Порядок надання міжбюджетних трансфертів.

Тема 3

Стан бюджету:рівновага доходів і видатків.

Бюджетний дефіцит: його суть, причини виникнення

Джерела покриття, шляхи та методи подолання бюджетного дефіциту

Основні фактори, що впливають на стан бюджету

Види бюджетного дефіциту

Основні показники бюджетного дефіциту

1.Стан бюджету:рівновага доходів і видатків.

Стан бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

рівновагою доходів і видатків бюджету;

бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;

бюджетним дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доцільним і обгрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» грошей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми боргу. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилученню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінансової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів підприємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.

Бюджетний дефіцит є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Це —- перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до доходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме.

2. Бюджетний дефіцит: його суть, причини виникнення

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й характеризує фінансову ситуацію країни взагалі тому й цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Для нього властиві три показники:

— рівновага доходів і видатків;

— перевищення доходів над видатками;

— перевищення видатків над доходами.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит — найскладніше явище. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, оскільки це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету слід оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи загалом. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Інші суб'єкти фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи можуть оцінювати це явище по-різному.

Брак коштів у бюджеті має місце і за достатнього забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами і досить високого рівня доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов не йдеться про фінансову кризу в тій чи іншій країні; це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, зумовлені певними об'єктивними або суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути спричинений і обмеженістю фінансових ресурсів, що зумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і відповідно низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються усіх суб'єктів.

Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою вияву, причинами виникнення і напрямом дефіцитного фінансування.

1. За формою вияву вирізняють плановий, фактичний і прихований дефіцити.

Плановий дефіцит запланований та затверджений у законі про Державний бюджет України.

Фактичний — це реальне перевищення видатків над доходами бюджету, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.

Прихований дефіцит — занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що часто робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігор. Також цей дефіцит може бути наслідком "жорсткого" курсу уряду на щорічно збалансований бюджет. Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави.

2. За причинами виникнення виокремлюють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити.

Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур.

Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит — дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (зменшення національного доходу й обсягу виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань.

Структурний дефіцит є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні.

3. За характером впливу на економіку вирізняють стійкий дефіцит бюджету (є у довгостроковому періоді), та тимчасовий (зумовлений касовими розривами у процесі виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати).

4. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, й активний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Дефіцит державного бюджету — явище неоднозначне. Представники кейнсіанської школи стверджують, що поміркований бюджетний дефіцит — це благо, оскільки він дає можливість збільшити сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних видатків.

Щоб з'ясувати, чи бажаний бюджетний дефіцит для суспільства, потрібно розв'язати такі проблеми:

1) дефіцит — це наслідок спаду виробництва в країні чи результат фінансової політики держави;

2) зменшує дефіцит бюджету приватні інвестиції чи заохочує їх.

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є:

— зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

— збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми;

— падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету;

— циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;

— неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання, коли завищений податковий тиск зумовлює поступове зниження ділової активності та тінізацію економіки;

— не правильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики;

— слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів;

— збереження ситуації, за якої найприбутковішими є вкладення капіталу у сфери нематеріального виробництва (торговельно-посередницьку та фінансово-кредитну);

— зростання внутрішнього й зовнішнього державного боргу;

— у короткостроковій перспективі — зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного коригування бюджетних витрат).

Отже, зменшення і подолання бюджетного дефіциту можливе лише шляхом ліквідації причин, що його зумовлюють.

3. Джерела покриття, шляхи та методи подолання бюджетного дефіциту

У світовій практиці одним із найважливіших методів боротьби з хронічними дефіцитами, основним видом діяльності, спрямованої на зниження обсягів державного боргу, інфляції і досягнення сталого розвитку, було застосування спеціальних фіскальних правил. Це правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення у сфері фіскальної політики стосовно величини і розподілу державних видатків і джерел їхнього фінансування.

У різних країнах фіскальні правила мають свої особливості. Усі правила можна об'єднати у певні групи.

1. Правила збалансованого бюджету, серед яких центральне місце займає "золоте правило" державних фінансів, що передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків (застосовується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США), циклічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швейцарія), встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського Співтовариства).

2. Правила запозичень, щодо обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виділити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинутими фінансовими ринками, наприклад в Індонезії), заборону державних запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко).

3. Боргові та резервні правила, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у відсотках до ВВП (країни ЄС), а також пов'язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необхідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

У країнах ЄС, до якого прагне вступити Україна, правове регламентування бюджетного дефіциту включає:

— маастрихтські критерії;

— фінансові санкції за їх порушення;

— моніторинг з боку Єврокомісії (із застосуванням скоригованого дефіциту для своєчасного виявлення негативних тенденцій, а також для вжиття запобіжних заходів);

— процедуру надмірного дефіциту, за результатом якої можуть вживатися фінансові санкції до країн — порушниць маастрихтських критеріїв.

Відповідно до Маастрихтського договору для країн ЄС встановлено два основних критерії, які стосуються державних фінансів, зокрема, державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП, а бюджетний дефіцит — 3 % ВВП.

Вітчизняне законодавство, зокрема, Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років містять окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування. До них належать такі:

— недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

— недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів);

— ухвалення бюджетного дефіциту під час прийняття закону про державний бюджет лише у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування;

— допущення дефіциту бюджету Автономної Республіки Крим лише у час-тині бюджету розвитку;

— заборону використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фінансував ня дефіциту;

— здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу;

— заборону використання державних запозичень для покриття поточиш видатків держави (за винятком видатків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги);

Перераховані норми стосуються питань збалансування бюджетів та обмеження деяких джерел фінансування, а також заходів щодо дотримання затверджених показників бюджетного балансу протягом бюджетного року.

З метою удосконалення методів боротьби за скорочення бюджетного дефіциту доцільно вітчизняне законодавство привести у відповідність до загальноєвропейських вимог і стандартів. Для цього у вітчизняному законодавстві слід звернути увагу на:

— встановлення граничного розміру бюджетного дефіциту у відсотках до ВВП;

— визначення його для сектору державного управління;

— виділення у системі моніторингу державного бюджету окремого блоку моніторингу бюджетного дефіциту;

— розроблення фінансових санкцій до уряду за порушення ним граничного розміру дефіциту.

Наступним кроком у боротьбі за скорочення дефіциту бюджету в Україні може стати розроблення оптимальної моделі фіскального правила, яка б відповідала критеріям чіткості визначення, прозорості, адекватності, сумісності, простоти, гнучкості, обов'язковості виконання, підтримки з боку інших напрямів економічної політики. Без таких правил боротьба з бюджетним дефіцитом має хаотичний, нецілеспрямований і безсистемний характер. Українська модель фіскального правила, враховуючи надбання світової фінансової науки і практики і євростандартів, могла б розкрити такі позиції:

— вибір виду фіскального правила;

— постановку загальної мети введення фіскального правила;

— встановлення строків досягнення поставлених завдань

— визначення нормативно-правового інструменту, який закріпить правило і регламентуватиме його застосування

— деталізацію суб'єктів щодо яких застосовується фіскальне правило;

— встановлення граничних значень для конкретних контрольних показників;

— умови відхилень від дотримання вимог, встановлених фіскальним правилом;

— чітке визначення стадії контролю за дотриманням правила

— призначення суб'єктів контролю застосування фіскального правила;

— розроблення санкцій за порушення правила.

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом вважається застосування механізму секвестру видатків бюджету. Необхідність секвестру видатків пов'язана, з одного боку, із невиконанням планів мобілізації доходів та суттєвим скороченням надходжень дохідних джерел бюджету, а з іншого — перевищенням граничного рівня дефіциту. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають секвестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада України у законі про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік.

Наступним важливим напрямом є сприяння розвитку і зміцненню ринкових відносин, проведенню ринкових реформ, внаслідок чого можна досягти раціонального скорочення сфери державної економіки, її оптимізації.

Суттєве значення для скорочення обсягів бюджетного дефіциту має проведення адміністративно-територіальної реформи, розширення повноважень органів місцевого самоврядування і розвиток територіально-регіонального госпрозрахунку. Розширення самостійності регіонів і територіальних громад дає можливість суттєво збільшити обсяги місцевих бюджетів, зміцнити фінансову основу місцевого самоврядування, передати частину видатків державного бюджету місцевим, переглянути сферу впливу місцевих бюджетів на соціально-економічні процеси.

Позитивний вплив на збалансування бюджетів і зміцнення їхньої дохідної бази має удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових вилучень, розширення кола платників податків. Стратегічним завданням податкової системи має бути гарантування надходжень податків до бюджетів і стабільні перспективи господарювання платників.

Важливим стратегічним завданням скорочення дефіциту є оптимізація і реструктуризація видатків бюджетів.

Важливе місце серед стратегічних напрямів має відводитися удосконаленню міжбюджетних відносин і механізму їхнього регулювання. Міжбюджетні відносини мають здійснюватися на стабільній і прозорій основі, сприяти вирівнюванню соціально-економічного розвитку регіонів і територіальних громад та реальному збалансуванню бюджетів усіх рівнів.

Потребує удосконалення механізм управління бюджетним дефіцитом і державним боргом відповідно до стратегічних завдань держави. Політика у сфері бюджетного дефіциту має бути антиінфляційною, відкритою і зрозумілою суспільству та сприяти розвитку економіки і соціальної сфери.

Важливим напрямом є також удосконалення бюджетного процесу в цілому та кожної його стадії зокрема. Він має відповідати бюджетній доктрині держави, бути ефективним, вирішувати всі завдання, пов'язані з виконанням державою своїх функцій.

Загалом стратегічні напрями подолання бюджетного процесу мають здійснюватися за спеціально розробленою програмою, яка могла б бути складовою державної стратегії соціально-економічного розвитку країни.

5. Види бюджетного дефіциту

У різних джерелах виокремлюють різні види бюджетного дефіциту.

1. Наочно-реальний — вид, за яким його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами тут розуміються фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується частина доходів місцевих органів влади, У деяких джерелах цей вид дефіциту називають фактичним, тому що він відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період.

2. Структурний — вид дефіциту, який є різницею між федеральними доходами: витратами за діючої фіскальної пол ітики (рівень оподаткування і поточних витрат) та базового рівня безробіття. Коли економічна система зазнає періоду спаду, а рівень безробіття стає вищим за базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки наявна виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний вид вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів і виникає як результат педонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці.

4. Стійкий — наявний дефіцит бюджету у довгостроковому періоді.

5. Тимчасовий — дефіцит бюджету, який зумовлено касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами.

6. Активний вид бюджетного дефіциту є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що зумовлює неможливість збалансування бюджету і виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватися відносно незалежно від циклічних коливань.

7. Пасивний вид дефіциту бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Цей вид можна ототожнювати з циклічним бюджетним дефіцитом.

8. Відкритий — це офіційно визнаний дефіцит, зазначений у законі про державний бюджет на відповідний рік.

9. Вимушений — наслідок скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.

10. Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни у розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету.

6. Показники бюджетного дефіциту

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збори й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету.

Показники дефіциту (як і профіциту) розраховуються під час складання бюджету, записуються окремим рядком у законі про Державний бюджет України на плановий рік, тобто мають стосунок до бюджету як основного фінансового плану. За результатами виконання бюджету такі показники розраховуються за спеціальною методикою і відображаються у звітності про виконання бюджету.

Дефіцит держбюджету України за підсумками січня-травня 2012 року становив 3,66 млрд гривень, у тому числі загального фонду — 2,16 млрд гривень, повідомило Міністерство фінансів у вівторок, 26 червня. Таким чином, дефіцит зріс в 2,3 раза, у порівнянні з 1,58 млрд грн за аналогічний період 2011 року.

Виділяють наступні показники оцінки рівня бюджетного дефіциту:ВВП,доходи,видатки.

Головним показником бюджетного дефіциту є ВВП який характеризує собою загальну величину створеної доданої вартості у виробничій і невиробничій сферах економіки і відображається у доходах та їх використанні

Доходи держбюджету в січні-травні досягли 133,45 млрд гривень, у тому числі загального фонду – 115,09 млрд гривень, збільшившись порівняно з аналогічним періодом минулого року відповідно на 12,1% і 11,1%. Мінфін уточнює, що надходження від податку на додану вартість зросли на 10,4% (55,48 млрд гривень), податку на прибуток — на 10,7% (25,42 млрд гривень), внутрішнього акцизу — на 13,8% (10,64 млрд гривень), імпортного акцизу — на 44,9% (3,6 млрд гривень), ввізного мита — на 33,2% (4,96 млрд гривень). У той же час рентна плата знизилася на 7,2% (6,83 млрд гривень).

Витрати держбюджету за п'ять місяців 2012 року становили 135,61 млрд гривень, у тому числі по загальному фонду 117,6 млрд гривень, що перевищує показники за п'ять місяців 2011 року відповідно на 13,4% і 1,4%.

При цьому в травні витрати були рівні 30,9 млрд гривень, в тому числі по загальному фонду 26,8 млрд гривень, перевищивши витрати травня-2011 відповідно на 18% і 14,2%.

Граничний дефіцит держбюджету-2012 встановлений на рівні 25,13 млрд грн, у тому числі загального фонду — 21,24 млрд гривень, тоді як в минулому році держбюджет був зведений з дефіцитом 23,6 млрд гривень, у тому числі загального фонду — 20,9 млрд гривень

ТЕМА 5

Поняття і значення міжбюджетних відносин

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання таких відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Правове регулювання міжбюджетних відносин здійснюється розділом 4 Бюджетного кодексу України.

Міжбюджетні відносини відбивають взаємозв’язки бюджетів різних рівнів. Основоположним для таких відносин є принцип рівності Державного бюджету у взаємовідносинах з місцевими бюджетами та рівності місцевих бюджетів у взаємовідносинах між ними, що передбачає встановлення єдиних для всіх бюджетів нормативів відрахування від загальнодержавних податків та зборів, а також єдиного порядку їх сплати тощо. Крім того, такі відносини мають ґрунтуватися на принципах: розподілу та закріплення видатків за відповідними рівнями бюджетної системи; розмежування та закріплення на постійній основі та за тимчасовими нормативами регулювальних доходів; вирівнювання мінімальної бюджетної забезпеченості бюджетів, що необхідно для виконання певних функцій; забезпечення рівномірного надходження доходів та запобігання касовим розривам; забезпечення зацікавленості у виконанні планів надходження доходів у Державний та місцеві бюджети тощо.

Розподіл доходів і видатків між бюджетами

Доходи і видатки всіх бюджетів відповідно розподіляються, оскільки держава намагається виділити для всіх суб’єктів бюджетного права необхідні для виконання їх функцій обсяги доходів.

Визначений Бюджетним кодексом України розподіл видів видатків може здійснюватися коштом державного і місцевих бюджетів та джерел їх фінансування. Можна виокремити три групи видатків. Так, до першої групи відносяться видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та державного суверенітету, незалежного судочинства, а також на інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Вони здійснюються тільки за рахунок коштів Державного бюджету України. До другої — видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. До третьої - видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Закріплені доходи — це доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесено до дохідної частини бюджетів певного рівня на невизначений строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету.

Регулюючі доходи - це передбачені Законом про Державний бюджет або в рішенні про бюджет місцевих органів доходи, надходження яких щорічно визначають і перерозподіляють між різними ланками бюджетів. З огляду на це розмір частини кожного такого доходу щороку змінюється, його визначають відповідно до потреб кожного виду бюджету.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, витрати на які не належать до видатків розвитку. Саме з поточних видатків кошти спрямовуються на перерозподіл фінансових ресурсів у вигляді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші витрати, пов’язані з розширеним відтворенням.

Бюджетне регулювання як основний засіб упорядкування міжбюджетних відносин

Бюджетне регулювання - це надання коштів із загальнодержавних джерел, що закріплені за бюджетом вищих рівнів, бюджетами нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для здійснення відповідних повноважень, виконання планів економічного й соціального розвитку на певній території.

У процесі бюджетного регулювання застосовують такі методи: відсоткові відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, які щороку встановлює рада вищого рівня; дотації, субвенції, тобто трансферти. їх перелік і розміри щороку закріплюються окремо в законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет на поточний рік.

Дотація - це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків або збалансування бюджетів нижчих органів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскільки її сутність полягає саме в нецільовому характері й наданні у разі перевищення витрат над доходами бюджету, а також у тому, що вона не підлягає поверненню до бюджету, з якого була надана.

Субвенція - форма фінансової допомоги держави місцевим органам. Надається на проведення цими органами конкретних заходів (програм) за умови часткового фінансування.

Так, у ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначено як кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує; субвенція - міжбюджетний трансферт для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про її надання (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Методи трансфертів, міжбюджетних трансфертів застосовуються в багатьох країнах світу.

У Державному бюджеті України можуть бути передбачені такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України визначено обсяг дотації вирівнювання та субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети можуть також передбачати міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання, субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування; субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань; субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

Порядок надання міжбюджетних трансфертів.

Розміри міжбюджетних трансфертів визначають за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, а затверджує їх Верховна Рада України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості обчислюють діленням загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих для виконання бюджетних програм, на кількість мешканців або споживачів соціальних послуг. Цей норматив єдиний для всіх місцевих бюджетів і дорівнює середнім по країні витратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним видом видатків бюджету відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

Закріплюючи бюджетні повноваження між рівнями бюджетної системи, слід передусім з’ясувати, бюджет якого рівня має забезпечувати потреби у здійсненні фінансування видатків і надання послуг. Крім того, потрібно акцентувати увагу і на визначенні відповідальності за неналежне фінансування різних видів державних витрат, а також на формуванні чітких, своєчасних та ефективних взаємовідносин у виконанні видаткової частини бюджету.

Отже, з метою розвитку і вдосконалення міжбюджетних відносин передусім потрібно:

— раціонально розмежувати видатки і доходи між складовими бюджетної системи;

- стимулювати зацікавленість місцевих бюджетів щодо розвитку їх економічного потенціалу

- надавати інвестиційну підтримку різним регіонам України;

- підвищити контроль власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень;

- чітко розмежувати й закріпити відповідальність учасників міжбюджетних відносин за здійснення бюджетних повноважень тощо.

У Державному бюджеті України можуть бути передбачені такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

Дата добавления: 2015-10-28