Читайте также:
|
Сприйняття людини, в завдання якого входить формування правильних образів навколишньої дійсності, підкоряється певним законам. Частину з них ми вже розглянули, інших додатково торкнемося в цьому параграфі глави.
Багато фактів вказують на велику роль, яку в сприйнятті грають рухи, причому це відноситься в основному до головних видів сприйняття: зорового, слухового, дотикового. Без руху зовнішніх органів чуття або замінюючого його внутрішнього руху формування адекватного образу, мабуть, не відбувається, причому характер рухів, що здійснюються в перцептивній системі, відіграє важливу роль в точному визначенні реальної картини сприйманого нами світу. Було, наприклад, помічено, що створення штучних умов, що виключають рух зорово сприйманого предмета по сітківці, призводить або до спотворення, або до повного зникнення образу. Відбувається це, ймовірно, унаслідок адаптації зорових елементів, паличок і колб, або їх позамежного гальмування.
Багато корисного в розуміння пов'язаних з рухами психофізіологічних механізмів сприйняття вніс російський фізіолог И.М.Сеченов. Він безпосередньо зв'язав їх з роботою м'язової системи. Відстань до предметів, їх глибина і висота, шляхи і швидкості руху, писав И.М.Сеченов, усе це продукти «м'язового почуття», тобто відчуттів, що поставляються в мозок працюючим м'язом. Те ж м'язове почуття, будучи дробовим в переривчастих періодичних рухах, стає вимірником времени1.
'См: Самойлов А.Ф. И.М.Сеченов і його думки про роль м'яза в нашому пізнанні природи // Хрестоматія по відчуттю і сприйняттю. — М., 1975.
Людина, стежачи очима за об'єктом, що рухається, концентрує на нім свій погляд, і, поки об'єкт знаходиться в стані спокою, м'язи очей також зберігають цей стан. Але як тільки об'єкт починає переміщатися, негайно ж і м'язи переходять в стан руху і повторюють напрям, траєкторію і динаміку руху об'єкту в полі зору.
При розгляді нерухомого об'єкту зорові осі, що зв'язують центр сітківки із сприйманим об'єктом, можна уподібнити двом довгим щупальцям, здатним то витягуватися, то скорочуватися і як би обмацувати цей об'єкт на кшталт того, як це робить рука, ковзаючи по поверхні дотиково сприйманого об'єкту. Швидкість скорочення м'язів, пов'язаних з органами стеження за предметом, вид скорочуваних м'язів можуть передавати інформацію про характер рухів самого об'єкту. Отже, перший і основний закон сприйняття полягає в його безпосередній зв'язаності з роботою м'язів, з різного роду рухами, що несуть в собі багатосторонню інформацію про сприймані об'єкти.
Інший важливий закон сприйняття полягає у відносній стійкості образів, що вже сформувалися, особливо тоді, коли їх функціонування пов'язане з мисленням. Приведемо в якості ілюстрації цієї ідеї результати одного дуже показового експерименту.
У цьому досвіді людям з нормальним зором пропонувалося деякий час носити окуляри, що спотворюють сприйманий простір, форми і розташування в нім предметів. З'ясувалося, що людина, що тільки що наділа такі окуляри, спочатку бачить навколишні предмети в спотвореному світлі, тобто саме так, як його сприйняття оптично змінюють окуляри. Проте потім свідомість людини поступово навчається не помічати, коригувати оптичні спотворення і людина починає бачити речі звичайним для нього способом, начебто зорово сприйманий простір насправді оптично не був спотворений. З часом індивід зовсім перестає помічати наявні у нього окуляри. Проте коли він несподівано знімає їх, то деякий час його звичайний зір виявляється викривленим згідно тому, як раніше змінювали сприйняття ношені ним спеціальні окуляри.
У одному з дослідів подібного роду людина носила окуляри, які оптично перевертали для нього видимий світ. З часом він настільки звик до цих окулярів, що почав сприймати все в нормальному світлі, без переворотів і інверсій
зорового простору. Парадоксальність цього досвіду полягає в тому, що коли людині зняли окуляри, то перший час вже без них він бачив звичайний навколишній світ також перевернутим. Д.Бом, обговорюючи результати подібних експериментів, писав: «В цих дослідах цікаве те, що здатність»перенавчатися«... дуже сильно залежить від можливості активно переміщати в просторі своє тіло... Ті люди, які мають можливість ходити по приміщенню, виявляються здатними досить швидко пристосовувати свій зір до спотворюючих окулярів, тоді як люди, що сидять на стільцях і переміщувані по тому ж приміщенню, або взагалі не пристосовуються, або таке навчання протікає у них значно менш ефективно» 1.
Для того, щоб сприйняття було правильним, потрібні постійні вправи і безперервний приплив в центральну нервову систему інформації, що коригує образ, що невірно складається. Цей факт ілюструє наступний досвід. Людей занурювали в посудину з водою, температура якої була дуже комфортною. Людина, що опинилася в такій воді, не мала можливості нічого бачити і чути впродовж досить тривалого часу. Спеціальне покриття, яке було на його руках, не дозволяло отримувати в достатній кількості і дотикові відчуття. У цих умовах у випробовуваних відзначалися помітні зміни сприйняття. У них виникали галюцинації і порушення сприйняття часу. Коли період сенсорної ізоляції закінчувався, то у багатьох випробовуваних виявлялася, крім того, загальна втрата орієнтації у просторі та часі. Люди, що пройшли через ці досліди, виявилися нездібними відразу після їх закінчення виразно сприймати форми предметів. Так само істотно змінилося у них і сприйняття кольору.
З цих дослідів Д.Бом робить наступний висновок: «Загальні структурні елементи»налаштування«, що встановилися в мозку з раннього дитинства, мають тенденцію розпадатися, коли їм не доводиться стикатися з оточенням, що має відповідну структуру» 2. Подібного роду налаштування на зовнішній світ, яке у дорослої людини підтримується завдяки стимуляції, що постійно впливає на його органи чуття
{Бом Д. Роль інваріантів в сприйнятті // Хрестоматія по відчуттю і сприйняттю. — М., 1975. — С. 174. 2Там же. — С. 177-178.
створюється і розвивається з дитинства. На початку і в ході свого розвитку дитина поступово відкриває для себе структуру оточення в процесі тривалих і різноманітних експериментів в спілкуванні і іграх, вченні і праці. У цих видах діяльності дитина активно досліджує своє оточення, цікавиться ним, спостерігає, проводить досліди, постійно висуваючи, перевіряючи, підтверджуючи або спростовувавши перцептивні гіпотези, що стосуються його. З віком цей процес безперервного перцептивного дослідження навколишньої дійсності в різних видах практичної діяльності перетворюється у людини в життєво важливу звичку. Для її прискореного формування існує спеціальний природжений рефлекс, що називається орієнтовним. Він автоматично виникає і підкріплюється всякий раз, коли в полі сприйняття опиняється новий стимул або відбуваються які-небудь істотні зміни.
Якщо образи зорового сприйняття, що відносяться до зовнішніх об'єктів, виявляють свою стійкість або нестійкість залежно від постійного припливу інформації, що підтверджує їх правильність або помилковість, то стійкість образів внутрішніх станів, пов'язаних з тілесними відчуттями, пояснюється, ймовірно, постійністю діючих глибинних структур і механізмів мозку. Про це говорить відомий факт, що називається фантомом кінцівки. Він проявляється в тому, що після ампутації руки або ноги людина впродовж тривалого часу може продовжувати «відчувати» відсутню частину кінцівки, причому відчуває її так, як ніби вона підлягаюча зберіганню і як і раніше знаходиться на своєму звичайному місці. Він відчуває в ній біль, намагається рухати нею, забуваючи про те, що вона насправді вже видалена, час від часу навіть робить спроби скористатися нею для захоплення, торкання і руху предметів.
Фантом кінцівки майже завжди спостерігається після ампутації у дорослих людей, причому такі явища зазвичай виникають тільки відносно тих частин тіла, які людина мала можливість досить добре освоїти. Фантомів відносно тих частин тіла, які були відсутні з народження, практично не буває. Розпочинаючи приблизно з 9 років, ампутація майже завжди веде до виникнення фантома кінцівки. Це і є час, до якого мозок людини, його структури, що управляють рухами, їх зв'язки з сенсорними процесами остаточно оформляються.
Таким чином, на базі розглянутих фактів ми можемо зробити висновок про те, що характер образів людини і связан-
7. Р. С. Немов, книга 1
ных з ними відчуттів частково визначається внутрішніми процесами, що відбуваються в організмі, але це трапляється лише тоді, коли сприйняття вже сформувалося. У процесі ж його розвитку образ безпосередньо і безпосередньо залежить від отримуваного досвіду.
Питання про те, який вплив на наше сприйняття робить зовнішній світ і внутрішній досвід, давно обговорюється ученими, але остаточної відповіді на нього доки не отримано. В давнину це питання звучало приблизно так: чи усі знання про світ до нас поступають тільки через органи чуття або частину з них вноситься в сприйняття розумом, відносно незалежно від зовнішнього світу? При глибокому розгляді це питання виявляється не таким вже простим, яким може здатися на перший погляд.
Психологія органів чуття до теперішнього часу не здатна пояснити до кінця, яким чином уся інформація, у тому числі абстрактні знання(приміром, схеми мислення, інтуїція, гештальтструктуры сприйняття і тому подібне), які ми маємо в розпорядженні, можуть поступати через рецептори. Факти, які нами тільки що були розглянуті, свідчать про те, що щонайменше частина того, що входить в зміст наших образів, безпосередньо з дійсністю не пов'язана. Це вимагає створення такої теорії сприйняття, яка б враховувала і задовільно пояснювала безліч наявних фактів.
З часу англійського філософа і психолога ДжЛокка, який одним з перших зацікавився цією проблемою, було запропоновано багато концепцій сприйняття. Одна з них дістала назву нативистской(від слова «натура» — природа). Згідно з нею сприйняття виводиться з нібито існуючих у людини від природи «здібностей розуму». Інша теорія стверджує, що формування образів є результатом навчення, мислення і досвіду. Наш мозок поступово накопичує інформацію про світ у вигляді слідів пам'яті, у формі розумових установок, загальних ідей, понять. Вони безпосередньо впливають на сприйняття, визначаючи зміст, сенс і характер образів, що складаються.
Згадані положення підкріплюються зображеннями жартівливої властивості, представленими на мал. 40. Для більшості людей, що бачать їх уперше, вони мають невеликий сенс і нічого конкретного в сприйнятті не створюють. Але як тільки спостерігачеві говорять, що малюнок ліворуч зображує «солдата з собакою, що проходить за огорожею», а малюнок справа — «дружин -
Мал. 40. Фігури, що показують вплив досвіду осмислених представлень і понять на формування образу
щину, миючу підлогу«, образи сприйняття відразу організовуються, а малюнки починаючи з цього моменту сприймаються більше осмислено. Відмітно, що, після того, як малюнки асоціювалися з осмисленими зображеннями і стали сприйматися певним чином, стає дуже важко їх почати сприймати по-іншому.
Сприйняття потрібно розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з активним пошуком ознак, необхідних і достатніх для формування образу і ухвалення рішень. Послідовність актів, включених в цей процес, можна уявити собі таким чином:
1. Первинне виділення комплексу стимулів з потоку інформації і ухвалення рішення про те, що вони відносяться до одного і тому ж певного об'єкту.
2. Пошук в пам'яті аналогічного або близького за складом відчуттів комплексу ознак, порівняння з яким сприйнятого дозволяє судити про те, що це за об'єкт.
3. Віднесення сприйнятого об'єкту до певної категорії з подальшим пошуком додаткових ознак, що підтверджують або спростувальних правильність прийнятого гіпотетичного рішення.
4. Остаточний висновок про те, що це за об'єкт, з приписуванням йому ще не сприйнятих властивостей, характерних для об'єктів одного з ними класу.
Зі все того, що вже було сказане про сприйняття, витікає, що воно змінюється під впливом умов життя людини, тобто розвивається. А.В.Запорожець описав процес розвитку сприйняття у дітей таким чином. У перші місяці життя дитини розвиток його сенсорних функцій, його перцептивних действий, спрямованих на сприйняття, випереджає розвиток тілесних рухів і робить на них вплив. Досить рано орієнтовні реакції дітей досягають великого рівня складності і виконуються за допомогою ряду різних аналізаторів. У немовляти орієнтовні рухи очей, наприклад, виконують лише настановну роль, тобто направляють рецептор на сприйняття сигналів. Тими ж рухами, проте, не робиться обстеження предметів так, як це має місце при русі по предмету очей дорослого.
Завдяки точній установці рецепторів дитина в перших місяцях життя опиняється здатною зорово розрізняти старі і нові для нього об'єкти, які відрізняються один від одного величиною, кольором і формою. Починаючи з трьох-чотирьох місяців життя сенсорні функції включаються в практичні дії, перебудовуються на їх основі і поступово самі набувають досконалішого вигляду ориентировочно-исследовательских перцептивних дій.
При переході від раннього до дошкільного віку під впливом ігрової і конструктивної діяльності у дітей складаються складні види зорового аналізу і синтезу, включаючи здатність подумки розчленовувати сприйманий об'єкт на частини в зоровому полі, досліджуючи кожну з них окремо і потім об'єднуючи в єдине ціле. Окрім контура предмета, тут виділяються його структура, просторові характеристики, співвідношення його складників.
А.В.Запорожець вважав, що формування перцептивних дій під впливом навчання проходить ряд етапів. На першому етапі перцептивні проблеми, пов'язані із становленням адекватного образу, вирішуються дитиною в практичному плані шляхом дій з матеріальними предметами. Виправлення в перцептивні дії при необхідності їх корекції тут вносяться в самі маніпуляції з предметами по ходу виконання дії. Проходження цього етапу прискорюється, і його результати стають вагомішими, якщо дитині пропонуються «перцептивні еталони» — зразки, з якими він може співвідносити, порівнювати образ, що формується.
На наступному етапі сенсорні процеси самі перетворюються на своєрідні перцептивні дії, які виконуються за допомогою власних рухів рецептивних апаратів. На цьому етапі діти знайомляться з просторовими властивостями предметів за допомогою розгорнутих ориентировочно-исследовательских рухів рук і очей, причому ручне і
зорове обстеження ситуації зазвичай передує практичним діям в ній, визначаючи їх характер і спрямованість.
На третьому етапі починається процес своєрідного згортання перцептивних дій, їх скорочення до необхідного і достатнього мінімуму. Еферентні ланки відповідних дій оттормаживаются, і зовнішнє сприйняття ситуації починає створювати враження пасивного рецептивного процесу.
На наступних, більш високих східцях сенсорної обучен-ности діти придбавають здатність швидко і без яких-небудь зовнішніх рухів дізнаватися певні властивості сприйманих об'єктів, відрізняти їх на основі цих властивостей один від одного, виявляти і використати зв'язки і стосунки, існуючі між ними. Перцептивна дія перетворюється на ідеальну.
Теми і питання для обговорення на семінарах Тема 1. Поняття про відчуття.
1. Значення відчуттів в життя людини і їх походження.
2. Види відчуттів.
3. Фізичні властивості середовища, що породжують відчуття різної модальності.
4. Психологічні особливості зорових відчуттів.
5. Специфіка слухових відчуттів.
6. Нюхові, смакові і дотикові відчуття.
7. Уявлення про субсенсорних, відчуттях.
Тонна е м а 2. Зміна і вимір відчуттів.
1. Поняття абсолютного і відносного порогів відчуттів і чутливості.
2. Психометрична крива.
3. Закон Вебера-Фехнера.
4. Мінливість чутливості аналізаторів, її причини.
5. Адаптація і сенсибілізація органів чуття.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 347 | Нарушение авторских прав