|
Читайте также: |
Витрати виробництва – це витрати різних видів економічних ресурсів у процесі виробництва товарів та послуг. Витрати виробництва можна розгляд-дати як на рівні суспільного процесу виробництва, так і на рівні окремого підприємства. Виробництво передбачає відшкодування витрат на створення та реалізацію продукції, оскільки покриття витрат із суми виручки від реалізації (виторгу) дозволяє відновити процес виробництва в тому самому або ж і в розширеному масштабі.
Витрати виробництва досліджували Адам Сміт і Давід Рікардо [1,2]: Сміт увів поняття абсолютних витрат, а Рікардо – автор теорії порівняльних витрат. Під витратами вони розуміли середні суспільні витрати на одиницю, тобто в що обходиться виробництво окремої одиниці продукції на середньому підприємстві або чому дорівнюють середні витрати на всіх підприємствах даної галузі. Витрати виробництва розглядалися класиками політичної економії і як ціна виробництва з урахуванням рентних платежів.
Згідно з марксистською концепцією, витрати виробництва – це те, що коштує товар, а саме сума витрат на придбання засобів виробництва та робочої сили (постійного і змінного капіталу). Від цих капіталістичних витрат Маркс відрізняє дійсні витрати виробництва товару (витрати праці), які утворюють додану вартість цього товару [3]. Наприкінці ХІХ століття з’являється ціла низка нових концепцій витрат виробництва. У маржиналістів (Менгер, Візер) [4] витрати пояснюються як психологічне явище, основане на граничній корисності. На їхню думку, сума грошей, яку підприємство сплачує за фактори виробництва, визначається граничною корисністю, котру ці фактори мають з погляду продавця і покупця. Поняття витрат в маржиналістській економічній теорії відноситься до окремого підприємства, витрати та доходи котрого розглядаються як функції від масштабів виробництва.
Австрійський теоретик Ф. Візер розробив суб’єктивну теорію витрат альтернативних можливостей, згідно з якою дійсні витрати виробництва певного товару дорівнюють найвищій корисності тих благ, котрі суспільство
могло б отримати, якби по-іншому використовувало витрачені виробничі ресурси.
Переведення на математичну основу поглядів маржиналістів представ-никами австрійської школи сприяло появі теорії мінімізації витрат. Нео-класичні концепції витрат виробництва розглядають їх як суму витрат (постійних та змінних) на придбання факторів виробництва [5].
Останнім часом досить поширеною є теорія трансакційних витрат, роз-роблена представниками неоінституціоналізму. До витрат відносять в основ-ному витрати обігу, тобто витрати реалізації товару (реклама, вивчення ринків збуту тощо). Поняття трансакційних витрат увів американський економіст Р.Коуз [6].
Із введенням національних та міжнародних стандартів обліку витрати характеризуються П(С)БО 16 «Витрати» (рис. 2.1).
Відповідно до чинного законодавства і методологічних підходів до формування виробничих витрат на виготовлення продукції (надання послуг чи виконання робіт) конкретного підприємства визначають «Операційні витрати» й «Виробничі витрати».
Операційні витрати включать такі економічні елементи:
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- матеріальні затрати;
- амортизація;
- інші операційні витрати.
Витрати на оплату праці формуються під впливом двох факторів: затрат праці та оцінки одиниці вимірювання живої праці. Праця – це свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей, – це першооснова і необхідна умова життя людей та суспільства. Змінюючи в процесі праці навколишнє природне середовище і пристосо-вуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, а й створюють умови для розвитку та прогресу суспільства. Як самостійній економічній категорії праці притаманні кількісні й якісні характеристики, що певною мірою відображаються у внутрішньогосподарському (управлінсь-кому) обліку. Кількісна характеристика праці полягає у витратах певного обсягу енергії, чисельності зайнятих, тривалості робочого дня, трудоміст-кості тощо. Якісна характеристика праці проявляється в таких поняттях і категоріях, як складність роботи, професійна специфіка, якість кінцевих результатів праці (продукції, послуг), ефективність витраченої праці, відповідальність за трудову діяльність тощо.
До складу економічного елемента «Витрати на оплату праці» включа-ються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» входять відра-хування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, тимчасової непрацездатності, страхові внески на випадок безробіття, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві: сировини й основних матеріалів, палива і мастильних матеріалів; куплених напівфабрикатів комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.
та 
|
Рис. 2.1.Характеристика П(С)БО 16 „Витрати”
До складу елемента «Амортизація» входить сума нарахованої аморти-зації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
Центральною проблемою виробництва є ефективне використання основних фондів і виробничих потужностей, від цього буде залежати фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність на ринку, ефективне використання сировини, матеріалів.
Основні фонди підприємства – частина виробничих фондів, які беруть участь у процесі виробництва багаторазово, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і переносять свою вартість на готову продукцію поступово по частинах, відповідно до їх використання. Термін їх використання більше одного року.
Основними факторами, що визначають структуру основних фондів, є: характер виготовленої продукції, обсяг виробництва, рівень механізації та автоматизації, рівень спеціалізації та кооперування, клімат та географічне місцезнаходження підприємства.
Покращити структуру основних фондів дозволяють:
1) оновлення та модернізація обладнання;
2) вдосконалення структури обладнання;
3) ефективне викоритання споруд, будівель (їх площ);
4) ліквідація зайвого обладнання та обладнання, що мало використовується.
На практиці розрізняють вартісну та натуральну оцінку основних фондів.
Найважливішими вартісними показниками обсягу основних фондів на підприємстві є: початкова вартість основних фондів, вартість їх відновлення і залишкова вартість.
Початкова вартість основних фондів – сума витрат на придбання або виготовлення основних фондів.
Відновлювальна вартість основних фондів – це витрати на відтворення основних фондів, розмір яких встановлюється під час їх переоцінки.
Залишкова вартість основних фондів – це різниця початкової або відновлювальної вартості та суми зносу основних фондів.
Розрізняють фізичний та моральний знос основних фондів.
Фізичний знос – втрата основними фондами їх основної вартості в результаті тільки їх функціонування.
Моральний знос – старіння техніки під дією науково-технічного прогресу.
Амортизація основних фондів – це грошове відшкодування зносу основних фондів шляхом включення частини їх вартості у витрати по виготовленню продукції.
У складі елемента «Інші операційні витрати» формуються витрати операційної діяльності, які не ввійшли до складу елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв’язку, на податки, витрати на малоцінні швид-козношувані предмети, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Рис. 2.2. Види витрат
Крім операційних елементів до складу виробничих витратт відносяться „Загальновиробничі витрати”(рис. 2.2).
Класифікація виробничих витрат дозволяє проводити своєчасний аналіз у системі прийняття управлінських рішень а також управляти механізмом оптимізації їх у конкретному прояві.
До складу загальновиробничих витрат входять:
амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;
витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оренду ос-новних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на комунальні послуги та на утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально-виробничого персоналу; витрати па оплату відряджень, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища; інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).
Важливе значення формування витрат, їх класифікація мають при Класифікацію витрат у виробничому процесі можна зобразити так (рис. 2.3.): 
|
Рис. 2.3. Класифікація витрат у виробничому процесі
В економічній літературі зустрічається поняття „граничні витрати”.
Граничні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції, витрати, що виникають у зв’язку зі змінами виробничих витрат, зумовлених використанням додаткового ресурсу, що забезпечує приріст кінцевого продукту.
Для визначення граничних витрат застосовують формулу:
МВ = СВ: О = ЗВ: А, (2.1)
де: МВ – граничні витрати;
СВ – сумарні витрати;
ЗВ – змінні витрати;
О – обсяг виробленої продукції
А – приріст
Граничні витрати розраховують для визначення рівня виробничих витрат, що забезпечують максимум прибутку. Порівнюючи питомі змінні витрати з ринковою ціною на продукцію розраховують найбільш прибутковий рівень виробничих витрат. Він досягається в умовах, коли ціна дорівнює граничним витратам, тобто коли вартісний приріст обсягу продукції (в цінах реалізації), одержаний від збільшення змінних виробничих витрат, дорівнює їх приросту.
Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяються на основні і накладні (рис. 2.4). Основні витрати пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій із виробництва продукції (робіт, послуг), а накладні – з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу.
Невиробничі витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші невиробничі витрати операційної діяльності) не відносяться на собівартість виробленої продукції і покриваються за рахунок прибутку господарюючого суб’єкта.
Рис. 2.4. Формування виробничих витрат
У системі управління витратами, витрати можуть бути релевантними, ті, які залежать від рішення менеджера, і нерелевантні – це витрати, що не залежать від прийняття управлінських рішень. Наприклад, якщо йдеться про вибір одного з двох варіантів – купити автомобіль чи взяти його в оренду, то витрати на придбання автомобіля й орендна плата будуть релевантними витратами, а витрати на пальне, заробітну плату водію будуть здійснюватися в обох випадках та є обов’язковими.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 412 | Нарушение авторских прав