По ряду особових характеристик

(середній вік порівнюваних дітей — 4 роки і 7 місяців)

Оцінювана індивідуальна характеристика	Коефіцієнт внутрішньогрупової кореляції
Хлопчики	Дівчатка
гомозиготні	гетерозиготні	гомозиготні	гетерозиготні
Емоційність Активність Социабельность (товариськість контактність)	0,68 0,73 0,65	0,00 0,18 0,20	0,60 0,50 0,58	0,05 0,00 0,06

Діти-близнюки, що мають однакову спадковість, в результаті роздільного виховання стають іноді більше схожими один на одного, ніж у тому випадку, якщо їх виховують разом. Пояснюється цей дещо несподіваний факт тим, що дітям-одногодкам, що постійно знаходяться поруч один з одним, майже ніколи не вдається займатися однією і тією ж справою і між такими дітьми рідко складаються цілком рівноправні стосунки.

Незважаючи на велику схожість по ряду психологічних і поведінкових характеристик, яке виявляється серед

гомозиготних близнюків, навряд чи повністю виправдано твердження про те, що їх психологічна спільність обумовлена тільки генетично. Проведені дослідження і отримані в них результати дозволяють рахувати вплив середовища на психічний і поведінковий розвиток індивіда сильнішим, ніж дія його спадковості.

Порівняльне вивчення ролі спадковості і середовища і їх впливу на психологію і поведінку людини зазвичай проводиться одним з наступних способів:

1. Систематичне варіювання умов навчання і виховання, різнобічне вивчення дітей, що виросли в різних соціальних культурах, регіонах і сім'ях.

2. Порівняльне вивчення психології і поведінки гомозиготних і гетерозиготних близнецовых пар.

Багато уваги проблемі вивчення індивідуальних психологічних відмінностей дітей в нашій країні було приділено в дослідженнях, проведених Б.М.Тепловим і його учнями. Перші з цих досліджень були спрямовані в основному на те, щоб встановити, чи існують природжені типи вищої нервової діяльності і якщо так, то чим вони визначаються. У цих дослідженнях експериментально перевірялася гіпотеза про те, що одним з успадковних, генетично обумовлених чинників є тип нервової системи людини, яка у свою чергу залежить від поєднання її основних властивостей.

Під властивостями нервової системи розуміються такі стійкі її якості, які є природженими. Таких властивостей належать:

1. Сила нервової системи по відношенню до збудження, тобто її здатність тривало витримувати, не виявляючи позамежного гальмування, інтенсивні і часто такі, що повторюються навантаження.

2. Сила нервової системи по відношенню до гальмування, тобто здатність витримувати тривалі і часто такі, що повторюються гальмівні впливи.

3. Урівноваженість нервової системи по відношенню до збудження і гальмування, яка проявляється в однаковій реактивності нервової системи у відповідь на збудливі і гальмівні впливи.

4. Лабільність нервової системи, що оцінюється за швидкістю виникнення і припинення нервового процесу збудження або гальмування.

Нині в диференціальній психології склалася 12-мірна класифікація властивостей нервової системи чело-

віки(ВД.Небылицын). У неї входять 8 первинних властивостей(сила, рухливість, динамічність і лабільність по відношенню до збудження і гальмування) і чотири вторинні властивості(урівноваженість за цими основними властивостями). Показано, що ці властивості можуть відноситися до усієї нервової системи(її загальні властивості) і до окремих аналізаторів(парціальні властивості).

В.М.Русалов розвинув далі за ідею школи Теплова— Небыли-цына і запропонував трирівневу класифікацію властивостей нервової системы1. Вона включає:

1. Загальні, або системні, властивості, що охоплюють увесь мозок людини і характеризують динаміку його роботи в цілому.

2. Комплексні властивості, що проявляються в особливостях роботи окремих «блоків» мозку(півкуль, лобових доль, аналізаторів, анатомічно і функціонально розділених підкіркових структур і тому подібне).

3. Прості, або елементарні, властивості, співвідношувані з роботою окремих нейронів.

На основі проведених досліджень, що стосуються зв'язку властивостей нервової системи людини з рішенням завдань(мисленням), В.М.Русалов дійшов висновку про те, що лише формально-динамічні характеристики психічної активності людини детермінуються переважно(але теж не виключно!) біологічними чинниками.

Таким чином, властивості нервової системи не зумовлюють психічні якості і форми поведінки людини, і їх тому не можна розглядати як завдатки до розвитку здібностей. В той же час, як писав Б.М.Теплов, вони «утворюють грунт, на якому легше формуються одні форми поведінки, важче — інші» ².

Оскільки основні властивості нервової системи людини досить стійкі, то практичне завдання їх вивчення у зв'язку з проблемою індивідуальних відмінностей полягає не в пошуку їх зміни, а в знаходженні найкращого для кожного типу нервової системи шляху і методу навчання дітей з цим типом нервової системи.

¹ Русаков В.М. Диференціальна психологія: Основні досягнення і перспективи вивчення індивідуальності людини // Психологічний журнал. — 1988. -Т. 1. — № 2.

²Теплов Б.М. Сучасний стан питання про типи вищої нервової діяльності і їх визначення // Психологія індивідуальних відмінностей: Тексти. - М., 1982. - С. 25.

Розвиваючи в цьому плані ідеї Б.М.Теплова, В.Д.Небылицын висловив думку про те, що особливе поєднання основних властивостей нервової системи, тобто кожен її тип, має свої достоїнства і недоліки. У умовах, наприклад, монотонної роботи кращі результати показують люди із слабким типом нервової системи, а при переході до роботи, пов'язаної з великими і несподіваними навантаженнями, навпаки, люди з сильною нервовою системою.

Наявний у людини комплекс індивідуально-типологічних властивостей його нервової системи в першу чергу визначає темперамент, від якого далі залежить індивідуальний стиль діяльності.

Звернемося тепер до безпосереднього аналізу деяких фактів, що свідчать за і проти генотипічній обумовленості індивідуальних відмінностей в пізнавальних процесах і інтелектуальних особливостях дітей, тобто в їх завдатках.

У результатах досліджень, які були спрямовані на виявлення спадковій обумовленості інтелекту, багато суперечливого. У одних випадках зв'язок інтелектуальних здібностей із спадковістю виявляється, в інших — ні. Проте «типовий результат, що отримується у близнюків по тестах інтелекту, полягає в тому, що монозиготные виявляються внутрипарно більше схожими, ніж дизиготные» ¹. В той же час вплив середовища на психологію монозиготных близнюків також очевидно і з віком збільшується, тоді як дія генотипічних чинників, навпаки, зменшується.

Таких психологічних властивостей, які з упевненістю можна було б вважати спадково обумовленими, не так вже багато. Серед характеристик, які мають явну генотипи-ческую передумову, знаходиться, наприклад, темп роботи людини, від якої у свою чергу залежить темперамент. Особливо великий вплив генотипу виявляється при вивченні деяких фізіологічних показників, приміром електроенцефалограми.

Проте — і це дуже важливий факт — жодна з відомих властивостей нервової системи не є виключно залежною від генотипу, оскільки на нього самого певною мірою робить вплив середовище. И.В.Равич-Щербо пише: «Чим вище в діяльності роль специфічно людській, мовній довільній саморегуляції, тим меншу роль грають

'Равич-Щербо И.В. Дослідження природи індивідуальних відмінностей методом близнюків // Психологія індивідуальних відмінностей: Тексти. — М., 1982. -С. ПЗ.

чинники генотипу, і навпаки, чим вона нижча, тим виразніше індивідуальні особливості цієї діяльності визначаються спадковістю«¹.

Приведені дані дозволяють зробити цілком певний висновок про відсутність вираженою біологічною і про наявність виразної соціальної обумовленості завдатків, в даному випадку основних властивостей нервової системи людини, але не знімають інше важливе питання і припускають його спеціальне обговорення. Це питання про генотипічну обумовленість міжстатевих психологічних і поведінкових відмінностей. Існує думка, що вони значною мірою обумовлені саме генотипом, статевою біологічною приналежністю людини. Чи так це насправді і що з цього приводу може сказати сучасна наука?

Аналіз даних, отриманих у багатьох експериментальних порівняно-психологічних дослідженнях, показує, що загальні судження типу «Дівчинки краще володіють мовою, ніж хлопчики», «Хлопчики більше схильні до математики, ніж дівчатка», «У дівчаток пам'ять краща, ніж у хлопчиків, але хлопчики перевершують їх в абстрактному мисленні», «Дівчатка більше пасивні і чутливіші до схвалення їх поведінки з боку, ніж хлопчики», «Хлопчики более-агрессивны і незалежніші у своїй поведінці, чим дівчатка» не цілком відповідають дійсності. Між дітьми чоловічої і жіночої статі ніяких істотних відмінностей по рівню загального інтелектуального розвитку не виявляються.

В той же час невеликі відмінності вікового характеру в прояві приватних здібностей між ними все ж є. Дані, отримані в деяких дослідженнях, показують, що у віці між 10 і 11 роками у дівчаток дійсно є трохи більший словниковий запас, чим у хлопчиків, і вони краще орієнтуються в письмових текстах, досконаліше володіють мовою. У цьому ж віці хлопчики перевершують їх в інших стосунках, наприклад в здібностях до просторової орієнтації, в читанні креслень, географічних карт, в геометричних здібностях. Після 13-річного віку математичні здібності у хлопчиків розвиваються дещо швидше, ніж у дівчаток, проте не настільки, щоб пізніше привести до значимих міжстатевих відмінностей. В той же час слід мати на увазі, що невеликі усереднені межполовые відмінності в названих здібностях звичайні значно менше тих міжіндивідуальних відмінностей, які існують усередині однієї і тієї ж статі.

Що стосується особових рис, то яких-небудь помітних відмінностей у дітей різної підлоги в дошкільному віці не спостерігається. Міжстатеві відмінності на ранніх стадіях онтогенезу проявляються помітно тільки у зв'язку з однією рисою — зовнішньою агресивністю поведінки. У хлопчиків вона більше виражена, ніж у дівчаток, починаючи з двух-трехлетнего віку. Проте це, швидше, є результатом міжстатевих відмінностей в практиці виховання, чим наслідком біологічних чинників.

Таким чином, генотипічна обумовленість поведінки і психології людей не підтверджується і відносно міжстатевих відмінностей. Вони, як ми з'ясували раніше, безпосередньо залежать від навчання і виховання, які в умовах більшості існуючих на Землі культур з самого народження дитини і впродовж усього його дитинства є абсолютно різними, причому настільки, що швидше повинно у нас викликати здивування те загальне, що є в психології і поведінці чоловіків і жінок, а не їх відмінності.

З віком, проте, в силу впливу життєвого досвіду і професійної діяльності деякі міжстатеві відмінності можуть зростати. Дані проведених досліджень показують, що в середньому дорослі чоловіки, зайняті фізичними видами праці, можуть перевершувати жінок по координації рухів, орієнтації в просторі, розумінню механічних технічних з'єднань, математичним міркуванням. Жінки у свою чергу можуть випереджати чоловіків відносно спритності рук, швидкості сприйняття, рахунку, пам'яті, побіжності мови і інших здібностей, включаюших володіння мовою.

Примітним є і такий факт. Життєвий досвід припускає, що зайняття жінок традиційно чоловічими, а чоловіків жіночими видами професійної праці нібито формують у них психологічні особливості, характерні для людей протилежної статі, тобто ведуть до маскулінізації жінок і фемінізації чоловіків. Таке припущення підтверджується фактами лише частково. Дійсно, види діяльності, традиційно властиві людям протилежної статі, сприяють формуванню і розвитку рис, пов'язаних з цими видами діяльності, але це насправді професійно обумовлені риси, а не ті, які можна було б вважати пов'язаними з підлогою. На зміну ж

13. Р. С. Немов, книга власне порожнисто-ролевих форм поведінки таке зайняття, як з'ясувалося, не особливо впливає.

Дослідження, проведені в спеціальних, строго контрольованих експериментальних умовах, дають основу для висновку про те, що соціально-культурні чинники, пов'язані з розвитком здібностей, роблять на них набагато сильніший вплив, ніж біологічні. Середні відмінності між групами людей, що виросли в різних культурах, найчастіше набагато більше тих, які є між людьми різної підлоги.

Дата добавления: 2015-12-08