І: Але свято батяра у нас чомусь є.

Р: Це те ж саме. Є речі які можна відродити, а які не можна. От ситуація із товариством Просвітою. Його ніби відродили, але це було мертво народжене дитя. Воно не мало ніякої перспективи,ніякого сенсу.

І: А у зв’язку з чим?

Р: Не та історична ситуація. Не можна відтворити якусь подію без контексту. В контексті польського чи австро-угорського Львова ця Просвіта мала сенс. В контексті українського Львова, вона втратила всякий сенс. Вони працювали за шаблонами двадцятого століття, а світ вже давно пішов вперед і тому Просвіта є там, де є.

І: А якою є перспектива розвитку багатоетнічності та багатокультурності Львова, що можна зробити з цим феноменом?

Р: В найгіршому випадку це гомогенізація під гаслами свобода чи тими націоналістичними гаслами, це був би монолітний Львів. В найкращому варіанті це нова мультикультурність, яка би стояла на ногах оцих традицій відносно безконфліктного життя різних культур. В цьому сенсі тут не ми формуємо ситуації, не мешканці Львова формують ситуацію, формує ситуацію етнополітика. Наприклад, якщо припливе сюда велика кількість мігрантів, то буде нова мультикультурність, старі громади або повністю зникають або мігрують.Старі національні громади або просто зникають,розчиняються,або емігрують. Нові або будуть існувати або не будуть, це залежить від комфортності їхнього тут проживання і спокійності їхнього тут проживання.

І: Можливе не є вже модерною формою існування цих товариств?

Р: Ні, це форми які вже себе віджили.

І: Але з іншого боку, якщо подивитись де розташовані ці товариства, вони ж розташовані навпроти Міської Ради, в самому епіцентрі влади.

Р: А попробуйте їм не дати якогось центрального приміщення, вони ж зразу піднімлять крик. Хоча це приміщення не використовуються за призначенням це просто тримання приміщення для того, щоб там приходили двоє людей, пили каву і нарікали на життя у Львові. Але з політкоректності вони це повинні мати.

І: Міська влада зі своїми ініціативами не виходить до громад?

Р: Вона в цьому не бачить ані свого інтересу ані можливостей цих громад, вона ж знає з ким вона має справу. А громада не виходить, бо вони не зацікавлені виходити на місто, в тому сенсі радянське жидівське товариство поступає набагато чесніше, бо вони відремонтували за свій кошт будинок, де вони працюють, вони дійсно підтримують своїх старих людей, навіть мають патронажну службу. Воно ще зараз не живе, як то в анекдоті було сказано, що я живу за системо 3Д: доживаю, доїдаю і ще там щось, не пам’ятаю вже, так само і вони. Вони доїдають багатокультурність не творячи нічого нового.

І: Якщо подивитись які теми зараз розкручуються, оті всі конфлікти, трагедії, знову ж таки це конфліки, які пов’язані із тим життям на кордоні багатьох націй. Знову ж таки ця проблематика історичних трагедій,пов’язана з мультикультурністю,це щось таке, що зараз іде вгору, зараз пік зацікавленості цією проблемою?

Р: Це знову ж таки як до цього ставитись. Часто до цього ставляться як до політичного інструменту, натомість якщо до цього ставитися як до історії, якою мають займатися фахівці і не використовувати це як політичний інструмент пропаганди, то все йде як в цілому світі, нормально все досліджується емпіричним, теоретичним шляхом. Натомість це дуже часто використовується як політичний інструмент, тоді воно набирає зовсім інших фарб. Цей журнал про Волинь виник після того, коли ми зрозуміли, що напередодні відзначення шістдесятиріччя річниці, то конфлікту, Україні і Польща була в інших ситуаціях. Польське суспільство мало свою точку зору, в них це було досліджено, натомість в Україні це була біла пляма для дуже багатьох включаючи і нас самих. Коли ми вже цим зайнялись, то ми хоч щось дізнались із цього конфлікту. Цей журнал був просвітницький журнал. Тоді більше нічого в Україні на цю тематику не було.

Дата добавления: 2015-10-29