Читайте также: |
|
Давньогрецька релігія була класичним взірцем багатобожжя. Виховані на суворому дотриманні законів і моральних норм, греки сумлінно ставилися до релігійного культу.
Верховним божеством древньогрецького пантеону вважався володар неба Зевс. Його брат Посейдон був повелителем морів, інший брат Аїд був повелителем підземного царства, дружина Зевса — Гера була покровителькою шлюбу, Афродіта — богинею кохання і краси, Арес — богом війни, Афіна — богинею мудрості, Аполон — богом Сонця і покровителем мистецтва, Артеміда — богинею Місяця і покровителькою мисливства, Гермес — покровителем стад, пасовищ та торгівлі, Діоніс —богом виноградарства, виноробства та невгамовних веселощів тощо.
Релігійні уявлення стародавніх греків будувались за зразком їх власного життя. Спосіб життя богів мало чим відрізнявся від людського. Головна відмінність небожителів полягала в їх безсмерті та надприродній могутності. Доля людей, їх життя і смерть повністю перебували в руках тих чи інших богів. Від волі або примхи богів залежали також могутність або загибель народів та держав. Тому на честь окремих богів будувались розкішні храми, прикрашені їх статуями з золотим або срібним оздобленням. Небесним володарям робились жертвоприношення.
Міфологія давніх греків відображала їх уявлення про потойбічний світ, долю людини після смерті. Вони вважали, що душа після смерті перебуває в підземному царстві Аїді. Світ живих та Аїд відгороджує річка Стікс, через яку душі людей перевозив човняр Харон. Через Аїд протікала річка Лета, яка спричиняла забуття земного життя, а вхід до Аїду охороняв трьохголовий пес з хвостом гадюки Кербер (Цербер).
Уявлення про загробний світ і похмуре підземне царство Аїда відображало структуру суспільства. Душі царів та героїв посідали високе становище і в пеклі. Раби та бідняки злидарювали на тому світі, як і в житті. Проте, в цілому, загробне царство давньогрецька релігія змальовувала в суворих, похмурих тонах.
Ідею безсмертя людської душі уособлював і культ Діоніса. З культом Діоніса і Деметри пов'язана релігійно-філософська течія — орфізм, яку, начебто, заснував міфічний співець Орфей — син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф розповідає про смерть його дружини Евридики, яку вкусив змій. Прагнучи повернути її до життя, Орфей спустився у підземне царство і грою на кіфарі та співом зачарував Кербера і дружину Аїда Персефону. Орфею було дозволено забрати Евридику із собою, але, ведучи, її, він не мав права озиратися назад. Однак, піддавшись цікавості, Орфей озирнувся і втратив Евридику. Так він здобув знання про душу і розповів людям, що душа є началом добра, частиною божества, а тіло — темницею душі. Після звільнення душі з мертвого тіла, вона продовжує існувати.
Верховний бог стародавніх греків — Зевс, був першим серед рівних. Така ієрархія відображала особливості історичного розвитку Стародавньої Греції, де існували самостійні міста-поліси Афіни, Спарта, Фіви та ін.
Давньогрецька релігія звеличувала фізичну працю. Тому так багато богів покровительствували різним видам діяльності. Артеміда була відповідальною за полювання, Пан - за скотарство і природу, Деметра за землеробство, Діоніс за виноградарство. Мистецька творчість теж мала свого покровителя - Аполлона.
Тісно пов'язаними з релігією були спортивні ігри, головними серед них були Олімпійські. Перші Олімпійські ігри відбулися в 776 р. до н.е. на честь верховного бога Зевса, який жив на Олімпі. Вони прославляли фізичну досконалість людини, заохочували гармонію фізичного і духовного розвитку, який потрібен був аристократії для утвердження власної соціальної значущості.
Релігія Стародавнього Риму значною мірою живилася надбаннями давньогрецької міфології. Грецькі боги Деметра, Діоніс, Кора, Меркурій стали римськими Церерою, Лібером, Прозерпіною, Гермесом.
На початку ІІ ст. до н.е. остаточно сформувався культ 12 головних римських богів: Юпітера, Юнони, Нептуна, Мінерви, Марса, Венери, Аполлона та інших. Всі вони мали відповідних богів у грецькому пантеоні. На центральному місці Риму — Форумі, де відбувалися збори громадян і всі державні події, були встановлені статуї богів.
Римляни поклонялися Юпітеру — богу неба і світла, володарю і творцю перемоги; Юноні — дружині Юпітера, богині rшлюбу, материнсттва, жінок; Мінерві — богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел; Марсу — богу війни та іншим богам
Для римлян було важливе не так духовне злиття з божеством, як точне дотримання зовнішніх ознак обрядовості. Порядок у храмах, правильність ритуалів та іншихцеремоній постійно контролювали жреці. Важливим чинником внутрідержавного життя вважалися релігійні свята, невід'ємними елементами яких були сценічні вистави, урочисті процесії.
Римські імператори ставилися до богів, як до рівних собі. Коли буря знищила флот Юлія Цезаря, він вигукнув, що і всупереч Нептуну здобуде перемогу, а на найближчих святкуваннях вилучив з урочистої процесії статую цього бога.
Давньоримська релігія безвідмовно обслуговувала інтереси влади. Обожнення імператора було головним у ній, а імператорська влада поширювалася на всі релігійні справи.
Поширеними були в Римській імперії східні культи, які обіцяли потойбічне щасливе життя, про що мовчала римська міфологія. Неабияку популярність мали астрологія, магія, ворожіння.
Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію, де їй відводилося чільне місце, протистояла впливові східних культів. Але природний процес релігійного взаємовпливу зупинити було неможливо.
Серед східних, культів, що проникали в Римську імперію, була і нова релігія, якій належало велике майбутнє, — християнство. Цей про це був дуже складним. Християнство то дозволяли, то забороняли, піддаючи його прихильників гонінням. Велику роль у його поширенні й утвердженні відіграв, апостол Павло. У 313 році було видано указ про рівність християнства з усіма іншим релігіями, а у 324 році християнство було проголошено державною релігією Римської імперії. Відтоді почалося гоніння на стародавню римську релігію — руйнували храми, розбивали статуї богів. Давньоримську релігію об'явили язичництвом, а під гаслом боротьби з язичництвом нищили античну культуру.
Підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що давньогрецька і давньоримська релігії, як і вся культура античності, залишили глибокий слід в історії світової цивілізації, який помітний і сьогодні. Антична міфологія, якій було властиве раціональне мислення, перебувала у певних зв'язках із філософією та наукою взагалі. Це стало передумовою оригінального поєднання космогонічних і теологічних уявлень, які наклали свій відбиток на всю подальшу історію розвитку людства.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 85 | Нарушение авторских прав