Правові норми — особливий вид соціальних норм

Дослідження даної системи соціальних норм в цілому та окремо її складових дає можливості виявити як їх особливості, так і внутрішньосистемні взаємозв'язки, що є актуальним на сьогодні у нових історичних умовах.

Деякі українські правознавці вважають, що даний взаємовплив має як позитивні сторони, так і недоліки. У тих випадках, коли вимоги різних видів соціальних норм збігаються, то це призводить до швидшого досягнення суб'єктами бажаних результатів, якщо різні соціальні норми містять суперечливі положення, то вони ускладнюють процес реалізації суб'єктами вимог даних норм.

Право є основним засобом соціального регулювання, оскільки правові норми є різновидом соціальних.

Місце правових норм у системі засобів соціального регулювання характеризується наявністю як спільних, так і відмінних рис.

Спільні риси:

— Правові та інші соціальні норми існують об'єктивно, тобто залежать від об'єктивних умов розвитку суспільства.

— Вони мають природний характер виникнення, оскільки з'являються в результаті еволюції розвитку суспільства.

— Реалізуються у поведінці суб'єктів за їх бажанням.

— Вони відображають уявлення суспільства про добро та зло, а також справедливість і несправедливість.

— Сприяють формування поваги до прав та свобод осіб.

— Мають визначений зміст і характеризують можливу (права) та необхідну (обов'язки) поведінку суб'єктів.

— Певним чином встановлюються та закріплюються.

— Є засобом регулювання та охорони певних суспільних відносин.

Відмінності:

Правові норми	Соціальні норми
Виникають лише у державно-організованому суспільстві	Існують як у додержавному, так і в державно-організованому суспільстві
Приймаються органами держави в рамках нормативно закріпленого процесу	Приймаються суспільством у добровільному порядку
Права та обов'язки, що складають зміст норми, є розмежованими (чітко визначеними) і закріпленими окремо	Права та обов'язки не розмежовані, і у нормах викладаються не окремо
Права та обов'язки мають взаємний характер, тобто суб'єктивне право є основною гарантією забезпечення інтересів суб'єкта, а обов'язок є гарантією цього права	Права та обов'язки не взаємні, і виконання права не залежить від обов'язку інших сторін
Має формально визначений характер, тобто є письмово оформленим документом	Мають усний характер, а письмове закріплення не має документальної форми
Складають системи, що характеризуються ієрархічним підпорядкуванням	Є сукупністю норм, що не підпорядковані одна одній
Приймаються в рамках повноважень суб'єктів правотворчості у межах чітко визначеного процесу	Приймаються суб'єктами добровільно в добровільній формі
Поширюються на чітко визначену сферу суспільних відносин	Мають характер мононорм, регулюють невизначене коло суспільних відносин
Діють у межах держави, утворюючи національну систему права, а також регламентують міжнародні відносини, створюючи міжнародне право	Діють лише у межах певного суспільства
Мають визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція)	Структурні елементи відсутні
Є обов'язковими для виконання суб'єктами незалежно від сприйняття чи розуміння ними змісту норми	Виконуються добровільно лише в силу їх авторитарності для окремих суб'єктів
Реалізуються у чітко визначених формах (дотримання,виконання, використання, застосування)	Реалізуються у добровільній формі
Засновуються на чітко визначених принципах	Засновуються на загальнолюдських цінностях
Закріплюють інтереси певних соціальних груп, які реально здійснюють владу	Закріплюють суспільні відносини
Гарантуються державою, можливістю застосування засобів примусового впливу	Гарантуються суспільною можливістю застосування засобів громадського впливу

Правові норми є особливим засобом соціального регулювання, що визначає можливості та межі державно-владного впливу на суспільство.

Людина, будучи членом суспільства, займаючи в ньому певну нішу, завжди реалізує різні соціальні ролі, виступаючи в залежності від конкретних обставин в якості члена сімї, працівника, споживача, виборця, пасажира, платника податків і т. д. У звязку з цим людина протягом всього життя набуває різні відносини з державою, іншими індивідуумами, організаціями, суспільством в цілому. Ці відносини, іменовані громадськими чи соціальними, дуже різноманітні за своїм характером, властивостями, мають різні сторони та форми зовнішнього виразу. Вони можуть носити характер моральних, політичних, національних та інших відносин. Найбільше ж значення набувають відносини юридичного характеру - відносини, що охоплені правовим регулюванням. Вони традиційно іменуються правовідносинами.

Правовідносини можуть виникати в усіх сферах суспільного життя, регулюючи взаємовідносини людей в області виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ, праці, зайнятості, освіти, шлюбу та сімї і т. д. Однак далеко не всі суспільні відносини можуть бути врегульовані нормами права. Купувати юридичну форму можуть лише відносини, в основі яких лежать акти поведінки, що мають соціальну значимість. Коли ж справа стосується думок і почуттів, що а також вчинків та подій, які не мають соціально значущих наслідків, то правовим регулюванням вони охоплені бути не можуть. Наприклад, в сімейних відносинах юридичну природу набувають найбільш важливі відносини, що мають соціальну значимість: взаємні права та обовязки подружжя, батьків і дітей і т. д. Відносини ж морального характеру здебільшого залишаються за рамками правового регулювання.

Правовідносини - це найбільш важливі суспільні відносини, що визначаються нормами права. Значення правовідносин в тому, що вони проектують і перекладають загальні правила, встановлені правовими нормами, у конкретні субєктивні права і обовязки учасників суспільних відносин. Це означає, що загальні юридичні права та обовязки стають приналежністю конкретних осіб і набувають форми конкретних правовідносин.

Отже, правовідносини - це найбільш значимі суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, в яких учасники повязані між собою взаємними юридичними правами та обовязками, що охороняються державою.

За сучасною позитивною правовою наукою, що конкретно-історично уособлює лінійний стиль правового мислення, характерними типізованими рисами позитивної правової свідомості або позитивної форми правової свідомості^{[ Джерело? ]}

1. Є - одна з форм суспільної свідомості і разом з політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображає суспільне буття.

2. Містить в собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми.

3. Зумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури.

4. Ідеологічні елементи правосвідомості виступають в якості головних елементів правової культури та правового виховання.

За таких підходів правова свідомість презентується як типове теоретичне поняття, яке універсально підходить лише для наукового її вивчення без концептуального визначення її істотної природи та істотних властивостей, можливостей і функцій. Тобто у теоретичному понятті є можливим лише набір істотних теоретичних конструктів (коли їх кількість з часом збільшується), які універсально існують у правовій свідомості кожного народу, суспільства, кожного індивіда, але як вони функціонують та як змусити їх максимально функціонувати, - таке завдання правова наука поки не ставить на повістку дня у зв'язку з їх складністю.Вона обмежується науковим описом цих теоретичних конструктів.

Дата добавления: 2015-10-29