Податки й оподаткування: теорія і практика

Тема 12. Фінансова система країни. Податки та державний бюджет

1. Необхідність, суть, функції фінансів. Поняття фінансової системи.

2. Державний бюджет.

3. Податки й оподаткування: теорія і практика.

4. Фіскальна політика держави та механізм її реалізації в перехідній економіці.

5. Проблеми бюджетної політики та державного боргу.

Необхідність, суть, функції фінансів. Поняття фінансової системи

Термін «фінанси» походить від латинського finantia, що в перекладі означає «дохід», «платіж».

Незвважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з існу­ванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існу­вання їх, є не гроші, а потреби суб'єктів економіки (домогосподарств, підприємницького сектору та держави) у ресур­сах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

У сучасних умовах фінанси визначають як систе­му економічних відносин акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національ­ного доходу (НД). Іншими словами, грошові відносини, рух яких здійснюється через особливі фонди, – це фінансові відносини. Разом із цим, це відносини між:

- державою та юридичними і фізичними особами;

- фізичними і юридичними особами;

- юридичними особами;

- окремими державами.

Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспорт­них засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо). Гроші, отри­мані у вигляді заробітної плати чи грошового переказу від родичів, — теж не є фінансами.

Не е фінансами і гроші, які, наприклад, центральний банк надає у позику комерційним банкам, або гроші фізичних та юридичних осіб, що перебувають на рахунках комерційних банків. Не відносять до фінансів і гроші, отримані у спад­щину або від реалізації нерухомості громадянами і т. ін. Це означає, що гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою та на стро­го визначених засадах розподіляються і використовуються.

Сьогодні теорія виділяє наступні функції фінансів:

1. Регулююча – регулювання процесу надання суспільних товарів та послуг, відповідно до якого визначається склад суспільних товарів і відбувається розподіл обмежених виробничих факторів (робочої сили та капіталів) між суспільним і приватними секторами.

2. Дистрибутивна – коригування розподілу доходів і майна.

3. Стабілізаційна – підтримання високого рівня зайнятості та достатньої стабільності цін.

4. Контрольна – додержання суб’єктами господарювання встановлених правил віднесення витрат на валові витрати виробництва та обігу, а також облік власних коштів і фінансових результатів як об’єкта оподаткування.

Система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування, утворюють фінансо­ву систему країни.

Загальна економічна теорія вирізняє трьох основних суб’єктів фінансових відносин, а отже: фінанси господарюючих суб’єктів (бізнесу), фінанси населення, домашніх господарств (в західній термінології – хаузхолду) і фінанси держави. Фінанси бізнесу – це фінансові відносини між юридичними особами, юридичними і фізичними особами, юридичними особами і державою.

Дохідну частину фінансів населення створюють первісні доходи сімей, як-от: зарплата, дивіденд, процент, рента, доходи від неакціонерного підприємництва тощо. Витратну частину – всі витрати і заощадження населення.

Державні фінанси формують центральну частину всієї фінансової системи, а провідною ланкою фінансів держави є державний бюджет (план доходів і видатків держави). За його допомогою держава здійснює територіальний і міжгалузевий розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту.

Фінансова система держави відтворює всі процеси по розподілу і перерозподілу ВВП, тому політика держави відносно фінансової системи виступає одним з найважливіших регуляторів розвитку національної економіки. Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використанню на основі фінансового законодавства країни називаються фінансовою політикою. Напрямки фінансової політики залежать від економічного стану країни.

Державний бюджет

Центральне місце як у фінансовій системі країни в цілому, так і в системі державних фінансів займає державний бюджет.

Державний бюджет – це централізований фонд грошових ресурсів, що знаходиться в розпорядженні уряду для фінансування державного апарату, збройних сил, виконання соціально-економічних функцій. Бюджет сучасної держави – це складний, багатоплановий документ, який відображає всю різноманітність її (держави) функцій. Це річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття.

Між бюджетом центрального уряду і місцевими бюджетами існують достатньо складні відносини, пов’язані з розподілом джерел бюджетних доходів, фінансуванням місцевих бюджетів з боку центрального уряду шляхом перерозподілу коштів в масштабі країни тощо. Державний бюджет, таким чином, – це не тільки бюджет уряду, але і сукупність бюджетів усіх рівнів державних адміністративно-територіальних владних структур.

До бюджету тісно примикають позабюджетні фонди – грошові засоби держави, що мають цільове призначення і не включені безпосередньо в державний бюджет. Позабюджетні кошти знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади і концентруються у спеціальних фондах, кожен з яких призначений для певних потреб.

Таким прикладом в Україні можуть служити Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд національного захисту інвалідів. Позабюджетні фонди створюються за рахунок спеціальних (цільових) податків, позик, субсидій з бюджету. Позабюджетні фонди розширюють можливість втручання уряду в економіку, обминувши бюджет, і отже, парламентський контроль. Крім того, створюється уявлення зменшення дефіцитності бюджету. Число позабюджетних фондів постійно зростає. Прикладом може бути федеральний бюджет СШA, в рамках якого налічується більше 800 подібних фондів.

У бюджеті відображається структура видатків і доходів держави.

Видатки показують напрямки і цілі бюджетних асигнувань і визначаються характером досить різноманітних функцій держави, які узагальнено об’єднують, як правило, у три великі групи: політичні, економічні та соціальні функції.

До складу видатків, пов’язаних з політичними функціями держави, входять: утримання армії, закупівля військової техніки та обладнання, зброї; витрати на утримання державного апарату управління і влади; витрати на утримання посольств, консульств, представництв за кордоном, система внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять 3-10% ВВП і 10-25% загальної суми державних видатків розвинутих країн.

До складу видатків, пов’язаних з економічними функціями держави, входять державні інвестиції в галузі економічній інфраструктури, субсидії приватному капіталу і державним підприємствам, видатки на зовнішньоекономічну діяльність та інші. Держава в сучасних умовах перетворилась на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. Вона через власні капіталовкладення досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку, чим значно сприяє прискоренню темпів оновлення капіталу й економічного зростання. Досить велике значення мають видатки на економіку для регулювання ринкових відносин. У цілому, в розвинутих країнах видатки, зумовлені економічними функціями держави, становлять 10-15% ВВП і 20-35% загальної суми державних видатків.

Важливе місце в системі державних видатків посідають видатки на соціальні потреби – освіту, науку, культуру, охорону здоров’я і санітарне обслуговування, соціальне страхування і забезпечення тощо. Соціальні функції сучасної держави значно розширились, що пов’язано з об’єктивними вимогами НТР, зокрема, економічними потребами відтворення і підготовки висококваліфікованої робочої сили. Держава розвиває старі і впроваджує нові форми соціального страхування, підвищує загальноосвітній рівень населення, розширює систему професійної підготовки. Соціальні видатки називають „інвестиціями в людину”, і сьогодні вони, як правило, займають провідне місце, становлять у розвинутих країнах 15-20% ВВП і 30-50% загального обсягу державних видатків.

Джерела доходів держави можуть бути внутрішні – ВВП і національне багатство країни, зовнішні – відповідні економічні ресурси інших країн. Головні джерела формування надходжень до держав­ного бюджету: податки; відрахування на соцстрах та інші види відрахувань; державна позика (внутрішня та зовнішня); емісія грошей; продаж державного майна.

За станом розрізняють державний бюджет:

· нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;

· дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

· профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

Вважається, що ідеальне виконання державного бюджету – це повне покриття видатків доходами і створення залишку коштів, тобто перевищення доходів над видатками.

Податки й оподаткування: теорія і практика

Податок – це встановлений вищим органом державної законодавчої влади обов’язковий платіж, що сплачується юридичними особами і громадянами в бюджет у розмірах і в строки, передбачені законом.

Фіскальна функція спрямована на поповнення доходної частини бюджету шляхом залучення податкових платежів. Регулююча функція (відома в літературі функція податків як регулятора виробництва) полягає у використанні державою податкового механізму (пільг, ставок), щоб зацікавити платника податку в здійсненні певної діяльності, виконанні робіт чи навпаки, зробити для нього невигідним зайняття ними (наприклад, шляхом встановлення високих податкових ставок).

Податок – вид обов’язкового платежу до бюджету. На відміну від інших платежів, для податку характерні такі ознаки: адресність до бюджету, обов’язковість платежу; перехід права власності при сплаті податку; індивідуальна безоплатність; регулярність стягнення.

При стягненні податків застосовують один із методів оподаткування: пропорційний, прогресивний та регресивний метод оподаткування.

Пропорційне оподаткування полягає в тому, що із збільшенням оподатковуваного доходу податкова ставка залишається незмінною. Наприклад, при стягненні податку на прибуток, незалежно від розміру прибутку, застосовується ставка 30%.

При прогресивному оподаткуванні податкова ставка збільшується у міру зростання доходів, що підлягають оподаткуванню.

Регресивне оподаткування ґрунтується на зниженні ставки податку по мірі зростання доходу.

Податки, що діють на території тієї чи іншої держави, складають її податкову систему.

Податкова система повинна будуватись на принципах стабільності, рівнонапруженості, обов’язковості, соціальної справедливості, економного використання ресурсів і охорони навколишнього середовища, економічної доцільності.

Принцип стабільності полягає в тому, що податкові закони повинні діяти довгостроково, понад 10 років, а не змінюватись через кожні 2-3 роки. Лише в цьому випадку можна говорити про ефективність податкового механізму.

Рівнонапруженість означає рівні умови оподаткування платників, незалежно від видів їх діяльності та форм власності.

Обов’язковість полягає в застосуванні державного примусу в разі порушення платником умов оподаткування, розміру, порядку і строків сплати.

Принцип соціальної справедливості передбачає надання податкових пільг соціально незахищеним, малозабезпеченим верствам населення.

Податковий механізм повинен сприяти охороні навколишнього середовища, використанню передових технологій, заохочувати раціональне використання природних ресурсів.

Податкова система України – це урегульована нормами права сукупність податків, що стягуються на території України, а також форми і методи їх побудови.

У нашій країні податкова система знаходиться на етапі свого становлення і поки що не відповідає в повній мірі названим вимогам. Її правову основу складають Закони України „Про систему оподаткування”, „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, „Про плату за землю”, „Про оподаткування прибутку підприємств” та ін.

До податкової системи України входять податки, які класифікують:

1. Залежно від суб’єкта оподаткування на: податки з юридичних осіб (наприклад, податок на прибуток); податки з громадян (прибутковий податок, податок на промисел); податки, які стягуються як з юридичних осіб, так і з громадян (земельний податок, податок з власників транспортних засобів, акцизний збір, податок на додану вартість).

2. За формою стягнення податки бувають грошовими і натуральними. На сьогодні в Україні діють лише грошові податки.

3. Залежно від рівня державних структур: загальнодержавні (ПДВ, податок на прибуток) та місцеві (на рекламу, готельний, ринковий збір).

4. За формою оподаткування: прямі (прямо стягуються з прибутку – податок на прибуток), непрямі (враховуються в ціні товару і не оподатковують прямо прибуток – ПДВ, акциз, мито).

5. За об’єктом оподаткування розрізняють податки на майно (наприклад, податок з власників транспортних засобів) і на доходи (наприклад, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств).

Також до елементів податкової системи України відносять: суб’єкт податку, об’єкт податку, ставку, одиницю обкладання, пільги, строки внесення.

Суб’єкт податку (платник податку) – фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов’язок сплатити податок. Це особи, що займаються підприємницькою діяльністю, робітники, службовці, підприємства та ін. Основна ознака суб’єкта – наявність власного джерела доходу або майна.

Треба зауважити, що не завжди визначений у податковому законі суб’єкт податку буде безпосереднім платником.

При стягненні непрямих податків відбувається перекладення податків з суб’єкта податку на носія податку (споживача товару), тобто на особу, яка буде фактичним платником податку.

Об’єкт податку – все те, що підлягає обкладенню податком (дохід або майно): заробітна плата, прибуток, дохід, будівлі, транспортні засоби та ін.

Від об’єкта податку треба відрізняти джерело податку, хоч за більшістю податків ці поняття збігаються.

Джерело податку – це фонд, за рахунок якого здійснюється сплата податку. Збігається об’єкт з джерелом податку в прибутковому податку з громадян (заробітна плата), у податку на прибуток підприємств (прибуток) та ін. А відрізняється по земельному податку, де об’єкт – земельна ділянка, а джерело податку – грошові доходи власника чи користувача земельної ділянки; по податку з власників транспортних засобів та ін.

Одиниця обкладання – це одиниця виміру об’єкта податку та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Наприклад, у земельному податку одиницею обкладання буде 1 га на землях сільськогосподарського призначення і 1 м² земельної ділянки в населеному пункті.

Ставка податку – розмір податку на одиницю обкладання. Ставка може бути встановлена як у твердій сумі, так і в процентах (податкова квота). Наприклад, ставка податку на прибуток підприємств – 25% до оподатковуваного прибутку; середня ставка земельного податку в населеному пункті з чисельністю жителів до 200 осіб – 0,1 грн. за 1 м².

Строк сплати податку – встановлена в законі дата, до якої податок повинен бути сплаченим. Порушення строку сплати карається стягненням пені.

Пільга – це повне або часткове звільнення юридичних осіб і громадян від сплати податків. Податкові пільги надаються з метою зацікавлення платника податку у виконанні певної діяльності, у виробництві продукції, необхідної суспільству; послабити податковий тягар малозабезпеченим верствам населення; сприяти науково-технічному прогресу; відзначити заслуги перед державою тієї чи іншої групи населення та ін.

Прибутковий податок з громадян – податок на особисті доходи є вирахуванням з доходів (як правило, річних) платника податку – фізичної особи. Платежі здійснюються протягом року, але кінцевий розрахунок робиться в кінці року. Це прямий прогресивний податок і в кожній країні існує своя шкала податкових ставок і своя вища ставка цього податку. Наприклад, в окремих країнах вища ставка США – 31%, Великобританія – 40, Японія – 50, Німеччина – 53, Швеція – 72%.

Прибутковий податок з юридичних осіб – податок на прибуток підприємств (фірм) – також у більшості країн є прямим прогресивним податком. З його сплати також існують особливості в різних країнах щодо визначення бази оподаткування, системи знижок податку, звільнення від нього, граничних (вищих) ставок по даному податку. Так, наприклад, у 1993 р. гранична ставка податку з корпорацій була: у США – 34%, Японії – 37%, Німеччині – 50%, Франції - 42%, Бельгії – 43%. В Україні податок з прибутку підприємств становить 25%.

Другий за значенням податок, що застосовується у більшості розвинутих країн – це податок на додану вартість. Платники податків, які в процесі виробництва товарів додають вартість до предметів праці, з яких продукуються ці товари, обкладаються податком з цієї доданої вартості. Але кожен платник податку вносить цю суму в ціну свого товару, який рухається по ланцюжку до кінцевого споживача. ПДВ утримується в Україні, Росії, інших країнах СНД.

Акциз – це непрямий податок у вигляді надбавки до ціни товару, який входить до законодавчо встановленого переліку підакцизних товарів.

Мито – податок, який стягується за ввезення, вивезення через кордон або за транспортування іноземних товарів по території країни.

У 80-90-ті роки ХХ ст. в розвинутих країнах пройшла хвиля широкомасштабних і багатоетапних податкових реформ, спрямованих на зниження загального рівня податків і зміну їх структури. Головна мета реформ – створення податкової структури, адекватної економічній політиці, заснованій на неоконсервативних концепціях „економіки пропозиції”, „раціональних очікувань”, що випливають з „пропозиції” фінансових ресурсів, достатності нагромаджень і заощаджень для економічного зростання. Прикладом масштабних заходів зі стимулювання загальної економічної кон’юнктури може бути значне скорочення податків на початку 80-х років після приходу до влади адміністрації Р.Рейгана у США. Теоретичним обґрунтуванням цієї програми стали розрахунки американського економіста Лаффера, який довів, що результатом зниження податків є економічне зростання і збільшення доходів держави (крива Лаффера). Згідно з його міркуваннями, надмірне підвищення податкових ставок на доходи бізнесу „відбиває” у останнього стимули до капіталовкладень, гальмує НТП, уповільнює економічний ріст, що в кінцевому результаті негативно відображається на надходженнях до державного бюджету. Американські експерти на чолі з професором Лаффером спробували теоретично довести, що при ставці прибуткового податку більше 50% різко понижується ділова активність фірм і населення в цілому.Графічно це виглядає так (див рис. 2.):

Рис. 2. Крива Лаффера

Дата добавления: 2015-10-28