|
Читайте также: |
Зміст
Вступ……………………………………………………………………….2
I. Психологічний вплив на людей під час виборів – маніпуляції,методи
впливу. Політичні міфи та чутки…………………………………...……4
1.1.Маніпуляції……………………………………………………...……4
1.2. Підкуп виборців………………………………………………..…….6
1.3. Маніпулятивна роль слова…………………………………………..9
1.4. Поширення інформації через засоби масової інформації………....10
1.5. Політичні міфи і чутки………………………………………..……..23
Висновок………………………………………………………..…………30
II Захист від політичних маніпуляцій, сугестія, гіпноз……….…….…31
2.1. Сугестія і її характеристика……………………………………..…..31
2.2. Гіпноз і його характеристика………………………………..……....33
Висновок………………………………………………………….……….38
III Результати проведеного тесту на гіпнабельність і сугестивність.....44
1. Аналіз і підсумок………………………………………………….……44
2. Сугестія.Росповсюджений феномен в сучасному світі……….….….45
Висновок…………………………………………………………….……46
Література……………………………………………………………..…..47
Додаток 1……..……………………………………………………………49
Додаток 2………………………………………..…………………………50
Додоток 3…………………………………………………………………..52
ВСТУП
[1] «Навіювання в широкому сенсі справді
універсально у людських психічних
відносинах....
Ненавіюваність - тотожна недовірі»
Б. Ф. Поршнєв[26,94]
Актуальність теми: «Особливості психологічного впливу на людей в процесі політичних і виборчих кампаній», обумовлена розширенням діапазону впливу на людську свідомість в політичній сфері, а також вдосконаленням та збільшенням кількості засобів маніпулятивних технологій,до яких українські політики вдаються дуже часто.
Окремі аспекти психологічного впливу у виборчих технологіях висвітлювалися у працях вітчизняних вчених М. Варія, В. Амелін, Феофанов О, В. О. Покальчука, Г. Почепцова, А. Пойченка, та інших. Безпосередньо психологічним технологіям у виборчій кампанії присвячують свої праці переважно зарубіжні дослідники — С. Кара-Мурза, С. Фаєр, А. Цуладзе та інші.
Об’єкт: вплив і зміни психологічної свідомості людей в процесі політичних і виборчих кампаній.
Предмет: методи впливу на психологічну свідомість людей в процесі політичних і виборчих кампаній.
Мета дослідження: теоретичне пояснення феномену впливу на індивідуальну і колективну свідомість під час політичних і виборчих кампаній; емпірично дослідити вживання технологій впливу на прикладах передвиборчих кампаній; дати рекомендації для людей щодо запобігання зміни вибору під впливом різних маніпулятивних технологій.
Були висунуті такі гіпотези: 1. про те що різні технології впливу на свідомість є неодмінною складовою сучасного політичного життя під час проведення виборчих кампаній в Україні; 2. про те що існують методи і засоби захисту як колективної, так і індивідуальної свідомості від таких впливів, бо виходячи із результатів тестування можна сказати ща такий «захист» потрібен.Тести Єлісеєва О.П., «Оценка суггестивности» і Фішера С. «Оценка нипнабельности», були проведені в Вищому навчальному закладі,Відкритому міжнородному Університеті розвитку людини «Україна» Новакаховському гуманітарному інституті з студентами 3 курсу спеціальність «Псхологія».
Розділ I. Психологічний вплив на людей під час виборів –маніпуляції,методи впливу. Політичні міфи та чутки
Маніпуляції
Політична маніпуляція, народна наївність і навіюваність під час виборчих кампаній- це дві проблеми сучасності.
Маніпуляція - це вид психологічного впливу, при якому майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресата цілей, бажань, намірів, відносин або установок, які не збігаються з тими, які є у адресата в даний момент.
Маніпуляція - це психологічний вплив, націлене на зміну напряму активності іншої людини, виконане настільки майстерно, що залишається непоміченим їм.
Маніпуляція - це майстерне спонукання іншого до досягненню (переслідуванню) побічно вкладеної маніпулятором мети [15,93].
Політична маніпуляція — це система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість із метою нав'язати певні ідеї, цінності; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку для спрямування їх у заданому напрямку.
Сучасний маніпулятор не стоїть на місці - він розвивається і постійно вдосконалюється. Існує вісім основних маніпулятивних типів, і ви їх напевно з легкістю дізнаєтеся, бо кожен з них є серед ваших друзів або знайомих.
Політологи політичне маніпулювання досліджують у двох напрямках. Перший — апологетичний, згідно з яким політичне маніпулювання розглядається, як необхідний засіб управління свідомістю мас. Другий — соціально-критичний — кваліфікує політичне маніпулювання, як принципово нове сприйняття соціальної дійсності. Обидва напрямки є важливими, особливо в умовах принципово нової ролі засобів масової інформації у формуванні масової свідомості. Технологія політичної маніпуляції, за визначенням В. Амеліна, здійснюється завдяки впровадженню у свідомість під виглядом об'єктивної інформації несправжнього, однак бажаного для окремих груп змісту; впливу на больові точки суспільної свідомості, які спричиняють страх, тривогу, ненависть; реалізації певних прихованих цілей, досягнення яких комунікант пов'язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції.Політичні маніпуляції є двох видів — міжособові і масові. І ті, й інші мають відповідну мету і технології, завдяки яким кампанії досягають бажаної мети.Для здійснення міжособових маніпуляцій важливо знати тип і особливості особистості, оскільки саме з їх урахуванням і чиниться вплив на людину, а для того щоб маніпулювати групою людей, особливо великою, необхідно досконально знати її загальні характеристики, вразливі місця. Історія знає достатньо видатних маніпуляторів, які знали ці вразливі місця — це психологічно сильні або просто неординарні особистостості, які вміло впливали не лише на одиниці, а й на великі групи людей, завдяки особистісним якостям, уміло використаним технологіям обробки громадської думки у власних або корпоративних інтересах. Наполеон, А. Гітлер, Й. Сталін, М. Горбачов, десятки інших політиків досконало володіли технологією формування і впливу на громадську думку за рахунок як власних рис, якостей, здібностей та умінь, так і своїх підлеглих, а також за допомогою різноманітних засобів масової інформації.[6,123-128]. Політичні маніпуляції зазвичай використовуються з метою досягнення грошей і влади, її реалізації та утримання. Мета будь-якого маніпулятора чи групи маніпуляторів — підпорядкувати власній волі іншу людину чи групу людей. Маніпуляції в політиці — не що інше, як «фарцовка» людськими емоціями і почуттями. Звідси — релігійні війни, глибокі національні сутички і конфлікти, фанатизм, екстремізм, тероризм та інші явища, основою яких є передусім вторгнення в глибинні почуття не лише окремих людей, а й цілих народів і націй.У політичній маніпуляції використовується все: виразна мова жестів (М. Горбачов); окремі характерні звички (сигара У. Черчілля, люлька Й. Сталіна); красномовна на рівні акторства риторика (Ф. Кастро), а також характерні пози: складання рук на грудях (Наполеон), тримання за край піджака (Ленін), прикладування руку до серця і простягування її вперед (А.Гітлер).Такі ж самі жести використовують тибецькі монахи, за для того щоб навіяти слухачу ту чи іншу ідею. Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється за допомогою мас-медіа — преси, радіо, телебачення, реклами та інших інформаційних засобів. Завдяки засобам масової інформації створюються і ефективно використовуються як елементи політичної маніпуляції різноманітні іміджі, образи, умовні формули і штампи, стереотипи поведінки, подаються заздалегідь заготовлені відповіді на запитання, що хвилюють багатьох. Маніпулятивний арсенал засобів масової інформації добре відомий: навмисне перекручування реального стану речей шляхом замовчування одних фактів і нав'язування інших, публікація нереальних (брехливих) повідомлень, пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів або словесних образів тощо. Політичне маніпулювання має багато спільного з політичною демагогією як формою свідомого обдурювання широких мас, спекуляції на реально існуючих труднощах та проблемах, потребах і сподіваннях громадян. В арсеналі політичного демагога поширені такі засоби, як перекручування дійсності, популізм, підтасовування фактів, виголошення безвідповідальних заяв, обіцянок, облудні присягання, визначення винних, ворогів, боротьба з якими нібито поліпшить існуюче становище, тощо. Політичний демагог — найчастіше ще й користолюбець, авантюрист, а то і просто брехун, людина безвідповідальна і нечесна. Політична демагогія традиційно найбільш поширюється в період соціально-економічної нестабільності у суспільстві [8,34-39].
Пілкупи виборців
Між неправовим (протизаконним) і позаправовий існує принципова відмінність. Неправова дію вступає в протиріччя з чинним законодавством, неправові ж формально закон не порушує. Але, якщо юридично деякі форми позаправовим політичні маніпуляції і допустимі, то з етичної точки зору назвати їх бездоганними ніяк не можна. Тому в цьому розділі мова піде не тільки про протизаконні прийомах політичні маніпуляції, а й про інші - більш-менш «чистих», законом ніяк не регламентуються, «прикордонних».
Будь-який прийом ефективного PR-а використовує;
1. маскує скоєні дії - противник, не пручаючись, йде в гіршу ситуацію через нерозуміння загальної картини того, що відбувається;
2. реалізує план, в якому від конкурента нічого не залежить, - відбувається його «виключення» з управління подіями;
3. створює ситуацію, при якій конкурент, що вибирає більш кращий шлях, потрапляє непомітно для себе приготовлену для нього пастку;
4. дозволяє використовувати чужі (конкурентів, знаменитостей, населення, держави) ресурси (часу, іміджу, грошей, влади, інформації);
5. виявляє приховані, непомічені ресурси або «оживляє» втрачені.
Ідеальне рішення задачі (тобто досягає поставленої мети без втрат, ускладнення системи і виникнення нових небажаних ефектів) багато в чому залежить від вірної розробки прийомів.
Коли виборці незалежні від кандидата, можливий підкуп у різних формах. Виборцям (або окремим групам їх - перш за все пенсіонерам) пропонуються (безкоштовно, зі знижкою або за пільговими цінами) продукти, послуги (лікаря, юриста, двірників) з боку підприємства кандидата або його прихильників. Кандидатами проводиться організація чаювань, обідів для пенсіонерів, роздача подарунків, ліків, продуктових наборів, благодійні акції для пільговиків та малозабезпечених. Широко поширена практика організації безкоштовних юридичних консультацій, «гарячих» телефонних ліній, бюро «добрих» послуг.
Як правило, всі вони мають на меті привернення симпатій людей похилого віку - самої активної групи електорату. Використовується прямий підкуп виборців (надання «гуманітарної допомоги», «подарунки»); голоси скуповуються за гроші або продукти (у сільській місцевості - зазвичай за горілку). Підкуп виборців може приймати форму найму агітаторів і т. д.
Згідно з В. Амеліним, політичне маніпулювання зводиться до таких операцій: впровадження в суспільну свідомість під виглядом об’єктивної інформації бажаного для певної групи змісту; „тиск” на больові точки суспільної свідомості, що викликає страх, тривогу, ненависть тощо; реалізація декларованих і прихованих намірів, досягнення яких маніпулятор пов’язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції.Перший пункт належить до завдань, другий - до методів, третій – до цілей політичного маніпулювання. Для успішного вирішення завдань і досягнення цілей існують засоби політичних маніпуляцій, які називаються політичними технологіями.
Засоби політичного маніпулювання можна класифікувати за різними критеріями. Вони поділяються на регламентовані законом і такі, що виходять за межі правових норм; за способом впливу – на прямі і приховані; за функцією – на PR, агітацію тощо; за формою – на агітаційні, економічні, адміністративні та провокаційні; за змістом – на рекламу та антирекламу; за рівнем впливу – на міжособистісні, групові й масові; за інформаційними носіями – на друковані, електронні, зовнішні тощо[1,55-65]
Всі засоби політичних маніпуляцій базуються на створенні і поглибленні в масовій свідомості спеціальних міфів. Здавалося б, що епоха сліпої віри у міфи давно минула, але політична практика свідчить, що це не так. Е. Кассірер зауважує: «Якщо сучасна людина більше не вірить в натуральну магію, то вона, без сумніву, сповідує певний сорт «магії соціальної». Нові політичні міфи створюються за точним планом, відповідно до соціальної психології людей і цілей маніпуляторів.
Слід відзначити, що політичне маніпулювання слугує не тільки для отримання суспільної підтримки в період виборів і соціальних катаклізмів, але й для щоденного управління стабільним суспільством. Незважаючи на те, що демократія є загальноприйнятою функціональною системою управлінського механізму в більшості країн світу, законодавчі підходи стосовно цієї проблеми досить різні. Так, політична реклама, окрім передвиборчої, обмежена у Німеччині та Іспанії. В Англії і Франції, навпаки, обмежена передвиборча реклама. Більше того, у Франції за три місяці до виборів заборонена будь-яка платна політична реклама, а безплатна суттєво обмежена.
Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання має багатющий арсенал методів впливу на свідомість людей. До них належать пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення наклепів та ще тонші, рафіновані засоби: напівправда (коли докладно висвітлюються конкретні малозначущі факти і водночас замовчуються важливіші або ж подається вигідна інтерпретація подій), навішування ярликів (навішується, наприклад, без жодної аргументації ярлик фашиста, імперіаліста чи «червоного»). Ще один приклад симуляції масової демократії – витіснення апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертів з рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування – це лише модель реальної думки мас, яку експерти нібито «оживляють»[12,65].
1.3. Маніпулятивна роль слова
Маніпуляційний потенціал слів грунтується на тому, що людина живе одночасно у двох світах - світі природи і світі культури. Для сучасних форм політичного життя значення має головним чином світ культури, тобто світ знаків, світ інформації. Мова, як знали ще в давнину, має не тільки комунікативне, але й суггестивне (навіюване) значення.
Цим успішно користуються політичні маніпулятори. «Силою, яка привела в рух великі історичні потоки у політичній чи релігійній області, було з незапам'ятних часів тільки чарівне могутність вимовленого слова.
Кожна подія дійсного життя, значуще для маніпулятивного плану, можна назвати по-різному, і від цієї назви буде залежати і суспільна оцінка цієї події. Основоположником наукового напрямку, присвяченого ролі слова в пропаганді, називають американця Г. Лассуелл. Він вивчав методи підбору слів для передачі потрібного змісту і розвинув за допомогою цього цілу систему створення політичних міфів.
Ми можемо і самі судити про використання російськими та іноземними політиками особливого маніпулятивного мови - достатньо згадати такі лексичні пари, як «наведення конституційного порядку» і «військова агресія», «захист прав людини» та «точкові бомбардування», «загальнолюдські цінності» і «принципи західної демократії»,«введення вільного ринку»і«розвал вітчизняної економіки»,«права малих народів»і«міжнародний тероризм». Кожна з цих пар словосполучень може в певному контексті бути синонімічної. У результаті людина судить не про події, а про їхні назви, інакше кажучи, інтерпретація починається вже в номінативних, формально нейтральних висловлюваннях.
Елемент мовної маніпуляції - «наклеювання ярликів». Існує безліч слів-«ярликів», якими можна дискредитувати людину або ідею. Досить, наприклад, уявити патріота «фашистом» і т. п. «Наклеювання ярликів» засноване на експлуатації живуть у масовій свідомості стереотипів.
Тема маніпуляції за допомогою мови занадто широка. Спроектувати це висловлювання на сьогоднішню українську дійсність неважко - досить згадати такі вирази, як, наприклад, «боротьба з порушенням прав людини» - цим словосполученням «світове співтовариство» готове виправдати будь-яке кровопролиття[3,67-68].
Поширення інформації через засоби масової інформації
Останнім часом чергова порція піару і політики виливається на бідолашний народ саме по п’ятницях. Саме тоді втомлені від важкого робочого тижня, в пошуці розслаблення і заспокоєння громадяни попадають під сенс «політичного гіпнозу» від чергового кандидата в президенти чи то на «Великій політиці» з Є. Кисельовим, чи на «Свободі слова» з С. Шустером. Неминуче перекручування фактів у ЗМІ - маніпулятивна технологія, причому не «біла».
Інформацію «готується» на будь-який смак. Її можна сфабрикувати, спотворити шляхом односторонньої подачі, відредагувати, «вичавити», вирвати з контексту і т. д. Поширений прийом «інформаційної перевантаження», коли в потоці другорядних повідомлень губляться дійсно важливі. Часті «бутерброди», коли виграшне для кандидата повідомлення міститься в контекст, полярно змінює його суть. Деякі вислови маніпуляторів не містять прямої брехні, але спотворюють ситуацію абсолютно неприйнятним чином. Досить з безлічі фактів вибрати потрібні, а інші представити тенденційно, однобічно, промовчати про їхню справжню природу. Або, наприклад, такий прийом, як використання середніх цифр: вчені знають, що при великому розкиді показників середні цифри не передають дійсного стану справ. Така практика дуже добре відома навіть неспеціалістам, щоб варто було на ній докладніше зупинятися.
Перераховані форми впливу на свідомість населення (використання мови, звернення до емоцій, інтерпретаційний потенціал ЗМІ) характерні, мабуть, для всіх методів політичної маніпуляції. Що стосується державного управління виборами і підкупу виборців, то вони відносяться до зовнішньо-організаційній стороні політичної маніпуляції. Звернемося тепер до більш конкретних прийомів «чорного» піару.
Рейтинги політиків, складені на основі соціологічних опитувань - офіційно вони взагалі не вважаються засобом політичних маніпуляцій. Але при тому, що достовірність рейтингів досить умовна, сама їх публікація є ефективний інструмент передвиборної боротьби. Неважливо, яке місце займає політик, важливо сама присутність його у списку і те, що ставлення до нього суспільства, дійсне або уявне, постійно подається виборцю. Періодично виникають суперечки про правомірність публікації рейтингів, але ці суперечки поки закінчуються нічим. Закон про вибори депутатів Держдуми жорстко регламентує правила публікації соціологічних опитувань з електоральної тематики: при «опублікування (оприлюднення) результатів опитувань громадської думки, пов'язаних з виборами, засоби масової інформації зобов'язані вказувати організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитаних (вибірку), метод збору інформації, точне формулювання питання, статистичну оцінку можливої похибки». Не потрібно нагадувати, що ці правила сьогодні не дотримуються. Тим часом деякі фахівці говорять, що характер зібраних даних на 90% залежить від методики проведення опитування («яке питання - така відповідь»). Автори опитувань створюють штучну ситуацію, якої насправді не буде (когось із кандидатів «знімуть з пробігу», зміниться розклад сил і т. д.) - відповідними виходять і результати. Нерідко рейтинги являють собою не більше ніж вимір згадуваності імен даних фігур у пресі. Не маючи перед собою повного комплекту матеріалів з розподілами відповідей, де зазначено фактичну кількість респондентів в кожній опитаної групі, дуже складно зробити висновки про статистичну значимість результатів та можливості їх екстраполяції на значні масиви населення. Тому обгрунтованим видається твердження, що «рейтинги» є не стільки відображенням громадської думки, скільки інструментом маніпулювання. Компрометуюча інформація (компромат) може бути різного походження. Перший вид - знахідка ретельно приховуваних правди, другий - провокація, створення компрометуючої ситуації, третій - пряма брехня. Порочити жертву вигадками зовсім не обов'язково, виглядати достовірним - набагато важливіше, щоб він торкався найчутливіші струни в людській душі. Нерідко буває так, що суб'єкту компромату ніхто по-справжньому не вірить, але рейтинг об'єкта компромату катастрофічно падає.
Поширення компромату здійснюється, як правило, за допомогою «партизанської атаки», тобто анонімно, від імені самого конкурента або через підставну особу. В останньому випадку може використовуватися інший кандидат (у т. ч. висунутий спеціально для цієї мети), чи ж реально існуюча організація. Найбільші можливості для такого роду дій надає останній день перед виборами або безпосередньо день голосування. Цей час найбільш часто використовується для розповсюдження відверто «чорних» матеріалів, що позбавляє конкурента можливості виправдатися перед виборцями.
Засобами поширення компромату виступають як ЗМІ, так і різні листівки, а також «бездротове радіо» - чутки. Зміст компромату може бути різним - уявна приналежність конкурента до соціальної або етнічної групи, що викликає неприйняття електорату, награбовані у народу багатства (у хід йдуть фотографії вілл і яхт, які не обов'язково належать конкуренту), зв'язок з кримінальним світом, кинуті дружини, позашлюбні діти і т. д.
Нерідко конкурент дискредитується від його ж імені. Для цього випускаються плакати, листівки, газети (у тому числі газети-«двійники», з точністю копіюють дизайн видання конкурента), з вмістом, що викликає роздратування виборця, причому останній впевнений, що ці агітаційні матеріали випущені самим кандидатом-конкурентом. Якщо конкурент - чинне посадова особа, такі листівки можуть містити заяви про виплату всіх заборгованостей населенню на певне число (при цьому листівка з'являється після цього числа). Можна запросити населення на зустріч (та ще з роздачею гуманітарної допомоги) з конкурентом, про яку той і не думав. В арсеналі в «чорних PR-ників» такі прийоми, як роздача недоброякісних продуктових наборів від імені конкурента, нічні дзвінки з пропозицією ознайомитися з програмою кандидата, походи від дверей до дверей п'яних лже-кандидатів або їх «родичів», дзвінки з вимогою внести велику суму до виборчого фонду кандидата, яку один з членів сім'ї нібито заборгував, особисті листи нібито від кандидата на ім'я давно померлих людей, розклеювання листівок і наклейок конкурента в невідповідних місцях (лобові стекла автомашин, дверні вічка квартир тощо) незмивною клеєм, розписування гаслами конкурента будинків, парканів, видряпування імені конкурента на особистих автомобілях, обзвон виборців з повідомленням, що кандидат нібито зняв свою кандидатуру і т.д.
Іноді доводиться чути, що компромат став єдиною «технологією» і передвиборна конкуренція перетворилася на боротьбу компроматів, відсунувши суперництво іміджів на другорядні позиції. Існують і інші думки. Компромат - дуже слабка політична технологія, погано працююча в політичній кампанії за умови грамотної роботи з електоратом. По-перше, існує ефект бумеранга - компромат так чи інакше «шльопає» за джерелом, особливо якщо джерело - інший кандидат. По-друге, якщо компромат дуже жорсткий, люди починають жаліти людину: «його спеціально намагаються скомпрометувати, значить, він хороший, значить, він за нас, відстоює наші інтереси" і т.д». Є способи захисту від компромату: нанести превентивний удар, тобто попередити населення про можливість швидкого «наїзду», довести звинувачення до абсурду чи просто відмовчатися (адже виправдовується той, хто відчуває себе винним).
Політична реклама
У політичному житті сучасного демократичного суспільства політична реклама займає цілком визначене місце, є найважливішою технологією «паблік рілейшнз». Жодна передвиборна кампанія не обходиться без політичної реклами. На неї в середньому затрачається одна третина від усіх засобів, що виділяються на передвиборну кампанію.Що ж розуміється під політичною рекламою? Один з дослідників цього поняття В. Черняховскій так пише про складові цього виду реклами: суб'єктом реклами є рекламодавець (політична організація чи діяч, об'єктом — виборці (цільові групи рекламної кампанії), предметом — програми партії, кандидата на виборну посаду, метою реклами — прихід до влади, заняття виборної посади. Звичайно, прихід до влади — це ціль рекламодавця, політичної організації, а реклама — засіб для досягнення цієї мети.Та й сама політична реклама діє не тільки в період передвиборної кампанії і націлена не тільки на неї. Реклама забезпечує діяльність партій, рухів, лідерів, залучає членів суспільства до підтримки тієї чи іншої політичної сили, до участі в різних політичних акціях, рухах протесту. Більш глибоке розуміння політичної реклами знаходимо в О. Феофанова: «Мети і задачі такої реклами — піднести у вкрай доступній, емоційній, лаконічній, оригінальній, що легко запам'ятовується формі суть політичної платформи визначених політичних сил, налаштувати на їхню підтримку, сформувати і впровадити в масову свідомість визначене уявлення про їхній характер, створити бажану психологічну установку, що визначає напрямок почуттів, симпатій, а потім і дій людини»[20,78-81].Форми і прийоми комерційної і політичної реклами методологічно близькі і навіть схожі. Основа цієї схожості на уявленні, що ідея, партія, лідер розглядаються як товар. Той же О. Феофанов відзначає: «Порівняння кандидатів у передвиборних компаніях з товаром для продажу стало звичайним для політичних менеджерів-професіоналів». Ряд дослідників не приймають цю точку зору, обґрунтовуючи свою позицію тим, що людину не можна ототожнювати з продуктом, тому політичний маркетинг може бути лише технікою керування виборчими компаніями і політичними кар'єрами[20,82-83].Але продається, звичайно, не власне кандидат на ту чи іншу посаду, не партія, рух як товари, а продається їхній імідж, їхній образ. Образ у політичній рекламі «працює» в умовах, коли особистість кандидата цілком об'єктивно не може стати перед громадськістю у всій повноті своїх людських проявів. Виборець повинен сприймати саме цей образ-імідж, постійно відтворюваний самим суб'єктом і засобами комунікації.Французький дослідник А. Дейян способи дії політичної реклами розділяє на раціональний і емоційний, а звідси і види реклами. Раціональна (предметна) реклама інформує, звертається до розуму потенційного покупця (виборця), приводить аргументи для переконання його. Емоційна (асоціативна) реклама викликає спогади і наводить на думку; вона впливає через асоціацію ідей, шляхом відтворення обставин. Поділ реклами на раціональну й емоційну визначає і її жанри. До основних з них можна віднести наступні:
У ряді політичних технологій дуже ефективна така форма політичної реклами як direkt mail— розсилання листів поштою конкретним людям із пропозицією проголосувати за конкретного кандидата. Звертання до виборця по імені по-батькові, переконливий текст, підпис кандидата роблять потрібне враження. Імовірність голосування за даного кандидата у кілька разів збільшується. На виборах губернатора Санкт-Петербурга в 1996 році А. Собчак мав перевагу перед своїм суперником В. Яковлевым у 30 відсотків голосів (по опитуваннях). І тоді В. Яковлев скористався системою direkt mail— направив петербуржцям довірчі листи. І в остаточному підсумку перемогу на виборах одержав В. Яковлев. Аудіальна політична реклама — це передусім радіопередачі. Їх перевагою є доступність для аудиторії в той час, коли люди зайняті іншими справами, — їдуть в машині, готують обід або штампують деталі на верстаті. Якщо у того, що говорить приємний голос і переконлива мова, його звернення до аудиторії може бути ефективним навіть при непоказній зовнішності. У разі радіореклами є більше можливостей використати професіоналів-акторів без загрози упізнання їх в обличчя і втрати довіри до повідомлення.Аудіо-візуальна політична реклама — телевізійна і кінореклама — є найефективнішою як по каналах доступу до аудиторії, так і по масовості охоплення. Телебачення є не лише найбільш популярним серед ЗМІ, з його допомогою можна добитися різного роду психологічних спеціальних ефектів при сприйнятті повідомлення[4,45-48].
Метод психологічної інверсії
Його сутність полягає в тому, що інформація, яка подається, акцентує увагу на протилежних, полярних явищах, особистостях, вчинках, діях, майбутніх результатах, станах тощо. Зазвичай таким чином подається негативна інформація про те, що може виникнути в майбутньому, якщо, наприклад, буде обраний той чи інший кандидат (партія, блок). Така акцентуація викликає появу сильніших психологічних явищ (насамперед, переживань, емоцій, почуттів, стресів, настрою та ін.), ніж у випадку прямої пропаганди переваг і достоїнств свого кандидата. Тут головне знайти потрібну інформацію, подати її емоційно, чуттєво, образно та вміло зробити акценти.
Метод контекстної суперечності
Його суть полягає в тому, що в інформацію закладається певна невідповідність, коли в позитивний за визначенням контекст вставляється негативне повідомлення.
Метод переміщення емоцій
Ґрунтується на можливості «переносу» емоцій, які виникли в одній ситуації, обстановці чи у ставленні до певного об'єкту, на інший об'єкт чи ситуацію, що не пов'язані з першими причинно-наслідковими зв'язками. Психологічне переміщення використовується людьми як несвідомо (як захисний механізм психіки), так і свідомо з метою впливу на інших чи зняття свого психічного напруження. Цей механізм також зустрічається в колективних (групових) процесах, тобто у функціонуванні соціальної психіки, коли психоенергія одного психічного накладається на інше психічне. На практиці цей метод застосовується для того, щоб спрямувати обурення, гнів, ненависть або ворожість чи, навпаки, радість, захоплення, ейфорію, натхнення та інше на суб'єкт, який жодним чином не причетний до причин виникнення попередніх емоцій. До форм, які застосовуються у виборчій кампанії, відносять мітинги, теледебати, різні зустрічі кандидата з виборцями, «круглі столи», естафети поколінь, вечори пам'яті (скорботи), пропагандистські авто-пробіги, виступи концертних агітбригад, наукові, науково-практичні й практичні конференції, публічні дискусії, виставки, вечори вшанування, факельні походи, демонстрації, голодування, «містечка протесту», листи-звернення, страйки та ін. Для того щоб здійснити вплив на електорат, необхідно кожний захід серйозно готувати. Наприклад, мітинги - це важлива форма впливу на електорат, але часто їх ефективність залишається невисокою внаслідок незнання психологічних закономірностей впливу засобами усної мови. Р.Е.Герцштейн, досліджуючи пропагандистський механізм фашистської Німеччини, писав: «Гітлер був переконаний, що великі революції своїм успіхом зобов'язані усному слову. До цієї категорії він відносив Ісуса Христа, Леніна і Муссоліні. Часто нацисти згадували імена Фрідріха Великого і Наполеона, чиї надихаючі промови, звернення до військ, сприяли успішному завершенню битв". Ця форма особливо набуває важливості тоді, коли засоби масової інформації «блокуються» певними політичними силами, які перекривають доступ до них іншим кандидатам [13,69].
Метод «мозкової атаки»
Полягає у створенні психологічного тиску на електорат у певний (короткий) період ведення виборчої кампанії одночасно різними способами, прийомами й засобами. Тут психологічний тиск спрямовується і на свідомість, і на підсвідомість, і на несвідомість. Метод образів. Зорієнтований на формування в електорату розумових і чуттєвих образів явищ, ідей, думок і поглядів того чи іншого кандидата. Метод психологічного контрасту. Виражає різку зміну акцентів у ході виборчої кампанії, тобто емоційності, поглядів, думок, ідей, дій тощо. Метод психологічних ефектів. Спрямований на внесення часткових, дозованих змін у комплексі «несвідомість-підсвідомість-свідомість», внаслідок чого виборець повинен внести зміни у свої погляди, думки про того чи іншого кандидата, зафіксувати, загалом зробити певний вибір.
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 159 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Лечение и воскрешение | | | Метод штампів |