того, що написано в їх книгах, і називають це «говорити». Якщо такими є грецька і латинська мови у вчителів, то можна собі уявити, які вони в дітей. Ледве зазубрять вони їх початки, в яких не розуміють абсолютно нічого, як їх змушують спочатку передавати французьку мову латинськими словами; потім, коли вони підуть далі, — нанизувати в прозі фрази Ціцерона, а у віршах гекзаметри Віргілія. Тоді вони думають, що говорять латиною, і хто може їм заперечити.
Без ідеї речей, позначуваних знаками, знаки ці при будь-яких заняттях нічого не значать. Тим часом дитину завжди обмежують цими знаками, не вміючи примусити її зрозуміти речі, які вони означають. Сподіваючись ознайомити її з описом землі, знайомлять насправді тільки з картами; змушують її заучувати назви міст, країн, рік, існування яких в іншому вигляді, ніж на показуваній їй карті, вона не може собі уявити. Я бачив десь географію, яка починалася словами: «Що таке земля? Це картонна куля».
Саме такою є дитяча географія. Я запевняю, що не знайдеться десятирічного хлопчика, який після дворічних занять географією та космографією міг би знайти на підставі засвоєних ним правил шлях з Парижа до Сен-Дені. Запевняють, що не знайдеться ні одного, який, маючи в руках план батьківського стада, міг би пройти, не заблудивши, по всіх закутках останнього. Ось які ці юні вчені, які цілком точно знають, де знаходяться Пекін, Іспанія, Мексика і всі країни земні.
Кажуть, що слід займати дітей такими науками, в яких потрібні тільки очі; може, воно було б правильно, якби була наука, що потребує тільки очей; але я такої не знаю.
Унаслідок ще смішнішої помилки їх змушують вивчати історію, уявляють, начебто історія їм доступна, бо вона є тільки збіркою фактів. Але що розуміють під фактами? Невже гадають, що відношення, якими визначаються історичні факти, легко засвоюються? Що ідеї про них без труднощів утворюються в дитячому розумі? Чи не думають, що справжнє знання подій можна відділити від знання їх причин, від знання їх дій і що історичне життя так мало зв'язане з моральним, що можна знати одне, не знаючи другого? Якщо ви не бачите в діях людських нічого, крім зовнішніх і суто фізичних рухів, то чого навчить вас історія? Абсолютно нічого; і це вивчення, позбавлене всякого інтересу, не дасть вам ні втіхи, ні знань. Якщо ж ви хочете оцінювати ці дії за їх моральними відношеннями, то спробуйте зробити ці відношення зрозумілими вашим вихованцям, і ви побачите, чи придатна історія для їх віку.
Ні, якщо природа дає дитячому мозкові гнучкість, яка робить його здатним до сприймання всякого роду вражень, то не для того, щоб на ньому викарбовували імена царів, дати, терміни геральдики, географії, космографії і всі ці слова без усякого змісту для її віку, без усякої користі для будь-кого, якими пригнічують її сумне й безплідне дитинство, а для того, щоб усі ідеї, які вона може сприйняти і які їй корисні, всі ті, які стосуються її щастя і повинні згодом пояснювати їй її обов'язки, відбилися в ній невитравними літерами і допомогли їй поводитися протягом життя належним її єству та її здібностям способом.
У разі відсутності книжних знань той рід пам'яті, який може мати дитина, не залишається через це бездіяльним; усе, що вона бачить, усе, що вона чує, вражає її, і вона засвоює це; вона відзначає в думці дії та розмови дорослих; і все навколишнє є для неї книгою, за допомогою якої вона, сама того не усвідомлюючи, постійно збагачує свою пам'ять, чекаючи, коли її розум спроможний буде цим скористуватись. У виборі цих предметів, у піклуванні про те, щоб постійно давати їй ті, які вона може знати, і ховати від неї ті, яких вона знати не повинна, полягає справжнє вміння виховувати в ній цю першу здатність; і цим-от способом треба намагатися утворити й ній запас знань, які послужать для її виховання за молодих років і для її настанови в усі часи. Щоправда, цей метод не виховує маленьких феноменів і не дає нагоди відзначитися гувернанткам та наставникам, але він виховує людей розсудливих, дужих, здорових тілом і розумом, які, не викликаючи захоплення за молодих років, заслужать повагу, ставши дорослими.
Інтерес дитини — основний рушій її навчання
Багато клопочуться пошуками найкращих методів навчання читання, винаходять конторки, карти; перетворюють дитячу кімнату на друкарську майстерню. Локк пропонує навчати грамоти за допомогою гральних костей. Чи неправда, вдалий винахід, слухати нудно. Є надійніший засіб, ніж усі ці винаходи, про який постійно забувають, — бажання вчитися. Дайте дитині це бажання і киньте всі ваші конторки та кості; всякий метод буде добрий.
Безпосередній інтерес — ось великий рушій, єдиний, який веде правильно й далеко. Еміль дістає іноді від свого батька, від своєї матері, від своїх родичів, від своїх друзів запрошувальні записочки на обід, на прогулянку, на екскурсію в човні, на яке-небудь громадське свято. Ці записочки короткі, ясні, виразні, чітко написані. Треба знайти кого-небудь, хто б їх прочитав йому; цей хто-небудь не завжди буває в наявності в даний момент або платить дитині відмовою за нелюб'язність, виявлену нею напередодні. Отже, нагода, момент втрачаються. Нарешті, хто-небудь читає записку, але вже пізно. Ах, якби вміти прочитати її самому! Надходять інші записки: вони такі коротенькі. Предмет такий цікавий. Дитина намагається розбирати їх; іноді знаходить при цьому допомогу, іноді зустрічає відмову. Вона напружує сили, розбирає, нарешті, половину записки: запрошують завтра їсти добру сметанку... Але хто і де — невідомо... Скільки зусиль прикладається, щоб прочитати решту! Не думаю, щоб Еміль потребував конторки. Чи говорити тепер про навчання письма? Ні, мені сором бавитися такими дурницями в трактаті про виховання.
Додам одне зауваження, в якому полягає важливе правило; звичайно досягають дуже правильно і дуже швидко того, чого зовсім не квапляться досягти. Я майже впевнений, що Еміль до десяти років швидко читатиме й писатиме саме тому, що для мене зовсім не важливо, щоб він навчився цього раніше п'ятнадцяти років; але, на мою думку, краще йому зовсім не навчитися читати, ніж набувати цього знання ціною всього, що робить його корисним.
Розвиток тіла й органів чуття — основа правильного виховання
Оскільки перші природні рухи людини мають за мету позмагатися з усім навколишнім і випробувати в кожній речі, яку він помічає, всі чуттєві властивості, що можуть мати відношення до неї, то перші заняття дитини становлять рід експериментальної фізики, яка стосується її самозбереження.
Доки її ніжні та гнучкі органи можуть пристосовуватися до тіл, на які вони повинні діяти; доки її чуття, ще не перекручені, не знають ілюзії, треба привчати ті й другі до функцій, які їм властиві; треба вчитися пізнавати чуттєві відношення, які існують між речами і нами. Оскільки все, що входить у людське мислення, проникає туди за допомогою чуттів, то перший розум людини є чуттєвий розум; він, власне, і є основою розуму інтелектуального; наші перші вчителі філософії — наші ноги, наші руки, наші очі. Замінювати все це книгами не значить вчити нас міркувати — це значить вчити нас користуватися чужим розумом; це значить вчити нас багато чому вірити і ніколи нічого не знати.
Щоб займатися яким-небудь мистецтвом, треба насамперед мати відповідні знаряддя, а щоб мати можливість з користю використовувати ці знаряддя, треба зробити їх такими міцними, щоб вони могли витримати вживання. Щоб навчитися мислити, треба, отже, вправляти наші члени, наші почуття, наші органи, які є знаряддями нашого розуму; а щоб здобути всю можливу користь із цих знарядь, потрібно, щоб тіло, яке їх дає, було дужим і здоровим. Отже, справжній розум людини зовсім не утворюється незалежно від тіла; навпаки, добра конституція тіла робить операції розуму легкими і правильними.
Будемо завжди озброювати людину проти непередбачених випадковостей. Нехай Еміль бігає ранками босий, у будь-яку пору року, по кімнаті, по сходах, по садку; я не тільки не лаятиму його за це, але наслідуватиму його; намагатимусь тільки усунути скло. Я скоро говоритиму про ручні роботи й ігри. Взагалі ж, нехай він вчиться робити всі рухи, які сприяють тілесним еволюціям, приймати в усякому положенні зручну й сталу позу; нехай він уміє стрибати в довжину і вгору, вилізати на дерево, перелазити через стіну: нехай він завжди знаходить рівновагу. Нехай усі його рухи, жести будуть погоджені з законами рівноваги задовго до того, як статика пояснить їх йому. З того, як його нога стає на землю, а тіло спирається на ногу, він повинен почувати, добре чи погано він тримається. Впевненому положенню тіла завжди властива грація, і найтвердіші пози одночасно є і найкрасивішими.
Якщо дотик зосереджує свою діяльність навколо людини, то зір сягає за її межі, через що ця діяльність і стає облудною: одним поглядом людина охоплює половину свого обрію. Серед цієї безлічі одночасних відчуттів та суджень, які вони викликають, чи можна не помилитися хоча б щодо деяких? Отже, зір з усіх наших чуттів найбільш облудний саме тому, що він далі за всі сягає і його операції, далеко випереджаючи всі інші, занадто швидкі і великі, щоб бути виправленими ними. Мало того, самі ілюзії перспективи необхідні нам для того, щоб пізнавати простір і порівнювати його частини. Без хибних відомостей ми нічого не розглянули б у далечині, без градацій величини і світла ми не змогли б визначити відстань, або, точніше, її не існувало б для нас.
Тому тут треба застосовувати метод, протилежний попередньому: не спрощувати відчуття, а подвоювати його, перевіряти його кожного разу іншим, підпорядковувати орган зору органові дотику, і, так би мовити, обмежувати навальність першого чуття важкою рівною ходою другого. Оскільки ми не додержуємося цієї практики, то наші виміри на око дуже неточні. Ми не маємо такої точності окоміру, щоб судити про висоти, довжини, глибини, відстані; а доказом того, що все це залежить не від вад чуття, а від його вживання, може бути той факт, що інженери, землеміри, архітектори, мулярі, живописці мають взагалі більш точний окомір, ніж ми, і набагато правильніше визначають величини, відстані, бо завдяки своєму ремеслу набувають досвіду, який ми нехтуємо і який дає їм можливість усувати двозначність кута зору за допомогою уявлюваних явищ, що супроводять його і точніше визначають в їх очах відношення обох причин цього кута.
Від дітей легко домогтися всього, що надає руху тілу, не зв'язуючи його. Є тисячі способів зацікавити їх у вимірюванні, визначуванні, обчисленні відстаней. Ось дуже високе вишневе дерево; як нам дістати з нього вишень? Чи придатна для цього драбина з клуні? Ось дуже широкий струмок, як нам перейти його? Чи дістане до того берега яка-небудь з дощок, що лежать на подвір'ї? Якби нам забагнулося з вікна ловити рибу в замковому рові, скільки брасів повинна була б мати наша вудочка? Мені б хотілося повісити гойдалку між двома деревами, чи вистачить для цього мотузка в два туази завдовжки? Мені сказали, що наша кімната в другому будинку займає двадцять п'ять квадратних футів; як ви гадаєте, чи придатна вона для нас? Чи більша вона за цю? Ми дуже зголодніли, ось два села; до якого ми дійдемо раніше, щоб пообідати, і т. д.
Малювання як засіб вивчення світу
Не можна навчити правильно судити про довжину і величину тіл, не навчивши при цьому судити також про їх форми і навіть відтворювати їх, оскільки по суті це відтворення абсолютно залежить тільки від законів перспективи; а визначаючи довжину за її видимостями, не можна не відчути до деякої міри ці закони. Діти, великі наслідувачі, все намагаються малювати: я б хотів, щоб мій хлопець займався цим мистецтвом не власне заради мистецтва, але щоб набути точності ока і гнучкості руки; та й узагалі не так важливо, щоб він знав те чи інше заняття, а щоб він набув гостроти чуттів і тілесних навичок, які дає це заняття. Отже, я не зважуся запрошувати до нього вчителя малювання, який навчить його наслідувати наслідування і малювати з малюнків; я хочу, щоб у нього не було іншого вчителя, крім самої природи й інших образів, крім самих предметів. Я хочу, щоб він малював будинок з будинка, дерево — з дерева, людину — з людини, і привчався таким чином спостерігати тіла та їх видимі форми, а не приймати хибні й умовні наслідування за правильні. Я відраджу його навіть малювати що-небудь напам'ять без предметів доти, доки часті вправи не зафіксують їх фігур у його уяві, бо побоююся, що інакше, замінюючи дійсні речі химерними й чудними фігурами, він втратить знання пропорцій і смак до краси природи.
Я знаю, що при такому способі навчання його мазанина довго залишатиметься ні на що не схожою, що він пізно осягне красу контурів та легкість штриха художників, що йому, можливо, ніколи не вдасться збагнути мальовничі ефекти і малювати зі смаком; зате він, звичайно, набуде точнішого окоміру, твердішої руки, знання істинних відношень величини і форми між тваринами, рослинами та природними тілами і здатності швидше орієнтуватися у грі перспективи. Саме цього мені й хотілося домогтися, і мій намір не стільки в тому, щоб він умів копіювати предмети, скільки в тому, щоб він знав їх; нехай він не вміє добре змалювати листя капітелі, аби тільки вмів показати мені живий акант.
Ми не знали, чим прикрасити нашу кімнату; ось готові прикраси. Я звелю вставити наші малюнки в рамки, прикрити добрим склом, щоб не можна було виправляти їх, і щоб кожний, бачивши, що вони залишаються в тому вигляді, як були намальовані, не ставився недбало до своєї роботи. Я розвішу їх по порядку на стінах кімнати, кожний малюнок у двадцяти — тридцяти примірниках, які показують успіхи художника, з того моменту, як будинок зображався у вигляді неподобного чотирикутника, до того, коли його фасад, його профіль, його пропорції, його тіні відтворено з найбільшою точністю. Ці градації неминуче даватимуть нам щораз нові картини, цікаві для нас, цікаві для інших і здатні заохотити нашу ретельність.
Навчання геометрії
Я сказав, що геометрія не під силу дітям; але це наша вина. Ми не розуміємо, що їх метод відрізняється від нашого, і те, що для нас стає мистецтвом міркувати, для них повинно бути тільки мистецтвом бачити. Замість того, щоб давати їм наш метод, ми краще зробимо, якщо візьмемо їхній, бо наш спосіб вчитися геометрії є стільки ж справа уяви, скільки міркування. Коли висловлено теорему, треба уявити її доведення, тобто знайти, з якої вже відомої теореми вона випливає як наслідок; і з усіх наслідків, які можна здобути з цієї теореми, вибрати саме той, який потрібний.
При такому способі людина, що звикла до найточнішого міркування, якщо вона не винахідлива, повинна опинитися в закуті. Що ж виходить? Замість того, щоб примушувати нас шукати докази, нам їх диктують; замість того, щоб вчити нас міркувати, вчитель міркує за нас, вправляючи тільки нашу пам'ять.
Накреслюйте точні фігури, комбінуйте їх, накладайте одну на одну, досліджуйте їх відношення; ви пройдете всю елементарну геометрію, переходячи від спостереження до спостереження, не вдаючись ні до яких визначені, задач, не застосовуючи іншого способу доведення, крім накладання. Я, зі свого боку, не маю наміру вчити геометрії Еміля; він вчитиме мене; я шукатиму відношення, а він знаходитиме їх, бо я шукатиму їх так, щоб змусити його знайти. Наприклад, замість того, щоб креслити коло за допомогою циркуля, я накреслю його за допомогою вістря, прив'язаного до кінця нитки, яка обертається навколо нерухомого стрижня. Після цього, коли я побажаю порівняти радіуси кола, Еміль посміється з мене і пояснить мені, що одна і та ж нитка, яка залишається весь час натягненою, не може відмітити нерівні відстані.
Якщо я захочу виміряти кут шістдесят градусів, я опишу з вершини цього кута не дугу, а повне коло, бо дітям ніколи не треба нічого давати в уяві. Я виявляю, що дуга, яка міститься між сторонами цього кута, становить шосту частину кола. Після цього я описую з тієї ж вершини друге, більше коло, і виявляю, що друга дуга також становить шосту частину свого кола. Описуючи трете концентричне коло, повторюю той самий дослід і продовжую його на нових колах доти, доки Еміль, роздратований моєю тупістю, не заявить мені, що всяка дуга, велика чи маленька, яка міститься між сторонами цього кута, становитиме шосту частину свого кола і т. д. Так ми доходимо до вживання транспортира.
Щоб довести, що суміжні кути, які лежать по один бік прямої, дорівнюють двом прямим, креслять коло; я ж, навпаки, намагатимусь, щоб Еміль спочатку помітив це в колі, а потім запитаю його: якщо знищити коло і залишити прямі лінії, чи зміниться величина кутів, і т. д. Не звертають уваги на правильність фігур, яка припускається, і надають головного значення доведенню. Між нами, навпаки, ніколи й мови не буде про доведення; найважливішою нашою справою буде проводити справді прямі, правильні, рівні лінії; рисувати правильний чотирикутник, правильне коло. Щоб перевірити правильність фігури, ми досліджуватимемо всі її доступні спостереженню властивості, і це дасть нам нагоду щодня відкривати нові. Ми складемо по діаметру два кола; по діагоналі дві половини квадрата; ми порівняємо наші дві фігури, щоб знайти ту, краї якої збігаються найточніше і яка, отже, зроблена найправильніше; ми міркуватимемо, чи повинна ця рівність ділення завжди бути в паралелограмах, трапеціях і т. д.
Іноді спробуємо передбачити наслідок досліду раніше, ніж ми його зробимо, знайти підстави і т. д.
Геометрія для мого виховання — не що інше, як вміння користуватися лінійкою та циркулем: він не повинен змішувати її з малюнком, при якому не користуватиметься ні тим, ні другим з цих інструментів. Лінійка та циркуль будуть під ключем і даватимуться йому лише зрідка і на короткий час, щоб не привчати його до мазанини; але ми можемо іноді брати фігури з собою на прогулянку і розмовляти про те, що зробимо або захочемо зробити.
Те, що я сказав про два чуття, застосування яких є найбільш постійним і найбільш важливим, може бути прикладом способу вправляння інших чуттів.
Подібно до того, як ми порівнювали зір з відчуттям, корисно порівняти його зі слухом і довідатися, яке з двох вражень, що виходить одночасно від одного і того ж тіла, раніше досягне свого органа. Коли ми бачимо вогонь гарматного пострілу, можна ще сховатися від ядра; але коли ми чуємо його звук — пізно: ядро вже тут. Можна визначити відстань, на якій гримить грім, за проміжком часу між блискавкою і ударом. Влаштовуйте так, щоб дитина познайомилася з усіма цими дослідами; щоб вона робила ті, які їй доступні, і знаходила інші за допомогою індукції; але в сто разів краще їй не знати їх зовсім, ніж знати з ваших пояснень. Отже, припускаючи, що мій метод є метод природи і що я не помилився в його застосуванні, ми провели нашого вихованця через галузь відчуттів до меж дитячого розуму: перший же крок, який ми зробимо за ці межі, буде кроком людини. Але перш ніж вступити на цей новий шлях, киньмо погляд на той, який ми пройшли. Для кожного віку, кожного стану життя є своя досконалість, рід дозрілості, йому властивої. Часто говорять про людину, яка сформувалася: це видовище буде більш новим для нас і, може, не менш приємним.
Еміль — підліток
Дамо йому місце в нашій компанії, панове: екзаменуйте його, запитуйте його, запитуйте його цілком вільно; не побоюйтесь ні набридань, ні базікання, ні нескромних запитань з його боку. Не бійтеся, що він заволодіє вами, вимагайте, щоб ви займалися ним одним, так що вам не можна буде відчепитися від нього.
Не чекайте також від нього приємних речей, не сподівайтесь, що він повторюватиме те, що я йому наговорив; чекайте від нього тільки наївної, простої істини, без прикрас, без жеманства, без суєтності. Якщо він зробив або подумав що-небудь погане, то скаже вам про це так само вільно, як про добре, нітрохи не бентежачись впливом, який зроблять на вас його слова; він користуватиметься словом з усією простотою його первісного вживання.
Люблять пророкувати добру долю дітям і завжди бувають не задоволені з потоку дурниць, які майже кожного разу нищать надії, що ґрунтуються на якій-небудь вдалій заяві, що випадково навернулася їм на язик. Якщо мій вихованець рідко дає привід для таких надій, то ніколи не дає приводу для досади, бо не говорить даремних слів і не вправляється в базіканні, знаючи, що його не слухатимуть.
Ідеї його обмежені, але точні; якщо він нічого не знає напам'ять, то знає багато з досвіду; якщо він не так добре, як інша дитина, читає ваші книги, то краще за неї читає книгу природи; розум його не на язиці, а в голові; у нього більше свідомості, ніж пам'яті; він говорить тільки однією мовою, але розуміє те, що говорить; і якщо мова його не така гарна, як у інших, то вчинки кращі.
Він не знає, що таке рутина, звичай, звичка; те, що він робив учора, не впливає на те, що він робить сьогодні; він ніколи не йде за якою-небудь формулою, не піддасться ні авторитетові, ні прикладові і завжди робить і знає тільки те, що йому підходить. Тому не чекайте від нього ні затверджених розмов, ні заучених манер, а завжди тільки правильного виявлення його ідей і породжуваної його нахилами поведінки.
Ви знайдете в нього невелике число моральних понять, які стосуються його справжнього стану, і жодного — про відносний стан людей: нащо вони могли б бути потрібні йому, якщо дитина ще не діяльний член суспільства. Говоріть йому про волю, про власність, навіть про договір; наскільки він може розуміти, він знає, чому те, що його — його, а те, що не його — не його; крім цього, він нічого не знає. Говоріть йому про обов'язок, про послух — він не зрозуміє, що ви хочете сказати; накажіть йому зробити що-небудь — він вас не послухає; але скажіть йому: якщо ви зробите мені таку саме приємність, я вам відплачу при нагоді тим же, і він поспішить догодити вам, бо не бажає нічого кращого, як розширити своє панування і здобути над вами права, які вважає за непорушні. Можливо, він навіть не проти того, щоб займати певне місце, бути величиною, вважатися за що-небудь; але якщо цей мотив керує ним, то, значить, він уже відійшов від природи, і ви не зуміли з самого початку перегородити всі шляхи суєтності.
Якщо, зі свого боку, він потребує допомоги, то попросить про неї байдуже першого-ліпшого — короля так само вільно, як свого лакея; всі люди ще рівні в його очах. З виразу, з яким він просить, ви бачите, що він усвідомлює, що ніхто не зобов'язаний нічого робити для нього; він знає, що виконання його прохання є ласка. Він знає також, що людяність спонукає бути милостивим. Його вислови прості й лаконічні. Його голос, його погляд, його жести виявляють істоту, яка однаково звикла до люб'язності й до відмови. Це не догадлива і низька покора раба; не владний тон пана; це скромне довір'я до подібного до себе, це благородна й зворушлива лагідність істоти вільної, але чутливої і слабкої, яка благає про допомогу істоту вільну, але дужу й доброзичливу. Якщо ви виконаєте його прохання, він не подякує вам, але усвідомлюватиме, що на ньому лежить обов'язок. Якщо ви відмовите, він не скаржитиметься, не наполягатиме, він знає, що це марно; він не скаже собі: «мені відмовили», а «це було неможливо»; а я вже казав, що проти ясно усвідомленої необхідності не обурюються.
Залиште його самого на волі, дивіться, як він діятиме, не кажучи йому ні слова; спостерігайте за тим, що він робитиме і як він братиметься до справи. Не маючи потреби доводити собі, що він вільний, він ніколи нічого не робить із пустощів і тільки для того, щоб показати, що він владний над собою: адже йому й без того відомо, що він сам собі пан. Він спритний, легкий, швидкий; у його рухах виявляється вся жвавість його віку, але ви не помітите серед них жодного безвільного. Що б він не робив, він ніколи не візьметься робити нічого вищого за свої сили, бо добре випробував і знає їх; його засоби завжди відповідатимуть його намірам, і мало коли він діятиме, не бувши впевненим в успіху. Він уважно спостерігатиме і розумно міркуватиме; він не буде без погреби розпитувати інших про все, що бачить; але спочатку дослідить сам і спробує з'ясувати собі те, що йому хочеться знати, перш ніж запитати. Якщо він опиниться у непередбаченому утрудненні, то збентежиться менше, ніж інший; якщо становище буде небезпечним, менше злякається. Оскільки його уява залишається ще недіяльною і для її збудження нічого не робилося, він бачить те, що є, оцінює дійсний ступінь небезпеки і завжди зберігає свій спокій. Необхідність занадто часто тяжіла над ним, щоб він обурювався з неї; він несе її ярмо з самого народження; щоб він звик до неї; він завжди готовий до всього.
Займається він чи бавиться, те й друге рівнозначне для нього; його ігри — його заняття, він не почуває різниці між ними. До всього, що він робить, він ставиться з цікавістю, яка збуджує усмішку, волею, яка подобається, при чому виявляє воднораз склад свого розуму і коло своїх знань. Хіба це не відповідне до віку, не зворушливе і миле видовище — бачити гарненьку дитину, із жвавим і веселим поглядом, з вдоволеним і ясним виразом, з відкритою й усміхненою фізіономією, яка, граючись, робить найсерйозніші речі або глибокодумно займається найпустішими забавами.
Чи хочете ви тепер судити про нього шляхом порівняння? Зведіть його з іншими дітьми і залиште самому собі. Ви скоро побачите, хто з них далі пішов у справжньому розвитку, хто більше наблизився до досконалості їхнього віку. Серед міських дітей не знайдеться такого спритного, як він; але він переважає і силою кожного з них. З селянськими хлопчиками він рівний силою, але переважає спритністю. В усьому, що доступне дитинству, він судить, передбачає краще за них усіх. Якщо потрібно діяти, бігати, стрибати, пересувати тіла, підіймати тягарі, визначати відстань, вигадувати ігри, брати призи, подумаєш, що природа покірна його наказам, так легко підкоряє усе своїй волі. Він створений для того, щоб керувати, щоб управляти рівними собі: талант, досвід замінюють йому право і владу. Дайте йому який завгодно одяг та ім'я, однаково, він скрізь буде першим, скрізь стане вождем інших; вони завжди почуватимуть його перевагу над собою; не бажаючи командувати, він буде начальником; не думаючи про послух, вони слухатимуться.
Він досяг зрілості дитинства, він жив життям дитини, він не втратив своєї досконалості ціною свого щастя; навпаки, одне сприяло іншому. Набуваючи всього розуму свого віку, він був щасливий і вільний, наскільки його конституція допускала це. Якщо фатальна коса скосить у ньому цвіт наших надій, нам не доведеться оплакувати разом його життя і його смерть, ні загострювати нашої скорботи спогадом про ту, якої ми йому завдавали. Ми скажемо собі: принаймні, він скористався своїм дитинством; він не втратив з нашої ласки нічого з того, що дала йому природа.
Книга третя
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 152 | Нарушение авторских прав