|
Читайте также: |
Pentium Extreme Edition — торгова марка процесорів, що Intel почала випускати з 23 листопада 2003 року. Процесори призначені, в основному, для ентузіастів, а також для конкуренції з процесорами AMD Athlon 64 FX. Процесори є самими старшими (і найдорожчими) у своєму сімействі. Часто назву процесора скорочують і пишуть як Pentium EE чи Pentium XE.
Gallatin та Prescott 2M
Процесори на ядрі Gallatin випускалися на частотах 3,2 і 3,4 ГГц для платформи Socket 478 і на частотах 3,2 і 3,46 для платформи LGA775, причому в останнього частота FSB складає 266 Мгц (ефективна частота 1066 МГц). Процесори побудовані на серверному ядрі Gallatin розроблені на базі ядра Northwood. Причому, як і в серверній версії, у цього процесора існує також кеш-пам'ять третього рівня (L3), об’єм якої складає 2 Мбайти. У результаті цього, у свій час, цей процесор вважався найшвидшим, поки не був замінений моделлю, на ядрі Prescott 2M.
На ядрі Prescott 2M 21 лютого 2005 року був випущений процесор з частотою 3,73ГГц і частотою FSB рівною 1066 МГц. Цей процесор у 2005 році вважався найшвидшим процесором що випускається фірмою Intel. По-перше, це викликано роботою на високій частоті (3733МГц), по-друге, наявністю 1066 МГц системної шини, пропускна здатність якої складає 8533 Мбайт/с, ну і звичайно свою роль зіграв кеш L3 об’ємом 2 Мбайти.
3.5.2. Порівняльна характеристика сімейства процесорів
Pentium Extreme Edition
Основною особливістю можна назвати те, що ці процесори випускалися переважно для ентузіастів та для конкуренції з АМD процесорами відповідного покоління. Також їх недоліком є їх ціна.
Порівняльна характеристика сімейства процесорів Pentium ЕЕ по технологічним, конструкторським, фізичним та ряду інших параметрів приведена в таблиці 3.10.
Таблиця 3.10. Порівняльна характеристика сімейства процесорів Pentium ЕЕ
| Ім’я ядра | Дата випуску | Тактові частоти (ГГц) | Частота системної шини (FSB) (МГц) | Розмір кешу L1 (Кбайт) (для даних)+(тис.операцій) | Розмір кешу L2 (Кбайт) | Розмір кешу L3 (Кбайт) | Напруга живлення (В) | Кількість транзисторів (млн.) | Площа кристалу (мм2) | Максимальне тепловиділення (Вт) | Техпроцес (нм) | Роз’єм | Корпус (підтримувані технології) |
| Gallatin | 23.11.03 | 3,2; 3,4; 3,46 | 800, 1066 | 8+12 | 1,575 (1,6) | 110,7 | Socket 478, пізніше LGA775 | 478-контактний mPGA, пізніше 775-контактный FC-LGA4 (IA32, MMX, SSE, SSE2, НТ) | |||||
| Prescott 2M | 21.02.05 | 3,73 | 16+12 | 1,4 | LGA775 | 775-контактный FC-LGA4 (IA32, MMX, SSE, SSE2, HT, SSE3, EDB, EM64T) |
Дані, які відносяться до усіх моделей сімейства процесорів Pentium ЕЕ:
- Розрядність регістрів: 32.
- Розрядність внутрішньої шини: 128.
INTEL CELERON
Celeron — велике сімейство бюджетних x86-сумісних процесорів компанії Intel. Сімейство Celeron призначалося для використання у дешевих комп'ютерах. Процесори Celeron споконвічно позиціонувались як low-end процесори, і призначалися для розширення частки ринку компанії Intel. Однією з причин невисокої ціни є їх низька, стосовно “старших” процесорів, продуктивність.
Перший процесор сімейства Celeron був анонсований 15 квітня 1998 року і був побудований на основі Pentium II. Пізніше вийшли процесори засновані на платформі Pentium III, Pentium 4 і Pentium M.
До випуску Сеlеrоn'а Intel активно витіснялася з ринку low-end такими конкурентами, як AMD, зі своїм процесором K6 та IDT, зі своїм процесором Winchip. Обидва процесори були призначені для вже застарілої платформи Socket 7. Конкурувати з ними міг тоді тільки Pentium MMX, який у той час уже позиціонувався як процесор для low-end ринку. Але продуктивності Pentium MMX вже не вистачало, і Intel вирішує випустити процесор побудований на архітектурі Pentium II і при цьому з ціною яка була б привабливою для побудови малобюджетної системи. У результаті Intel вдалося відвоювати велику частку ринку.
Covington
Перші процесори сімейства Celeron були випущені на ядрі Covington, що представляє собою ядро Deschutes без кешу другого рівня. Відсутність кешу L2 привело до того, що процесор був помітно менш продуктивний, навіть за Pentium MMX, і це при тому, що частота Сеlеrоn'ів була більше. У результаті вийшло так, що на зміну старому процесору прийшов процесор з новою архітектурою, але при цьому помітно більш повільний. Більшість експертів негативно відзивалися про новий процесор, йому навіть дали кілька прізвиськ, такі як Slugeron, Celery (селера) чи Deceleron. Усе це змусило Intel швидко випустити нове ядро — Mendocino. На ядрі Covington було випущено всього дві моделі з частотами 266 і 300 МГц.
Mendocino
Intel добре знала про погану репутацію перших Сеlеrоn'ів, тому не стала робити ті ж помилки двічі і випускає нове ядро з кешем L2. Ядро Mendocino багато в чому має ту ж архітектуру, що і Katmai, хоча і випущено раніше. Кеш L2 був інтегрований у ядро і, відповідно, розміщався на одному кристалі з ядром, що дозволило працювати кешу L2 на частоті ядра. Тому, хоча частота FSB була навмисно зменшена до 66 МГц, у деяких випадках (в основному у іграх) цей процесор часом випереджав по продуктивності більш дорогі процесори, що випускалися Intel, кеш яких працював на половинній частоті ядра.
Щоб відрізнити процесор Celeron 300 МГц, на ядрі Mendocino від аналогічної моделі на ядрі Covington, було вирішено наприкінці назви моделі на ядрі Mendocino ставити букву «A» — Celeron 300A.
Спочатку процесор випускався для Slot 1. Але через те, що кеш L2 був інтегрований у ядро, Intel вирішує відмовитися від Slot 1 і використовувати картриджі, тому переходить до нового типу корпуса (PPGA) і нового роз’єму (PGA-370, відомому як Socket 370), що дозволило знизити собівартість процесора і зменшити розміри системи. Процесори для Slot 1 продовжували випускатися паралельно. Останньою моделлю Celeron для Slot 1 є процесор з частотою 433 МГц, однак було випущено безліч адаптерів — перехідників з Slot 1 у Socket 370. Це дозволило встановлювати і більш швидкі моделі (466 МГц і більш) у Slot 1.
Процесор Celeron з ядром Mendocino є першим процесором з інтегрованим на кристал ядра кешем L2. Виробництво таких процесорів, спочатку, було досить важким і дорогим процесом, але з вдосконаленням технології виробництва, виготовлення таких процесорів стало значно дешевшим. Крім того, це дозволило запустити кеш L2 на частоті ядра і значно підвищити продуктивність. Надалі всі процесори, у тому числі й у конкурентів, використовували інтегрований кеш L2.
Ядро Mendocino вироблялося з використання 250 нм техпроцесу, у результаті виробництво процесорів з частотою більш 533 МГц стало проблематичним. Intel вирішує перейти на нове ядро — Coppermine-128.
Coppermine-128
Процесор відноситься до сімейства Pentium III Celeron. Часто, щоб відрізняти процесори Pentium III Celeron від процесорів Pentium II Celeron, перші часто іменують Celeron II. Ядро Coppermine-128 побудоване на ядрі Coppermine, при цьому, як і раніш, кеш L2 дорівнює 128 Кбайт, що відображено у назві ядра; частота шини FSB складає 66 МГц. У іншому ядра фактично ідентичні. Практично всі процесори, що тоді випускалися, у тому числі і AMD, використовували шину FSB з частотою 100 і навіть 133 МГц, у результаті Celeron значно відставав по продуктивності від інших процесорів. Коли ж AMD випустила Duron, у відповідь Сеlеrоn'у, то 66 МГц шина привела до неконкурентноздатності цього процесора. Однак Intel довго не бажала щоб Celeron використовував системну шину з частотою 100 МГц, тому що в той час ще продовжували вироблятися процесори Pentium III, що використовували 100 МГц шину, і їх необхідно було реалізувати. Але, проте, 3 січня 2001 року Intel представляє Celeron 800, перший процесор сімейства Celeron, що використовував шину FSB частотою 100 МГц.
Перші процесори Celeron на ядрі Coppermine-128 (степінг cВО) працювали при напрузі живлення ядра 1,5 В, однак пізніше були випущені процесори, що були засновані на новій версії ядра, і використовували напругу 1,7 В (степінг cСО) та 1,75 В (степінг cDО). На відміну від процесорів на степінгові cВО оновлені процесори були більш стабільні та легше розганялися.
Нові процесори, як і Pentium III, вироблялися для Socket 370 і використовували тип корпуса FC-PGA.
Tualatin
Наступна серія процесорів Celeron була побудована на ядрі Tualatin. У новому Сеlеrоn'і Intel використовувала кеш-пам’ять L2 об’ємом 256 Кбайт і шину FSB частотою 100 МГц. Спочатку, 3 січня 2002 року, стали доступні моделі з частотами 1,0 та 1,1 ГГц, щоб відрізняти їх від аналогічних моделей на ядрі Coppermine-128, наприкінці назви нових процесорів додавали букву «A». Процесори на ядрі Tualatin користувалися популярністю серед оверклокерів, тому що мали більш високі показники, ніж Pentium III. У результаті збільшення частоти шини FSB до 133 МГц процесори почали значно випереджати Pentium III, і навіть Pentium 4. Це ядро є останнім, що використовує архітектуру P6, хоча пізніше був випущений Celeron M.
Willamette-128
15 травня 2002 року Intel випускає новий процесор Celeron, побудований на архітектурі NetBurst, яку використовує ядро Willamette, аналогічне Pentium 4, за винятком “різаного” до 128Кбайт кешу L2. Крім того, що процесор мав усі недоліки звичайного ядра Willamette, він мав і різаний кеш, що істотно зменшувало його продуктивність. Однак реклама (про недоліки архітектури в рекламі, природно, не згадувалося) зіграла велику роль у популяризації цього процесора. У ній пропонувалося придбати комп'ютери з процесором Pentium 4, з маленькою буквою «c» на кінці (Pentium 4c), це означало, що мова йде саме про Сеlеrоn. Celeron на ядрі Willamette-128 був випущений усього у двох частотних модифікаціях — 1,7 та 1,8 ГГц. Незабаром після виходу Сеlеrоn'а на ядрі Northwood-128 ці процесори були витиснені з ринку.
Northwood-128
Перші моделі Сеlеrоn'ів на ядрі Northwood-128 були випущені 18 вересня 2002 року. Функціонально воно нічим не відрізнялося від звичайного ядра Northwood. Як і раніш кеш L2 був врізаний до 128 Кбайт.
Prescott-256
Процесори Celeron, засновані на ядрі Prescott-256, “отримали” у назві букву «D» та почали називатися «Celeron D», так само у назві процесора стали використовувати ту ж систему нумерації, що й у Pentium 4, тільки процесори Celeron відносилися до серії 3xx. Як і колись ядро для Сеlеrоn'а було цілком запозичене від Pentium 4, за винятком кешу L2, тепер його розмір складав 256 Кбайт, замість попередніх 128 Кбайт. У новому процесорі так само збільшили і частоту FSB, тепер вона складала 533 МГц, це дозволяло домогтися істотного приросту продуктивності, у порівнянні з попереднім поколінням Сеlеrоn'ів.
Спочатку процесори випускалися для платформи Socket 478, потім були переведені на платформу LGA775. Усі процесори Celeron для LGA775 мають підтримку EDB, що відбилося у позначенні процесорів — до назви додалася буква «J». Пізніше у Сеlеrоn'ів з'явилася підтримка EM64T, це також привело до зміни у назві процесора, такі процесори були віднесені до серій 3x1 та 3x6.
У останніх числах грудня 2005 року Intel анонсувала процесор Celeron D 355. Номер «355» зовсім не означає, що він призначений для Socket 478, навпаки, він призначений для LGA775 і підтримує усі сучасні технології. Така зміна в системі позначень викликана тим, що для позначення процесорів Celeron D для LGA775 з підтримкою EDB і EM64T використовував ті ж номери, що і для процесорів для Socket 478. До них, просто, додавалася одиниця, наприклад, Celeron D 340 — процесор для Socket 478, а процесор Celeron 341 — для LGA775 з підтримкою EDB і EM64T. Але останній процесор для Socket 478 мав номер 350, а, отже, необхідно було відмовитися від такої системи і позначати процесори як і раніш, так з'явився Celeron 355 (у противному випадку цей процесор міг би одержати позначення Celeron D 356).
3.6.8. Порівняльна характеристика сімейства
процесорів Intel Celeron
Основною з переваг процесорів Intel Celeron є їх невисока ціна. Проте причина невисокої ціни це їх низька продуктивність, стосовно інших “старших” процесорів.
Переважна більшість Сеlеrоn'ів розроблялася на базі попередніх моделей Pentium'ів та мала за мету розширити частку ринку компанії Intel.
У процесорі Celeron (ядро Mendocino) вперше було інтегровано кеш L2 на кристал ядра. Це дозволило запустити кеш L2 на частоті ядра і значно підвищити продуктивність. Надалі усі процесори, навіть і конкурентів, почали використовувати дану технологію (інтегрований кеш L2).
Порівняльна характеристика сімейства процесорів Intel Celeron по технологічним, конструкторським, фізичним та ряду інших параметрів приведена в таблиці 3.11.
Таблиця 3.11. Порівняльна характеристика сімейства процесорів Intel Celeron
| Ім’я ядра | Дата випуску | Тактові частоти (МГц) | Частота системної шини (FSB) (МГц) | Розмір кешу L1 (Кбайт) (для даних)+(для інструкцій) | Розмір кешу L2 (Кбайт) | Напруга живлення (В) | Кількість транзисторів (млн.) | Площа кристалу (мм2) | Максимальне тепловиділення (Вт) | Техпроцес (нм) | Роз’єм | Корпус (підтримувані технології) |
| Covington | 15.04.98 | 266, 300 | 16+16 | --- | 2,0 | 7,5 | 18,4 | Slot 1 | 528-контактний LGA упакований у 242-контактний картридж типу SEPP (IA32, MMX) | |||
| Mendocino | 24.08.98 | 300, 333, 366, 400, 433 | 16+16 | 2,0 | 28,3 | Slot 1 | 528-контактний LGA упакований у 242-контактний картридж типу SEPP, пізніше 370-контактний PPGA (IA32, MMX) | |||||
| 30.11.98 | 300, 333, 366, 400, 433, 466, 500, 533 | Socket 370 | ||||||||||
| Coppermine-128 | 29.03.00 | 533, 566, 600, 633, 667, 700, 733, 766 | 16+16 | 1,5 або 1,7 або 1,75 | 105, пізніше 90, пізніше 95 | Socket 370 | 370-контактный FC-PGA (IA32, MMX, SSE) | |||||
| 800, 850, 900, 950, 1000, 1100 | ||||||||||||
| Tualatin | 21.01.02 | 900, 1000, 1100, 1200, 1300, 1400 | 66, | 16+16 | 1,5 або 1,475 | 34,8 | Socket 370 | 370-контактный FC-PGA2 (IA32, MMX, SSE) |
Продовження таблиці 3.11
| Willamette-128 | 15.05.02 | 8+12 | 1,75 | 66,1 | Socket 478 | 478-контактный mPGA (IA32, MMX, SSE, SSE2) | ||||||
| 12.06.02 | ||||||||||||
| Northwood-128 | 18.09.02 | 2000; 2100; 2200; 2300; 2400; 2500; 2600; 2700; 2800 | 8+12 | 1,475 або 1,5 або 1,525 | 68,4 | Socket 478 | 478-контактный mPGA (IA32, MMX, SSE, SSE2) | |||||
| Prescott-256 | 24.06.04 | 2,13-3,2; 3,33 ГГц | 16+12 | 1,4 | Socket 478, пізніше LGA775 | 478-контактний mPGA, пізніше 775-контактный FC-LGA4 (IA32, MMX, SSE, SSE2) |
Дані, які відносяться до усіх моделей сімейства процесорів Intel Celeron:
- Разрядність регістрів: 32
PENTIUM D
Pentium D — серія двоядерних процесорів, розроблених Центром Досліджень і Розробок Intel (Іntеl's Research & Development Center) в Ізраїлі, що була вперше продемонстрована в 2005 році на весняному форумі для розробників Intel (IDF Spring 2005). Pentium D побудований на мікроархітектурі NetBurst, як і всі моделі Pentium 4 (по деяким даним буква «D», у назві, розшифровується як Dual — подвійний, і вказує на наявність двох ядер). Pentium D став першим процесором, призначеним для персональних комп'ютерів, хоча і не першим двоядерним процесором — незадовго до цього AMD випустила двоядерні Орtеrоn'и.
Взагалі AMD заявила про розробку двоядерних процесорів раніш Intel. Компанія Intel у той час дотримувалася політики «купуємо мегагерци». Однак незабаром виявилися проблеми з підвищеним тепловиділенням у процесорів Pentium 4, і нарощувати частоту далі було неможливим, це змусило Intel змінити політику, зокрема, щоб вперше випустити двоядерні процесори - почалася розробка ядра під кодовою назвою Smithfield.
Smithfield
Процесори були анонсовані 26 травня 2005 року. Smithfield (рисунок 3.18) розроблявся у поспіху (незабаром після виходу процесора Intel це визнала), тому процесори на цьому ядрі вийшли не дуже вдалими.
 |
Рисунок 3.18 - Процесор Pentium Smithfield (вигляд зверху та знизу)
Ядро являє собою два ядра Prescott, розміщених на одному кристалі. Такий підхід виявився невигідним, тому що якщо раптом одне з ядер у кристалі виявлялося непрацездатним, те весь кристал визнавався непрацездатним, у результаті собівартість процесора виявилася високою. Smithfield, як і Prescott, вироблявся по 90 нм технології і мав усі недоліки ядра Prescott. Щоб процесор відповідав вимогам TDP 130 Вт, було вирішено обмежити максимальну частоту значенням 3,2 ГГц, а молодша модель мала частоту 2,8 ГГц. Як відомо, архітектура Prescott, через наявність довгого конвеєра, дуже залежна від частоти, тому зниження частоти дуже сильно зменшило продуктивність.
Presler
 |
Рисунок 3.19 - Процесор Pentium Presler (вигляд зверху та знизу)
Нові процесори були анонсовані у другій половині січня 2006 року, хоча в японських магазинах були помічені продажі цих процесорів у перших числах січня 2006 року. Процесори тепер належать до серії 9x0. Спочатку був запланований вихід моделей з номерами 920, 930, 940 і 950. А у квітні 2006 року вийшла модель з номером 960, яка працює на частоті 3,6 ГГц.
Процесор на ядрі Presler став останнім у лінії Pentium D. Наступний процесор, побудований на ядрі Conroe має інший бренд.
3.7.3. Порівняльна характеристика сімейства процесорів Pentium D
Незважаючи на знижену частоту, наявність двох ядер приводило до дуже великого тепловиділення. А через те, що на той час мало програм використовували можливість розподіляти свої функції на кілька потоків, вигоди від використання двох ядер практично не було. За продуктивністю останні моделі на ядрі Smithfield значно відставали від останніх моделей на ядрі Prescott. Для установки нових процесорів було потрібно купувати нову материнську плату, тому що Smithfield використовував інше розведення виходів, ніж Prescott. А перші материнські плати для Smithfield працювали тільки з пам'яттю типу DDR2, що часто була повільнішою за звичайну DDR. Конкурентні процесори AMD Athlon 64 X2 позбавлені практично всіх цих недоліків. Усе це привело до того, що процесори Pentium D не користалися популярністю, на відміну від AMD Athlon 64 X2, навіть, незважаючи на те, що вони були дешевше процесорів AMD Athlon 64 X2. Smithfield, як і Athlon 64 X2 має розділений кеш L2 (тобто кожне ядро має свій кеш L2), це значно спростило розробку, але не набагато зменшує продуктивність процесора, на відміну від загального для обох ядер кешу L2.
Порівняльна характеристика сімейства процесорів Pentium D по технологічним, конструкторським, фізичним та ряду інших параметрів приведена в таблиці 3.12.
Таблиця 3.12. Порівняльна характеристика сімейства процесорів Pentium D
| Ім’я ядра | Дата випуску | Тактові частоти (ГГц) | Частота системної шини (FSB) (МГц) | Розмір кешу L1 (Кбайт) для кожного ядра (для даних+тис.операцій) | Розмір кешу L2 (Кбайт) для кожного ядра | Напруга живлення (У) | Кількість транзисторів (млн.) | Площа кристалу (мм2) | Максимальне тепловиділення (Вт) | Техпроцес (нм) | Роз’єм | Корпус (підтримувані технології) |
| Smithfield | 26.05.05 | 2,66, 2,8, 3,0, 3,2 | 800 (для моде-лей 820, 830, 840), 533 (для моде-лі 805) | 16+12 | 1,4 | LGA775 | 775-контактный FC-LGA4 (IA32, MMX, SSE, SSE2, SSE3, EDB, EM64T) | |||||
| Presler | січень 2006 р. | 2,8, 3,0, 3,2, 3,4 | 16+12 | 1,25¸ 1,4 | LGA775 | 775-контактный FC-LGA4 (IA32, MMX, SSE, SSE2, SSE3, HT, EDB, EM64T, VT) |
Дані, які відносяться до усіх моделей сімейства процесорів Pentium D:
- Разрядність регістрів: 32.
- Разрядність внутрішньої шини: 128.
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 146 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Процесор Deschutes | | | Загальна характеристика ядер Yonah та Merom. |