Зйомка басейнів, збирання даних для розрахунку штучних споруд

Для визначення площі великих і середніх басейнів використовують карти даної місцевості найбільшого масштабу, на яких визначають лінії вододілів як головного, так і поперечних, що відокремлюють басейни один від одного. Це досить легко виконати в горизонталях на картах при достатньо вираженому рельєфі. В рівнинній, степовій і лісовій місцевостях трудніше визначити вододільні лінії, оскільки вони погано виражені або їх взагалі не видно. Межі басейну наносять у вигляді ламаних і прямих ліній.

Басейни, що перетинаються дорогою, наносять на один загальний план, де показують трасу і всі вододіли. Такий план називають планом басейнів. Місце вододілів наносять точно на план басейнів уздовж поздовжнього профілю траси.

Для виправлення неточностей, якщо вони є, установлені на карті басейни обстежують у натурі. Знімання басейнів на місцевості треба здійснювати в таких випадках:

а) якщо немає карт у горизонталях крупніше 1: 100 000;

б) при площах басейну менше ніж 0,5 км²;

в) якщо обриси басейну на карті не можна достатньо точно визначити;

г) при детальній перевірці відповідності існуючої споруди розрахунковій
витраті.

Поряд з вищезгаданим рекомендується знімати на місцевості басейн, який має довжину улоговини вздовж осі траси менше ніж 1 км. Басейни знімають такими способами:

1) Обходом уздовж вододілів. Для вимірювання кутів використовують теодоліти, гоніометри, бусолі, а для вимірювання відстаней - далекоміри, мірні стрічки тощо.

2)Прокладанням ходів уздовж улоговини та її розгалужень до вододілу. Кути вимірюють гоніометром або бусоллю, а відстані - мірною стрічкою, далекоміром або кроками. Цей спосіб доцільно використовувати в лісовій місцевості, де важко прокладати хід уздовж вододілу і його погано видно на місцевості.

3)Лінійними або кутовими насічками з точок траси основних точок вододілу. Цей спосіб застосовують у відкритій місцевості. При рекогносцировочних розвідуваннях можна застосовувати також спрощені способи.

4) Ходом уздовж головного вододілу. Для прокладення ходу застосовують кутовий інструмент і далекомір. У точках перетинання головного і поперечних вододілів вимірюють румби напрямку останніх. У точках перетинання траси з поперечними вододілами також вимірюють румби їхнього напрямку. На кінцях групи басейнів від головного вододілу до траси прокладають хід для перевірки. За цими даними складають план басейнів.

5) Ходом уздовж улоговини. Хід прокладають уздовж улоговини до головного вододілу. Від кінця ходу в обидва боки вимірюють румб напрямку головного вододілу. В точках перетину траси з поперечними вододілами вимірюють румб їхнього напрямку до головного вододілу. Цих даних достатньо для складання плану басейну.

6)Якщо є матеріали аерофотознімання місцевості вздовж траси. Межі басейнів можуть бути нанесені обведенням на стерео моделях.

Довжину басейну, тобто відстань від споруди вздовж головної улоговини до головного вододілу, визначають на карті, плані, аерофотозніманням або вимірюють в натурі.

Похил басейну визначають уздовж улоговини. Якщо є топографічні карти, то його можна визначити обчисленням. Для малих басейнів похил також визначають нівелюванням на місцевості. У випадку чітко виражених улоговин нівелювання здійснюють від траси вздовж усього чітко вираженого русла або на характерній частині улоговини, проте не меншій, ніж половина довжини басейну.

Якщо у басейні є кілька улоговин, то нівелюють тільки усі великі.

Під час розвідувань установлюють, чи є штучні споруди в басейні на відстані до 2 км вище і нижче траси, а для великих басейнів з постійним водотоком - до 5 км.

Визначають розміри та стан цих споруд, складають їхні схеми, де вказують розміри, тип укріплення русла і ступінь зношення основних елементів.

Особливо перевіряють умови пропускання спорудою зливових і весняних вод і льодоходу. З'ясовують ступінь відповідності споруди, а саме його отвору, місцевим умовам.

Дата добавления: 2015-12-08