Мотивація навчальної діяльності підлітків.

Навчальна мотивація визначається як частковий вид мотивації, включений у певну діяльність, – у даному випадку діяльність навчання. Як підкреслює А.Маркова, мотивація навчання складається зряду спонукань, що постійно змінюються і вступають у нові відношення один з одним. Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного відношення до навчання, а ускладнення структури, що стоїть за ним, мотиваційної сфери, спонукань, що входять до неї.

Отже, при аналізі мотивації навчальної діяльності, головне не тільки визначити домінуючий збудник (мотив), але й врахувати всю структуру мотиваційної сфери людини.

Різними авторами виділяються різні види мотивів навчальної діяльності. Так, Божович вказує, що для людей різного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, провідними, інші – другорядними, побічними, що не мають самостійного значення; які так чи інакше підлеглі ведучим мотивам. В одних таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, в іншому випадку – бажання одержати вищу освіту, у третіх – інтерес до самих знань.

Усі ці мотиви (Божович) можуть бути розподілені на дві великі категорії. Одні з них – зв’язані зі змістом самої навчальної діяльності і процесом її виконання; другі – з більш широкими взаємовідносинами дитини з навколишнім середовищем. До першого відносяться пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями; другі – зв’язані з потребою дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їхній оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти визначене місце в системі доступних йому суспільних відносин. У дослідженні Власової описуються також два плани мотивації – довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється тоді, коли мотиви в учня викликаються довільно без сторонньої допомоги. Мимовільний план мотивації виявляється в тому випадку якщо мотиви хтось спеціально формує. Апельт виділив наступні мотиви навчання:

· соціальні (відповідальність, розуміння соціальної значимості навчання, прагнення зайняти визначену позицію у відношенні з навколишніми, одержати їхнє схвалення);

· пізнавальні (орієнтація на оволодіння новими знаннями, закономірностями, орієнтація на засвоєння способів добування знань);

· комунікативні (спілкування з однолітками, дорослими);

· мотиви саморегуляції (орієнтація на здобуття додаткових знань, а потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення.

П.М.Якобсон виділяє кілька типів мотивації, пов’язаної з результатами навчання:

1. мотивація, що умовно може бути названа «негативною». Під негативною мотивацією Якобсон має на увазі прагнення школяра, викликані усвідомленням визначених незручностей і неприємностей, що можуть виникнути, якщо він не буде учитися (докори з боку батьків, учителів, однокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів;

2. мотивація, що має позитивний характер, але тек само пов’язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю ця мотивація виступає в двох формах. В одному випадку така позитивна мотивація визначається ваговим для особистості соціальним прагненням (почуття обов’язку перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистісними мотивами: схвалення навколишніх, шляхи до особистого благополуччя;

3. мотивація, що лежить у самій навчальній діяльності (мотивація пов’язана безпосередньо з цілями навчання, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна активність).

На думку Маркової і її співробітників існують такі типи відношення школяра до навчання:

1. негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату, не сформоване уміння ставити мету, подолання труднощів);

2. байдуже (або нейтральне) яке характеризується тими ж особливостями що і негативне відношення;

3. позитивне (аморфне, нерозчленоване) спостерігаються переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння і первинне осмислення цілей, поставлених учителем;

4. позитивне (пізнавальне) характеризується пере визначенням і до визначенням задач учителя; постановка нових цілей і виникнення на цій основі нових мотивів;

5. позитивне (особисте) характеризується супідрядністю мотивів їхньою ієрархією; стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; збалансованістю і гармонією між окремими мотивами.

Крім того, дані автори виділяють так само рівні, етапи, якості і прояви мотивів навчальної діяльності.

До видів мотивів можна віднести пізнавальні і соціальні мотиви. Якщо в школяра в ході навчання переважає спрямованість на зміст навчального предмета, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивів. Якщо в учня виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання, то говорять про соціальні мотиви. І пізнавальні, і соціальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на здобуття знань), мотиви самоосвіти (орієнтація на здобуття додаткових знань). Соціальні мотиви можуть мати наступні рівні: широкі соціальні мотиви (обов’язок, відповідальність, розуміння соціальної значимості навчання), вузькі соціальні або позиційні мотиви (прагнення зайняти визначену позицію у відносинах з навколишніми), мотиви соціального співробітництва (орієнтація на різні способи взаємодії з іншою людиною).

Мотиви названих видів і рівнів можуть проходити у своєму становленні наступні етапи:

· актуалізація первинних мотивів;

· постановка на основі цих мотивів нових цілей;

· позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей;

· поява на цій основі нових мотивів;

· супідрядність різних мотивів.

Якості мотивів можуть бути змістовними, зв’язаними з характером навчальної діяльності, і динамічними, зв’язаними з психофізіологічними особливостями дитини.

Вченими (Леонтьєв, Божович, Щукіна, Маркова) виділена загальна картина вікової динаміки мотивів навчання. Причому вони відзначили, що особливості мотивів і пізнавальних інтересів учнів різного віку не є фатально неминучими і обов’язково властивими цьому віку.

Відношення до навчальної діяльності і навчальна мотивація в старших класах мають двоїстий і навіть трохи парадоксальний характер. З однієї сторони це період, що характеризується зниженням мотивації навчання, що порозумівається зростанням інтересу до навколишнього світу, що лежить за межами школи, а так само захопленість спілкування з однолітками. З іншого боку, саме цей період є сенситивним для формування нових зрілих форм мотивації.

Для старшокласників характерне все ті ж види мотивації що і в молодших школярів, але відрізняються зовсім іншим змістом. Змістовий аналіз мотивів навчання старшокласників, показав, що в старшому шкільному віці мотиви самовизначення, пізнавальні, вузькопрактичні і мотиви саморозвитку відбивають спрямованість старшокласників у майбутнє, наявність у них тих чи інших життєвих планів, зв’язаних із закінченням школи і вибором подальшого життєвого шляху. Мотиви спілкування з дорослими й однолітками в школі, самоствердження і уникнення неприємностей у більшому ступені пов’язані із сьогоднішнім днем старшокласників. Пізнавальні мотиви учнів старших класів характеризуються спрямованістю на продовження освіти після закінчення школи. У цьому зв’язку навчальні інтереси школярів починають опосередковуватися типом обраного вузу, і власними здібностями. Лейтес, наприклад, вказує на те, що для старшого шкільного віку характерно «раптова пробудження» інтелекту, вирішує роль у якому грає мотивація, формування в юнацькому віці готовності до самовизначення. І все-таки, центральне місце в мотивації навчання в старших класах займає мотив самоствердження, на неї впливають і особливості самооцінки підлітка – її нестійкості, зміна критеріїв. Дослідження проведене під керівництвом Дубровиной дозволили виділити групи мотивів за популярністю серед старшокласників. Максимальне значення для учнів старших класів має мотив самоствердження, пов'язаний із прагненням завоювати через навчальні досягнення стійке положення в колективі однолітків. Друге по значимості місце належить мотивові саморозвитку, пов’язаному з прагненням учнів до розвитку в себе у процесі навчання таких особистих якостей як воля, цілеспрямованість. На третьому по значимості місці знаходяться пізнавальний і мотив спілкування з дорослими. Наступне за значенням місце займають так звані вузькопрактичні мотиви і мотиви спілкування з однолітками в школі. Вузькопрактичними мотивами умовно називають категорію мотивів, пов’язаних з відношенням старшокласників до школи як засобу переходу в доросле життя. Значно знижується роль мотиву «уникнення неприємностей» тому, що вони вже усвідомлюють, що їх гарні оцінки важливі не самі по собі і потрібні не для спокою батьків.

ВИСНОВОК

На сучасно­му етапі розвитку освіти в школах будь-якого рівня все більшої акту­альності набуває проблема форму­вання і розвитку пізнавальних інте­ресів школярів.

Досвід свідчить, що від того, наскіль­ки учні зацікавлені предметом, зале­жить їхня активність на уроці, а від неї, у свою чергу, — ефективність самого уроку. Як наслідок — формується вміння використовувати на практи­ці отримані знання, що є складовою компетентності особистості.

У працях, присвячених вивченню пізнавального інтересу (Л.І. Божович, Г.С.Костюк, В.О.Крутецький, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна), обґрунтовано, що пізнавальний інтерес є фактором стимулювання навчальної діяльності учнів, посилення їхнього прагнення до самостійного набуття знань.

Стверджуючи цінність пізнавального інтересу як чинника успішного перебігу процесу навчання, вчені наголошують, що під його впливом активізується пізнавальна діяльність загалом і, зокрема, психічні процеси, що покладені в основу творчості, пошуку, дослідницької діяльності. Саме тому важливо дбати про стимулювання пізнавального інтересу учнів.

Розвиток пізнавальних інтересів за­безпечує активну творчу роботу учнів; дає змогу створити позитивну мотивацію навчальної діяльності, допомагає реалізувати триєдину мету — навчан­ня, розумовий розвиток і виховання особистості.

Дата добавления: 2015-11-26