Читайте также:
|
П-75 Прибутько П.С.
Релігієзнавство. Навч. посіб. для студ. – К.: Вид. “А. В. ПАЛИВОДА”, 2005. – …. – (Б-ка студ.). Бібліограф.: с…...
ISBN 966-7829-00-6
Посібник містить науковий аналіз основ релігієзнавства – предмету, природи та функцій релігії, етапів її історичного розвитку від первісних вірувань до світових та новітніх релігій.
В ньому розглянуті історичні аспекти зародження християнства, його початок на українських землях, хрещення Київської Русі та проблеми релігійного життя в сучасній Україні. Основна увага приділена розкриттю сутності різних релігійних конфесій, проаналізовані головні етапи еволюції існуючих релігій. Особлива увага приділена сучасному стану релігій в Україні.
Книга розрахована на студентів і курсантів, які вивчають курс ”Релігієзнавство”, а також на масового читача, який інтересується проблемами і перспективами релігії як форми духовної культури.
ББК 86.372 я 7
ISBN 966-7829-00-6
Прибутько П.С., 2005
Вид. “А.В.ПАЛИВОДА”, 2005
ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………….6
1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання………………………..7
2. Категорії, методи і принципи релігієзнавства………………………….11
3. Зародження і розвиток релігієзнавчих ідей від античності……………13
4. Сучасні концепції і підходи щодо пояснення релігійного феномену…15
5. Проблема визначення сутності релігії…………………………………..21
6. Передумови виникнення релігії ………………………………………..23
7. Структура релігії………………………………………………………….24
8. Функції релігії в суспільстві…………………………………………….28
9. Класифікація релігій світу……………………………………………….33
10. Ранні форми вірувань…………………………………………………...34
11. Первісні вірування східних слов’ян……………………………………39
12. Релігійні уявлення Стародавнього Сходу……………………………..42
13. Релігії Стародавніх Греції і Риму………………………………………47
14. Зороастризм — етнічна релігія стародавніх народів Ірану………….51
15. Індуїзм…………………………………………………………………….53
16. Джайнізм і сикхізм……………………………………………………….58
17. Конфуціанство……………………………………………………………60
18. Синтоїзм………………………………………………………………….62
19. Іудаїзм…………………………………………………………………….64
20. Ввиникнення християнства………………………………………………69
21. Соціально-економічні умови виникнення християнства………………71
22. Великий церковний розкол у християнстві……………………………..74
23. Православ’я………………………………………………………………..76
24. Початок християнства на землях Київської Русі і її хрещення………...80
25. Сучасний стан православ’я в Україні……………………………………85
26. Проблеми релігійного життя в сучасній Україні………………………..89
27. Ісус Христос – центральна постать в християнстві……………………92
28. Біблія — святе письмо християн………………………………………..95
29. Хрест – святиня і символ християнства………………………………...99
30. Християнський символ віри…………………………………………….101
31. Заповіді Божі……………………………………………………………..102
32. Заповіді Ісуса Христа (з Нагірної проповіді)………………………….105
33. Моральна доктрина Християнської Церкви…………………………..106
34. Культ у християнстві і обов’язки християнина……………………….109
35. Таїнства Християнської Церкви (православної)………………………110
36. Найбільші (дванадесяті) свята Християнської Церкви (православної)115
37. Християнські пости………………………………………………………128
38. Молитва, богослужіння і текст молитви «Отче наш»…………………129
Католицизм……………………………………………………………….132
40. Українська греко-католицька (уніатська) церква………………………139
41. Лютеранство………………………………………………………………146
42. Кальвінізм…………………………………………………………………151
43. Англіканська церква………………………………………………………152
44. Церква Євангельських Християн-Баптистів (ЄХБ)…………………….153
45. П'ятидесятництво…………………………………………………………156
46. Адвентизм…………………………………………………………………159
47. Ієговізм (Свідки Ієгови)………………………………………………….162
48. Іслам: особливості віровчення й культу………………………………...165
49. Нові релігії на конфесійній карті України………………………………188
50. Неохристиянські релігії………………………………………………….191
51. Релігійні організації орієнтaлiстського спрямування………………….199
52. Синтетичні релігії………………………………………………………...203
53. Езотеричні релігії…………………………………………………………206
54. Відродження язичництва в Україні……………………………………...207
55. Принципи та моделі державно-церковних відносин……………………208
56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні……………………210
57. Основний зміст Закону України «Про свободу совісті
і релігійні організації»…………………………………………………..214
Післямова…………………………………………………………………221
Список використаної літератури.………………………………………222
ВСТУП
Релігієзнавство - це один із курсів кафедри філософських і соціальних наук, що його вивчають студенти юридичних ВНЗів поряд із філософією, логікою та культурологією першому курсі. Релігієзнавство пов'язане з,філософією через історико-філософську проблематику, й форми суспільної свідомості, серед яких найстарішою є релігія та релігійна свідомість. Цей курс має відношення і до логіки через те, що в добу середньовіччя саме логіка була в центрі уваги богослов'я та схоластичної філософії. Нарешті, релігія була, є і буде найважливішою частиною як української, так і зарубіжної культури. Крім того, через право і мораль релігієзнавство пов'язане з етикою та юридичними дисциплінами, оскільки релігія регламентує певні стосунки між людьми, певні типи міжособистісних відносин.
Релігійна свідомість формується богослов'ям і практичним досвідом релігійного життя людини. Релігійна ідеологія є тією частиною релігійної свідомості, сутність якої викладена яку в Святому Письмі різних релігій (Тора і Талмуд, Біблія, Коран) та в різних богословських трактатах. Вона формується і базується на релігійних теоріях, які є продуктом діяльності багатьох поколінь.
Релігія віддавна намагалась задовольнити різноманітні духовні потреби людей: пізнавальні, морально-етичні, естетичні, емоційні. Вона завжди поєднувала релігійні звичаї, традиції, свята, обряди з національними, побутовими, сімейними, господарськими традиціями. Тому релігія є не тільки формою суспільної свідомості, а й феноменом культури певного народу.
Розвиток науки, з одного боку, сприяв спростуванню релігійних вірувань тобто виникненню атеїзму, а з другого - обумовлював поворот релігії до внутрішнього світу людини, її духовного життя, моральних проблем.
В той же час, змінився характер зв'язку релігії з політикою та юриспруденцією.Вона опосередковано (через моральну і правову оцінку) впливає на політичну і правову діяльність. Починає домінувати намагання розглядати рeлiгію як універсальну основу задоволення загальнолюдських потреб і інтересів,з яких найважливішими є забезпечення фізичного та духовного здоров’я людини, її ставлення досвіту, миротворча діяльність, етика взаємовідносин між людьми толерантність, у міжконфесійних відносинах, екуменічні процеси.
Вимоги суспільства та вузівської освіти щодонауково-теоретичного осмислення релігії як феномена культури не можна задовольнити, вивчаючи суто богословські основи будь-якої релігії, тому що кожна богословська система прихильно ставиться лише до своєї віри.
Неупереджене наукове осмислення релігій і релігійних систем є можливим лише в межах світської освіти за допомогою такої світоглядно-наукової дисципліни, якою є релігієзнавство.
Метою курсу релігієзнавства є прищеплення курсантам і студентам методологічних навичок аналізу релігійних явищ, надання їм знань з історії розвитку і функціонування релігій, сутності доктринальних і культурних особливостей окремих релігій. Особливу увагу при цьому приділено проблемам релігійного життя в сучасній Україні і впливу релігії на державотворчі зусилля українського народу та формування національної свідомості її громадян.
ПИТАННЯ 1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного
Знання
Релігія — складне й багатоаспектне соціокультурне явище. Існування релігії пов’язане з діяльністю особливого суспільного інституту — церкви.
Для церкви характерними ознаками є: своя специфічна організація; відстоювання і розповсюдження певних морально-етичних і соціальних вчень; наявність певних відносин з населенням (віруючими); економічна діяльність і участь у соціальних процесах суспільства. Кожна релігія має свою неповторну історію і систему цінностей.
Осмислення релігії завжди було складовою світового історико-філософського процесу. Відколи людство почало задумуватися, звідки походить і на чому базується віра в надприродні, потойбічні сили, відтоді беруть початок релігієзнавчі знання.
Усі складові релігії не в змозі охопити жодна окремо взята наука, тому релігієзнавство — комплексна наукова дисципліна, яка поєднує дані філософії, соціології, психології, історії та інших сфер суспільствознавства з метою з’ясування природи й сутності релігії, її місця в житті людини й суспільства, історії і перспектив її розвитку.
Починаючи з Нового часу, у поглядах на релігію окреслюються два напрямки: 1) теологія (богослов’я) і 2) науковий атеїзм. Теологія покликана вивчати сутність Бога, захищати й обстоювати доктринальні положення тієї чи іншої релігії. Існують християнська (православна, католицька й протестантська), ісламська, буддистська, іудейська та багато інших теологій. Науковий атеїзм — це доктрина, яка спрямована на заперечення Бога чи інших надприродних сил.
На противагу їм релігієзнавство універсальна наукова дисципліна — так само як психологія, юриспруденція та інші науки. Спільним для теології та наукового атеїзму є те, що вони оцінюють релігійні явища з погляду їхньої істинності чи хибності, тоді як релігієзнавство є нейтральним щодо досліджуваних ним фактів. Окрім того, завданням теології та наукового атеїзму є формування у людей певних переконань, а завданням релігієзнавства — поширення нових знань про свій предмет.
Релігієзнавство — галузь гуманітарних знань, яка спрямована на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігій на різних етапах розвитку суспільства, певної соціальної групи людей або особистості.
Релігієзнавчі знання — це надбання багатьох століть, але як самостійна галузь знань воно почало формуватися у ХІХ ст., відокремлюючись від філософії, історії, етнології, соціології етики, естетики тощо. Основоположником релігієзнавства, як окремої галузі наукових знань, прийнято вважати англійського історика і етнографа Едуарда Барнета Тайлора (1832—1917). Він досліджував історію культури і написав понад 250 праць, серед яких фундаментального значення набули «Первісна культура» і «Антропологія». Е. Тайлор висунув і обґрунтував анімістичну теорію походження релігії, розкрив її сутність і функції та розкрив напрямки розвитку.
Предметом релігієзнавства є вияв сутності релігійного феномена, механізмів його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття, особливостей його функціонування в історії людства та шляхів взаємодії з іншими сферами культури — мораллю, мистецтвом, наукою, тощо.
Релігія в релігієзнавстві виступає не чимось зовнішнім щодо індивіда, а його внутрішнім станом, глибинною вірою в реальну присутність у житті вищої сили, яка не піддається об'єктивному вираженню. Релігія тут постає не як відображення епізодичності чи випадковості буття людини у світі, а навпаки — як доказ невід'ємності людини від світу, формою усвідомлення нею цієї єдності. Ось чому релігієзнавство стоїть на тому, що релігія не заперечує, а стверджує в людині людське.
Релігієзнавство досліджує релігію як суспільну підсистему; вивчає причини виникнення релігії; закономірності й особливості її функціонування; аналізує структуру та елементи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі; визначає сутність, характер впливу релігії на особу, соціальні спільноти та специфіку їхнього взаємовпливу. Релігієзнавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів у історичному розвитку.
Виходячи з цього, в структурі релігієзнавства більшість вчених виділяють такі структурні системи: філософію релігії, історію релігії, соціологію релігії, психологію релігії, феноменологію релігії та географію релігії.
Філософія релігії — це розділ релігієзнавства, який спрямований на філософське осмислення природи, сутності і сенсу релігії та надприродних сил (Бога.)
Історія релігії — розділ релігієзнавства, який розглядає релігійний феномен плинний у часі, відтворює історичні форми різних релігій, накопичує і зберігає інформацію про релігії, що існували раніше або існують тепер.
Соціологія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, роль, функції та вплив на елементи суспільної системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.
Психологія релігії — розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності (настрої, переживання, почуття, мотиви, установки) виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена в психології на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях.
Феноменологія релігії — розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння сенсу релігійного феномена у вираженні конкретної людини на основі її інтуїції, особистих відчуття і бачення.
Географія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає поширення релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем і природним фактором.
В сьогоденні, окрім названих розділів релігієзнавства, розвиваються політологія релігії, культурологія релігії, етнологія релігії. Тож релігієзнавство є складним, багатоплановим утворенням, яке постійно розвивається.
Релігієзнавство розглядає релігію на теоретичному й емпіричному (чуттєвому) рівнях. Теоретичний рівень дає змогу сформувати фундаментальні положення про релігію як цілісну систему, що функціонує у взаємозв'язку з іншими структурними елементами суспільства. На емпіричному рівні релігія постає у своїх конкретних проявах — як на макрорівні (суспільства, регіони), так і на мікрорівні (особа, малі соціальні групи віруючих).
ПИТАННЯ 2. Категорії, методи і принципи релігієзнавства.
Релігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового знання, має свій категоріально-понятійний апарат. Поняття і категорії, відображаючи ґрунтовні закономірні зв'язки й відношення, є найбільш істотними поняттями для предмету релігієзнавства, його конструкційним елементом.
Категорії релігієзнавства є результатом пізнання духовної сфери суспільного життя і відображають найбільш суттєві зв'язки і відношення, що притаманні феномену релігії. В них зміст предмета релігієзнавства отримує своє розгорнуте відображення.
Категорії релігієзнавства — це найбільш загальні поняття, які відображають суттєві та закономірні зв'язки і відношення, що притаманні релігійному феномену.
У релігієзнавстві існують різні класифікації категоріального апарату. Найоптимальнішим є поділ усіх категорій та понять на дві групи: філософські та власне релігієзнавчі.
Категорії релігієзнавства охоплюють всю цілісність системи «світ — людина — релігія». Виходячи з цього, вони постають у різних вимірах: філософському, соціально-психологічному, історичному, загальнонауковому. При цьому всі категорії і поняття функціонують у єдиній системі, виконуючи важливі світоглядно-методологічні й пізнавальні функції.
Будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність системи шляхів, прийомів та способів вирішення певних пізнавальних проблем, які і є методами релігієзнавства.
Методи релігієзнавства — це шляхи вирішення постаючи проблем у процесі вивчення релігій.
Релігієзнавство використовує в нашій країні переважно діалектичний метод, який дає змогу розглядати проблеми релігій в динаміці, тобто в процесі їх становлення і розвитку, у їх взаємозв'язку між собою та з процесами і явищами інших сфер суспільного буття. Охоплюючи релігію в усіх її зв'язках і опосередкуваннях, цей метод допомагає виробити найзагальніші поняття і категорії релігієзнавства. Він відіграє синтезуючу роль у всій сукупності досліджень релігії. Цей метод особливо плідний тому, що він дозволяє визначити зміст релігієзнавчих понять, показує їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух.
Засобом організації й спрямування релігієзнавчого методу є система відповідних наукових підходів, які в науці називають принципами. Найбільш суттєвими серед них є принципи об'єктивності, толерантності і історизму.
Принципи релігієзнавства — це основоположні підходи та ідеї, які визначають діяльність науковців у процесі пізнання релігії.
Принцип об'єктивності є основою будь-якого наукового знання. Його сутність проявляється у вимозі розглядати релігійний феномен таким, яким він є сам по собі, без будь-яких суб'єктивних інтерпретацій, емоційних чи упереджених установок.
Принцип толерантності. Він передбачає взаєморозуміння, взаємоповагу і розумний діалог різноманітних релігійних і нерелігійних (вільнодумних) світоглядів. Цей метод виходить з того, що світогляди мають низку спільних загальнолюдських понять, та ідей, що виражають необхідні умови суспільного буття людства, його загально значимі духовні цінності. Згідно з цим принципом релігія має аналізуватися як загальнолюдське явище, що втілює в собі прагнення і волю людей, незалежно від їх соціального стану та національно-етнічної приналежності. Принцип толерантності тісно пов'язаний із проблемою свободи совісті, ненасильством у справах віри.
Принцип історизму вимагає сприйняття релігії не як щось усталеного й незмінного, а як такого явища, що повсякчас змінюється і розвивається. Звідси висуваються вимоги з'ясування причин, умов, особливостей появи релігійних вірувань, етапів їх функціонування та їх взаємозв'язку з іншими соціальними явищами. Цей принцип вимагає аналізу нинішнього стану розвитку релігій й передбачення, прогнозування майбутніх змін, тенденцій їх розвитку. Таким чином принцип історизму вимагає вивчати релігію як об'єкт дослідження у розвитку, з урахуванням конкретних просторово-часових координат.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав