Накладання шини Дітеріхса

Тема: Догляд за хворими, оперованими на органах черевної порожнини. Промежину, кінцівках. Пов’язки на живіт, промежину, кінцівки. Догляд за хворими з переломами. Гіпсова техніка.

Теоретичні питання для позааудиторного самостійного вивчення та обговорення до практичного заняття №3

1.Догляд за хворими у післяопераційному періоді, що перенесли втручання на кінцівках..

2.Особливості догляду за хворими оперованими на животі, промежині.

3. Особливості харчування післяопераційних хворих.

4.Особливості догляду за післяопераційними ранами і ранами з наявністю дренажів..

5. Правила догляду за хворими переломами.

6. Види пов’язок що твердіють.

7. Типові бинтові пов’язок на живіт, промежину, кінцівки

8. Правила гіпсотехники

Забезпечення вихідного рівня знань-умінь

Основна література:

1. Кутушев Ф.И „Учение о пов’язках”, М., 1974

2. Юрихин А.П. Десмургия. – Л.: Медицина, 1984. – 117с.

3.Волколаков Я.В. „Общая хирургия ” Рига, 1989, с. 102

4. Загальна хірургія / Під ред. С.П.Жученко, М.Д.Желіби, С.Д.Хіміча. – К.: “Здоров’я”, 1999.

Додатков література:

1. Гостищев А.В. Практическое руководство по общей хирургии. М., - «Медицина», 1993.

2. Я.С.Березницький і співавтори. Хірургія (підручник з загальної хірургії. Днепропетровськ), 2006.

Розподіл балів, які може отримати студент:

При засвоєнні теми № 2 із змістовного модулю №1 за навчальну діяльність студенту виставляється оцінка за 4-х бальною (традиційною) шкалою, яка потім конвертуються у бали наступним чином:

Оцінка	Бали
“5”(відмінно)	6 балів
“4” (добре)	4 балів
“3”(задовільно)	2 балів
“2” (незадовільно)	0 балів

модуль 1

змістовний модуль 1

практичне ЗАНЯТТя №3

Тема: Догляд за хворими, оперованими на органах черевної порожнини, промежини, кінцівках. Пов’язки на живіт, промежину, кінцівки. Догляд за хворими. Догляд за хворими з переломами. Гіпсова техніка.

I. Актуальність теми:

Хірургічна операція і наркоз приводять до певних змін в організмі людини, які носять загальний характер і є відповіддю на операційну травму. Правильне введення хворого в післяопераційному періоді, організація перебування його у відділенні, виконання потрібних маніпуляцій і процедур по догляду мають надзвичайно важливе значення для профілактики можливих ускладнень і сприятливого результату лікування. Сприятливий результат лікування хворого в післяопераційному періоді у великій мірі залежить не тільки від адекватності виконаної операції, але і від знань і професійний вмінь середнього та молодшого медичного персоналу. Отже оволодіння практичними навичками та професійними вміннями по догляду за хворими, що перенесли оперативне втручання, є важливим для всіх працівників хірургічного відділення.

В роботі відділень хірургічного профілю перев’язочні мають дуже велике значення. Тут неодноразово бувають майже всі хворі, що знаходяться на лікуванні у відділеннях хірургічного профілю, тому що, окрім перев’язок, тут виконуються і різноманітні маніпуляції (пункції, блокади, торакоцентез, лапароцентез тощо). При любій перев’язці (зняття раніше накладеної пов’язки, огляд рани і лікувальні маніпуляції в ній, накладання нової пов’язки) ранова поверхня залишається відкритою і більший чи менший час контактує із повітрям, а також з інструментами та іншими предметами, що використовуються при перев’язках. Між іншим, повітря перев’язочних містить значно більше мікробів, чим повітря операційних, а нерідко і інших приміщень лікарні. Пов’язано це з тим, що в перев’язочних постійно циркулює велика кількість людей: медперсонал, хворі, студенти тощо.

Особливо багато мікробів міститься в повітрі гнійних перев’язочних, а також в перев’язочних оториноларінгологічних відділень. Мікрофлора повітря цих перев’язочних містить переважно антибіотикорезистентну флору, що характерна для даного лікувального закладу і відповідає типовим збудникам госпітальної інфекції. При перев’язці гнійних ран асептика особливо необхідна, тому що суперінфекція (вторинна інфекція) може нашаровуватись на інфекцію, що вже є, і ослаблений організм може не справитись з новою патогенною мікрофлорою.

Розбираючи питання про асептику при роботі перев’язочної, необхідно виділити три взаємопов’язаних моменти: асептичне виконання всіх лікувальних заходів, організація стерилізації та дезинфекції інструментів та інших матеріалів, що застосовуються під час перев’язок, і забезпечення відповідного режиму роботи, включаючи знезараження повітря перев’язочних.

II. Базовий рівень знань.

Дисципліна	Знати	Вмити
Нормальна фізіологія людини   Нормальна фізіологія людини Патологічна фізіологія	Нормальні показники вітальних функцій органів та систем людини Функції органів черевної порожнини Фізіологія раневого процесу	Правильно інтерпретувати показники крові, сечі   Визначити об’ємну кількість виділень Визначити місцеві клінічні ознаки запалення в рані

III. Цілі заняття

1. Знати визначення післяопераційного періоду і фази його перебігу (α=ІІ).

2. Вміти облаштувати ліжко хворому, провести заміну постільної і натільної білизни важкохворому (α=ІІІ).

3. Вміти доглядати за шкірою та волоссям хворого (α=ІІІ).

4. Вміти доглядати за очима та вухами хворого (α=ІІІ).

5. Вміти підкладати судно і сечоприймач важкохворому, провести підмивання лежачої пацієнтки (α=ІІІ).

6. Вміти проводити комплексну профілактику пролежнів у лежачих хворих, доглядати за хворим, в якого є пролежень (α=ІІІ).

7. Оволодіти правилами перев’язок ран і ран із дренажами (α=ІІІ).

8. Вміти накладати типові бинтові пов’язки на живіт, промежину, нижні кінцівки (α=ІІІ).

9. Вміти накладати шинні пов’язки (Крамера, Дітерікса та ін.) (α=ІІІ).

10. Вміти приготувати і накладати гіпсові пов’язки (α=ІІІ).

III. Забезпечення вихідного рівня знань-умінь

Основна література:

1. Методичні розробки для аудиторної та самостійної роботи студентів.

2. Кутушев Ф.И „Учение о пов’язках”, М., 1974.

3. Юрихин А.П. Десмургия. – Л.: Медицина, 1984.

4. Загальна хірургія / Під ред. С.П.Жученко, М.Д.Желіби, С.Д.Хіміча. – К.: “Здоров’я”, 1999.

5. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія з анестезіологією, з основами реанімації та догляду за хворими. – К.: здоров’я, 1999.

Додаткова література:

1. Гостищев А.В. Практическое руководство по общей хирургии. М., - «Медицина», 1993.

2. Я.С.Березницький і співавтори. Хірургія (підручник з загальної хірургії. Днепропетровськ), 2006.

Тести та задачі для перевірки вихідного рівня знань:

1. Хворий К., 55 років, доставлений у приймальне відділення лікарні з ознаками вираженої дихальної недостатності. З анамнезу відомо, що 1 годину тому отримав ножове поранення. При огляді виявлено різану рану грудної клітки, краї якої випинаються при видиху. Яку першу допомогу слід надати хворому на місці?

а) накладання оклюзійної пов’язки (+)

б) накладання пов’язки Дезо

в) штучна вентиляція легень

г) лежаче положення та спокій

д) введення анальгетика

2. Хворий М. Звернувся в травмпункт з ознаками перелому променевої кістки в типовому місці, що було підтверджено рентгенологічно. Яку з гіпсових пов’язок повинен застосувати хірург після знеболення та репозиції кісткових уламків?

а) лонгето-циркулярну (+)

б) вікончасту

в) мостоподібну

г) гіпсовий корсет

д) циркулярну

3. На військових навчаннях військовослужбовець отримав відкрите проникаюче поранення грудної клітки. З якою метою слід використовувати індивідуальний перев’язочний пакет, наявний у нього?

а) заклеювання раневого утвору прогумованою тканиною з метою створення герметичної пов’язки (+)

б) накладання асептичної пов’язки

в) зупинка кровотечі

г) іммобілізація

д) індивідуальний перев’язочний пакет не використовується

4. Хворий З., 23 роки, поступив у ЛОР-відділення з травмою носа, спричиненою тупим предметом, з явищами носової кровотечі і ушкодженням зовнішніх м’яких тканин. Яку з перерахованих пов’язок повинен застосувати хірург після тампонади носових ходів та ПХОР?

а) пращеподібну (+)

б) „вуздечку”

в) Дезо

г) „чепець”

д) хусткопобідну

5. При накладанні бинтової пов’язки у пацієнта, що знаходився в стаціонарі з приводу різаної рани лівого передпліччя, виникло запаморочення. Згодом встановлено, що маніпуляцію виконувала в перев’язувальній медсестра; хворий стояв; бинтована частина тіла знаходилась у функціонально зручному положенні. Яка помилка допущена?

а) маніпуляцію виконано у перев’язувальній

б) стояче положення хворого (+)

в) бинтована частина знаходилась у функціонально зручному положенні

г) перев’язку проводила медсестра

д) запаморочення не пов’язане з перев’язкою

6. Після накладання спіральної пов’язки на плече хворому В., що лікувався в стаціонарі з приводу проникаючого поранення плеча, з’явилося поблідніння, набряк. Яка причина?

а) туге накладання пов’язки (+)

б) кровотеча

в) невідповідний вид пов’язки

г) приєднання анаеробної інфекції

д) усі відповіді неправильні

7. У хворого К., 38 років, забій ділянки правого кульшового суглобу з пошкодженням зовнішніх тканин. Необхідна низхідна колосоподібна пов’язка на ділянку суглоба, накладання якої починається з:

а) колових турів бинта на тулубі (+)

б) колових турів бинта на правому стегні

в) колових турів бинта на лівому стегні

г) косого туру бинта на передній поверхні правого стегна

д) косого туру бинта на передній поверхні лівого стегна

8. Хворий М., 18 років, звернувся до лікувального закладу з різаною раною п’яти. Травму отримав 1 годину тому під час купання в озері. Після хірургічної обробки необхідно накласти бинтову пов’язку. Яка з перерахованих пов’язок є найбільш доцільною?

а) черепашача (+)

б) колова

в) спіральна

г) колосоподібна

д) клеолова

9. Хворого М., 30 років, доставлено в травмпункт районної лікарні з відкритим переломом нижньої третини плеча. Фельдшер наклав шину Крамера, попередньо змоделювавши на здоровій руці, що захоплювала плече, передпліччя і кисть до п’ястково-фалангових суглобів. Рука підвішена на хустці. Яку помилку допустив фельдшер?

а) не наклав асептичну пов’язку (+)

б) неправильне моделювання шини

в) не потрібно хустки

г) недоцільно використовувати шину Крамера

д) помилка відсутня

10. Хворому М., 21 рік, що лікується в хірургічному відділенні з приводу різаної рани плеча, накладено наступну пов’язку: фіксуючі колові тури бинта починаються з грудної клітки, а його тури для закріплення плечового суглоба накладено від шиї до плеча. Який вид пов’язки використано?

а) низхідна колосоподібна

б) висхідна колосоподібна

в) хрестоподібна

г) пов’язка Дезо

д) торакобрахіальна

11. Хвора К., 48 років, поступила у відділення судинної хірургії з діагнозом „посттромбофлебітичний синдром лівої нижньої кінцівки, гомілковий сегмент, виразкова форма”. При огляді на лівій гомілці виразка розміром 2х3 см з нерівними краями та явищами перифокального запалення. Яка з названих пов’язок використовується на передопераційному етапі після санації виразки?

а) цинк-желатинова (+)

б) лонгетна гіпсова

в) циркулярна гіпсова

г) вікончаста гіпсова

д) лонгетно-циркулярна гіпсова

12. Дитина М., віком 1 рік, поступила в хірургічне відділення з туберкульозним спондилітом на рівні Th3-Th4. Яка з перерахованих пов’язок використовується з метою іммобілізації?

а) лонгетна

б) цинк-желатинова

в) гіпсове ліжечко (+)

г) лонгетно-циркулярна

д) пов’язка Волковича

13. Хвора З., 27 років, звернулась до лікаря травмпункту зі скаргами на болі в ділянці нижньої третини передпліччя, його деформацію, різке обмеження рухів у променево-зап’ястковому суглобі. Симптоми з’явилися після падіння потерпілої на випрямлену руку. Діагностовано закритий перелом променевої кістки в типовому місці. Яку гіпсову пов’язку при цьому слід накласти?

а) цинк-желатинову

б) лонгетну (+)

в) циркулярну

г) вікончасту

д) гіпсове ліжечко

14. Хвора М., 31 рік, поступила в стаціонар х діагнозом „відкритий перелом кісток лівої гомілки без зміщення”. Яку пов’язку доцільно використати для лікування цього виду перелому?

а) пов’язку Волковича

б) цинк-желатинову

в) вікончасту

г) лонгетно-циркулярну

д) лонгетну (+)

15. Хворий К., 51 рік, поступив у стаціонар з ознаками вивиху лівого плеча. Яку пов’язку доцільно накласти потерпілому після вправлення вивиху?

а) вікончасту

б) повзучу

в) спіралеподібну

г) Дезо (+)

д) циркулярну

16. До заходів щодо профілактики пролежнів можна віднести:

а) струшування простирадло після кожного прийому їжі, щоб у ліжку не було крихт (+)

б) вкладання хворого на “тверде” ліжко

в) підстелення клейонки під хворого

г) зміна положення хворого в ліжку кожні 2 години (+)

д) зміна положення хворого в ліжку кожні 6 годин

17. Небезпечними щодо розвитку пролежнів є наступні ділянки тіла:

а) передня черевна стінка

б) ділянка крижів (+)

в) п’ятки (+)

г) задня поверхня стегон

д) ділянка плечових суглобів

18. До заходів щодо профілактики пролежнів можна віднести:

а) протирання “небезпечних” ділянок тіла хворого 5% спиртовим розчином йоду

б) застосування мішечків, заповнених насінням проса або льону (+)

в) протирання “небезпечних” ділянок тіла хворого 10% розчином камфорного спирту (+)

г) прикладання до місць можливого ураження спиртового компресу

д) забезпечення хворому постійного положення на спині

V. Зміст навчання

Післяопераційний період – це період з моменту закінчення операції до видужання хворого або переводу його на інвалідність.

В післяопераційному періоді розрізнюють 3 періоди: ранній (з моменту закінчення операції до 4-5 дня після неї), пізній (з 6-7 дня після операції до виписки хворого із лікарні), віддалений (з часу виписки з лікарні до відновлення працездатності).

Розрізняють нормальний перебіг післяопераційного періоду, коли відсутні важкі порушення функцій органів та систем, і ускладнений, коли реакція на оперативну травму різко виражена і розвиваються значні функціональні порушення.

Хірургічна операція і наркоз призводять до патофізіологічних змін в організмі хворого, що носять загальний характер і є відповіддю на операційну травму. Організм мобілізує систему захисних факторів і компенсаторних реакцій, направлених на усунення наслідків операційної травми і відновлення гомеостазу. Під дією операції не виникає новий вид обміну речовин, а міняється інтенсивність окремих процесів – порушується відповідність катаболізму і анаболізму.

Перев’язочна, як правило, розміщається в одній кімнаті, відносно невеликих розмірів. Площа перев’язочної на 1 стіл повинна складати 22 м², а перев’язочної на 2 столи – 30 м². Між тим, в одній кімнаті, окрім перев’язок, виконуються передстерилізаційна очистка та дезінфекція інструментів, тут же миють руки до і після перев’язок лікарі, медсестри і студенти. В цьому ж приміщенні встановлюють сухо-повітряну шафу для знезараження інструментів, шафи для збереження різних матеріалів, інструментальні шафи, різні потрібні для роботи меблі і оснащення. Це все в певній мірі захаращує приміщення і утруднює підтримку чистоти і порядку.

Зазвичай перев’язочні розташовуються на одному коридорі з палатами, але зручніше обладнати їх в кінцевому відсіку коридору, відгородженому скляною перегородкою. При цьому створюється тамбур, в якому можна ставити каталки, шафи для деяких предметів оснащення, в стінній ніші або у окремій шафі зберігати засоби для прибирання перев’язочної.

Стеля і стіни перев’язочної фарбують олійною фарбою, але краще, якщо стіни облицьовані керамічною плиткою. Підлога має бути вкрита керамічною плиткою. Вентиляція повинна бути припливно-витяжною з двократним обміном за 1 годину. Всі освітлювачі повинні підлягати вологому прибиранню. В перев’язочній повинні бути дві раковини, які розміщують подалі від стерильного столу і маркірують надписами на стіні – “Для миття рук”, “Для інструментів”.

Перев’язочні ділять на чисті та гнійні, що має суттєве значення для профілактики госпітальної інфекції.

Чиста перев’язочна призначена для виконання перев’язок чистих післяопераційних ран, зашитих наглухо, інколи з введенням дренажу для відтоку ранового вмісту, пункцій суглобів, черевної порожнини, грудної порожнини, пухлин, м’яких тканин і кісток – пункцій, при яких не очікується гнійний вміст. В багатьох хірургічних відділеннях чисті перев’язочні використовуються для невеликих оперативних втручань, наприклад первинна хірургічна обробка невеликих випадкових ран, видалення атером, врослого нігтя та інших. На при кінець, у відділеннях, де немає окремої ендоскопічної кімнати, в чистій перев’язочній виконують бронхоскопію, гастроскопію, цистоскопію і катетеризацію сечоводів.

Десмургія – (від грец. desmos) – зав’язка, тасьма, пов’язка.

Є самостійним розділом загальної хірургії. Головним її змістом є мистецтво (наука) накладання пов’язок з метою правильного лікування ушкоджень і цілої низки захворювань.

Пов’язка у широкому розумінні цього слова, означає цілий комплекс засобів що використовуються для захисту ран або патологічних вогнищ, від впливу навколишнього середовища.

У вузькому значені слово „пов’язка” означає матеріал (бинт, липкий пластир тощо), що накладають на рану для фіксації перев’язочного матеріалу. Нарешті, термін „перев’язування” означає процес накладання або заміни лікувальної пов’язки з наступною її фіксацією.

Нині застосування м’яких бинтових пов’язок залишаються одним із найпоширеніших засобів закріплення перев’язочного матеріалу, незважаючи на поширене використання липкого пластиру, клеолу, полімерних пластмас, синтетики тощо. Необхідно пам’ятати, що правильно накладені пов’язки сприяють швидкому одужанню.

VI. Орієнтовна основа дії

Облаштування ліжка хворого.

Оскільки хвора людина, особливо після оперативного втручання, переважну частину часу перебуває у ліжку, дуже важливо, щоб воно було зручним, а постіль чиста і зручна, суха, рівна. Правильне облаштування постелі та контроль за її станом – це створення комфортного положення пацієнту, це профілактика розвитку попрілостей, пролежнів та інших ускладнень. В ранньому післяопераційному періоді хворого бажано покласти на функціональне ліжко, яке може трансформуватись.

На матрац, що пройшов дезінфекцію в дезінфекційній камері, надягають чистий наматрацник. Матрац кладуть на ліжко з добре натягнутою сіткою. Стелять простирадло, краї якого по всій довжині підгинають під матрац так, щоб воно не збиралося у складки. На подушку надіти чисту наволочку. На ковдру надіти підковдру. Забезпечити хворого двома рушниками.

Для важкохворого пацієнта бажано застосувати простирадло або пелюшку з суперадсорбентом, яка не промокає. При відсутності їх потрібно на матрац постелити клейонку, а поверх клейонки – пелюшку (щоб запобігти забрудненню матраца екскрементами людини). Рекомендується важкохворим та людям похилого й старечого віку користуватись памперсами.

Комплексна профілактика пролежнів.

У ослаблених, нерухомих пацієнтів, особливо у тих, які займають пасивне положення в ліжку, порушується живлення м’яких тканин, внаслідок чого можуть утворюватись пролежні. Поява пролежнів свідчить про недостатній догляд за пацієнтом.

Елементи профілактики пролежнів:

· Навчити пацієнта піклуватись про себе наскільки це можливо.

· Навчити родичів прийомам догляду за важкохворим з метою профілактики пролежнів.

· Розмістити пацієнта комфортно у ліжку. Порекомендувати використати один із матраців: поролоновий, надувний, водяний або матрац, заповнений насінням просу.

· Змінювати положення хворого в ліжку кожні 2 години, заохочувати пацієнта змінювати положення в ліжку за допомогою перекладин, поручнів та інших пристосувань.

· Використовувати пристосування для зняття тиску тіла на ушкоджені м’які тканини (поролонові прокладки в чохлах, мішечки, заповнені насінням просу або льону).

· Перевіряти стан постелі під час заміни положення пацієнта (кожні 2 години). Постільна білизна має бути чистою, сухою, без складок, рубців, ґудзиків.

· Після кожного прийому їжі – струшувати простирадло, щоб у ліжку не було крихт.

· Робити легкий масаж під час зміни положення хворого, не можна робити масаж в місцях виступів кісток.

· Один раз на добу ділянки, найбільш уразливі щодо виникнення пролежнів, обмивати теплою водою, витирати м’яким рушником методом “промокання”, а потім протирати 10% розчином камфорного спирту, 40% етиловим спиртом, або слабким розчином оцту.

· Контролювати регулярне випорожнення кишечнику.

· Рекомендувати пацієнтам похилого та старечого віку, а також пацієнтам з нетриманням сечі користуватись памперсами. Памперси змінюють кожні 4 години, щоразу підмиваючи пацієнта. При нетриманні калу памперси змінюють одразу ж після акту дефекації, обов’язково підмивши пацієнта.

Пов’язки на пахову ділянку

Можуть використовуватися для прикривання як пахвинних ділянок, так і промежини. Накладання пов’язки завжди починається з циркулярних витків навколо живота на рівні талії. Потім бинт ведеться по передній поверхні живота косо вниз в пахвинну ділянку, огинаючи стегно іншої ноги позаду, і по передній поверхні живота вертається у вихідну точку. Далі бинт обводиться навколо тулуба позаду, і по передній поверхні таза, косо спускаючись у пахвинну ділянку, симетрично повторюючи попередній виток. Пов’язка закінчується циркулярним витком на талії.

Черепашача (черепицеподібна) пов’язка на ліктьовий та на колінний суглоби

Пов’язка накладається при фізіологічному положенні ліктьового суглобу як та, що сходиться і та, що розходиться. У першому випадку вона починається з фіксуючого витка під ліктем, потім бинт косо проводиться по ліктьовій ямці на плече, яке обвиває позаду. Потім 8-подібними витками, які сходяться до відростка ліктьової кістки і закривають весь суглоб, посередині якого накладається останній фіксуючий виток.

При пов’язці, яка розходиться перший фіксуючий виток накладається поверх відростка ліктьової кістки і потім 8-подібними витками розходяться від середини, поступово закриваючи ліктьовий суглоб. Перехрест бинта виконується по передній поверхні бинтованої кінцівки.

Пов’язки на палець (спіральна, колосоподібна)

Пов’язка на палець починається з кільцеподібного витка у основи пальця, потім бинт проводиться на тильну поверхню кисті до зап’ястя, навколо якого виконують фіксуючий виток, і вертається назад до основи пальця. У міру бинтування пальця від кінчика (остання фаланга) вниз використовується техніка спіральної пов’язки, а при підході до основи пальця і переході на тильну частину кисті вона заміняється на колосоподібну, формуючи неповну “рукавичку”.

Восьмиподібна пов’язка на гомілковостопний суглоб

Пов’язка починається з першого фіксуючого витка над щиколотками. Наступні витки є класичною “вісімкою”. Пальці та п’ятка залишаються вільними.

Поворотна (зворотна) пов’язка на стопу

Зворотна пов’язка на всю стопу. Бинт круговими турами закріплюють на гомілці, після чого вкривають бокові поверхні стопи циркулярними турами (без натягу) через п’ятку і пальці. Ці тури фіксують висхідною спіральною пов’язкою від пальців до гомілки.

Зворотна пов’язка на дистальні відділи стопи. Бинт закріплюють круговими турами на гомілці і виводять на тильну поверхню стопи, перекидають через пальці і закривають підошву поверхню стопи, де бинт перегинають і вертають на тильну поверхню. Декількома зворотними турами закривають весь дистальний відділ стопи, після чого закріплюють ці тури, висхідною спіральною пов’язкою. Бинт закріплюють круговим туром на гомілці.

Накладання еластичних бинтів на кінцівки

Для утримання стерильного матеріалу на рані застосовують трубчаті трикотажні бинти та еластичні сітчато-трубчаті бинти, які мають велику розтягненість, щільно прилягають до будь-якої частини тіла, не розпускаються під час надрізання і в той же час не обмежують рухи в суглобах.

Маючи сітчасту структуру еластичні сітчасто-трубчасті бинти забезпечують можливість аерації і спостереження за станом місця ушкодження. Вони можуть використовуватися для накладання не тільки фіксуючої, але й тиснучої пов’язки, наприклад, після зняття гіпсу, при загоєнні опіків, для попередження набряку кінцівок, гематом після операції і утримання трансплантатів після шкірної пластики. Еластичні сітчасто-трубчаті бинти у відповідності з розмірами застосовуються для фіксації перев’язочного матеріалу на різних частинах тіла.

Ділянка застосування	№ бинта
Пальці, кисті у дорослих, стопа у дітей
Кисть, передпліччя, стопа, ліктьовий, променево-зап’ястковий і гомілково-стопний суглоби у дорослих і плече та колінний суглоб у дітей
Передпліччя, плече, гомілка, колінний суглоб у дорослих, голова та стегно у дітей	3-4
Голова та стегно у дорослих, і промежина у дітей	5-6
Грудна клітина, живіт, таз і промежина у дорослих

При невідповідності бинта величині бинтованої ділянки тіла використовують інший, більш зручний по розміру бинт. Випускаються еластичні сітчасто-трубчасті бинти в рулонах по 5-20 м, які запаковані в поліетиленові пакети. Стерилізацію еластичних бинтів (при необхідності) виконують в автоклаві протягом 30 хвилин під тиском 120 кПа (1,2 атм.).

Накладання твердих пов’язок

Накладання шини Крамера

В клінічній практиці користуються стандартними універсальними металічними шинами, які виготовлені із заліза, сталі чи алюмінію у формі решіткових конструкцій і називаються шинам Крамера. Вони легкі, мають велику міцність і гнучкість, що дозволяє придавати їм будь-яку форму.

Шини Крамера бувають двох розмірів (110х10 см і 60х10 см). Внаслідок простоти і легкості накладання вони незамінні для тимчасової іммобілізації при переломах, а іноді й для лікувальної іммобілізації.

Для транспортної іммобілізації при пошкодженнях плеча доцільно користуватися шиною Крамера розміром 60х10 см. Іноді доводиться замість однієї шини застосовувати 2 і більше, зростивши їх відповідно до пошкодженої кінцівки.

При наданні першої допомоги потерпілим з переломом плечової кістки необхідно враховувати, що правильне положення уламків буде досягнуто при відведенні плеча від тулуба з витяганням його по вісі центрального уламка. Це необхідно взяти до уваги при вкладанні кінцівки на драбинчасту шину, яку попередньо моделюють на собі чи на здоровій кінцівці потерпілого, якщо дозволяє його стан. Шину обкладають ватою, яку фіксують бинтом. До верхнього кінця шини прив’язують в марлеві стрічки довжиною по 75 см. Шиною необхідно укріпити і плечовий і ліктьовий суглоби.

Шину моделюють таким чином: на відстані, яка дорівнює довжині передпліччя потерпілого, її згинають під прямим кутом, потім іншою рукою беруть за другий кінець шини, пригинають її до спини і, обпершись на стіл, надають шині необхідну форму. Після цього шину притуляють до пошкодженої кінцівки такими чином, щоб рука була зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом, в плечовому суглобі вперед приблизно на 30 ° від фронтальної площини, кисть знаходилась у стані тильного згинання в променево-зап’ястковому суглобі. В пахвинну впадину рекомендується покласти ватно-марлевий валик, який необхідно укріпити бинтом через здорове надпліччя. В долоню потерпілої руки необхідно вкласти ватну кульку, щоб надати пальцям напівзігнутого положення.

Кінці марлевої стрічки, прив’язаної до верхнього кінця шини, прив’язують до протилежного кінця шини на передпліччя. Закінчують шинування додатковими ходами бинта навколо тулуба і кінцівки чи вкладанням руки на косинку.

При відкритих переломах кінцівок з пораненням м’яких тканин спочатку необхідно накласти на рану асептичну пов’язку, а потім – шину.

При переломах нижньої третини плеча чи кісток, які утворюють ліктьовий суглоб, шина повинна захвачувати плече, передпліччя і кисть до п’ястно-фалангових суглобів. Руку підвішують на косинку.

При локалізації пошкодження в ділянці верхньої чи середньої третини передпліччя шину Крамера накладають по зовнішній (розгинальній) поверхні від середини плеча до п’ястно-фалангових суглобів. Внутрішню поверхню шини попередньо вистилають ватою. Верхня кінцівка повинна бути зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а передпліччя знаходитися в стані, середньому між пронацією і супінацією; кисть повинна бути повернута долонею до живота в положенні легкого розгинання. Шину прибинтовують до кінцівки бинтами, і руку підвішують на косинку.

При пошкодженні черепа і шийного відділу хребта голову і шию можна фіксувати також з допомогою шини Крамера. Необхідної іммобілізації досягають з допомогою двох шин. Одна шина покриває обидва плеча, вушні раковини і тім’я. Інша шина проходить по спині між лопатками по потилиці, перехрещується з першою на тімені і закінчується на лобі. Обидві шини зв’язуються між собою бинтовими пов’язками.

Для транспортної іммобілізації при пошкоджені нижніх кінцівок при відсутності шини Дітеріхса можна використовувати добре змодельовані шини Крамера.

При переломах стегна беруть 3 драбинчасті шини, розміром 110х10 см, 2 з яких зв’язують так, щоб утворилась одна шина, яка дорівнює по довжині відстані від пахвової впадини до внутрішнього краю ступні пошкодженої кінцівки (довга шина). Цю шину вигинають від зовнішнього краю ступні через підошву. Другу шину (коротку) накладають від сідничної складки до кінчиків пальців на задню поверхню пошкодженої кінцівки до п’ятки, де загинають під підошву під прямим кутом і підхвачують згином довгої шини, як скобою. Для більшої міцності можна накласти ще третю шину Крамера по внутрішній поверхні кінцівки від промежини до внутрішнього краю ступні. Перед накладанням шини ділянки суглобів і кісткові виступи необхідно покрити товстим шаром вати, яка закріплюється бинтом. У такому стані шини фіксують бинтами чи косинками до тулуба та стегна і стопу прибинтовують під прямим кутом до вісі кінцівки 8-подібними ходами бинта.

При переломах кісток гомілки шину Крамера з м’якою ватною прокладкою, добре модельовану по згинам кінцівки, накладають на задню поверхню стегна і гомілки від сідничної складки до п’яти; потім її перегинають під прямим кутом на підошву (вона доходить до кінчиків пальців). По бокам можна добавити дві фанерні шини, і весь пристрій потім фіксувати спіральною марлевою пов’язкою. Сітчасті шини краще накладати по зовнішній та внутрішній поверхні кінцівки у вигляді стремен, а щоб стопа не відвисала донизу, до підошви прикладають дощечку, яку шина охвачує у вигляді скоби.

При переломі однієї з кісток гомілки іммобілізація також необхідна, щоб зменшити біль, але тут можна обійтись однією драбинчастою шиною, яка накладається по задній поверхні кінцівки. При переломах кісток стопи шина Крамера накладається на гомілку та стопу.

Накладання шини Дітеріхса

Стандартна шина Дітеріхса складається з двох дерев’яних рійок, які містять упори, дві надставки до них, які об’єднані торцевою планкою, підступник з дротяною скобою і палички-закрутки. На закруглених кінцях пластин насаджені дерев’яні штирі для з’єднання і закріплення пластин з надставками на задньому рівні в залежності від росту хворого. Надставки мають на верхніх кінцях металеві скоби, з допомогою яких вони з’єднуються з пластинами. На обох надставках є отвори під штирі до рійок. Надставки на нижньому кінці з’єднуються між собою поперечною планкою, яка закріплена шарніром до внутрішньої надставки. В центрі поперечної планки є отвір діаметром 2,5 см, а збоку – виріз. Підступник, до якого прибинтовують стопу потерпілого, на задній поверхні ближче до п’яти має дротяну рамку-скобу, яка виступає по обидва боки у вигляді “вушок”, в які вдягають надставки з обох сторін. Від підступника, який прибинтований до підошви, в отвір поперечної планки протягують подвійний шнур, який закручують з допомогою палички-закрутки, щоб створити необхідне витягання кінцівки. В зовнішній рейці є 2 пари прорізей, одна на верхньому кінці під упором, інша дещо нижче. У внутрішній пластині зроблена одна пара прорізей під упором.

Шина Дітеріхса звичайно накладається зверху одягу і взуття. Її збирають таким чином. Нижні кінці рійок вводять в скоби надставок і з допомогою штирів, які є на кінцях пластин, скріпляють з надставками у відповідності з ростом потерпілого так, щоб упор зовнішньої милиці впирався у пахву, а внутрішньої у промежину і щоб нижні кінці надставок виступали за підошву на 10-15 см. Поверхню обох упорів необхідно обернути ватою і закріпити її бинтом. Через прорізі у верхніх частинах обох рійок продівають широкий бинт довжиною 1,5 м (чи ремінь), а через металеві скоби підстопника – подвійний шнур чи стрічки бинта довжиною біля 1 м.

Зібравши шину, її накладають таким чином. Помічник утримує стопу пошкодженої кінцівки однією рукою зверху за тил, а іншою - знизу, за п’яту. Фіксують дерев’яний підступник до підошви ступні (поверх взуття) марлевим бинтом 8-подібною пов’язкою, особливо міцно укріплюючи задній відділ підступника, так як на цю частину приходиться основна сила тяги. Потім вздовж тулуба прилагоджують зовнішню рейку і надставку від пахвової ділянки до щиколоток, виводячи нижній кінець надставки через бокове “вушко” металевої скоби підступника. Упор милиці фіксують під пахвою марлевою стрічкою, яка попередньо проведена через верхню пару щілин, і зав’язують на протилежному надпліччі, тобто на здоровому боці. Упор внутрішньої милиці фіксують на промежині марлевою стрічкою, яка проведена через прорізі рейки, кінці якої перекидають на стегно (один спереду, а інший позаду), протягають через прорізі зовнішньої рейки і туго зав’язують. Наклавши обидві рейки з надставками і скріпивши їх між собою прибинтовують зовнішню рейку до тулуба. Шину поки що не фіксують, а приступають до витягання. Встановивши обидва нижніх кінці шини (надставки), виведені через “вушка” підступника на 10-15 см від останнього, перекидають поперечну планку з нижнього кінця внутрішньої підставки на виступаючий кінець зовнішньої надставки. Витягання проводять ручним способом після ін’єкції знеболюючого (1 мл наркотичного анальгетика). Обережно потягнувши руками стопу по вісі кінцівки на себе, поки упори не упруться під пахву і промежину, а довжина пошкодженої кінцівки буде дорівнювати довжині здорової. Подальше витягання досягається закручуванням шнура, який прикріплений до підступника паличкою, яку потім закріпляють на нижній перекладині шини. Витягання не повинно спричиняти болі потерпілому. Для уникнення провисання ноги назад і придання положення легкого згинання в колінному суглобі в підколінну ямку необхідно вкласти грудку вати. Між рейками і щиколотками, мищелками стегна і великим вертелом підкладають ватно-марлеві подушечки, після чого шину міцно фіксують з допомогою бинта, накладаючи спіральну пов’язку від щиколоток до пахвової ділянки. Можна фіксувати шину в окремих місцях (вище щиколоток, навколо гомілки, вище місця перелому, нижче місця перелому, навколо тазу). При одночасному переломі щиколоток і кісток стопи накладення шини Дітеріхса протипоказано.

Недоліком шини Дітеріхса є відсутність деталі, що іммобілізує і йде по задній поверхні стегна, внаслідок чого може виникнути провисання уламків назад

Для іммобілізації кисті, передпліччя, гомілки, стопи, колінного суглоба використовують також пневматичні шини.

Дата добавления: 2015-10-28