Види цивільно-правових строків та термінів

У цивільному праві існує велика кількість різновидів строків. З метою їх вивчення і застосування використовуються різноманітні класифікації строків.

Залежно від джерела (підстави) встановлення строки та терміни можуть поділятися на такі види:

нормативні – встановлені актами цивільного законодавства та міжнародними договорами, наприклад строки набувальної давності (ст. 344 ЦК), прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК) та ін.;

встановлені правочином. Наприклад, згідно зі ст. 247 ЦК у довіреності визначається строк її дії. До цього виду строків належать, зокрема договірні строки, що визначаються сторонами договору та стосуються укладання договору (статті 631, 641-645 ЦК), його виконання (ст. 530 ЦК), припинення та інших обставин;

звичаєві – встановлені правовими звичаями;

встановлені рішенням суду. Так, згідно зі ст. 351 ЦПК за наявності обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або сторони суд у виняткових випадках може відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, про що виносить ухвалу;

адміністративні – встановлені актами органів держави, АРК та територіальних громад або суб'єктами владних повноважень. Крім того, строки можуть встановлюватись актом юридичної особи, зокрема її статутом. Наприклад, статутом приватного акціонерного товариства можуть бути встановлені інші, ніж передбачені законом, строки здійснення переважного права акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства»).

За характером визначення – на визначені та невизначені.

Визначеними є строки, які підлягають точному обчисленню шляхом вказівки на їх початок і закінчення, точну тривалість, посилання на будь-який момент або подію. Наприклад, до визначених належать строки безвісної відсутності фізичної особи (ст. 43 ЦК), позовної давності (статті 257, 258 ЦК), пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців (ст. 1281 ЦК).

Невизначеними називаються строки, які встановлюються шляхом вказівки на будь-які приблизні критерії. Закон передбачає в таких випадках здійснити яку-небудь дію «своєчасно», «негайно», «без зволікання». Під невизначеністю строку мається на увазі ситуація, коли закон або правочин взагалі не встановлює строк, або коли він визначений моментом витребування. За таким зобов'язанням кредитор має право вимагати виконання, а боржник – здійснити виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання (ст. 530 ЦК). Невизначеність строку набуває в правових нормах різних форм і досягається шляхом застосування вказівок на розумний строк (статті 564, 619, 670 ЦК) нормально необхідний строк (ст. 644 ЦК) тощо. Іноді невизначений строк свідчить про те, що для існування зобов'язань сторін не встановлено кінцевого терміну, відомого заздалегідь. Наприклад, якщо строк договору найму не встановлено, він вважається укладеним на невизначений строк (ч. 2 ст. 763 ЦК).

Дата добавления: 2015-12-08