Виховний вплив колективу на особистість.

У сучасній педагогічній науці існує два протилежних підходи до визначення сутності впливу колективу на особистість: гуманістичний та авторитарний.

Гуманістичний напрямок спирається на фундаментальне положення про те, що особистість дитини є центром педагогічного процесу, а також на позитивні сторони концепції А. С. Макаренка. Адже, створюючи колектив як організоване гуманне середовище для дитини, піклуючись про її безпеку, про певний порядок і традиції, які захищають її від свавілля, насильства з боку окремих індивідів, школа створює сприятливі умови для нормального розвитку і самовиявлення кожного вихованця.

А.С.Макаренко гостро виступав проти ігнорування індивідуальних особливостей дитини в школі, усереднення індивідуальності у колективі. Він вважав, що виховний вплив стимулювання позитивної поведінки повинен мати переважно індивідуальний характер. У своєму посібнику М.Ю. Красовицький наводить такий приклад із досвіду роботи А.С.Макаренка:

“За спогадами однієї з вихованок, три дівчини крадькома зірвали у комунарському садку кілька зелених яблук. За цими діями їх застав Макаренко, але нічого не сказав і запропонував дівчаткам залишити яблука та йти спати. Винуватці чекали покарання, але ніхто ні про що не згадував. Лише восени, коли до обіду в їдальні всім вихованцям подали смачні яблука, дівчата побачили на своїх тарілках ті, вже зморщені, висохлі, зеленці”.

Яскравим виразником гуманістичної лінії виступив у 60-70-х роках В.О.Сухомлинський. Він розглядав виховання як процес, наслідки якого залежать від ствердження в школі гуманістичних взаємин, культури як основи навчання і виховання, визнання прав особистості дитини.

На думку В.О.Сухомлинського, організаційна спільність — вимогливість, підпорядкування, керівництво, управління, система залежностей — не головне для створення колективу. Суттєве — це гуманні людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі формуються єдині поняття про добро і зло (“Сто порад учителю”).

В.О.Сухомлинський виступав проти спрощеного розуміння механізму впливу колективу на особистість у вигляді обговорення її вчинків на зборах, лінійках і т.п. Механізми виховного впливу мають бути тоншими, складнішими, гармонійними. Неприпустимо перетворювати дитячий колектив на педагогічну палицю, використовувати його як засіб розправи над особистістю. Колектив — це могутній інструмент, і користуватись ним необхідно з великою обережністю: він може стати небезпечним навіть у руках майстра.

Авторитарний напрямок у колективістській педагогіці відповідав вимогам тоталітарного режиму, відбивав ідеологічні штампи в педагогічній науці та помилки самого Макаренка. Відомо, що він іноді демонстрував негативне ставлення до так званої "парної педагогіки", проте сам був її неперевершеним майстром. Час від часу у працях видатного педагога простежуються думки про те, що йому "немає діла до особистості", що конфлікт між особистістю і колективом необхідно доводити навіть до нещадного кінця, про законність підкорення інтересів особистості інтересам колективу.

Саме ці сторони деякі педагоги всіляко відстоювали і намагалися впроваджувати у шкільну практику. Серед методів виховання найважливішими проголошувалися вимоги педагогів і колективу до особистості, а спілкування вчителя з учнями фактично зводилося до системи вимог. Організаційні засади життя дитячого колективу, система відповідальності, взаємозалежності, вимог розглядалися як головний виховний потенціал школи. Спотворене "колективістське виховання" мало своїм наслідком утиск індивідуального в особистості, підміну особистого в дитині нав'язаними почуттями, думками, бажаннями.

Життя свідчить про те, що ідею виховання дитини в умовах згуртованої, гуманної, педагогічно керованої учнівської спільності не можна вважати хибною, її актуальність підтверджується практикою. Але разом з цим виникає необхідність об'єктивно розібратися, що потрібно відкинути, а що зберегти з великої теоретичної спадщини і практичного досвіду виховання у колективі і через колектив.

Дата добавления: 2015-12-08