|
Читайте также: |
Тема 11. Витрати виробництва і прибуток
1.Витрати виробництва і собівартість продукції
2. Прибуток: сутність, види та функції
Витрати виробництва і собівартість продукції
Кожне виробництво пов'язане з витратами. Основне завдання підприємця полягає у мінімізації витрат і максимізації доходів фірми.
Необхідно розрізняти поняття "затрати" і "витрати", що пов'язано з відмінностями у використанні ресурсів для виробництва економічних благ (матеріальних, трудових, природних, інформаційних і т. п.) та їх вартісної оцінки. Тому витрати це не просто затрати, а затрати ресурсів, що набули на ринку вартісної оцінки.
Витрати виробництва – це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до тлумачення категорії "вартість". Прихильники трудової теорії вартості (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс) вважали, що вартість – це втілена у товарі суспільно-необхідна праця. За таким підходом витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати підприємства. З позицій суспільства до витрат належать затрати усієї живої і уречевленої праці, відображені у вартості готової продукції. Виробничі витрати підприємства являють собою результат відтворювального процесу і відображають грошові затрати підприємства на спожиті у виробництві засоби виробництва і виплату заробітної плати. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії є концепція альтернативної вартості. З позицій саме цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва.
Джерелами формування виробничих витрат є виробничі ресурси: природні (земля, вода, ліси тощо), праця, капітал, підприємницька діяльність. Згідно з певними принципами функціонування цих ресурсів формуються й виробничі витрати. Так, використання виробничих ресурсів формує такі витрати, як рента або плата за землю і орендна плата, використання праці пов'язане із заробітною платою, капітал породжує такі види витрат, як амортизація, процент на капітал і процент на позику, підприємницька діяльність - нормальний прибуток, що є також складовою витрат виробництва.
В основі принципів прийняття економічних рішень лежить те, що господарюючий суб'єкт стикається з обмеженістю ресурсів і змушений зробити вибір між альтернативними способами використання цих ресурсів. Інакше кажучи виробник повинен враховувати, що ті чи інші ресурси можуть буди використані альтернативно, тому необхідно співставити очікувані вигоди від цих альтернатив. Приймаючи рішення щодо використання ресурсів в даному виробництві, підприємець відмовляється від виробництва інших товарів і послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.
З цієї точки зору витрати, які слід враховувати при прийнятті економічних рішень, це завжди альтернативні витрати, – тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найкращому альтернативному варіанті їх застосування.
Як правило, основна частина витрат фірми являє собою явні витрати –грошові виплати постачальникам ресурсів. Це фактичні витрати на обладнання, сировину, енергію, заробітну плату, орендну плату тощо. Явні витрати називають ще зовнішніми або бухгалтерськими. Якщо підприємство купує всі ресурси за вільними ринковими цінами, бухгалтерські (явні, зовнішні) витрати будуть менші від альтернативних витрат на величину неявних витрат. Часто фірма використовує - ресурси, які належать їй самій (власний капітал в грошовій формі, власні виробничі приміщення, професійні навички власника фірми та інші). Фірма не здійснює безпосередніх грошових витрат на оплату цих ресурсів, вони для неї є ніби "безплатними". Проте у світі обмежених ресурсів дійсно безплатного нічого немає, кожний ресурс має свою альтернативну вартість. Тому використання фірмою такого "безплатного" (з точки зору бухгалтера) ресурсу фактично пов'язане з відмовою від отримання доходу при його альтернативному використанні, тобто з певними витратами. Такі альтернативні витрати використання власних ресурсів називають неявними (внутрішніми) витратами. Отже, використовуючи власні ресурси для організації виробництва, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку міг би отримати при іншому використанні ресурсів.
Хоча неявні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності (не зараховуються до бухгалтерських витрат), їх необхідно враховувати при прийнятті економічних рішень, що дозволяє ефективно використовувати всі залучені в процес виробництва ресурси. Враховуючи це, в поняття економічних витрат повинна включатися альтернативна вартість всіх використовуваних ресурсів, в тому числі й нормальний прибуток як мінімальний дохід підприємця, необхідний для залучення і утримання цього ресурсу.
Нормальний прибуток - це плата підприємцеві за його діяльність, спрямовану на виявлення ініціативи в сфері виробництва певного виду товару й послуг, прийняття управлінських рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів. Нормальний прибуток необхідний для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.
Отже, можна стверджувати, що:
Бухгалтерські Неявні (внутрішні) Економічні
(явні, зовнішні) + витрати = (альтернативні)
витрати витрати
Крім економічних витрат, в умовах ринку є і трансакційні витрати (transaction cost - анг., від лат. transactio - угода). На відміну від виробничих, трансакційні витрати виникають у сфері обміну в процесі налагодження відносин між ринковими агентами при встановленні або передачі прав власності.
Можна виділити такі види трансакційних витрат:
- витрати на пошук інформації (про потенційних постачальників та покупців, ціни, характеристики товарів та послуг);
- витрати на проведення переговорів та укладання контрактів;
- витрати на вимірювання;
- витрати на специфікацію та захист прав власності;
- витрати на юридичний захист контракту.
Отже, трансакційні витрати виникають і до процесу обміну, і в процесі обміну, і після нього.
У деяких випадках у фірм виникають витрати, які вони не зможуть собі відшкодувати, якщо припинятимуть виробництво і виходитимуть із галузі. Такі витрати називають незворотними витратами, а їхня альтернативна вартість дорівнює нулю. Тому вони не беруться до уваги при прийнятті фірмою економічних рішень.
Існує багато класифікаційних ознак, за якими відбувається поділ витрат виробництва на різні види. Проте найбільше практичне значення має поділ витрат за їх відношенням до обсягу виробництва на постійні та змінні.
Постійні витрати FC – це витрати, сума яких в певний період часу не залежить безпосередньо від розміру та структури виробництва. Постійні витрати можуть бути видатки, пов'язані з виплатою орендної плати за землю та майно, плата за кредит, страхові платежі, частина відрахувань на амортизацію будівель і споруд тощо.
Ці витрати потрібно сплачувати і тоді, коли фірма взагалі не виробляє продукції; вони не змінюються і тоді, коли змінюється обсяг виробленої продукції. Оскільки постійні витрати є сумою, яку треба сплатити незалежно від обсягу виробництва, то вони залишаються сталими.
Змінні витрати VС – це витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва - наприклад, заробітна плата, сировина, пальне, енергія, транспортні послуги.
Відмінність між постійними і змінними витратами має велике значення. Постійні витрати повинні сплачуватися навіть тоді, коли продукція не виробляється взагалі. На змінні витрати підприємець може впливати через обсяги виробництва.
Поділ витрат на постійні та змінні можливий лише в короткостроковому періоді функціонування фірми. В цьому періоді постійні витрати залишаються незмінними і фірма може змінити обсяг виробленої продукції тільки за допомогою зміни розміру змінних витрат. В довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто це досить довгий часовий інтервал для того, щоб фірма могла змінити свої виробничі потужності.
Валові (загальні) витрати ТС – являють собою суму постійних і змінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва.
ТС = FС + VС (1)
Для підприємця важливою є інформація про те, які не просто його витрати, а й витрати на виробництво одиниці продукції, тобто середні витрати.
Середні витрати АС визначаються так:
АС= TC / Q (2)
Відповідно розраховується середні постійні та середні змінні витрати витрати.
АFС=FC / Q (3)
АVС=VC / Q (4)
АС(АТС)=АFС + АVС (5)
Приймаючи рішення про обсяги виробництва, необхідно врахувати не тільки середні витрати, а й граничні, маржинальні витрати/
Граничні витрати МС – це додаткові витрати, необмінні для виробництва додаткової одиниці продукції:
MC = Δ TC / Δ Q (6)
Інакше кажучи, граничні витрати показують якими витратами досягається виробництво додаткової одиниці продукції. Граничні витрати можна визначити як похідну від валових витрат.
Зв'язок між валовими витратами і виробництвом простий: для кожного обсягу продукції фірми можуть вибирати найдешевше поєднання факторів виробництва. Фірма, що орієнтується на прибуток, завжди буде намагатися обрати такий набір факторів виробництва, при якому продукцію виробляють з найменшими витратами. При цьому слід розрізняти витрати в короткостроковому періоді SТС та довгостроковому періоді LTS.
Водночас дуже важливою і зручною є концепція бухгалтерських витрат. Затрати ресурсів отримують тут чіткий, однозначний і об'єктивний грошовий вимір. Знання точного розміру бухгалтерських витрат є ключовим моментом для вияснення прибутковості чи збитковості фірми.
Методика бухгалтерських розрахунків стандартизована і тому придатна для об'єктивної оцінки стану фірми, а також для порівняння стану справ на різних підприємствах. В Україні обов'язковим для всіх фірм стандарт бухгалтерського обліку встановлений законом і пильно контролюється податковими, банківськими та іншими органами. В останні роки основна тенденція розвитку бухгалтерського обліку в Україні полягає в наближенні його ведення до світових стандартів. Саме бухгалтерський баланс підприємства вивчають всі, хто зацікавлений в отриманні найважливішої інформації про нього: інвестори перед тим як вкласти в це підприємство кошти; біржовики, приймаючи рішення щодо придбання його акцій; акціонери, перевіряючи суму виплачених їм дивідендів; податкові органи –при визначенні бази оподаткування підприємства.
На практиці згідно з бухгалтерським підходом витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції.
Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. Собівартість є важливим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей чи видів продукції. Зниження собівартості продукції – одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.
Через процес обігу витрати підприємства постійно відшкодовуються з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу.
За обсягом витрат, що враховуються підприємством, визначають три види собівартості:
• цехова собівартість, яка враховує витрати цеху на виробництво продукції;
• виробнича собівартість, яка враховує крім цехових загально-виробничі витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські);
• повна собівартість або собівартість реалізованої продукції, яка перевищує виробничу собівартість на величину витрат, пов'язаних з реалізацією продукції.
З метою забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції в усіх галузях народного господарства Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено коло витрат виробництва, що їх включають до собівартості продукції, а також втрати і витрати, що відносяться на збитки підприємства.
Витрати виробництва, що включаються до собівартості продукції, групують так:
1. Відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:
• матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація основних засобів та нематеріальних активів;
• інші витрати;
2. Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні, що пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, і на витрати з управління обслуговування виробництва;
3. За статтями – з метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості.
У сільському господарстві, наприклад, витрати групують за статтями "Витрати на оплату праці", "Насіння та садивний матеріал", "Добрива", "Корми" та іншими.
Для детального і глибокого дослідження формування окремих витрат при виробництві різних видів продукції та виявлення резервів їх зниження необхідно вивчати їх структуру. Під структурою собівартості розуміють процентне співвідношення окремих статей витрат у собівартості продукції.
Основні шляхи зниження собівартості:
Внутрішньогосподарські чинники, що впливають на формування витрат і собівартості продукції, залежить від діяльності самого підприємства й можуть бути об'єднані в такі групи: технологічні, організаційні та економічні. До перших належать насамперед види застосованих технологій, удосконалення яких приводить до зниження собівартості продукції.
Організаційні чинники охоплюють організацію підприємства, його спеціалізацію, підбір і виконання кадрів, форми управління. Від вміння спеціалістів скомбінувати основні фактори виробництва (землю, працю, засоби виробництва) й організувати їх функціонування значною мірою залежить рівень собівартості та ефективність виробничих витрат.
До економічних факторів можна віднести планування і нормування виробничих ресурсів і витрат, їх облік і контроль, матеріальне стимулювання учасників виробництва.
Важливим напрямом зниження собівартості є підвищення продуктивності усіх задіяних у виробництві продукції ресурсів і на цій основі зниження її ресурсомісткості.
Об'єднуючою основою раціонального функціонування всіх наведених чинників стає менеджмент, який є одним із факторів формування витрат і собівартості продукції.
До зовнішніх факторів впливу на собівартість продукції слід віднести рівень еквівалентності обміну між галузями економіки. Зростання цін на продукцію в галузях, що виробляють ресурси для інших галузей, призводить до підвищення собівартості продукції останніх.
Важлива роль у формуванні рівня собівартості продукції належить державі, насамперед через систему податків, амортизаційних відрахувань та субсидій.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 182 | Нарушение авторских прав