Г.Курбе. Автопортрет. Людина з люлькою. 1848-1849.

Критичний реалізм, як новий могутній художній напрям активно утверджує себе і в жанровому живописі. Його становлення в цій галузі пов’язане з ім’ям Гюстава Курбе. Як справедливо писав Ліонелло Вінтурі, жоден художник не викликав такої ненависті міщан до себе, як Курбе, але й жоден не справив такого впливу на живопис ХІХ ст., як він. Реалізм, як його розумів Курбе, є елементом романтизму і був сформульований ще до нього: правдиве зображення сучасності, того, що бачить художник. Більш за все спостерігав і краще за все знав Курбе мешканців свого рідного Орнана, селищ навколо, тому саме жителі цих місць, сцени з їхнього життя і стали для Курбе тими “портретами свого часу”, які він створив. Прості жанрові сцени він вмів трактувати як піднесено-історичні, і непомітне провінційне життя отримало під його пензлем героїчне забарвлення.

Він дебютував “Автопортретом з чорним собакою” (1842), потім у 1846 пише “Автопортрет з люлькою”. В останньому він пише себе на блідо-червоному тлі, в білій з сіро-зеленими тінями сорочці і сірій куртці. Червонясте обличчя з якимись оливковими тінями облямовують чорне волосся і борода. Вентурі говорить, що тут Курбе живописною силою не поступається Тиціану.

В його творчості був період, коли він зближується з деякими учасниками Паризької Комуни, зокрема, з Ш.Бодлером, який видавав журнал “Благо народу”. Він звернувся до теми праці і злиднів (“Дробильники каменю”). Після розгрому революції Курбе повертається до рідних місць, де створює ряд прекрасних живописних полотен, навіяних простими сценами орнанського побуту. Найбільш знамените полотно “Похорони в Орнані” (1949). Величезна композиція – 6 кв. м полотна, 47 фігур в натуральну величину, -- де показано поховання діді Курбе, на якому є присутнім все тогочасне орнанське товариство на чолі з мером. Твір відрізняє вміння передати типове через індивідуальне, створити цілу галерею провінційних характерів на матеріалі суто конкретному – на портретних зображеннях родичів, мешканців містечка. Величезний темперамент, колористична гармонія, притаманна Курбе нестримана енергія, могутній пластичний ритм, -- все це, відбите в творі, дозволяють поставити “Похорон в Орнані” в ряд з найвизначнішими творами європейського класичного мистецтва.

Густав Курбе. Автопортрет з чорним собакою. 1842. Париж, Музей Пті Пале.

Густав Курбе. Дробильник каменю. 1849. Мілан, Приватне зібрання.

Дата добавления: 2015-10-26