Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Особливі випадки спадкування

Читайте также:
  1. ДЛЯ ВСІХ КЕРІВНИКІВ ОСОБЛИВІ УМОВИ по домовленості з організатором.
  2. Зчеплене успадкування генів. Хромосомна теорія спадковості.
  3. Окремі випадки утворення множини іменників
  4. Особливі обов'язки начальника варти з охорони штабів, пунктів управління та установ
  5. Особливі обов'язки начальника чергової зміни на гауптвахті
  6. Особливі протипожежні вимоги в парках та ангарах

Основні категорії спадкування

Спадкове право тісно пов'язане з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, яке знаходиться на праві власності та інших речових правах. Вони є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування один зі способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов'язальним правом. Тому спадкове право є однією з важливих підгалузей цивільного права і займає проміжне місце між речовим та зобов'язальним правом.

До основних понять спадкового права належать відповідні категорії, основні з яких наводяться нижче.

Спадкування - перехід майна після смерті його власника до інших суб'єктів за однією з двох підстав - за заповітом (тестаментом) або за законом.

Спадкове право - сукупність правових норм, які визначають підстави та регулюють порядок переходу майна померлої особи до інших суб'єктів цивільного права.

Право спадкування у суб'єктивному сенсі - це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи.

Право спадкування у об'єктивному сенсі - сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини).

Спадкодавець - людина (фізична особа), після смерті якої залишилося майно, стосовно якого відбувається спадкування.

Спадкоємці - учасники цивільних відносин, до яких переходить у встановленому порядку майно спадкодавця.

Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина, - це сукупність прав і обов'язків померлого.

Наступництво при спадкуванні - перехід прав і обов'язків від одного учасника цивільних відносин до інших.

Універсальне наступництво при спадкуванні - перехід до спадкоємців усіх прав й обов'язків спадкодавця.

Сингулярне наступництво при спадкуванні - перехід до окремих осіб лише прав спадкодавця, не обтяжених обов'язками.

Відкриття спадщини - виникнення у спадкоємців права на набуття спадщини, яке відбувається в день смерті спадкодавця.

Набуття спадщини - її прийняття шляхом вчинення передбачених законом дій.

Заповіт - розпорядження власника своїм майном на випадок смерті шляхом одностороннього волевиявлення (правочину), на підставі якого виникають права і обов'язки у спадкоємців.

Спадкування за законом - спадкування, що настає в порядку, встановленому законом, за відсутності заповіту, визнання його недійсним, а також у випадку смерті спадкоємців, зазначених у заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини.

Черга спадкоємців за законом визначені у законі особи, які закликаються до спадкування одночасно (на рівних засадах).

Спадкова трансмісія - перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи-спадкоємця, яка померла після відкриття спадщини, але до її прийняття.

Спадкування за правом представлення - передача при спадкуванні за законом спадкової частки померлого спадкоємця зазначеним у законі особам - онукам, дідусям, бабусям тощо в разі, коли спадкоємець помер до відкриття спадщини.

Заповідальний витка з (легат) - розпорядження спадкодавця в заповіті про надання майнової вигоди за рахунок спадкового майна третій особі - відказоодержувача.

Фідеїкоміс (доручення совісті) - доручення спадкодавця спадкоємцю виконати щось на користь третьої особи, зроблене без дотримання спеціальних формальностей.

Спадкування за системою парантел - закликання до спадкування групи кровних родичів, яка утворюється загальним пращуром та його низхідними. Перша парантела включає самого спадкодавця та його низхідних, друга - батьків спадкодавця та їх низхідних тощо. Застосовується в законодавстві низки країн центральноєвропейської системи приватного права.

Договір про спадщину - домовленість про призначення спадкоємця чи встановлення легату. Сторонами такого договору є спадкодавець та спадкоємець чи третя особа (українським цивільним законодавством не передбачений). Слід відрізняти від спадкового договору.

Спадковий договір - домовленість, за якою одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача (глава 90 ЦК).

Поняття спадкування і права на спадкування

Стаття 1216 ЦК визначає спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, становить під галузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування".

Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях.

По-перше, в найбільш загальному вигляді право на спадкування є елементом цивільної правоздатності. У такому сенсі воно належить усім суб'єктам цивільного права.

По-друге, право на спадкування може вживатися в значенні "право (можливість) отримати спадок за заповітом". Саме в такому сенсі вживається вираз "право на спадкування" у ст. 1223 ЦК, завдяки чому воно може бути охарактеризоване як елемент дієздатності, тобто можливість певної особи набути суб'єктивного права на спадкування після певної особи. У цьому сенсі право на спадкування є елементом цивільної дієздатності (іноді його іменують "пасивна тестаментоздатність").

По-третє, право на спадкування може розглядатися як суб'єктивне право, яке виникає за наявності певних юридичних фактів: смерті особи або оголошення її померлою (ст. 1220 ЦК).

Близьким за звучанням до "права на спадкування", але дещо відмінним від нього за значенням, є термін "право спадкування". Різниця між ними полягає в тому, що останній охоплює не лише суб'єктивні, але й об'єктивні елементи. Внаслідок цього поняття "право спадкування" можна розглядати в 2 значеннях: об'єктивному та суб'єктивному.

Право спадкування у об'єктивному сенсі - це сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини), зокрема, визначають порядок та межі переходу прав і обов'язків від померлої особи до спадкоємців та інших осіб; припинення особистих прав і обов'язків тощо. За своєю суттю воно співпадає з поняттям "спадкове право".

Право спадкування у суб'єктивному сенсі - це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи. Це складне суб'єктивне право охоплює низку правомочностей, що з'являються у спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини (право на прийняття спадщини, право на розподіл спадкоємцями спадкової маси, право на підтвердження законності набуття спадкового майна тощо). За своєю суттю воно співпадає з поняттям "право на спадкування".

Стаття 1224 ЦК містить обмеження в реалізації права на спадкування.

Зокрема, не мають права спадку вати:

- ті зі спадкоємців за законом або заповітом, які умисно позбавили життя спадкодавця або будь-кого з його спадкоємців з метою отримання спадщини, або здійснили замах на їх життя;

- особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки в спадщині;

- батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини, не спадкують за законом. Сюди відносяться батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця;

- одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Але якщо шлюб був визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки в майні, що належить тому з подружжя, хто помер, та яке було набуте під час цього шлюбу;

- особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Такі особи позбавляються права спадкування за законом.

Зазначені обставини підтверджуються поданням нотаріусу копії рішення суду. Стосовно кожного випадку суд встановлює обставини, які перешкоджають здійсненню права на спадкування.

Положення ст. 1224 ЦК поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку в спадщині (але стосовно тієї спадщини, що перевищує розмір обов'язкової частки), а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Спадкування тісно пов'язане з правом власності і в цьому аспекті може розглядатися як: 1) реалізація фізичною особою однієї з правомочностей власника (можливості розпорядження своїм майном); 2) одна з вторинних підстав виникнення права власності.

Спадкування породжує спадкові відносини, в яких є 2 сторони: спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій порядок передачі їхнього майна іншим суб'єктам визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб.

Спадкоємці - це зазначені у заповіті або законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця. Спадкоємцями можуть бути не тільки фізичні, але і і юридичні особи, а також держава та інші соціально-публічні утворення.

Спадкування настає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою в установленому законом порядку. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу в спадкоємців права на прийняття спадщини, а в усіх інших осіб - обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто відбувається заміна суб'єкта в правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.

Права й обов'язки спадкодавця, що входять до складу спадщини, переходять до спадкоємців як єдине ціле, тобто має місце універсальне правонаступництво. Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, за якого до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов'язків спадкодавця, а лише певні його права (або обов'язки). Наприклад, якщо заповітом спадкодавець поклав на спадкоємця обов'язок передати якусь з отриманих у спадщину речей у користування третій особі/саме третя особа буде сингулярним правонаступником, яка одержує відповідні права не безпосередньо від спадкодавця, а через спадкоємця.

Види спадкування

Цивільне законодавство України розрізняє 2 види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом (ст. 1217 ЦК).

Однак слід зазначити, що крім спадкування за заповітом і за законом, які названі у ст. 1217 ЦК, існують й інші види спадкування, передбачені окремими нормами ЦК.

Зокрема, згідно зі ст. 1277 ЦК окремим видом спадкування є спадкування на підставі рішення суду, котре має місце у випадку так званої "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом установленого законом строку жодною особою.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також їхньої відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява має бути подана після спливу 1 року з часу відкриття спадщини. За рішенням суду спадщина, яку він визнав відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Специфічним видом спадкування можна також вважати спадковий договір, згідно з яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконати розпорядження іншої сторони (відчужувача) і у випадку його смерті набуває права власності на майно відчужувача. Цьому договору присвячена глава 90 ЦК. Тому при визначенні виду спадкування слід звертатися не тільки до ст. 1217, але й до ст. 1277 та до глави 90 ЦК.

Викладене вище дає підстави зробити висновок, що вітчизняне цивільне законодавство розрізняє 4 види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом; 3) за рішенням суду; 4) за договором.

Разом із тим основними, найбільш детально врегульованими актами законодавства і найбільш поширеними на практиці є згадувані у ст. 1217 ЦК спадкування за заповітом і спадкування за законом.

У випадках спадкування за заповітом воля спадкодавця виражається в заповіті. За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином, а тому регулюється не тільки нормами спадкового права, але також підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та про їх недійсність. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування.

Згідно зі ст. 1223 ЦК передусім право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Таке право у них виникає за наявності кількох умов: 1) існує заповіт; 2) спадкодавець визначив певну особу своїм спадкоємцем. Разом із тим це ще не суб'єктивне право, оскільки можливість отримати спадщину може виникнути лише після смерті спадкодавця (оголошення його померлим).

ЦК надає перевагу спадкуванню за заповітом. У заповіті спадкодавець може виявити свою волю розпорядитися своїм майном на користь будь-якої особи.

Спадкування за законом є вторинним стосовно спадкування за заповітом, оскільки настає лише у випадках, чітко визначених у законі, зокрема, за умови, що:

1) заповіту немає;

2) заповіт визнано недійсним;

3) за заповітом передається тільки частина майна;

4) спадкоємець за заповітом помер до відкриття спадщини;

5) спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття спадщини.

У таких випадках право на спадкування набувають особи, визначені в ст.ст. 1261-1265 ЦК: в першу чергу - діти спадкодавця, в тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю - рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини; у п'яту - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, тощо.

Детальніше особливості різних видів спадкування розглядаються у відповідних главах підручника.

Об'єкти спадкування

Об'єктами спадкування є цивільні права й обов'язки спадкодавця, що можуть (мають здатність) переходити в спадщину.

Разом із тим варто підкреслити, що йдеться не про будь-які права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, а лише про ті, існування яких не припиняється смертю певної фізичної особи (ст. 1218 ЦК).

До об'єктів, які мають майновий характер, зокрема, належать: садиби, жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок члена житлово-, дачно -, гаражно-будівельного кооперативів, садівничого товариства, а також інше майно споживчого й виробничого призначення.

До об'єктів немайнового характеру належать деякі права в галузі інтелектуальної власності. Це авторські права, в тому числі право на опублікування й розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва та одержання винагороди; право на одержання диплому померлого автора, відкриття і винагороду за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід, свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію, свідоцтва чи патенту на промисловий зразок, право на одержання винагороди, а також виключне право на винахід, промисловий зразок, яке грунтується на патенті.

Сукупність зазначених цивільних прав і обов'язків називається спадщиною або спадковою масою (спадковим майном). У спадковому праві ці поняття використовуються як рівнозначні, хоча точнішим і таким, що більше відповідає вітчизняній традиції приватного права, є термін "спадщина".

Крім переходу до спадкоємців прав спадкодавця (наприклад, права власності на майно, права вимагати від божників спадкодавця повернення боргу), до них також переходять і обов'язки останнього (наприклад, борги). При цьому спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов'язків, оскільки спадщина має прийматися не частинами, а в цілому.

До спадкоємців переходять майнові права і обов'язки спадкодавця за винятком тих, які взагалі не можуть входити до складу спадщини (ст. 1219 ЦК). Наприклад, оскільки до складу спадщини входять тільки цивільні права й обов'язки, то не переходять у спадщину права й обов'язки спадкодавця в адміністративних, трудових та інших правовідносинах, якщо вони не набули цивільно-правового майнового змісту. Не переходять у спадщину також цивільні права й обов'язки, нерозривно пов'язані з особистістю спадкодавця:

1) особисті немайнові права фізичної особи (книга 2 ЦК);

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами (глава 7 ЦК);

3) право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст.ст. 1195-1208 ЦК);

4) права на аліменти, на пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом. Такі виплати мають персональне спрямування, оскільки метою їхнього встановлення є забезпечення умов для існування конкретних осіб. Тому зі смертю уповноваженої особи припиняється і право на отримання відповідної виплати;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, що передбачені ст. 608 ЦК. Згадана норма розрізняє 2 випадки припинення зобов'язання смертю фізичної особи: а) припинення зобов'язання смертю боржника, якщо це зобов'язання є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншим суб'єктом (наприклад, смерть повіреного за договором доручення - п. З ч. 1 ст. 1008 ЦК); б) припинення зобов'язання смертю кредитора, якщо це зобов'язання є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (прикладом може бути смерть довірителя в тому ж таки договорі доручення - п. З ч 1 ст. 1008 ЦК).

Відкриття спадщини

Згідно зі ст. 1220 ЦК підставами відкриття спадщини є смерть фізичної особи або оголошення її померлою.

Таким чином, у ЦК йдеться про 2 різних види юридичних фактів:

1) смерть - це подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'єктів права. При цьому для самого виникнення спадкових правовідносин не має значення, що саме було причиною смерті. Визначальним є факт смерті;

2) оголошення фізичної особи померлою - стає підставою виникнення спадкових правовідносин за умови наявності рішення суду, яке грунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла (ст. 46 ЦК).

Момент відкриття спадщини визначається залежно від того, яка зі вказаних обставин є підставою виникнення спадкових правовідносин.

Якщо підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть спадкодавця, то часом відкриття спадщини визнається день його смерті. Факт смерті спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС.

Якщо підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізичної особи померлою, то час відкриття спадщини визначається відповідно до правил ч. З ст. 46 ЦК, яка передбачає, що фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть.

Якщо фізична особа зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від конкретного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою і, відповідно, спадщина відкривається від дня вірогідної смерті цієї особи.

Якщо в свідоцтві про смерть спадкодавця зазначений тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

Стосовно осіб, які померли в один день, але у різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадщина після таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після одної, а натомість вважаються окремими спадкодавцями. Це пояснюється тим, що часом відкриття спадщини визнають саме день, а не година смерті людини. Отже, особи, що померли в один день, хоча і в різний час доби, вважаються такими, що померли в один час. Спадщина після кожної з них відкривається в той самий день, тому вони не успадковують одна після одної. Сказане стосується також осіб, які померли піл час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст. 1221 ЦК). При цьому під "місцем відкриття спадщини" мається на увазі не "місце" як точка на місцевості, конкретне помешкання, дім, вулиця тощо, а певний населений пункт (місто, селище, село тощо).

Місце відкриття спадщини може не співпадати з місцем смерті спадкодавця. Наприклад, якщо людина померла не в місці свого постійного проживання, а під час перебування у відрядженні, санаторії, місцях позбавлення волі, то місцем відкриття спадщини вважається той населений пункт, де померлий постійно проживав.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10-річного віку, вважається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким ця особа проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичних осіб віком від 10 до 14 років вважається місце проживання їх батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вони проживають, опікуна або місцезнаходження учбового закладу, в якому ці особи проживають, якщо інше місце проживання не встановлено угодою між дитиною та батьками (усиновителями, опікуном) або організацією, що виконує стосовно дитини функції опікуна.

Фізична особа, що досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, встановлених законом.

Для недієздатних осіб місцем їхнього проживання вважається місце проживання їх опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує стосовно такої особи функції опікуна.

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, то місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина (майно більшої вартості). Якщо ж померлий не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується відповідними документами: свідоцтвом органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідками житлово-експлуатаційної організації, виписками з трудової книжки померлого тощо. Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконавчого органу місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини.

Особливі випадки спадкування

Вітчизняне цивільне законодавство передбачає низку спеціальних випадків спадкування, пов'язаних, головним чином, з урахуванням особливостей об'єктів спадкування.

Далі зупинимося на характеристиці найбільш важливих з них.

Право власності на земельну ділянку

Переходить до спадкоємця на загальних підставах, зі збереженням її цільового призначення (ст. 1225 UK).

ЗК закріплює право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей: ведення фермерського господарства; ведення особистого селянського господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного та гаражного будівництва.

Цільове призначення землі зазначається в Державному акті на право власності на землю. Воно зберігається і для спадкоємців.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розмішені. Отже, спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд незалежно під спеціальної згадки про це в заповіті виникнення для спадкоємнім зазначеної нерухомості права на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться.

Згідно з ч. З ст. 1225 ЦК до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право класності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування. Проте якщо інший розмір такої ділянки, визначений заповітом, то перевагу мають положення заповіту. Тобто, якщо спадкоємців успадкували будинок, кожному з них належить третина в праві власності (користування) земельною ділянкою біля нього лому. Проте спадкодавець у заповіті може вказати, що, хоча право на будинок переходить до у рівних частках, але один з них отримує полонину права на земельну ділянку, а двоє інших - лише по одній четверті частині такого права.

Частка у праві спільної сумісної власності згідно зі ст. 1226 ЦК спадкується на загальних підставах.

Однак слід звернути увагу на те, що суб'єкт права спільної сумісної власності мас право заповідати свою частку до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК). Отже, можливе не тільки може відомою часткою м праві спільної сумісної власності, але й тією часткою, яка буде визначена в майбутньому, вже після смерті спадкодавця. Практично не означає, що спадкодавець може просто вказати м заповіті, що він заповідає належну йому частку в прані спільної сумісної власності псиній особі. Конкретний розмір частки в цьому випадку вже після смерті спадкодавця.

Таким чином, можлива ситуація, коли не відразу після смерті спадкодавця, а тільки після визначення розміру частки в праві спільної власності спадкоємець дізнається про розмір цивільних прав і обов'язків, котрі він може отримати (за умови прийняття спадщини) після смерті спадкодавця. До того ж про склад конкретного спадкового майна спадкоємець у таких випадках може довідатися лише після виділу частки в натурі.

Особливості спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, визначаються ст. 1227 ЦК.

Такі суми, за загальним правилом, не включаються до складу спадкової маси, а передаються членам сім'ї спадкодавця.

Проте у деяких випадках такі суми можуть бути успадковані в загальному порядку. Цей випадок передбачений безпосередньо ст. 1227 ЦК, яка встановлює, що за відсутності членів сім'ї спадкодавця вказані суми входять до складу спадщини.

Умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат є: 1) спадкодавець за життя мав право на їх одержання; 2) він за життя не реалізував це право; 3) після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї (або їх неможливо встановити). 4

Спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі)

Визначається за правилами ч. 1 ст. 1228 ЦК. Ця норма надає перевагу спадкуванню вкладу За заповітом, вказуючи, що вкладник має право розпорядитися; правом на вклад у банку (фінансовій установі), склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Отже, заповіт і спеціальне розпорядження згадуються як 2 можливих види вираження волі спадкодавця-вкладника, але з наданням пріоритету! заповіту.

Пріоритет заповіту над розпорядженням вкладника, зробленим ним1 банку: (фінансовій установі), чітко закріплюється також у ч. З ст. 1228 ЦК, яка передбачає, що заповіт, складений після того, як було-зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково;скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої на вклад, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця.

Разом з тим заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов'язково має скасовувати таке розпорядження. Наприклад, якщо в заповіті спадкоємцем вкладу Призначена та сама особа, яка згадується у розпорядженні банку (фінансовій установі), то заповіт лише дублює згадане розпорядження. Тому хоча вид документу, який визначає спадкоємця вкладу, і зазнає трансформацій, але фактично спадкоємцем залишається та сама особа.

Слід підкреслити, що право на вклад у кожному разі входить до складу спадщини, незалежно від способу розпорядження ним. Цим відповідна норма ЦК істотно відрізняється від правила, що випливало зі змісту ст. 564 ЦК 1963 р., відповідно до якої за наявності спеціального розпорядження вкладника вклад взагалі не входив до складу спадкового майна.

Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування)

Відбувається за ст. 1229 ЦК. Зазвичай, страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Однак ч. 2 ст. 1229 ЦК передбачає виняток зі згаданого вище загального правила, встановлюючи, що у випадку, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми у разі його смерті, тоді воно не входить до складу спадщини. Таким чином, виключення права на одержання страхової суми зі складу спадщини можливе лише за наявності 2 умов: а) йдеться про особисте страхування; б) страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті.

Спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки

Має нормативною основою положення ст. 1230 ЦК. Згідно з ч. 1 цієї статті до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві в договірних зобов'язаннях. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 1230 ЦК до спадкоємця переходить також право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

Варто звернути увагу на відмінності умов застосування частин 1 та 2 ст. 1230 ЦК. Якщо спадкування права на відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання договірних зобов'язань, виникає незалежно від вчинення якихось дій спадкодавцем, то право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків переходить у спадщину лише за умови, що спадкодавець звернувся з відповідним позовом і сплата неустойки (штрафу, пені) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

До спадкоємця переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається згідно з правилами ст. 23 ЦК.

Існує принципова різниця в підходах до визначення засад спадкування права на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, і спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки. Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, згідно з п. З ч. І ст. 1219 ЦК належить до особистих прав спадкодавця, котрі не входять до складу спадщини і не переходять до спадкоємців. Але права спадкодавця на відшкодування збитків, що виникли внаслідок невиконання договірних зобов'язань, моральної шкоди та сплату неустойки, присуджених судом, розцінюються як такі, що меншою мірою пов'язані з особистістю спадкодавця, і тому переходять до спадкоємців.

До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Оскільки ст. 1231 ЦК не містить якихось спеціальних застережень щодо виду шкоди (збитків), які підлягають відшкодування спадкоємцями, то можна зробити висновок, що йдеться про спадкування обов'язку відшкодування будь-якої шкоди (збитків): і тієї, що виникла внаслідок неналежного виконання спадкодавцем договірних зобов'язань, і тієї, що була завдана ним іншим особам внаслідок пошкодження їхнього майна, каліцтва або заподіяння смерті.

Крім того, до спадкоємців переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, який був присуджений судом зі спадкодавця за його життя, а також обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за його життя (частини 2 і 3 ст. 1231 ЦК).

Проте спадкування згаданих обов'язків можливе лише за наявності 2 додаткових умов: 1) наявність рішення суду про стягнення зі спадкодавця завданої ним моральної шкоди або несплаченої неустойки, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (не мають значення причини) за життя рішення суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями в межах вартості майна, яке було одержане ними у спадщину. Хоча в ч. 4 ст. 1231 ЦК йдеться про вартість "рухомого чи нерухомого майна", проте це положення слід тлумачити в тому сенсі, що межі відповідальності окреслюються загальною вартістю всього успадкованого майна - і рухомого, і нерухомого. Вартість майна, отриманого в спадщину, може бути або безпосередньо вказана у заповіті, або підтверджена шляхом опису такого майна, проведеного нотаріусом.

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди тощо.

Серед обов'язків, які можуть бути покладені на спадкоємців, ЦК окремо згадує обов'язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Умовами відшкодування таких витрат є: а) фактичне понесення таких витрат; б) розумність цих витрат, тобто їхня виправданість обставинами, за яких витрати були вчинені. Як правило, витрати, котрі не здійснив би за таких обставин спадкоємець, відшкодуванню не підлягають. Виняток становлять випадки, коли особою, яка здійснила такі витрати, в суді буде доведено, що, відмовляючись від компенсації витрат, заінтересована особа неналежним чином здійснює цивільне право (наприклад, не утримувала непрацездатного, нужденного спадкодавця, не вжила елементарних заходів щодо поховання спадкодавця, не купувала життєво необхідних для спадкодавця ліків тощо), внаслідок чого їй може бути відмовлено в захисті цього права (ст.ст. 13, 16 ЦК).Розумні витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені на користь тих осіб, що їх фактично понесли, у повному обсязі і за весь час, коли вони мали місце, але не більше як за 3 роки до смерті спадкодавця. Таке рішення грунтується на тому припущенні, що якби особа, котра здійснювала такі витрати, мала намір стягнути їх зі спадкодавця за його життя, то могла б зробити це в межах строку позовної давності, тобто не більше, ніж за 3 роки (ст.ст. 256-257, 261, 267 ЦК).

 


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 436 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Реорганізація, ліквідація та банкрутство суб'єктів аграрного підприємництва| Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.031 сек.)