Дев’ять Павлових аргументів на користь воскресіння

Спроби побудувати Християнство без воскресіння робилися давно – ще на початку історії церкви. Апостол Павло зіткнувся з цією проблемою у неспокійній Коринтянській церкві. І його думки з приводу таких спроб на втрачають своєї актуальності і сьогодні. Докори, які лунають з боку апостола на адресу Коринтянської церкви, настільки ж актуальні нині, наскільки вони були актуальними в апостольські часи. Або й більш актуальні, бо те, що колись було локальною проблемою, обмеженою конкретною ситуацією, перетворилося на епідемію в церкві двадцятого століття.

Коринтянам апостол ставить запитання: «Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, – як же дехто між вами говорить, що немає воскресіння мертвих?» (1 Кор. 15:12).

Тут ми маємо справу з ранньою християнською громадою, що заперечувала життя після смерті. І їх заперечення було категоричне та цілковите. Вони наполягали на тому, що не може бути воскресіння з мертвих. Ніхто, навіть Ісус не уникнув смерті.

Павло переходить на їхні позиції, одягає їхню личину і доводить разючу непослідовність та явну абсурдність християнської віри без воскресіння.

Давайте пильніше придивимося до аргументів апостола. Він розвінчує всю логіку прибічників Християнства без воскресіння. Він робить це неквапом, але впевнено і переконливо, наводячи аргумент за аргументом неспростовної логіки.

Аргумент 1

Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! 1 Кор. 15:13

Хто може заперечити такій логіці? Якщо ми маємо цілковите заперечення (нема воскресіння мертвих), то винятків тут не може бути. Закон безпосереднього умогляду не дозволяє поєднувати «ніхто» із «хтось». Тут ми маємо умовне судження із неспростовним висновком. Якщо А – правильно, то і Б – також правильно. Якщо не існує воскресіння мертви, то Христос не воскресав.

Аргумент 2

Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! 1 Кор. 15:15

Тут Павло виступає проти всіх форм лібералізації Християнства, що заперечують воскресіння Христа, з одного боку, і закликають людей до «віри», з другого боку. На думку Павла, це все одно, що хотіти, аби вовки були ситі і віці цілі. Він вважає такий підхід безглуздим вправлянням у марнослів’ї. Без воскресіння Христового проповідування Його віри є безглуздим.

Павло розглядає питання, як випадок з «або/або». Або Христос воскрес, або проповідування його вчення і віри є безглуздим.

Аргумент 3

Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. 1 Кор. 15:15

Якщо апостол коли-небудь ображав читачів, розмірковуючи над очевидним, то ми тут маємо справу саме з цим випадком. Додаючи до останньої частини цього речення «Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі», Павло робить найочевидніший висновок. Як на мене, то з-під Павлового пера виходить певна форма сарказму. Нема нічого простішого, як зрозуміти, що оскільки мертві не воскресають, то Бог не воскресив Христа. Тут звучить ще й інша нотка. Павло пише як іудейський теолог. Він добре усвідомлює всю небезпеку посилання на неправдиве свідчення. Неправдиво свідчити проти людини – це смертний гріх, від якого застерігає одна з десяти Заповідей Божих. А свідчити неправдиво проти Бога – це навіть ще більший гріх.

Павло розмірковує таким чином: Якщо Христос не воскрес, то самого Павла та інших апостолів необхідно вважати неправдивими пророками. Вони є такими собі неправдивими пророками Єгови. Заперечувати апостольські свідчення воскресіння і водночас вихваляти їх як вчителів етики – це все одно, що заохочувати до безглуздих теорій неправдивих пророків. Сам апостол вбачає у цьому безнадійне протиріччя. Він вже не вважає себе вимогливим вчителем, оскільки його свідчення про воскресіння Христове вважаються неправдивими. Тут Павло кладе на кін усю репутацію і гідність апостолів і ніби каже: «Вирішуйте: ви – зі мною, чи – проти мене».

Аргумент 4

«Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, – ви в своїх ще гріхах» 1 Кор. 15:17

Знову апостол говорить про даремність. Без воскресіння Христа віра в Нього – даремна. Вона перетворюється на звичайне безглуздя і стає даремною тратою часу, енергії та відданості. Сподіватися надаремно, мати марні надії – це йти по шляху майбутніх розчарувань. Без воскресіння ми залишаємося без надії. Без воскресіння ми залишаємося віч-на-віч з нашими гріхами.

Павло вважає воскресіння знаком Божим, підтвердженням прийняття Христової жертви як спокути за наші гріхи. Якщо Він не воскресав, то ми продовжуємо перебувати в наших гріхах. У нас нема Спасителя. Наша віра і Христова смерть втрачають зміст. Ми залишаємося неплатоспроможними боржниками.

Аргумент 5

«Тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись!» 1 Кор. 15:18

Заперечення воскресіння має надзвичайно похмурі наслідки. Павло відверто каже про те, що стається, коли вмирає остання надія. За Данте, на дверях пекла було написано: «Облиш усяку надію». Павло також говорить про втрату останньої надії. Але напис він чіпляє не на воротах пекла, а на дверях дому померлого.

Кожній людині, яка втратила когось із близьких, добре відоме відчуття щемливої надії на те, що колись вона все ж таки зустрінеться з померлим. Надія – це єдина розрада до якої ми вдаємося, коли смерть розлучає нас з близькими.

Нещодавно мені довелося побувати разом з чоловіком моєї доньки в палаті пологового будинку. Донька народила дівчинку. Немовля було мертвонароджене. В таких випадках в пологових будинках дозволяють матері та батькові потримати мертве дитя на руках. Потім дитя фотографують. Знімають відбитки дитячих ніжок. Немовляті дають ім’я. Записують його вагу і зріст. До записів долучають пасмо волосся. Перед похованням, батьки одержують довідку з усіма даними про немовля. Довідка називається «сертифікат пам’яті».

З пологового будинку донька повернулася з фотографіями та «сертифікатом пам’яті». Вона також повернулася з твердою вірою на майбутню зустріч з немовлям.

Павло розмірковує: якщо Христос не воскрес, тоді всі померлі відійшли від нас назавжди. Тож доля кожної людини – це повторювання сумного рефрену з «Ворона» Едгара По: «Більше ніколи».

Аргумент 7

Павло продовжує доводити повну непослідовність тих, що христяться заради мертвих в Коринті.

«Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?» 1 Кор. 15:29

Дане згадування про хрищення ради мертвих – це єдине згадування у Новому Заповіті про таку практику. Вона викликала багато пересудів. Тут Павло не схвалює, але й не засуджує ритуал. Він лише констатує існування ритуалу серед коринтян і показує всю його безглуздість у випадку відсутності воскресіння. Без воскресіння хрищення мертвого перетворюється на даремну трату часу і води.

Аргумент 7

«Для чого й ми повсякчас наражаємось на небезпеки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім. Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають?» 1 Кор. 15:30-32а

І раптом ми натрапляємо на щось незвичайне. Апостол звертається до перебігу власної духовної служби і пояснює, за яких умов його випробування та страждання мають сенс. Як на іудея, такі висловлювання видаються досить радикальними. Аби підтвердити свою позицію він каже про служіння Христу, що для побожного іудея є справою надзвичайної ваги. Цим він ще раз наголошує на важливості Христового воскресіння, без якого його духовна служба не мала б жодного сенсу. Аби краще уявити Павлів біль і велич його потуг на духовній службі, читач може звернутися до розділу 11 Другого послання до коринтян. Павло коротко описує свої страждання під час духівництва.

Часто з приводу воскресіння запитують: «У що важче повірити: у те, що Христос постав з мертвих, чи в те, що апостоли хотіли померти заради містичного обману».

Як на мене, аргумент – дуже слабкий. Ми мусимо погодитися, що фанатики, які готові померти за щось несправжнє і неправдиве, з’являються рідко, але не настільки рідко як стається воскресіння з мертвих.

Павлова надзвичайна відданість під час духівництва і його готовність померти за віру ще не доводить справжності його віри. Проте все це показує, що його поведінка відповідає поведінці того, хто міг бути очевидцем Ісусового воскресіння. Це стосується також інших апостолів. Вони жили і померли, цілковито вірячи у воскресіння Христове.

Аргумент 8

«... коли мертві не воскресають? Будемо їсти та пити, бо ми взавтра вмремо!» 1 Кор. 15:32б

Павло проходить через усі пастки релігійної сентиментальності та альтруїзму. Його погляди перегукується з поглядами стародавніх епікурейців. Якщо життя після смерті не існує, то буде досить розумним жити життям відвертого гедоніста – людини, що віддається життєвим втіхам. Перед тим як відчути біль останніх днів, можна досхочу натішитися життям. Апостол ніби говорить про сучасний скептицизм: «Бери від життя все, що можеш, бо ти приходиш сюди лише раз».

Аргумент 9

Хоч цей аргумент Павло наводить дещо раніше, я подаю його останнім.

«Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» 1 Кор. 15:19

Гучніше, мабуть, Павло не вже міг висловити свій протест проти всіх спроб розбудови християнської релігії без воскресіння. Якщо християнська надія обмежується життям на цьому світі, тоді християни найнещасніші люди. Їх нещастя полягає в тому, що вони мають марні надії. Їх надія обмежена, бо вони не сподіваються на винагороду «потому» і не жертвують заради майбутньої винагороди.

Павло каже, що ворогам християнської релігії варто було би змінити свою ворожість на співчуття, бо християн, що живуть без надії, треба жаліти. Вони – найжалюгідніші люди.

Свідчення очевидців

Павло обґрунтовує свій аргумент на користь воскресіння таким чином: воскресіння підтверджується не просто якимись міркуваннями. Павло не каже, що оскільки життя без воскресіння було б жалюгідним, нам треба глибоко вдихнути, заплющити очі і вигадати віру у воскресіння. Павло також не каже, що нам потрібно жити так, начебто воскресіння є насправді, бо інакше ми дійдемо до різних негативних наслідків. Його дев’ять аргументів відіграють допоміжну роль. Вони є лише обґрунтуванням послідовності/непослідовності вчення в цілому. Не це є основою його переконаності у воскресінні Христа.

Павло виходить за межі спекулятивної філософії. Він дає свідчення, яких не може дати Платон чи Кант. Він вдається до свідчення очевидця про історичну реальність воскресіння Христового:

«Бо я передав вам найперш, що й прийняв, – що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як пятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля – усім апостолом. А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові». 1 Кор. 15:3-8

Це – історія життя Ісуса Назаретянина. Його життя, Його смерть, Його поховання та Його воскресіння – все це було передбачено у Святому Письмі. Підтвердження Його воскресіння не ґрунтується на припущеннях чи висновках, зроблених на основі порожньої могили. Відсутність тіла – це ще не доведення. Воно ґрунтується на появі Ісуса – живого Ісуса – не одному чи двом людям, а цілій низці людей, багатьом людям.

Павло перелічує людей, що бачили Ісуса живим після поховання. Це – люди, котрі раніше бачили Його мертвим. Ті люди, що були свідками Його розп’яття на хресті і останнього удару списом. Це – люди, котрі бачили, як Його тіло готували до поховання.

Сюди також входить п’ятсот свідків, що одночасно бачили Ісуса знову живим. Сказавши про це коринтянам, він нагадує їм, що більшість свідків все ще живі. Він наче хоче сказати: «Ну що ж, перевірте. Запитайте у них».

Нині ми не маємо можливості запитати у тих п’ятисот свідків. Але ми маємо письмове апостольське свідчення. Ми можемо прочитати також свідчення Івана чи Матвія.

Нарешті Павло каже, що він особисто бачив воскреслого Ісуса. Павлові слова вражають. Аби не посилатися тільки на чужі свідчення, Павло заявляє: «А по всіх Він з’явився й мені».

«Я бачив Його!» А цього ні Платон, ні Кант сказати не могли.

Тож не дивно, що Павло висловлює впевненість у перемозі Христа над смертю. Його остаточний висновок випливає безпосередньо із вражаючого свідчення:

«Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша паця не марнотна у Господі!»

Словом «отож» Павло сигналізує про висновок надзвичайної ваги. Для святої настанови існує тверде підґрунтя. Будьте міцні, непохитні. Впевненість у воскресінні вимагає міцності та непохитності. Нестійкість та вагання не є якостями притаманними тим, хто переконаний у воскресінні Христовому. Воскресіння для душі – це якір, який робить її непохитною. Збагачуйтесь завжди в Господньому ділі. Адже воскресіння дає дуже багато, дає широкий простір для творчості. Воно дає впевненість у тому, що Господнє діло не марне. Наша праця, наш біль, наші страждання і навіть наша смерть – не даремні.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

СМЕРТЬ – ЦЕ НАДБАННЯ

Блез Паскаль якось зауважив, що людина буває нещасною здебільшого з однієї причини: вона хоче кращого життя, ніж може собі дозволити. Всі ми любимо помріяти, поширяти за хмарами. Однак у своїх мріях ми рано чи пізно наштовхуємося на перешкоду. Ми не можемо уявити собі неба. Це – поза нашими можливостями. Це – поза можливостями наших найвигадливіших мрій.

Один мудрець сказав, що якби ми могли собі уявити щось найприємніше і вічне, то одержали б те, що ближче до пекла, ніж до раю. Ми просто не можемо збагнути глибини абсолютного щастя. Ми не маємо з чим його порівняти.

Загадкова, недосліджена царина загробного життя викликала непрості переживання у Гамлета:

Хто би ніс таку ношу,

Хто би стільки терпів і страждав,

Як би знав він, що жде його після смерті

У країні незнаній, далекій,

Звідки іще ніхто не вертав.

Тож невідомість змагає волю,

А життєвому болю скоритися легше,

Ніж перейти в невідомість загробну.

Слабкодухість долає нас.

Саме невідомість загробного життя змушує зносити зло, якого ми зазнаємо на цьому світі і не переноситися до чогось іншого, але невідомого. Гамлет, очевидно, каже про зворотну сторону зауваження Паскаля. Ми спроможні уявити не тільки краще життя від того, що зараз маємо. Ми спроможні також уявити і значно гірше життя.

Всі наші уявлення про загробне життя обмежуються аналогіями. Аби вийти за рамки цього світу, нам потрібно вийти в інший вимір. Інший вимір включає безперервність і переривчатість. Що стосується безперервності, то ми собі уявляємо її за аналогією з цим світом. А от переривчатість залишається невідомою. Ми просто собі не можемо уявити чогось такого, чого ми не знаємо.

Хоч Біблія не надто широко описує наше майбутнє, проте певні відомості все ж таки одержуємо. Ми знаходимо натяки, важливі підказки щодо того, яким є небо. Існує якесь аж болісне передчуття нашої майбутньої слави. До певної міри ми одержуємо можливість заглянути за темне скло невідомості.

Проте дуже мало сказаного про небо має чіткі обриси. Перед тим як перейти до картин, зображених в Об’явленні св. Івана Богослова, давайте звернемося до зауважень про небеса у Євангеліях та Посланнях.

Ліпше, ніж життя на землі

Перше, що ми дізнаємося про небеса, – це те, що життя на небесах краще, ніж на землі. Апостол Павло твердить:

«Бо знаю, що це буде мені на спасіння через вашу молитву й допомогу Духа Ісуса Христа, через чекання й надію мою, що, ні в чому не буду посоромлений, але цілою сміливістю, як завжди, так і тепер Христос буде звеличений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання. А коли життя в тілі – для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишитися в тілі, то це потрібніш ради вас». Фил. 1:19:24

Павло каже про смерть як про надбання. Ми схильні думати про смерть як про втрату. Так, смерть для близьких померлого – це втрата. Але для того, хто залишив цей світ – надбання.

Павло не зневажає життя на цьому світі. Він «не знає що вибрати» життя, чи смерть. Він указує на різницю між життям і небом як на контраст між поганим і гарним. Таку різницю можна порівняти з різницею між гарним і ще ліпшим. Життя у Христі – це добро. А життя на небі – ще ліпше. Відтак Павло робить ще один крок. Він стверджує, що померти і бути з Христом – це значно ліпше (вірш 23). Перенесення на небо передбачає не просто якесь поліпшення. Це – велике надбання. Життя на небі значно краще, ніж на землі.

Сказані Палом слова перегукуються з його ж порівнянням, яке він робить в Посланні до коринтян:

«Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видме – дочасне, невидиме ж – вічне! Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, – дім нерукотворний та вічний. Тому то й не зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашою, що з неба, коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі! Бо ми, знаходимося в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягатися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям. А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа». 2 Кор. 4:18-5:5

Павло каже про контраст між перемінним і постійним, між тимчасовим і вічним.

Воскресіння тіла

За Павлом, надія на майбутнє блаженство, включає воскресіння нашого тіла. Апостольський символ віри мітить твердження: «Вірую у воскресіння тіла». В даному твердженні йдеться не про воскресіння Христового тіла, але про воскресіння нашого тіла. Воскресіння Христа – це провісник нашого воскресіння. Христос – це первісток всіх тих, що воскреснуть (1 Кор. 15:20-23).

Висновок щодо воскресіння нашого тіла Павло робить у вірші 15 Першого послання до коринтян:

«Але дехто скаже: «Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?» Нерозумний, – що ти сієш, те оживе, як не вмре. ІІ коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, – пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». 1 Кор. 15:35-38

Павло проводить аналогію із сільським господарством. Перехід з цього життя у життя після воскресіння нагадує зерно, що проростає. Для того, аби зерно проросло, необхідно посіяти його, тобто поховати. Воно мусить зігнити. Зерно вмирає, і тільки потому появляються молоді паростки. Те, що виросло з землі, набагато пишніше, ніж те, що було посаджене.

Відтак, апостол продовжує розвивати аналогію, кажучи про велику різноманітність тіл та форм життя на цьому світі.

«Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в людей, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташок, та інше у риб. Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, – бо зоря від зорі відрізняється славою!» 1 Кор. 15:39-41

Павло дедалі голосніше каже про рівень слави та пишноти небесної царини. Він натякає на славу та пишноту, яка в даний в час залишається невидимою. Він нібито каже: наше обмежене бачення загальної реальності дозволяє нам побачити лишень маленьку частку того, що є там насправді. Наше бачення у найкращому випадку короткозоре. Ми – духовно короткозорі. А тепер самовпевненість тих, що вважають: наше обмежене бачення охоплює життя у повному його прояві. Якщо ж ми на хвилю задумаємося над нашими знаннями про всесвіт, в якому ми живемо, то відразу усвідомимо, що межі нашого знання надзвичайно обмежені. Знання про природу всього того, що оточує нас ще менші, ніж крапля у безкрайому океані. І навіть якщо ми у повній мірі усвідомимо природу речей, що оточують нас, то все одно не зможемо проникнути у царину надприродного. Але з цього можна зробити висновок, що та частка реальності, яку ми розуміємо, дає нам підстави із захватом вигукувати про значно більшу різноманітність життя поза межами нашого досвіду.

І тут Павло вдається до контрастів:

«Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, – в нетління встає, сіється в неславу, – у славі встає, сіється в немочі, – у силі встає, сіється тіло звичайне, – встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне». 1 Кор. 15:42-44

Контраст між земним тілом і тілом після воскресіння просто очевидний. Сюди можна віднести такі елементи:

Природне тіло	Воскресле тіло
Тління	Нетління
Неслава	Слава
Неміч	Сила
Звичайне	Духовне

Тління, неслава, неміч – це добре нам відомі якості. З них складається наше щоденне життя. Вони характеризують наше звичайне тіло. Всі ці якості після воскресіння зміняться на протилежні. Нетління, слава та сила характеризують духовне тіло.

Яким є духовне тіло?

Словосполучення «духовне тіло» звучить дещо дивно. Ми звикли думати, що дух і тіло – це взаємовиключні протилежності. Проте Павло не вдається тут до протиставлення. Він веде мову про одухотворене тіло, котре, зазнало трансформації, вийшло за рамки природних обмежень. Це тіло, що постає у славі вже в новому вимірі.

Єдиний ключ до розуміння духовного тіла знаходимо в дещо побіжній картині воскресіння тіла Христового. Ми знаємо, що тіло Христове після воскресіння було іншими, ніж те, котре поховали в могилі. Це служило доказом як безперервності так і переривчасті. Ми читаємо, що деякі люди впізнавали Його не відразу. Ісус снідає разом зі своїми учнями. Хомі Він показує шрами від розп’яття на хресті. Він каже йому:

«Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» Іван 20:27

В євангелії не говориться, чи Хома вчинив так, як йому радив Ісус. Проте він мав нагоду вчинити саме так. Іван каже про Ісуса слова, що викликають багато суперечок стосовно Його воскреслого тіла.

«Зав вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Ми вам!»». Іван 20:26

Чому Іван каже «як замкнені двері були»? Чи цим він хоче щось сказати про учнів, а чи про воскресле тіло Ісусове? На перший погляд, зазначена фраза є несуттєва. Може, Іван хотів лише наголосити на переляку учнів після розп’яття. Видається, що вони провели багато часу за зачиненими дверима. У вірші 19 читаємо: «А двері, де учні зібрались, були замкнені, – бо боялись юдеїв, – з’явився Ісус, і став посередині».

Ми можемо уявити собі таку сцену: перелякавшись, учні зібралися разом і зачинилися в оселі. І тут тихо відчиняються двері і до них заходить Ісус. За такого розвитку подій зачинені двері говорять ні про що інше як про спроможність воскреслого Ісусового тіла відчиняти замкнені двері.

З другого боку, Іван міг казати про появу Ісуса всередині кімнати без відчинення дверей. А це означає, що Його воскресле тіло було спроможне безперешкодно рухатися крізь тверді предмети. В тексті однозначно про це не сказано. Хоч таке і можна припустити. Все це залишається тільки здогадками.

Що є однозначним, так це те, що Павло бачить в Ісусі зразок воскреслого в майбутньому нашого тіла:

«Так і написано: «Перша людина Адам став душею живою», а останній Адам – то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне. Перша людина – з землі, земна, друга Людина – із неба Господь. Який земний, такі і земні, і Який небесний, такі і небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити». 1 Кор. 15:45-49

Всім нам людям притаманна земна природа Адама. Ми діти пилу. Наші тіла страждають всіма земними слабкостями та вадами. Нова наша природа буде небесною. Там не буде місця інфарктам та захворюванням на рак. Гріховне прокляття буде знято. Ми станемо схожими на Нового Адама, небесного Чоловіка. Ми залишимося людьми. Безперервність не зникне. Наше особисте самоусвідомлення залишиться. В нас впізнаватимуть тих же людей, якими ми були. Але також матиме місце і переривчатість, оскільки небесна форма звільнить нас від земних оковів пилу.

Безперервність і переривчастість

В наших міркуваннях про небо досить надокучливим є питання впізнання. Ми впізнаємо людей за їхніми фізичними характеристиками. Одними з найочевидніших характеристик є вік та вага людини. Чи особа, що вмирає, скажімо, в ранньому дитинстві, завжди виглядатиме як немовля? Чи літня людина завжди матиме поморщене обличчя? Чи я завжди буду товстим, худим, високим чи низьким?

Ставити такі запитання (а ми не можемо їх не ставити) означає наражатися на перешкоду розуміння елементів переривчастості. Я припускаю (і це не більше ніж припущення), що ці питання якимось чином просто відпадуть самі собою, як тільки ми покинемо царину пилу і встанемо у славі.

Павло наполягає на тому, що наше теперішнє самоусвідомлення не перериватиметься. Проте ми зазнаємо змін і трансформацій.

«І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, – раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона – і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!... Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягнутися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягається, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою!» 1 Кор. 15:50-54

Тління – це невід’ємна частина смерті. В цьому значенні тління не означає морального розтління та деградації. Воно означає фізичний занепад і переродження. Процес дегенерації та гниття не належить до нетлінних. Все, що вільне від фізичного тління, не піддається будь-яким формам деградації та гниття. А звідси випливає, що старіння, зморшки, прищі та хвороби не мають місця у нетлінному. Не тільки смерть, але весь її почет поглинається воскресінням тіла.

Проміжний стан

В Біблії йдеться не про два стани людського життя, але про три. Існує земне життя. Існує остаточний стан нашого воскреслого тіла. А також існує проміжний стан між смертю та остаточним воскресінням.

Так вже історично склалося, що християнська теологія каже про проміжний стан, який означає продовження персонального існування наших душ на небі до миті, коли вони будуть зодягнуті у тіло слави. Впродовж проміжного стану ми продовжуватимемо існувати як безтілесні духи.

Православне християнство відкидає поняття сну душі, про що говорять деякі християнські відгалуження. Ідея сну душі ґрунтується на трактуванні слова «сон» як синоніма «смерті». Вважається, що після смерті душі святих перебувають у тимчасовій непритомності і не усвідомлюватимуть плину часу аж до великого воскресіння. Тут очевидна аналогія між сном душі і сном земним (без сновидінь). Коли ми засинаємо у цьому житті, то час для нас зупиняється. Ми ніби перебуваємо у непритомності.

В Новому Заповіті про сон душі не йдеться. Як ми вже зауважили, Павло описує проміжний стан як кращий від цього життя, оскільки ми наближуємося до Христа. Дуже важко уявити, як такий стан може бути кращим, ніж земне життя, якщо в присутності Христа ми перебуватимемо в непритомності.

Без сумніву, під час сну ми відпочиваємо від болю та метушні, але свідома близькість з Христом, яку ми відчуваємо в цьому житті, не повинна бути зневажена. Іноді ми прагнемо забутися і відпочити від турбот цього світу, але зрештою ми хочемо прокинутися і розпочати свідоме життя. У історії із Ріп Ван Вінклом не відображено християнського блаженства.

Те, що сказано у Біблії про проміжний стан, більше нагадує стан активної притомності. Згадаймо притчу про багатого чоловіка та Лазаря і розмову між багатим чоловіком з Авраамом. Багатий чоловік, усвідомлюючи свої страждання, просив Аврама змилоститися над ним. Авраам відповів:

«Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідси до нас». Лука 16:25-26

Відтак, багатий чоловік прохає надати йому можливість повідомити своїх живих братів про місце страждань (вірші 27-28).

Хоч це тільки притча, Ісус змальовує картину «Авраамового лона» як проміжне місце свідомого щастя, а пекло – як місце свідомих страждань. Сцена, ймовірно, відбувається перед великим воскресінням.

В Об’явленні св. Івана бачимо сцени, коли померлі святі очікують останнього стану слави:

«І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу? І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні співслуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони». Об. 6:9-11

Тут однозначно душі мучеників перебувають у проміжному стані. Але це не стан непритомності чи забуття. Це – свідомий відпочинок.

В іншому місці Нового Заповіту (Лука 23:43) ми знову читаємо про проміжний стан. Тут Ісус розмовляє із злодієм, розіп’ятим поруч Нього. «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!»

В оригінальному грецькому тексті нема розділових знаків. Нема двокрапок. Двокрапка поставлена вже перекладачем. Суперечку з приводу сну душі викликало вжите Ісусом слово «сьогодні». Перекладач схильний до трактування Ісусових слів таким чином – ти будеш зо Мною сьогодні. Тобто Він обіцяє злодієві, що той буде разом з Христом на небі вже сьогодні.

Прихильники ідеї сну душі ставлять двокрапку в іншому місці, а слова Ісуса одержують зміст: «Поправді кажу тобі сьогодні: Ти будеш зо Мною в раю».

В такому трактуванні слово «сьогодні» вказує не на час, коли злодій буде з Ісусом на небі, але на час, коли Ісус дає обіцянку про возз’єднання з Ним у невизначеному майбутньому. Хоч таке трактування і можливе з граматичної точки зору, проте контекст вимагає іншого. Для Ісуса казати про час своєї обіцянки – це казати про очевидне. Нема смислу в наголошуванні на тому, що дві людини розмовляють саме «сьогодні». Якщо б у них відбулася розмова раніше й Ісус сказав: «Колись я тобі скажу щось дуже важливе, але сьогодні ще не час». А тоді через якийсь час Він проголошує: «Так, сьогодні я хочу тобі сказати те, що раніше не сказав. Сьогодні я кажу тобі: через якийсь час у майбутньому ти будеш зі Мною на небі».

Таке розуміння слів стає проблематичним ще й з огляду на фізичний стан Ісуса. Він якраз терпів на хресті найбільші муки і кожне слово вимагало від Нього немало зусиль. Видається вже надто малоймовірним, що Ісус в таку мить звертає увагу злодія на те, що Він говорить саме «сьогодні».

Тож варто погодитися з класичним перекладом Ісусових слів. Слово «сьогодні» набуває реального значення, якщо Ісусові слова ми трактуємо саме так: «Поправді кажу тобі сьогодні: Ти будеш зо Мною в раю». Це означає: «Саме цього дня, коли ти помираєш, саме в день, коли тебе покидає остання надія, в день, який є останнім днем твого земного життя, ти перебуватимеш у значно кращому стані, ніж той, в якому ти перебуваєш у цю мить. Це – день, коли ти піднесешся до раю».

Дане трактування, очевидно, найправильніше, якщо тільки в Біблії нема доказів іншого. Але таких доказів нема. Негайне входження вірних у проміжний стан блаженства послідовно відображається в інших місцях Святого Письма.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

ЯКИМ Є НЕБО?

Св. Іван в кінці Об’явлення подає найяскравішу і найдраматичнішу картину неба. Через Святого Духа він побачив чітку картину майбутнього. Кульмінація опису припадає на зображення нового неба та нової землі.

«І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було». Об. 21:1

У дуже стислій формі ми бачимо мету мученицької церкви, що є кульмінацією задуму Божого в усій історії визволення від гріхів. Майбутнє знаходить своє втілення в новому небі та новій землі.

Нам сказано, що перше небо та перша земля проминають. А що це означає? Думки дослідників Святого Письма розходяться. Дехто вважає відхід старого творіння актом святого суду над грішним світом. Божа лють вщент руйнує старий порядок. А тоді Бог замінює його новим порядком. З нічого Бог створює новий порядок.

Інший погляд на цю проблему, і я підтримую саме такий погляд, передбачає, що новий порядок утворюється не з нічого, але являє собою оновлення старого порядку. Його новизна полягає в Божому звільненні чи відкуплені від гріхів. У Святому Письмі часто йдеться про те, що все створене Богом очікує остаточного звільнення від гріхів. Акт руйнування чогось ущент і заміна його чимось цілком новим аж ніяк не нагадує звільнення чи відкуплення. Звільнити чи викупити щось означає врятувати те щось від неминучої втрати. Оновлення може бути докорінним. Воно може передбачати навіть очищення пожежею, але акт очищення в кінцевому результаті звільняє а не руйнує вщент, тобто не знищує повністю. Отже нове небо і нова земля – очищені. В новому порядку нема місця для зла. На це також натякують слова «і моря вже не було».

Дата добавления: 2015-10-29