Ознаки рецепції римського публічного права у становленні сучасного адміністративного права

Висвітлюючи історичну еволюцію адміністративного права, важливо розібратися у питанні щодо рецепції римського права, адже вона властива усім європейським системам права.

Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культу­рі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного куль­турного явища, однієї культури очима іншої. Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкрес­люючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси. Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на пер­ший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням біль­шою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну «рецеп­ція» за наявності таких категорій, як «аккультурація», «рес­таврація», «запозичення», що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення і розмежування зазначених понять. За основу може бути взяте визначення рецепції як віднов­лення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку. Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке є елементом культу­ри, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступ­ників [2, с 126].

Отже, можна зробити висновок, що насамперед, рецепція - це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Загалом рецепція права являє собою сприйняття його духу, ідей, головних засад та окремих положень тією чи іншою сучасною цивілізацією на певному етапі її розвитку. Відповідно рецепція римського права означає сприйняття його духу, ідей, засад і основних положень у процесі формування та розвитку європейських (і похідних або залежних від них) традицій права.
На запитання, чому, як правило, йдеться про рецепцію римського права, слід

дати таку відповідь. По-перше, рецепція як елемент загального процесу відродження цивілізації, що відійшла у минуле, полягає насамперед у впливі більш ранньої, але високорозвиненої системи права на правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасного розуміння права. Такі процеси непоодинокі, й найбільш відома рецепція римського права у контексті історії цивілізацій не є чимось унікальним — достатньо пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення відомих Законів XII таблиць [3, с 25].

Визначення рецепції права як складового елементу загаль­ного процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї по­ширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикла­дом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, «ревокація» мертвої або застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивіліза­ції - це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторю­ються у процесі розвитку і самовдосконалення людства. Отже, й рецепція (римського чи іншого) права є явищем повторюваним, і слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище. Мета і кінцевий результат рецепції - створення на існу­ючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запози­чення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому вит­ку спіралі суспільного розвитку. Що ж стосується реставрації, то вона має на меті віднов­лення чогось у первісному вигляді саме без змін та допов­нень, або, принаймні, без таких доповнень, що могли б зміни­ти первісний стан, вигляд вихідного матеріалу [2, с 127].

Що ж стосується надбань римського публічного права, то до них зверталися лише тоді й тією мірою, коли цього вимагали потреби того чи

іншого державного устрою, форми правління тощо. При цьому на відміну від рецепції римського приватного права, коли сприймався дух та засади останнього, з публічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо. В цьому відображається сутність публічного права. Рецепція римського права як явище європейської цивілізації в цілому може відбуватися за різними типами — західним та східним [3, с 26].

Головним чинником рецепції пра­ва є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями. Загалом суспільство розвивається синхронно, що забезпе­чує рух суперциклів по висхідній. Тому людство просуваєть­ся вперед у часі, у цілому, як єдина система, послідовно ми­наючи такі світові цивілізації, як неоліт, рання рабовласниць­ка, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустріальна. Оскільки йдеться про розвиток цивілізацій-культур, то кожний новий етап вбирає в себе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщо цивілізація за­гинула або відійшла в минуле котрась з її гілок). Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації в ці­лому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неодна­ковий, позаяк кожна цивілізація має свою тривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вони неодночасно. Крім того, швидкість розвитку в епіцентрі та окремої локаль­ної цивілізації можуть істотно не збігатися. За розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200-300 років [2, с 127].

Якщо поглянемо на історію з такої сторони, то цілком логічним виглядає і повторюваність відроджень, неодночасність цього явища. Повторюва­ність відроджень обумовлюється спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня

неодночасність - неоднаковим ритмом роз­витку локальних цивілізацій у межах цілого світу.

Адміністративне право тісно пов'язане з регулюванням управлінської діяльності держави. Державна управлінська діяльність виникла одночасно з виникненням публічної влади, і норми, що регулювали окремі питання управлінської діяльності, з'явилися навіть не у Римі, а у Греції. У Стародавньому Римі відбувався розподіл права на приватне і публічне з врегулюванням окремих відносин поліцейської діяльності. Проте системне правове регулювання цієї діяльності з'являється вже за часів абсолютизму, і відповідні норми об'єднувалися поняттям «поліцейське право». Що ж стосується адміністративного права, то воно сформувалося наприкінці XIX ст. А XX ст. можна визнати часом його своєрідного тріумфу. Адже навіть британські науковці визнавали необхідність і закономірність існування адміністративного права, що у той час формується у межах англосаксонської правової сім'ї загального права. Як відомо, англосаксонська сім'я права відрізняється від континентальної правової сім'ї тим, що має своїм підґрунтям судову практику (прецедентне право) і не знає чіткого поділу права на публічне і приватне [3, с 27].

У країнах континентальної правової сім'ї предмет адміністративного права чітко визначений і відмежовується від відносин, що регулюються приватним правом. Зазначені обставини важливо врахувати у процесах поступового посилення євроінтеграційних тенденцій оновлення і розвитку українського адміністративного права. Зокрема, поява в адміністративному праві України таких нових для нього інститутів, як адміністративна юстиція, інститут управлінських (адміністративних) послуг, інститут адміністративного договору, розвиток адміністративного процесуального, утому числі адміністративно-процедурного, законодавства, — усе це свідчить про наявність певних ознак рецепції духу, ідей, головних засад та окремих

положень публічного права, що сформувалося під впливом західної традиції права [3, с 28].

Дата добавления: 2015-12-08