|
Читайте также: |
Тут Йосифа знову звертається до опису різних мук, котрі не щадять до жодного члена: “Я відчувала, як мені хотіли, хоча надаремно, вирвати язик. Я божеволіла від цього гострого болю. Очі хотіли вискочити назовні, певно від вогню, котрий так жахливо палить! Навіть кожен ноготь мусить страшенно страждати. Неможливо ворохнути пальцем, аби трохи полегшити біль, змінити положення: тіло наче сплющене, зігнуте. У вухах лунають безсоромні крики, що не припиняються ні на хвилину. Огидний та їдкий запах проникає усюди, відчувається гнилизна людського тіла, котре горить разом з сіркою і соломою... Це така суміш, яку неможливо порівняти з нічим на світі.
Я відчувала це все так само, як і минулого разу. Хоча ці муки були жахливими, все це було б ніщо, коли б не терпіла душа. А вона страждала неймовірно. З тих пір, коли сходила до пекла, переживала страшний біль, бо думала, що покинула Згромадження, і за це проклята. Але не цього разу: була у пеклі з особливим знаменням черниці, отже, мала знак душі, яка любила і знала Бога. Там бачила інші душі ченців і черниць з тим же клеймом. Усе це, можливо, через те, що інші прокляті душі разом з дияволами неймовірно лихослов’ять над такими душами... і багато священиків! Неможливо пояснити, чим відрізняється таке страждання від того, котре я зазнала раніше, але хоч страшними є муки світських душ, проте страждання чернечої душі є набагато жахливіші. Безперервно ці три слова: убогість, чистота, послух звучать у душах, як колючі докори”.
Убогість! Ти мала свободу і вибрала обітницю. Чому тоді дбала про вигоду? Чому не покинула прив’язаності до того предмету, котрий тобі належав? Чому намагалася догодити своєму тілу? Чому дозволяла собі розпоряджатися речами, котрі становили майно Згромадження? Хіба ти не знала, що не маєш права ними володіти? Хіба ти зреклася їх добровільно?.. Що ж це за клопоти, коли тобі чогось бракувало або здавалося, що до тебе ставляться гірше, ніж до інших?.. Чому?
Чистота! Ти добровільно склала обіт чистоти, повністю усвідомлюючи, чого ти зрікаєшся... Ти сама зобов’язала себе, сама хотіла. А потім, як дотримувалася їх?.. Чому ти не залишилась там, де могла собі дозволити користуватися тілом і приємностями?
А душа у невимовному стражданні невпинно повторює: ”Так, я склала обіти і була вільною, мені не треба було цього чинити, але я добровільно вчинила гріх!”
“Немає слів, котрі могли би висловити муку тих докорів, - пише Йосифа, - поєднаних із зневагами інших проклятих”.
І далі продовжує:
Послух! Ти сама з власної волі зобов’язалася дотримуватися свого Уставу і своїх настоятелів. Тож, чому ти критикуєш накази! Чому не прислухаєшся до Статуту?.. Чому звільнила себе від обов’язку у спільноті?.. Пригадай собі солодкість Статуту... ти погордила нею! А тепер пекельні голоси ричать і ти приречена їх слухати, і не один день, рік, століття, а завжди, навіки! Ти обрала це, у тебе був вільний вибір!
Душа невпинно пригадує собі, що вибрала Бога своїм Нареченим і що любила Його над усе. Для Нього вона зреклася найдостойніших приємностей і всього найдорожчого їй на світі. Ще на початку чернечого життя відчула солодкість, силу і чистоту тої Божої любові, а тепер, внаслідок однієї невгамовної пристрасті, вічно ненавидітиме того Бога, який вибрав її любити Його!
Ця неминуча необхідність ненавидіти палить її, наче прагнення... Жодної згадки, яка могла б принести їй полегшення!
Одним з найбільших страждань, - пише Йосифа, - є сором, котрий її огортає. Здається, що усі прокляті душі, що її оточують, безперервно кричать:
“Нічого дивного, що ми прокляті, ми, хто не мав такої допомоги, як ти?.. Але ти! Чого тобі бракувало? Ти, що мешкала у палаці Царя.. ти, що сідала до столу вибраних?..”
“Все, що пишу, - закінчує Йосифа, - це лише тінь того, що терпить душа, бо немає слів, котрі б могли відтворити пекельні муки” (4 вересня 1922 р.).
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав