Невгасимий вогонь

Мене провадили далі. Коридором ми зійшли вниз до низько розташованої печери. Над її входом був надпис: “Черв’як їхній не помре, вогонь їхній не погасне” (Іс. 66, 24). “Господь Вседержитель скарає їх... нашле вогонь і черву на їхнє тіло” (Юд. 16, 17).

Лише тут я усвідомив, які потворні докори сумління мучили вихованців наших шкіл. Вони зносили нелюдські муки, пригадуючи кожен невідпущений гріх і справедливе покарання за нього. Адже вони могли використовувати численні й незвичайні засоби для виправлення свого життя, тривати у чесноті й збирати заслуги для Неба. Однак з жахом пригадували собі, як легковажно відкинули щедрі ласки, якими наділяла їх Пресвята Діва Марія... Переживали справжню гієну, розуміючи, що так легко можна було спастися, а тепер вони назавжди загинули. На згадку їм приходили стільки добрих настанов, котрих, на жаль, вони ніколи не виконали. Пекло дійсно вистелене добрими намірами!

У нижній печері я знову побачив у вогненній печі своїх хлопців: декілька і зараз перебувало там, інші були вихованцями або зовсім незнані мені. Зблизька я зауважив, що їх обліплюють різноманітні черв’ячки, котрі в’їдалися у їхні серця, очі, руки, ноги з такою жорстокістю, що неможливо описати. Безрадні й нерухомі хлопці ставали здобиччю різних тортур. Сподіваючись, що мені вдасться з ними поговорити і дізнатися про причини їхнього прокляття, я наблизився до них, проте жодний з них не промовив ані слова, і, навіть, не подивився на мене. Я запитав у свого провідника про причину такої поведінки, а він пояснив, що прокляті цілком позбавлені свободи. Кожен мусить зносити покарання у повному обсязі.

- А тепер, - додав він, - мусиш також увійти до наступної печери.

- О, ні! - протестував я. - Перед тим, як людина потрапить у пекло, повинен відбутися над нею суд. Я ще не був осуджений і не хочу туди іти!

- Послухай, - відповів провідник, - ти маєш вибір: або увійти до пекла і врятувати своїх хлопців, або залишитися назовні й залишити їх в муках. Що вибираєш?

Я вагався хвилину мовчки: “Зрозуміло, я люблю своїх хлопців і сильно прагну допомогти їм спастися, - відповів я, - але чи немає іншого способу?”

- Є спосіб, - промовив провідник, - але за умови, що ти зробиш усе, що буде у твоїх силах.

Я з полегшенням зітхнув і відразу ж собі сказав, що охоче зроблю все, щоб звільнити моїх улюблених духовних синів від цих тортур.

- Тоді увійди в печеру, - сказав мій приятель, - придивись, як добрий Всемогутній Господь милостиво дарує тисячу засобів, аби допровадити твоїх хлопців до справжнього каяття і врятувати від вічної смерті.

Він взяв мене за руку і запровадив до печери. Через декілька кроків мені здалося, що я несподівано опинився у великій парадній залі, скляні двері котрої закривали ще пару виходів.

На одному з них я прочитав: “Шоста заповідь”. Вказуючи на них, мій провідник пояснив: “Порушення цієї заповіді спричинилося до вічної смерті багатьох хлопців”.

- Чи вони не сповідалися?

- Так, вони сповідалися, але або гріх затаїли, або неповністю у ньому призналися. Одні через сором називали неправдиву кількість гріхів. Інші грішили цим ще у дитинстві, але пізніше забракло їм відваги повністю признатися в них перед священиком.

Частина з них, насправді, ніколи не каялася у своїх провинах або нещиро вирішила уникати їх у майбутньому.

Не бракувало і таких, хто замість перевірки свого сумління і щирого покаяння, всі свої зусилля скерували на те, якими словами переказати свої вчинки і ошукати сповідника. Кожен, хто помирає у такому душевному стані, добре це розуміє. Тепер же зноситиме трагічні наслідки упродовж цілої вічності. Лише щире каяття загладжує ці гріхи і запевнює вічне щастя.

Чи хочеш знати, чому наш милосердний Господь запровадив тебе сюди?

Він підніс завісу, і я побачив групу хлопців з Ораторія. - Я досконало знав їх всіх, хто знаходився тут саме через цей гріх. Багато з них відомі були в Ораторії, як дуже добрі вихованці.

- Ти, мабуть, дозволиш мені тепер записати їхні прізвища, щоби міг перестерегти їх індивідуально, - закричав я.

- Це необов’язково!

- Що тоді ти мені пропонуєш, що повинен їм сказати?

- У проповідях завжди говори про гріхи супроти чистоти. Таких загальних застережень вистарчить. Зрозумій, навіть, якщо ти індивідуально будеш їх перестерігати, вони охоче пообіцяють тобі виправитися, але тільки на словах. Для справжньої настанови потрібна Божа Ласка, але така, котру не відкинуть твої хлопці. Якщо вони будуть молитися, Бог дарує їм Свою любов, пробачить і забуде їхні падіння. Ти зі свого боку також молися і багато покутуй. А щодо твоїх хлопців, нехай вони прислуховуються до цих повчань і свого сумління. Воно підкаже їм, що необхідно робити.

Наступних півгодини ми розмовляли про умови доброї сповіді. Потім мій провідник прокричав сильним голосом: “Avertere! Avertere! “

- Що це означає? - запитав я.

- Зміни життя!

Дата добавления: 2015-12-08