Читайте также:
|
Загальна потреба в енергії і паливі визначається по формулі
Ео = Нр*qпл + Евсп + Ест + Епот
де Нр – планова норма витрати енергії на одиницю продукції (роботи);
Qпл – плановий обсяг випуску продукції (роботи);
Евсп – витрата енергії на допоміжні потреби (освітлення, опалювання, вентиляція і так далі);
Ест – енергія, що відпускається на сторону;
Епот – втрати енергії в мережах.
В результаті розрахунку загальної потреби встановлюється ліміт по видах палива і енергії в натуральному і вартісному вираженні для підприємства в цілому.
28 ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗАВДАННЯ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
Інструментальне господарство на підприємстві створюється з метою забезпечення виробництва технологічним оснащенням (інструментами, пристосуваннями, штампами, моделями, прес-формами і іншими пристроями і механізмами), а також для її зберігання, експлуатації і ремонту.
ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ХОЗЯЙТВО ПІДПРИЄМСТВА - це сукупність спеціальних підрозділів (цехів, відділів, бюро і ін.), зайнятих проектуванням, придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту і технологічного оснащення, а також їх обліком, зберіганням і видачею в цехи і на робочі місця.Склад, характер і структура інструментального господарства залежать від типа і потужності виробництва, номенклатури і складності вживаного інструменту і оснащення.Основні завдання інструментального господарства: визначення потреби в різних видах інструментів і оснащення; визначення запасів інструменту (експлуатаційний фонд, що знаходиться в центральному інструментальному складі); проектування і виготовлення спеціального оснащення; вхідний контроль якості купувального інструменту і технологічного оснащення і якості матеріалів для виготовлення універсального і спеціального оснащення; виготовлення інструменту нових прогресивних конструкцій; організація зберігання інструменту і оснащення; організація доставки інструменту і оснащення до робочих місць; організація обліку і контролю за використанням інструменту і оснащення; організація ремонту і відновлення інструменту і оснащення; стимулювання поліпшення використання інструменту і оснащення.На підприємствах застосовуються централізований, децентрализованный і змішаний методи організації інструментального господарства. При централізованому методі - забезпечення технологічним оснащенням здійснюється централізований через інструментальний відділ. При децентрализованном - кожен цех самостійно забезпечує власне виробництво необхідним інструментом і оснащенням. бПри змішаному - роботи розподіляються між підрозділами інструментального господарства: інструмент виготовляє інструментальний цех, ремонт і відновлення здійснюють цехи.
29 ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ТЕХНОЛОГІЧНОМУ ОСНАЩЕННІ
Потреба підприємства в оснащенні розраховується на підставі обсягу основного виробництва, номенклатури оснащення по технологічній документації і норм витрати оснащення.Розрахунок потреби по кожному виду оснащення для виробництва, що діє, і виробництва нової продукції виконується окремо.Витрата ріжучого інструменту на програму визначається виходячи з норм витрати і кількості оброблюваних деталей по формуламв великосерійному і масовому виробництвах
де Ng- - кількість деталей, що обробляються даним інструментом; Нр - норма витрати ріжучого інструменту на 100; 1000; 10000 деталей, шт.; N - кількість оброблюваних деталей, на яку визначається норма витрати (100,1000, 10000);
де tn – час роботи устаткування, що витрачається на обробку даної групи деталей, ч; Нр? – норма витрати ріжучого інструменту на 100, 1000 годин роботи устаткування; tr- час роботи устаткування, на яке розраховується норма витрати, ч (100,1000).
§ у серійному і масовому виробництвах норму витрати ріжучого інструменту розраховують по формулі
де tm - машинний час роботи даного інструменту при обробці даної деталі, мін.; Ті - термін служби інструменту до повного зносу, ч; Ку - коефіцієнт випадкового спаду, рівний 0,05-0,1.
Потреба в універсальному, мерительном і слюсарно-монтажному інструменті визначається дослідно-експериментальною дорогою на базі середнього терміну служби, в штампах і абразивному інструменті - аналогічно ріжучому інструменту.
30 ЗАПАСИ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
Інструментальне господарство на підприємстві створюється з метою забезпечення виробництва технологічним оснащенням /инструментами, пристосуваннями, штампами, моделями, прес-формами і іншими устройствами і механизмами/, а також для її зберігання, експлуатації і ремонту. ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ХОЗЯЙТВО ПІДПРИЄМСТВА - це сукупність специальных підрозділів /цехов, відділів, бюро і др./, зайнятих проектированием, придбанням, виготовленням, ремонтом і восстановлением інструменту і технологічного оснащення, а також їх обліком, хранением і видачею в цехи і на робочі місця, Склад, характер і структура інструментального господарства залежать від типа і потужності виробництва, номенклатури і складності применяемого інструменту і оснащення. Загальні запаси технологічного оснащення (загальнозаводський оборотний фонд) регулюється по системі "МАКСИМУМ - МІНІМУМ", єство якої полягає в тому, що запаси інструменту постійно підтримуються на рівні, що забезпечує безперебійне постачання цехів шляхом своєчасної періодичної подачі замовлень на виготовлення або придбання оснащення. При цьому встановлюється мінімальний Імін і максимальний Імах запаси оснащення. Мінімальний запас має характер страхового і витрачається у випадках, не передбачених нормальним ходом виробничого процесу.
Мінімальний запас (страховий) визначається
Імін = Рс Тc.п., де Тс.п. - тривалість періоду термінового постачання (виготовлення) черговій партії оснащення, сут.; Рс - середньодобова витрата оснащення, шт.;
Максимальний запас визначається
Імах = Рс Тп + Імін
де Тп - тривалість періоду постачання черговій партії на склад, сут.
Для підтримки запасу оснащення на мінімальному рівні визначається запас, відповідний точці замовлення (Іт.з.), тобто рівень запасу, при якому необхідно подати заявку. ТОЧКА ЗАМОВЛЕННЯ має бути вище (Імін) на таку кількість оснащення, за час витрати якого можна виготовити або поставити партію оснащення. ЗАПАС, ВІДПОВІДНИЙ ТОЧЦІ ЗАМОВЛЕННЯ визначається
Іт.з. = Імін + РсТз де Тз - час виконання замовлення.
31 ОРГАНІЗАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Постачання виробництва необхідними матеріальними ресурсами є початковою ланкою виробничого процесу, а збут готовій продукції - його завершенням. Під матеріально-технічним постачанням підприємства розуміється процес забезпечення його всіма видами матеріально-технічних ресурсів в необхідні терміни і в об'ємах, необхідних для ритмічного осуществления його виробничої діяльності. Від організації постачання, своєчасності вступу матеріальних ресурсів в необхідних асортименті, кількості і належної якості істотно залежать рівномірний і ритмічний випуск готової продукції, її якість і ефективність діяльності колективу підприємства. У практиці роботи підприємства розрізняють дві форми постачання: транзитну і складську. При транзитній формі постачання матеріальні ресурси переміщаються від постачальника до споживача прямо, минувши проміжні бази і склади посередницьких організацій, що прискорює доставку і зниження транспортно-заготівельних витрат. Використання цієї форми постачання для матеріалів з невеликою потребою наводить до збільшення запасов і пов'язаних з цим витрат. Складську форму постачання, при якій необхідні матеріальні ресурси підприємство отримує з баз і складів постачальницько-збутових організацій, економічно доцільно використовувати для матеріалів, споживаних в невеликих кількостях. Організаційна структура відділу матеріально-технічного постачання залежить від типа виробництва, його масштабів, номенклатури споживаних ресурсів і форм постачання предприятия- На невеликих підприємствах функції постачання виконують окремі працівники або групи у складі виробничого відділу. На середніх і крупних підприємствах ці функції виконують відділи матеріально-технічного постачання. Керівництво службою матеріально-технічного забезпечення на середніх підприємствах доручається директорові по виробництву, а на великих – директорові або заступникові керівника по закупівлях і постачанні (зам.руководителя по комерційне роботі).
32 ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ
Важливим засобом планомірного забезпечення промислових підприємств матеріальними і енергетичними ресурсами, зниження матеріаломісткості продукції і економного їх використання є прогресивні, технічно і економічно обгрунтовані норми витрати. Норма витрати - це планова величина максимально допустимих витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції або роботи, встановлена для певних виробничо-технічних умов. З їх допомогою визначається потреба всіх ланок економіки в матеріальних ресурсах, розробляються баланси, організовується забезпечення підприємств і окремих виробничих підрозділів всіма видами ресурсів, здійснюється контроль за їх витрачанням у виробництві. Норми витрати матеріалів, вживані на підприємстві, підрозділяються на звідних і специфікованих. У промисловому виробництві для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів, системою норм і нормативів встановлюються наступні основні показники: коефіцієнт витягання продукту з вихідної сировини – характеризує міру використання корисної речовини, що міститься у відповідному вигляді вихідної сировини.расходные коефіцієнти, – характеризують витрату сировини (матеріалів, напівфабрикатів) на виробництво одиниці придатного продукту.
33 НОРМИ ЗАТРАТ, ЛІМІТИ, ВИХІД ПРИДАТНОГО, ВИТРАТНІ КОЕФІЦІЄНТИ
У промисловому виробництві для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів, системою норм і нормативів встановлюються наступні основні показатели:коэффициент використання матеріалів у виробництві Ки. м,где Р – корисна витрата; Нр – норма витрати. витрата матеріалів на одиницю технічної характеристики виробу Рм Р = Нр: П,где П – вибраний параметр технічної характеристики. вихід продукту (напівфабрикату), (придатного) Кв, де Пр – кількість придатного продукту (напівфабрикату) в натуральному вираженні;
Nи.с. – кількість фактично витраченої вихідної сировини, матеріалів в натуральному вираженні. ліміт – це строго обмежена кількість матеріальних цінностей, що підлягають відпустці цехам за певний період часу (Л) Л = Пм.к. + Зц ± Мі. з – Мо.н, де Пм.к. – потреба в матеріалах, комплектуючих виробах на виконання виробничої програми; Зц – норматив цехового запасу матеріалів;Ми.з – кількість матеріалу на зміну заділів; Мо.н – очікуваний залишок матеріалу в цеху (ділянці) на початок планованого періоду.
34 ОРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ
Складське господарство є невід'ємною частиною будь-якого підприємства. Воно є оперативним підрозділом, покликаним забезпечувати безперебійну роботу всіх виробничих цехів і ділянок. У функції складського господарства входять: приймання матеріальних цінностей; попередня підготовка матеріалів до виробничого вжитку (сортування, сушка і тому подібне); забезпечення збереження матеріальних цінностей; постачання виробництва всіма необхідними матеріалами і комплектація
Складське господарство крупного промислового підприємства є складною системою, що складається з мережі складів із спеціальними пристроями і устаткуванням для переміщення, штабелювання і зберігання матеріалів, а також з ваговим і вимірювальним устаткуванням, обчислювальною технікою, протипожежними засобами.
35 ПОТОЧНІ, СТРАХОВІ І СЕЗОННІ ЗАПАСИ
Поточний запас - це основна частина виробничого запасу, яка систематично витрачається у виробництві між двома послідовними постачаннями. Максимальний поточний запас визначається по формулі: Змах тік =Мсут * Тпост де Мсут - середньодобова витрата матеріалів, т;
Тпост - період між двома черговими постачаннями, сут. Страховий запас забезпечує безперебійність виробництва в разі затримки у вступі чергової партії матеріалів. Він зазвичай передбачається для транзитних постачань і визначається по формулі: Зстр = Мсут *Тср,
де Тср, - час термінового відновлення запасу в днях, включаючи час на оформлення документів, вантаження, транспортування, розвантаження і складські операції. Потреба в підготовчому запасі матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, приймання, сортування, очищення, правка, сушка, ферментація і тому подібне) для підготовки прибулих від постачальників матеріалів і передачі їх у виробництво.Величина підготовчого запасу може бути визначена по формулі: Зподг = Мсут ti обпер де ti обпер - сума часу на всі підготовчі операції, передбачені технологічним процесом.Сезонні запаси - створюються в осінньо-зимовий період, оскільки можливі ускладнення в транспортуванні.В сумі поточний страховий, підготовчий і сезонний запаси складають загальний виробничий запас.
36 ВИРОБНИЧІ ЗАПАСИ І ЇХ НОРМУВАННЯ
Велике значення для організації роботи матеріально-технічного постачання підприємства мають запаси. До матеріальних запасів у сфері виробництва відносяться виробничі запаси матеріалів і незавершене виробництво. Оскільки продукція від постачальника до споживача поставляється в більшості випадків періодично, а споживається в процесі виробництва безперервно, для забезпечення безперебійної роботи, кожне підприємство повинне мати певні запаси потрібних йому матеріальних ресурсів. Розміри цих запасів мають бути достатніми для безперебійного процесу виробництва і в той же час мінімальними. Необхідність утворення запасів обумовлена неспівпаданням розмірів партій і інтервалів постачання матеріалів з розмірами і інтервалами їх запуску у виробництво. Для планерування запасів матеріальних ресурсів і контролю за їх фактичними залишками розробляються:
v у споживача - норми виробничих запасів;
v у постачальника - норми збутових запасів.
Нормой виробничого запасу називається середній протягом року запас кожного виду сировини і матеріалів, такий, що приймається як перехідний запас на кінець планованого року. Норма виробничого запасу вимірюється кількістю днів середньодобового вжитку ресурсів даного вигляду. До виробничих запасів відносяться ресурси, які до споживачів поступили, але переробці ще не піддалися. Норма збутового запасу матеріалів у вигляді готової продукції у підприємств-постачальників характеризує мінімальну кількість продукції кожного виду, що виготовляється цим підприємством, що забезпечує безперебійне виконання договорів постачання. Норма збутового запасу вимірюється в днях середньодобового збуту об'єму продукції. Виробничий запас по кожному виду матеріалів за призначенням і походженню, а також, залежно від чинників, що визначають його відносні і абсолютні розміри, підрозділяється на:
§ поточний;
§ страховий (гарантійний, резервний);
§ підготовчий;
§ сезонний.
37 ПРИЗНАЧЕННЯ СКЛАДІВ І ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
СКЛАДИ є одним з найважливіших елементів системи складського господарства - це будівлі, споруди і пристрої, призначені для приймання, розміщення і зберігання, товарів, що поступили на них, підготовки їх до вжитку і відпустки споживачеві. Об'єктивна необхідність в спеціально обладнаних місцях для вмісту запасів існує на всіх стадіях руху матеріального потоку, починаючи від первинного джерела здобуття сировини і закінчуючи кінцевим споживачем. Цим пояснюється наявність великої кількості всіляких видів складів. МАТЕРІАЛЬНІ СКЛАДИ на промисловому підприємстві підрозділяються на постачальницькі, виробничі і збутові. ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКІ склади знаходяться у веденні служби матеріально-технічного забезпечення. У них зберігаються сировина і матеріали, призначені для забезпечення безперервного і безперебійного виробничого процесу. До ВИРОБНИЧИХ відносяться склади напівфабрикатів і проміжні міжцехові (наприклад, литва, поковок і тому подібне). Ці склади підпорядковані керівництву цехів. ЗБУТОВІ склади знаходяться у веденні служби збуту підприємства. У них зберігається готова продукція, що підлягає відвантаженню споживачам. Час зберігання продукції на складі регламентується накопиченням відвантажувальних норм і комплектуванням їх згідно планам постачання продукції. ПО ВИДАХ МАТЕРІАЛІВ, що ПЕРЕРОБЛЯЮТЬСЯ, склади підрозділяються на спеціалізованих і універсальних. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ склади призначені для зберігання певних видів матеріалів (наприклад, металів, палива, шихтовых матеріалів, горючий змащувальних матеріалів і тому подібне). УНІВЕРСАЛЬНІ - для зберігання різних видів матеріалів. Крім того, до складу складського господарства входять спеціальні пристрої: бункеры для.хранения сипких матеріалів, резервуари для зберігання рідин і ін. СКЛАДИ КЛАСИФІКУЮТЬСЯ і по інших ознаках. У широкому діапазоні варіюються розміри складів - від невеликих приміщень загальною площею в декілька сотень квадратних метрів, до складів-гігантів. Розрізняються склади і по ВИСОТІ УКЛАДАННЯ ВАНТАЖІВ. У одних вантаж зберігається на висоті, що не перевищує людського зростання, в інших - необхідні спеціальні пристрої, здатні підняти і точно укласти вантаж на певну висоту. Склади можуть мати різні конструкції: закриті, які розміщуватися в окремих приміщеннях; напівзакриті - мають лише дах, або дах і 1,2,3 стін; відкриті - вантажі зберігаються на спеціально обладнаних майданчиках.
38 ВАНТАЖОПОТІК І ВАНТАЖООБІГ
Для того, щоб обгрунтовано вибрати рациональней вигляд транспортних засобів, необхідно вивчити вантажообіг підприємства в цілому і його окремі вантажні потоки, а також ознайомитися з характером вантажів і дорогами їх транспортування.
ВАНТАЖООБІГ (загальний) є сумарною кількістю вантажів, переміщуваних на підприємстві за певний проміжок часу (доба, місяць, квартал, рік). Розрізняють зовнішній і внутрішній вантажообіг.
Загальний вантажообіг визначається
Г = Гв + Гз
де Гв, Гз - вантажообіг відповідно зовнішній і внутрізаводський.
ЗОВНІШНІЙ вантажообіг передбачає доставку матеріальних ресурсів на підприємство і вивіз з нього готової продукції. Розраховується такий вантажообіг на основі договорів, ув'язнених з постачальниками і споживачами.
ВНУТРІШНІЙ вантажообіг передбачає переміщення вантажів усередині підприємства; розраховується на основі затверджених планових завдань по випуску продукції.
ВАНТАЖНИЙ ПОТІК - це кількість вантажів, переміщуваних за певний період часу між окремими пунктами вантажних операцій. Розраховуються вантажопотоки, як правило, по ходу технологічного процесу. У основу їх розрахунку приймаються плани виробничих цехів по виробленню продукції за зміну.
Вантажопотоки є базою для вибирання найбільш доцільного транспортного засобу і розробки комплексної технології переміщення вантажів на підприємства. Комплексна технологія повинна враховувати нерівномірність вантажопотоків і будуватися на основі маршрутизації перевезень.
Відповідно до вантажообігу і вантажопотоків розраховується потреба в транспортних засобах по видах, чисельність транспортних робітників, їх продуктивність праці і фонд заробітної плати, собівартість транспортних робіт і об'єм навантажувально-розвантажувальних робіт.
39 ШАХОВА ВЕДОМОСТЬ І ДІАГРАМА ВАНТАЖОПОТОКІВ
По вертикалі ведомости перераховані всі склади і цехи - відправники, а по горизонталі – в тому ж порядку, вказані цехи і склади - одержувачі. Кожен цех і склад представлений графою і рядком. Підсумок кожної графи показує загальний вступ вантажів в даний цех, а підсумок рядка – величину відправлення вантажів з цього цеху. Сума підсумків граф і рядків по всіх цехах і складах складає величину внутрізаводського вантажообігу. ВАНТАЖНИЙ ПОТІК - це кількість вантажів, переміщуваних за певний період часу між окремими пунктами вантажних операцій. Розраховуються вантажопотоки, як правило, по ходу технологічного процесу. У основу їх розрахунку приймаються плани виробничих цехів по виробленню продукції за зміну. Для більшої інформативності, вантажопотоки оформляються на генплані підприємства в масштабі, у вигляді діаграми вантажопотоків. Лінії, що характеризують потоки різних вантажів, наносяться різними кольорами (знаками, штрихуванням). На схемі вантажопотоків вказуються також відстані між грузопунктами, для чого заздалегідь складається відповідна таблиця.На основі аналізу існуючих вантажопотоків встановлюють необхідність їх коректування, можливість, а в окремих випадках і необхідність, перепланування ділянок для скорочення вантажопотоків, усунення зайвих перевезень, використання безперервних транспортних засобів. Необхідно звернути увагу на розташування таких ділянок, як пакувальні, розфасовувальні і складські. Відповідно до вантажообігу і вантажопотоків розраховується потреба в транспортних засобах по видах, чисельність транспортних робітників, їх продуктивність праці і фонд заробітної плати, собівартість транспортних робіт і об'єм навантажувально-розвантажувальних робіт.
40 ВІДИ ВНУТРІЗАВОДСЬКИХ ПЕРЕВОЗОК
Організація перевезень на підприємстві повинна передбачати стійкість розмірів і напрямів окремих вантажопотоків, а також організацію робіт по стабільних графіках і маршрутах.
Перевезення вантажів можуть бути разові, здійснювані по окремих вимогах-замовленнях, що не повторюються; маршрутні, здійснювані по певних напрямах і розкладах (маршрутам).
Розрізняють дві системи маршрутних перевезень: маятникову і кільце.
Маятниковими називаються маршрути, при яких рух транспортних засобів між двома пунктами багато разів повторюється. Вони можуть бути однобічними (повернення транспорту впорожні), двосторонніми (з вантажем) і змішаними (при русі з вантажем і без вантажу в обох напрямах). Кільцева система передбачає послідовно здійснюваний регулярний зв'язок між рядом пунктів. Вона буває развозочной (з одного пункту вантаж розвозиться в ряд цехів і тому подібне), складальною, – з різних пунктів вантаж збирається і перевозиться в одне місце і змішаною.
41 ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ МІЖ ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ І СПОЖИВАЧАМИ
Матеріальні ресурси поставляються на підприємство через господарські зв'язки. ГОСПОДАРСЬКІ ЗВ'ЯЗКИ є сукупністю економічних, організаційних і правових взаємин, які виникають між постачальниками і споживачами засобів виробництва. Раціональна система господарських зв'язків передбачає мінімізацію витрат виробництва і звернення, повну відповідність кількості, якості і асортименту продукції, що поставляється, потребам виробництва, своєчасність і комплектність її вступу. Господарські зв'язки підприємств з постачальниками матеріальних ресурсів організовуються як безпосередньо з підприємствами-постачальниками, так і з територіальними органами постачання – посередниками. У першому випадку, найважливішим завданням є розвиток прямих тривалих зв'язків, під якими розуміється така форма господарських стосунків, коли конкретні умови постачання, асортимент, якість, терміни, взаємна матеріальна відповідальність і інші питання, узгоджуються безпосередньо на основі прямих договорів. Існують дві схеми організації завезення матеріальних ресурсів: самовивезення і централізована доставка. В даний час, окрім розглянутих форм постачання, широко застосовуються і такі форми і методи забезпечення підприємства матеріальними ресурсами: товарно-сировинні біржі; аукціони, конкурси; оптові закупівлі; регулярні закупівлі дрібними партіями; закупівлі в міру необхідності. Конкретну форму забезпечення матеріально- технічними ресурсами підприємство вибирає виходячи з ОСОБЛИВОСТЕЙ РЕСУРСУ, ТРИВАЛОСТІ ЙОГО ЗДОБУТТЯ, КІЛЬКОСТІ ПРОПОЗИЦІЙ, КІЛЬКОСТІ І ЦІНИ РЕСУРСУ. При визначенні форми забезпечення підприємства ресурсами слід враховувати НАДІЙНІСТЬ постачальника і РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ продукції, що випускається ним.
42 ОБЛІК І АНАЛІЗ БРАКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Продукція, виготовлена з відступами, від стандартів і технічних умов, вважається дефектною або бракованою. Якщо дефект поправний і це технічно можливо і економічно доцільно, то брак вважається ПОПРАВНИМ. Якщо виправлення недоцільне, то брак вважається ОСТАТОЧНИМ, підметом утилізації як відходи виробництва. Залежно від місця виявлення розрізняється брак:
§ внутрішній, коли він виявлений усередині підприємства;
§ зовнішній, коли він виявлений у споживача і на підприємство поступила рекламація про неякісну продукцію.
Для виявлення причин і винуватців браку на підприємстві створюється класифікатор, де вказуються найбільш причини браку, що часто зустрічаються, і можливі винуватці. На кожні випадки браку складається акт, який підписує контролер, майстер цеху і контрольний майстер. Втрати від браку відносяться на рахунок винного. Відділ технічного контролю веде облік браку, аналізує його причини і розробляє заходи щодо підвищення якості продукції і технології її виготовлення. Робота підрозділів і підприємства по підвищенню якості оцінюється за наступними показниками:
Ø наявності рекламацій;
Ø відсотку продукції, що здається з першого пред'явлення;
Ø питомій вазі втрат від браку у виробничій собівартості продукції і ін.
Після ранжирування причин браку будуються графічні діаграми, які в зручній і наочній формі дозволяють оцінити втрати від браку залежно від причин його появи.
43 ЄСТВО І ПОКАЗНИКИ РИТМІЧНОСТІ ВИРОБНИЦТВА
Ритмічність виробництва - це рівень рівномірності випуску продукції виробничими підрозділами і підприємством в цілому протягом певного періоду.
Показники ритмічності розкривають стабільність і ефективність роботи підприємства. Розрізняють ритмічний і рівномірний випуск.
Рітмічность- це випуск продукції відповідно до встановленого завдання за кожен певний відрізок аналізованого періоду.
РІВНОМІРНІСТЬ - це однаковий випуск продукції за рівні періоди часу.
Ритмічна робота є одним з найважливіших умов раціонального використання живої праці і виробничих ресурсів.
Порушення ритмічності наводить до зриву постачань по договорах, дезорганізації всього виробництва, до наднормових робіт, перевитрати заробітної плати, зниження рівня трудової дисципліни і погіршення якості продукції.
Основними причинами неритмічної роботи є:
невідповідність пропускної спроможності устаткування по ділянках і цехах, поява "вузьких місць";
позапланові простої устаткування;
недоліки, в організації виробництва, праці, планерування;
перебої в матеріально-технічному постачанні;
низький рівень трудової і виробничої дисципліни.
У практиці промислових підприємств для оцінки рівня ритмічності виробництва застосовується оцінний показник – коефіцієнт ритмічності випуску продукції (Кр)
Кр = Вфз / Вп
де Вфз - фактичний обсяг випуску продукції за аналізований період в межах планового завдання (залікова продукція);
Вп - планове завдання на аналізований період.
Інколи використовується показник частоти випадків ритмічної роботи, яка визначається шляхом ділення числа днів, декад, місяців, протягом яких план виробництва бал виконаний і перевиконаний на загальне число робочих днів, декад, місяців відповідно.
Чим вище коефіцієнт ритмічності, тим стабільніше працює підприємство.
44 ПОНЯТТЯ І ПОКАЗНИКИ ЕАЧЕСТВА ПРОДУКЦІЇ
ЯКІСТЬ - сукупність властивостей і характеристик виробу або послуги, що забезпечує задоволення обумовлених або передбачуваних потреб. Система оцінки рівня якості включає наступні показники: ОДИНИЧНІ - характеризують окремі властивості виробу; КОМПЛЕКСНІ -с їх допомогою вимірюється група властивостей виробу; УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ - характеризують рівень якості продукції в цілому на підприємстві; показники ЯКОСТІ ПРАЦІ. Велике значення для оцінки якості продукції мають одиничні показники, які умовно об'єднані в десять груп: ПОКАЗНИКИ ПРИЗНАЧЕННЯ - характеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням (продуктивність, потужність, точність роботи, вміст корисних речовин, терміни використання і так далі); ПОКАЗНИКИ НАДІЙНОСТІ і ДОВГОВІЧНОСТІ - безвідмовність, сохраняемость, ремонтопридатність і довговічність; ПОКАЗНИКИ ТЕХНОЛОГІЧНОСТІ - характеризують ефективність конструкторсько-технологічних рішень для забезпечення високої продуктивності праці (трудомісткість виготовлення, маса і ін.); ПОКАЗНИКИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ І УНІФІКАЦІЇ - це насиченість продукції стандартними, уніфікованими і оригінальними складовими частинами; ЕРГОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ - відображають взаємодію людини з виробом і комплекс гігієнічних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, що виявляються при користуванні виробом; ПОКАЗНИКИ ТРАНСПОРТАБЕЛЬНОСТІ - виражають пристосованість продукції для транспортування; ЕСТЄЇЧЕСЬКИЕ ПОКАЗНИКИ - характеризують інформаційну виразність, раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виконання і стабільність товарного вигляду; ПАТЕНТНО-ПРАВОВІ ПОКАЗНИКИ - характеризують патентний захист і патентну чистоту продукції і є істотним чинником при визначенні конкурентоспроможності; ЕКОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ - це рівень шкідливих дій на довкілля; ПОКАЗНИКИ БЕЗПЕКИ - характеризують особливості продукції для безпеки покупця, забезпечують безпеку при монтажі, зберіганні, транспортуванні, вжитку.
45 РОЗРАХУНОК ПЛОЩ СКЛАДІВ
Необхідна площа під склад може бути розрахована методом навантажень і методом теоретичних укладань.
По методу навантажень корисну площу складу F пів. визначають по формулі:
F пів = Н /Q
де Н - норма запасу матеріалів, що зберігаються, на складі, т;
Q – питоме навантаження, що допускається, на 1м2 корисній площі, т/м2
Загальна площа складу складе Fобщ. = F пів /,
де - коефіцієнт використання площі складу, що враховує обслуговуючу площу, зайняту проїздами, проходами, приемоотпускными і сортувальними майданчиками, вагами, підйомниками, службовими приміщеннями і так далі
Величину вибирають на підставі практичних даних. Для випадку зберігання матеріалів в штабелях вона відповідає 0,40 - 0,75, в засіках 0,50 – 0,70.
Питомі навантаження на 1м2 площі складів залежать від вигляду продукції, призначеної для зберігання, щільності об'ємної маси вантажів, форми укладання штабелю і його висоти. Максимальну висоту укладання визначають, виходячи з міркувань техніки безпеки, зручності виконання вантажний - розвантажувальних операцій, необхідних умов зберігання, міцності виробів, що укладаються, і так далі
Якщо відома тривалість зберігання матеріалів в добі tx, то можна визначити норму запасу матеріалів, що зберігаються: Н =Рсут.* tx * Np
де Рсут. - добова продуктивність агрегату, т;
Np - норма витрати матеріалу на 1т продукції, т/т.
Для зберігання сипких матеріалів корисна площа складу рівна
де Q1 - об'ємна маса матеріалу, т/м3;
h -высота штабелю, м.
46. ЗАВДАННЯ ТРАНСПОРТНОГО ГОСПОДАРСТВА, ВИДИ ПЕРЕВЕЗЕНЬ І ЇХ ОСОБЛИВОСТІ
Діяльність сучасного промислового підприємства вимагає повсякденного переміщення великого об'єму вантажів. Тому безперебійна робота транспортного господарства грає важливу роль у високопродуктивному функціонуванні основного виробництва.
Робота, яку виконує транспортне господарство, тобто транспортна робота, полягає в переміщенні вантажів до місць зберігання.
Перерахуємо основні функції транспортного господарства: перевезення вантажів; вантаження і розвантаження; експедиційні роботи.
Перераховані функції як усередині підприємства, так і за його межами, здійснює транспортне господарство підприємства, до основних завдань якого відносяться:
Ø пересування предметів праці, палива і готової продукції відповідно до вимог виробничого процесу;
Ø ефективне використання транспортних засобів і праці транспортних робітників;
Ø механізація і автоматизація транспортних і навантажувально-розвантажувальних операцій
Ø зниження собівартості транспортних операцій;
Ø забезпечення строгої узгодженості транспортних операцій з вимогами технологічного процесу виробництва;
Ø постійна підтримка транспортних і навантажувально-розвантажувальних засобів в справному стані.
Промислові підприємства використовують різні транспортні засоби. Їх склад залежить від масштабів, типа виробництва, продукції, що випускається, технології і розташування цехів, міри переробки сировини і тому подібне У зв'язку з цим, у складі транспортного господарства крупного промислового підприємства можуть бути такі цехи (ділянки): железнодорожный, річковий, автотранспортний, авіаційний, навантажувально-розвантажувальний і ін. Крім того, виробничі підрозділи підприємства можуть мати в своєму складі внутрішньотехнологічний транспорт.
Транспорт на промисловому підприємстві підрозділяється:
· ПО ВИГЛЯДУ І ПРИЗНАЧЕННЮ – железнодорожный, річковий, автомобільний, авіаційний, механічний, трубопровідний, пневматичний і др;
· ПО ХАРАКТЕРУ ДІЇ - періодичної і безперервної дії;
· ПО ВИДАХ ВИКОНУВАНИХ РОБІТ - міжцеховий, виконуючий операції по перевезенню вантажів на території підприємства між цехами і складськими приміщеннями; внутрішньоцеховий, забезпечуючий переміщення предметів праці між робітниками місцями, апаратами по ходу технологічного процесу;
· для зовнішніх перевезень, тобто для перевезення вантажів від зовнішніх постачальників і вивозу готовою продукція споживачам на залізничні станції, в порти і ін.
Крім того, до внутрішніх - відносяться транспортні засоби для переміщення вантажів в горизонтальному і вертикальному напрямах.
· СТАЦІОНАРНІ ТРАНСПОРТНІ ПРИСТРОЇ;
· ПЕРЕСУВНІ ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ.
До стаціонарних відносяться пристрої, за допомогою яких продукти виробництва переміщаються по горизонтальному, вертикальному або похилому напрямах /конвейеры, трубопроводи, транспортеры/.Такие пристрої споживають мало енергії, відрізняються малими витратами на обслуговування, надійні і безпечні.
До пересувних відносяться транспортні засоби, які виконують або вертикальне транспортування /підйомники/, або горизонтальне переміщення /тележки, електрокари, автонавантажувачі, автомобілі і ін.
Все частіше на промислових підприємствах застосовують транспортні засоби без водія /безлюдні/ і з дистанційним управлінням. БЕЗЛЮДНІ ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ добре личать для раціоналізації логістичних функцій м можуть використовуватися як на частково механизированных, так же на повністю автоматизованих виробництвах. Вдосконалення технології і зв'язок з центральною комп'ютерними системой забезпечують їх економічність, велику гнучкість і високу міру використання. Безлюдні транспортні системи можуть виконуватися у вигляді візків е власному приводом і використовуватися для внутрішньовиробничого переміщення /запрограммированного або дистанційно управляемого/ грузов.
47 ЗАВДАННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ. СТРАТЕГІЯ В УПРАВЛІННІ ЯКІСТЮ
Завдання підвищення якості і стратегія в його управлінні характеризуються наступними моментами:1. Забезпечення якості розуміється не як технічна функція, що реалізовується якимсь одним підрозділом, а як систематичний процес, пронизливий всю організаційну структуру підприємства. 2. Новому поняттю якості повинна відповідати структура підприємства. Питання якості актуальні не лише в рамках виробничого циклу, але і в процесі розробок, конструювання, маркетингу і післяпродажного обслуговування; Якість має бути орієнтована на задоволення споживача, а не виготівника. Підвищення якості продукції вимагає вживання нової технології виробництва, починаючи з автоматизації проектування і кінчаючи автоматизованим виміром в процесі контролю якості. Всеосяжне підвищення якості досягається лише зацікавленою участю всіх працівників. ЗАГАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ, здійснюваний фірмами США, Японії і Західної Європи, передбачає три обов'язкові умови. 1. Якість як основна стратегічна мета діяльності визнається вищим керівництвом підприємства. При цьому встановлюються конкретні завдання і виділяються кошти для їх вирішення. Оскільки вимоги до якості визначає споживач, не може існувати поняття - постійний рівень якості, оскільки якість повинна йти по тій, що зростає, бо якість - ЦЕ ПОСТІЙНО ЗМІННА МЕТА. 2 Заходи щодо підвищення якості повинні зачіпати всі підрозділи. Особлива увага приділяється підвищенню якості на етапі НІОКР, що обумовлене різким скороченням терміну створення нових виробів. Процес навчання (орієнтований на певне робоче місце), що не припиняється, і підвищення мотивації праці персоналу. Постійний контроль якості на всіх стадіях створення продукції.
48 СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ – ГАРАНТІЯ ЇЇ ЯКОСТІ
Умовою успішної реалізації товарів як на внутрішньому, так і на світовому ринку є їх відповідність вимогам норм, правив і законів, що діють в тій або іншій країні. Виходячи з необхідності забезпечення споживача об'єктивною і достовірною інформацією про якість, широко застосовується такий вигляд контролю як СЕРТИФІКАЦІЯ. СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ - це діяльність по підтвердженню відповідності продукції вимогам, встановленим нормативними актами і конкретними стандартами або іншими нормативними документами по сертифікації. Сертифікація завжди здійснюється третьою, незалежною організацією.
Значення сертифікації наступне:
· для споживача це гарантія високої якості, а для виготівника один з дієвих засобів реклами, що виділяють його продукцію серед конкуруючих товарів;
· сертифікація є дієвим засобом захисту національних ринків від імпортних товарів, оскільки вона підвищує конкурентоспроможність вітчизняної продукції;
· сертифікація створює умови для участі виробників в міжнародній торгівлі.
Сертифікація продукції грунтується на наступних принципах:
v забезпечення державних інтересів при оцінці безпеки продукції і достовірності інформації про її якість;
v об'єктивності, тобто незалежності від виготівника і споживача;
v достовірності, тобто використанні професійної випробувальної бази;
v виключення дискримінації в сертифікації продукції вітчизняних і зарубіжних виготівників;
v надання виготівникові права вибору органу сертифікації і випробувальної лабораторії;
v встановлення відповідальності учасників сертифікації;
v правового і технічного забезпечення, а також багатофункціональності використання результатів сертифікації;
v відвертості інформації про позитивні результати сертифікації або про припинення дії сертифікату;
v різноманітності форм і методів проведення сертифікації.
Правові основи сертифікації продукції, послуг і інших об'єктів в Україні регламентуються Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" прийнятим 10 травня 1993г. Цей декрет відповідає міжнародним нормам.
49 ТИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
Під типом організації виробництва розуміють комплексну характеристику особливостей організації і технічного рівня промислового виробництва. На типа організації виробництва робить вплив ряд чинників: рівень спеціалізації; масштабність виробництва; складність і стійкість номенклатури виробів, що виготовляється, обумовленої розмірами і повторюваністю випуску. Розрізняють трьох основних типів виробництва: одиничне; серійне; масове. Одиничне виробництво передбачає штучний випуск виробів всілякої і непостійної номенклатури обмеженого вжитку. Найважливіші особливості цього типа виробництва: многономенклатурность продукції, що випускається, частенько не повторюється: організація робочих місць по технологічній спеціалізації; відсутність можливості закріплення постійної номенклатури деталей, вузлів і агрегатів, складальних і монтажних операцій за робітниками; використання універсального устаткування і технологічного оснащення; наявність великого об'єму ручних, складальних і доводных операцій; переважна чисельність висококваліфікованих робітників – універсалів, зайнятих у виробничому процесі; велика тривалість виробничого циклу; значна величина незавершеного виробництва; відносно великі витрати використаної праці. Різновидом одиничного виробництва є індивідуальне виробництво. Серійне виробництво - передбачає одночасне виготовлення серіями широкої номенклатури однорідної продукції, випуск якої повторюється протягом тривалого часу. Під серією розуміють випуск ряду конструктивно однакових виробів, що запускаються у виробництво партіями одночасно або послідовно, безперервно протягом планового періоду. Основні особливості організації серійного організаційного виробничого процесу: постійність відносно великої номенклатури продукції, що повторюється, виготовляється в значних кількостях; спеціалізація робочих місць для виконання декількох закріплених операцій; періодичність виготовлення виробів серіями, обробка деталей партіями; переважання спеціального і спеціалізованого устаткування і технологічного оснащення; наявність незначного об'єму ручних складальних і доводочных операцій; переважна чисельність робітників середньої кваліфікації; незначна тривалість виробничого циклу; типізація технологічних процесів і оснащення. Залежно від кількості виробів, що виготовляються, в серії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне виробництва. Масове виробництво характеризується безперервністю і відносно тривалим періодом виготовлення обмеженої номенклатури однорідної продукції у великих кількостях. Масове виробництво – вища форма спеціалізації виробництва, що дозволяє зосереджувати на підприємстві випуск одного або декількох типоразмеров однойменних виробів. Вироби випускаються одночасно і безперервно. Організації масового виробництва властиві наступні особливості:
50 МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
Методи організації виробництва – це сукупність прийомів і способів реалізації виробничого процесу.
Існують три принципові методи організації виробництва: не потоковий (післяопераційний); потоковий; автоматизований. Не потоковий (післяопераційний) метод організації виробництва застосовують в основному в одиничному і дрібносерійному випуску продукції. Потоковий метод застосовується при масовому, крупно- і середньосерійному випуску продукції.
Автоматизоване виробництво – це виробничий процес, при якому все або переважна більшість операцій, що вимагають фізичних зусиль, виконують машини без безпосередньої участі людини. Робітники виконують лише функції наладки і контролю.
Дата добавления: 2015-10-23; просмотров: 441 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Устройство и принцип действия | | | СТАНДАРТ ОРГАНИЗАЦИИ |