Способи визначення точки стояння

Спосіб визначення точки стояння підбирають залежно від характеру місцевості, умов видимості, наявності часу, а також точності, з якою необхідно визначити цю точку.

Точку стояння можна визначити (ріс 1.7, 1.8):

а) окомірно за найближчими орієнтирами;

б) за відстанню, яка виміряна;

в) способом перпендикуляра;

г) способом створів;

д) зворотною засічкою;

е) способом Болотова (засічка по трьох орієнтирах).

є) за прямокутними координатами і навігаційною апаратурою.

Окомірно за найближчими орієнтирами точку стояння необхідно визначити на середньопересіченій місцевості, коли точка стояння розташована поблизу від об’єкта місцевості, який зображено на карті. Для цього орієнтують карту, намічають 2–3 найближчих орієнтири і визначають окомірно відстань до них. За визначеними відстанями, враховуючи напрямки, наносять точку стояння на карту.

Точність визначення точки стояння цим способом залежить від відстані до орієнтирів і окоміру спостерігача. При цьому необхідно керуватися правилом – орієнтуйся за віддаленими орієнтирами, визначайся за найближчими.

За відстанню, яка виміряна. Спосіб застосовується під час руху уздовж доріг і лінійних орієнтирів, переважно на закритій місцевості або за умов обмеженої видимості. Відстань вимірюють за спідометром або будь-яким іншим способом, потім цю відстань відкладають у масштаб карти. Точність визначення точки стояння залежить, головним чином, від величини похибки виміру відстані.

Спосіб перпендикуляра застосовується під час перебування на будь-якому лінійному орієнтирі (дорозі, лінії зв’язку тощо). Помічають на карті будь-який орієнтир, який можна спостерігати з точки стояння під прямим кутом до лінійного орієнтира, і опускають від зображення цього предмета на лінійний орієнтир перпендикуляр.

Спосіб створів застосовується на місцевості, насиченій орієнтирами. Створом називається пряма лінія, яка проходить через точку стояння і два орієнтири. Цей спосіб має три різновиди визначення точки стояння:

– за створом і лінійним орієнтиром;

– за створом і боковим орієнтиром;

– за створом і відстанню, яка виміряна.

3*

Зворотна засічка двома-трьома орієнтирами. Спосіб застосовується переважно на відкритій місцевості при малій кількості орієнтирів, коли визначено як мінімум два орієнтири. За можливістю варто використовувати орієнтири, найближчі до точки стояння. Карту ретельно орієнтують за компасом, прикладають лінійку до умовного знаку одного з орієнтирів на карті і направляють її в бік того ж орієнтира, а потім креслять лінію від орієнтира на себе. Не порушуючи орієнтацію карти, так само креслять напрямки від другого і третього орієнтирів. Перетин напрямків трьох орієнтирів, як правило, утворює трикутник помилок, центр якого і буде точкою стояння. Якщо сторона трикутника помилок більше 2 мм, тоді засічку повторюють.

Спосіб Болотова є різновидом зворотної засічки і застосовується за обставин, коли карту неможливо орієнтувати за компасом(у машині, в районі магнітних аномалій тощо). Аркуш прозорого паперукладуть на тверду основу (планшет, польова сумка, картон) і закріпляють його. У центрі аркуша намічають точку і від неї візують на три орієнтири, прокреслюючи напрямки від себе. Потім накладають кальку на карту так, щоб кожен накреслений на ній напрямок проходив через умовний знак того орієнтиру, на який він прокреслений і, сполучавши всі напрями з відповідними умовними знаками орієнтирів, переносять на карту точку стояння.

Точність визначення точки стояння така ж сама, як і в попередньому способі. Рекомендується користуватися цим способом на відкритій місцевості, де орієнтирів небагато, проте їх помітно здалеку.

Звіряння карти з місцевістю – заключний етап топографічного орієнтування. На цьому етапі вивчають місцевість, виявляють ступінь відповідності карти цій місцевості та уточнюють розташування об’єктів, які показані на карті.

Ріс. 1.7. Визначення точки стояння за найближчими орієнтирами та способом перпендикуляра

Визначення точки стояння зворотною компасною засічкою

Визначення точки стояння способом Болотова боллотова Болотова

Визначення точки стояння за створом і лінійним орієнтиром

Ріс. 1.8. Визначення точки стояння за лінійними орієнтирами, способом Болотова та іншими способами

1.24 Способи нанесення на карту цілей, орієнтирів

та елементів бойового порядку

Під час виконання бойового завдання командирам підрозділів, які у сучасному бою можуть діяти у відриві від основних сил, необхідно вміти наносити на карту цілі, орієнтири, елементи бойового порядку та інші об’єкти, які не позначені на ній.

Ці об`єкти наносять на карту такими способами:

а) окомірно за найближчими орієнтирами;

б) за напрямком і відстанню об`єкта;

в) за перпендикуляром і створом;

г) прямою засічкою з точки стояння;

д) за прямокутними координатами;

е) прокладанням компасного ходу.

Вибір способу залежить від бойової обстановки, місцевості, характеру об`єкта, погодних умов, наявності навігаційної апаратури.

Окомірно за найближчими орієнтирами. На зорієнтованій карті розпізнають найближчі до об’єкта орієнтири, оцінюють відстань до об’єкта і кути на нього від орієнтирів і відповідно до масштабу карти наносять об’єкт на карту. За певних навичок цей спосіб дозволяє наносити об’єкти з необхідною точністю.

За напрямком і відстанню об’єкти наносять на карту з точки стояння, яка точно визначена за картою. Назорієнтованій карті за допомогою лінійки прокреслюють напрямки на об’єкти, які необхідно нанести. Потім за допомогою приладів спостереження або яким-небудь іншим способом визначають відстані до об’єктів, відкладають їх на прокреслених лініях у масштабі карти і отримують місцезнаходження об’єкта на карті.

За перпендикуляром і створом. Цей спосіб використовується під час руху поздовж якого-небудь лінійного орієнтира. Визначають об’єкт, який необхідно нанести на карту, продовжують рух до тих пір, поки об’єкт не опиниться в напрямку, перпендикулярному до лінійного орієнтира. Потім визначають на карті точку стояння, відстань до об’єкта, яку відкладають у масштабі карти на перпендикулярі, і наносять об’єкт на карту. Під час руху уздовж лінійного орієнтира в бойовій машині перпендикуляр на об’єкт можна легко визначити за допомогою кутомірного пристрою, якщо встановити відлік на його шкалі 15-00 або 45-00.

Спосіб прямої засічки полягає у візуванні і кресленні напрямку з двох-трьох точок стояння, позначених на карті, на потрібну ціль або орієнтир. Для цього в кожній точці стояння орієнтують карту способом за напрямком на орієнтир. Потім під час прямого візування креслять напрямок на ціль. Перетин двох напрямків і буде місцем розташування цілі. Вірність засічки завжди необхідно перевіряти проведенням третього напрямку. Якщо трикутник помилок має сторони не більше 2 мм, то ціль, яку шукають, буде в центрі. Якщо сторони трикутника більші ніж 2 мм, необхідно провести напрямок і з четвертої точки стояння. Найточніше визначити ціль можна, якщо на точці, з якої її визначають, будуть кути від 30^° до 150^°. Необхідні напрямки можна визначити за допомогою компаса. За умов поганої погоди на точках стояння визначають магнітні азимути напрямків на об’єкт, переводять їх у дирекційні кути і наносять за ними на карту об’єкт.

За прямокутними координатами. Цей спосіб застосовується під час роботи з навігаційною апаратурою, яка має координатор цілі. Кутомірним пристроєм визначають кут візування на ціль, а далекоміром – відстань до неї. Визначені дані (полярні координати) встановлюють на шкалах координатора, який автоматично перераховує полярні координати в прямокутні, які зчитують зі шкал X та Y координатора і наносять ціль на карту.

Прокладання компасного ходу. Цей спосіб застосовується на закритій місцевості або за умов обмеженої видимості. Вихідною точкою ходу повинен бути місцевий предмет (перехрестя доріг, просік тощо), який впевнено впізнається на місцевості і на карті.

На вихідній точці визначають за компасом азимут напрямку руху, переводять його у дирекційний кут і прокреслюють на карті лінію напрямку руху. Рухаючись у цьому напрямку до першої поворотної точки, визначають відстань, рахуючи пари кроків, і відкладають її в масштабі карти на прокресленій лінії. Такі ж самі дії виконують під час руху до наступного повороту.

Якщо за погодних умов (дощ, сніг, сильний вітер тощо) картою користуватись неможливо, визначені магнітні азимути і відстані записують у блокнот. Потім за цими даними переводять магнітні азимути в дирекційні кути, наносять хід на карту і визначають на ній місцезнаходження об’єктів.

Цей спосіб застосовується також, якщо ціль виявлена в лісі або за інших умов, коли визначити своє місцезнаходження одразу неможливо. У цих випадках компасний хід прокладають у зворотній послідовності.

1.25. Основні завдання розвідки місцевості в районі дії підрозділу

Постійне і наполегливе ведення розвідки місцевості поряд з розвідкою противника в любих умовах обстановки є одним із найважливіших обов’язків командира роти (батальйону).

Розвідка місцевості – це збирання і систематизація відомостей про місцевість та її окремі елементи: рельєф, гідрографію, населені пункти, мережу доріг, грунтово-рослинний покрив тощо.

1. Визначити прохідність місцевості для бойової і транспортної техніки.

2. Встановити стан доріг, мостів та інших дорожніх споруд.

3. Визначити характер водних перешкод і умов їх форсування.

4. Виявити захисні та маскувальні властивості місцевості, характер природ­них укриттів та схованок.

5. Визначити потайні підступи до об’єктів противника.

6. З’ясувати стан водопостачання.

7. Виявити зміни місцевості в порівнянні з картами.

Розвідка місцевості проводиться безперервно, цілеспрямовано і приховано. Найважливішою вимогою до розвідки є також своєчасність та вірогідність.

1.26. Основні способи розвідки місцевості

Основними способами розвідки місцевості є: спостереження та безпосередній огляд місцевості.

Розвідка спостереженням ведеться у всіх видах бою, але найчастіше застосовується в обороні, особливо тоді, коли місцевість видно та противник не дозволяє до неї наблизитись. Спостереження ведеться особисто командирами підрозділів і спостерігачами. Місця спостереження обираються таким чином, щоб був найкращий огляд місцевості, при цьому вони повинні бути скритими від спостереження і вогню противника.

Зусилля спостереження повинні бути спрямовані на те, щоб виявити скриті підходи до переднього краю противника і визначити райони і рубежі, які вигідні для організації спостереження зі сторони противника; вивчити природні перешкоди і загородження, виявити шляхи їх обходу; виявити зміни місцевості під час спостереження тощо. При цьому вказуються ділянки та об’єкти, на які необхідно звернути увагу, а також відомості, про які необхідно негайно доповідати.

Розвідка безпосереднім оглядом дозволяє найкращим чином вивчити особливості місцевості, оцінити її прохідність, захисні і маскувальні властивості, визначити умови ведення вогню та орієнтування. Безпосередній огляд об’єктів місцевості проводиться в тому випадку, коли є можливість наблизитись до об’єктів, які розвідують, докладно обстежити їх, провести необхідні виміри. Розвідка безпосереднім оглядом може проводитись розвідувальними дозорами на марші, у наступі, в обороні у разі відсутності зіткнення з противником та інших випадках.

Результати розвідки місцевості оформлюються на карті (схемі місцевості) спеціальними умовними знаками. Важливі відомості, які суттєво впливають на пересування підрозділів (зруйновані мости, гідротехнічні споруди, затоплені ділянки місцевості, пожежі та завали в лісі), доповідаються негайно.

1.27. Рекогносцировка місцевості.

Рекогносцировкою називається вивчення району бойових дій оглядом місцевості особисто командиром роти (батальйону) або рекогносцирувальною групою для прийняття або уточнення прийнятого рішення. Вона проводиться під час організації бойових дій і пересування військ, вибору районів розташування підрозділів, розміщення пунктів управління та вирішення інших завдань.

Рекогносцировка проводиться з метою визначення умов прохідності місцевості, районів, ділянок і рубежів, найбільш вигідних для розташування своїх підрозділів у районах очікування і на позиціях. Згідно з завданням під час рекогносцировки уточнюють дані про противника, виявляють танкодоступні напрямки, природні перешкоди, відмічають на карті зміни місцевості, які можуть вплинути на виконання бойового завдання.

Рекогносцировка маршруту висування та розгортання проводиться з метою визначення умов руху по ньому та визначення заходів щодо подолання перешкод, оцінки маскувальних і захисних властивостей місцевості на марші, у районах привалів і відпочинку, а також розгортання і розосереджування. Під час підготовки маршруту визначають відомості, які необхідно отримати, ретельно вивчають за картою маршрут руху і ділянки, на яких місцевість необхідно обстежити більш детально (місця переправ, шляхи обходу перешкод, рубежі можливого розгортання тощо).

У результаті рекогносцировки на карту наносять:

маршрут руху, дорожні споруди та їх характеристики, можливі перешкоди на маршруті, а також можливі шляхи їх обходу;

показують райони, придатні для маскування підрозділів від наземного та повітряного спостереження.

Відомості, які неможливо позначити умовними знаками, записують у вигляді легенди на вільному місці карти.

Дата добавления: 2015-10-23