А) Класичні концепції релігії.

У ХІХ столітті відбулася диференціація соціальних наук. Соціологія, психологія, антропологія, етнографія виділились з лона філософії і стали самостійними науками. Кожна з цих наук проявляла цікавість до релігій­ного феномену і намагалася дати йому пояснення.

Засновник соціології Огюст Конт (1798-1857) пояснював релігію як спосіб реалізації проблеми єдності суспільства, яка дає змогу гар­монізувати егоїстичні мотиви поведінки окремих індивідів. Тео­логічна (релігійна) стадія розвитку суспільства, на думку Конта, була першою та основною в розвитку людства.

Виникнення соціології релігії, як особливої галузі знань, по­в'язане з іменем Еміля Дюркгейма(l858-1917). Головний ви­сновок осмислення їм релігії полягав у тому, що ні­де й ніколи в історії не існувало суспільства цілком безрелігійно­го. Отже, на його думку, релігія виконувала в суспільстві певну і вкрай необхідну функцію.

У своєму дослідженні «Поділ праці» (1803 р.) Е. Дюркгейм виділив два типи солідарності людей в суспільстві. Вищий тип, названий ним «органічним», панує в сучасному суспільстві і спирається на поділ праці. Примітивним же спільнотам властива «Механічна солідарність між індивідами». Цей період характеризувався тим, що кожен індивід мав приблизно однаковий рівень знань, вмінь і навичок, а значить, він практично не був заінтересований у взаємозв’язках з іншими членами суспільства. За таких обставин лише спільні вірування об’єднували людей. Виходячи з цих міркувань, він зробив висновок про те, що релігія не зводиться до суми між індивідуальних від­носин, а виступає як щось над індивідуальне і примусове щодо окремого індивіда. У подальшому, на його думку, з'явля­ються нові форми суспільних відносин — мораль, право, політика, товарно-грошові від­носини, однак усі вони є похідними від релігії.

Основною категорією, якою користувався для пояснення релі­гії Карл Маркс (1818-1883) була категорія відчуження. Релігію він пов'язував з тим етапом розвитку суспільства, коли з'являлось привласнення результатів чужої праці та соціальна нерівність. За цих умов про­дукти людської праці панують над своїми творцями, а речі розглядаються як щось важливіше, ніж люди, які їх створили. З цього він робить висновок, що коли продуктивні сили суспільства будуть взяті людиною під свідомий контроль, тоді з'являться об’єктивні умови для відмирання релігії. В період же існування класової боротьби, релігія виконує ідеологічну функцію і виправдовує існуючий порядок.

Німецький соціолог і філософ Макс Вебер (1864-1920) розглядав релігію як один із найважливіших мотивів соціальної дії. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905 р.) М. Вебер обстоював думку, що Реформація, яка культивувала аскетичний стиль життя, свідому самодисципліну та раціональні взаємостосунки в суспільстві, пробудила в Західній Європі підприємницький дух і сприяла бурхливому розвитку капіталістичних відносин.

В подальшому М. Вебер дійшов до висновку, що формування уявлень про світ як про матеріальну реальність, яку можна пізнати і змінити, відбулося під вирішальним впливом іудаїзму та християнства.­

Зменшення ролі релігії в суспільстві, М. Вебер вважав симптомом духовної хвороби суспільства, яка може призвести до встановлення відносин користі у взаємостосунках між людьми, у свідомості та поведінці людей.

Завершуючи розгляд класичних концепцій можна зробити висновок, що соціологічні теорії релігії ХХ ст. були комбінаціями і подальшим розвитком ідей, висунутих вченими ще у ХVІІІ - ХІХ століттях.

Дата добавления: 2015-12-08