Виникнення права на захист у власників житла

Дуже важливе не тільки теоретичне, а й практичне значення має визначення моменту виникнення права на захист. Цей момент пов'язаний з моментом виникнення права власності, оскільки тільки власник у повній мірі може використати належні йому права на за­хист. Хоча, як було зазначено вище, положення щодо захисту права власника, поширюються і на невласників, осіб, які володіють жит­лом на законних підставах. Позитивним, на нашу думку, є те, що ст. 80 Проекту ЖК встановлює правило, за яким угода про відчу­ження (продажу, дарування) будинку (квартири), їх частини, підля­гає обов'язковій державній реєстрації. І право власності на будинок (квартиру) виникає саме з моменту державної реєстрації докумен­тів, що встановлюють це право.

Особи, яким належить на праві власності частина квартири (бу­динку), можуть укладати угоди про її відчуження тільки тоді, коли ця частина може бути відокремлена від інших частин будинку (квартири). При цьому, правопосвідчуючими документами про пра­во власності на житло може бути документ про право власності на жилий будинок і розмір часток співвласників (про надання земель­ної ділянки для спорудження будинку і про його будівництво, про купівлю-продаж, міну, дарування, спадкування, про право на частку у спільному майні подружжя, рішення суду, що набрало законної сили, про визнання права власності на будинок чи його частину, до­відка з бюро технічної інвентаризації).

При цьому слід пам'ятати, що право власності на жилий буди­нок, зведений громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконавчому органі місцевої ради. Право власності на куплену квартиру у будинку ЖБК у покупця виникає з моменту укладення нотаріально посвідченого договору (Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування су­дами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 ве­ресня 1987 р. за № 9).

Член житлового та житлово-будівельного кооперативу може роз­поряджатися житлом, де він проживає, тільки після повного внесен­ня внеску за квартиру, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування. Наймач стає власником квартири (будинку) відпо­відно до ст. 15 Закону України "Про власність" тільки після викупу (придбання на інших підставах) жилого приміщення в будинку дер­жавного чи громадського житлового фонду. Тільки після цього він може укладати на свій розсуд на це майно договори купівлі-про-дажу, міни, дарування, оренди або інших угод, що не суперечать закону.

Відповідно до правил кредитування індивідуального житлового будівництва, позичальник до закінчення виплати одержаної позички не має права відчужувати збудований або капітально відремонтова­ний за рахунок позички будинок без дозволу банку або підприєм­ства (організації), що видали позичку.

При вирішенні спору про право власності на будинок обов'язок виплатити заборгованість з позички за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників — учасників будівництва. У разі відсутності такої згоди обов'язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала (Постанова Пленуму Верховного Суду Украї­ни "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" (п. 4) від 4 жовтня 1991 р. за № 7).

При вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному кооперативі слід виходити з роз'­яснень, які надані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. А саме: а) при вилученні земельної ді­лянки, на якій розміщений належний громадянину жилий будинок, інші будівлі, право приватної власності на них припиняється, якщо вилучення землі проведено відповідно до законодавства і вирішено питання про надання власнику відповідної компенсації та відшкоду­вання завданих цим збитків. Спори щодо виду компенсації суд вирі­шує з урахуванням інтересів сторін і конкретних обставин справи; б) при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлово-будівельного кооперативу, в особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири.

У той самий час надання коштів для сплати вартості жилого бу­динку за договором купівлі-продажу може бути підставою для ви­знання покупцем за цим договором кредитора.

Таке рішення приймається з урахуванням конкретних обставин справи.

Так, В. пред'явила позов до С. про визнання права власності на бу­динок. Позивачка зазначала, що в березні 1991 р. вона домовилася з С. В. про купівлю у тієї будинку. Оскільки ж у цей час вона зустрічалася з С. і той обіцяв з нею одружитися, якщо договір купівлі-продажу буде оформлено на нього, вона з цим погодилась, внесла на рахунок С. В. свої гроші і оформила договір купівлі-продажу на відповідача. Посилаю­чись на те, що С. згодом її ошукав, а гроші за будинок фактично внесла вона, В. просила визнати зазначений договір недійсним і перевести на неї права й обов'язки покупця.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України від 21 лютого 1996 р. визнала, що касаційна скарга не підлягає задоволен­ню з таких підстав.

Як установив суд, 17 липня 1992 р. за взаємною згодою між влас­ницею спірного будинку С. В. і відповідачем С. у Городенківській дер­жавній нотаріальній конторі було укладено договір купівлі-продажу бу­динку, на підставі якого власником став С. На цей час, як підтвердили сторони, вони ні в зареєстрованому шлюбі, ні у фактичних шлюбних відносинах не перебували і домовленості про створення спільної влас­ності на будинок у них не було.

Порушуючи питання про визнання договору купівлі-продажу бу­динку недійсним щодо покупця, В. посилалась на те, що цю угоду вчи­нено за належні їй гроші.

Проте суд, установивши, що спірний будинок купувався не лише за кошти позивачки і не для її особистого користування, правильно від­мовив В. у позові про визнання права власності на весь будинок.

Для захисту житлових прав необхідно звернення до суду.

Зміст і форма позовної заяви визначаються статтями 137, 138 Цивільного процесуального кодексу. Позовна заява подається до су­ду в письмовій формі.

Позовна заява повинна містити таке:

1) назву суду, до якого подається заява;

2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником;

3) зміст позовних вимог;

4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

5) зазначення доказів, що стверджують позов;

6) зазначення ціни позову;

7) підпис позивача або його представника із зазначенням часу подання заяви.

До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача, — ще й довіреність чи ін­ший документ, який підтверджує повноваження представника.

Позивач повинен подати позовну заяву з копіями відповідно до кількості відповідачів.

Суддя має право, коли він визнає за необхідне, залежно від складності та характеру справи, затребувати від позивача копії всіх доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості відпо­відачів.

Дата добавления: 2015-11-26