|
Читайте также: |
Калькуляція – це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням.
Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань:
- формування виробничої програми;
- визначення потреби в оборотних засобах;
- встановлення належного рівня ціни на продукцію, що випускається;
- обчислення рентабельності виробництва;
- аналізу витрат на виробництво;
- оцінки економічної ефективності заходів щодо встановлення техніки, технології, організації виробництва тощо.
Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну й звітну.
У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній – по діючим на даному підприємстві нормам. Тому вона, на відміну від планової калькуляції, у зв’язку зі зниженням нормативів, в результаті проведення організаційно технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця.
Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стає можливою перевірка виконання плану за собівартістю виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.
Незалежно від особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає вирішення таких методичних завдань:
- визначення об’єкта калькулювання;
- вибір калькуляційних одиниць;
- визначення калькуляційних статей та методики їхнього обчислення.
Об’єкт калькулювання – продукція, роботи, послуги підприємства. До об’єктів калькулювання належать основна та допоміжна продукція (інструмент, запасні частини), послуги і роботи (ремонт, транспортування). Головним об’єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.
Калькуляційна одиниця – засіб вимірювання об’єкта калькулювання (продукції, послуг) у визначених вимірниках (штуки, тонни, метри, кілограми, кіловат-години тощо).
При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.
Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за такими статтями калькуляції:
1) сировина та матеріали;
2) купівельні напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру, надані сторонніми організаціями;
3) паливо та енергія на технологічні цілі;
4) зворотні відходи (вираховуються);
5) основна заробітна плата робітників, зайнятих у виробничому процесі;
6) додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати робітників, зайнятих у виробничому процесі;
7) відрахування на соціальні заходи (% від витрат на оплату праці робітників, зайнятих у виробничому процесі);
8) витрати на утримання і експлуатацію устаткування (включаючи амортизаційні відрахування по виробничому устаткуванню, витрати на його ремонт і обслуговування);
9) витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва (в частині їх списання зі статті «витрати майбутніх періодів»);
10) відшкодування зносу інструментів;
11) загальновиробничі витрати.
Методика розрахунку основних статей калькуляції здійснюється наступним чином.
Стаття «сировина та матеріали» містить витрати на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, які можна прямо, безпосередньо віднести до складу собівартості конкретного виду продукції.
Стаття «купівельні напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру, надані сторонніми організаціями» включає вартість напівфабрикатів, що підлягають додатковій обробці на даному підприємстві, робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Вартість напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо у собівартість окремих виробів і замовлень.
Стаття «паливо та енергія на технологічні цілі» включає витрати на енергію та енергоносії, які використовуються в технологічному процесі.
Стаття «зворотні відходи» відображає вартість зворотних відходів залишків сировини, матеріалів тощо, які утворилися в процесі виробництва, втратили повністю або частково споживчі властивості і можуть бути використані у виробничому процесі з підвищеними втратами.
Стаття «основна заробітна плата робітників» містить витрати на оплату праці за тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.
Стаття «додаткова заробітна плата робітників» включає надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції. Визначається на практиці у відсотках до основної заробітної плати.
Стаття «відрахування на соціальні заходи» містить відрахування на обов’язкове державне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття тощо. Розраховується у відсотках до витрат на виплату основної, додаткової зарплати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.
Стаття «витрати на утримання та експлуатацію устаткування» є комплексною і охоплює амортизаційні відрахування по технологічному устаткуванню, витрати на його ремонт і технічні огляди.
Стаття «витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції» включає витрати на винахідництво і раціоналізаторство, витрати на освоєння нових видів продукції тощо.
Стаття «відшкодування зносу інструментів і пристроїв цільового призначення» містить суму нарахованої амортизації (якщо такий процес передбачено діючим законодавством) по малоцінним інструментам і інвентарю.
Стаття «загальновиробничі витрати» містить:
- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо);
- амортизація основних фондів загальновиробничого (цехового, дільничого) призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних фондів загальновиробничого призначення;
- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання;
- витрати на обслуговування виробничого процесу;
- витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;
- інші витрати (витрати від браку, оплата простоїв тощо).
Загальновиробничі витрати можуть бути поділені (самостійно підприємством) на змінні та постійні.
Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу виробництва, прямих витрат тощо), виходячи із фактичної потужності періоду.
Постійні загальновиробничі витрати розподіляються між видами продукції з використанням бази розподілу за умов нормальної потужності. Нерозподілені постійні витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення.
Найпоширенішими методами обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є позамовний, попередільний та комбінований.
Позамовний – система калькулювання на замовлення. Застосовується в основному в індивідуальних і малосерійних виробництвах, де ціни часто базуються на витратах. Об’єктом обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних одиниць, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Собівартість одноразового замовлення визначається як сума фактично понесених витрат на виконання замовлення.
При попроцесному (попередільному) методі об’єктом обліку є собівартість напівфабрикатів за окремими виробами в межах періоду (фази технологічного процесу).
Комбінований метод застосовується в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, в яких готова продукція має як багато спільних характеристик, так і індивідуальних. При цьому облік витрат на виробництво окремих ідентичних деталей можна проводити, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії – передільний.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 110 | Нарушение авторских прав