Апологія методології

Л.В. Стародубцева

Методологічні проблеми

Культурології

навчально-методичний посібник
для студентів
спеціалЬНОСТІ “Культурологія”

Харків, ХДАК, 2010

УДК 008

ББК 72я73

С 77

Рекомендовано кафедрою культурології

(протокол № 1 від 27.08.2010 р.)

Рецензенти:

М.В. Дяченко, доктор філософських наук, професор;

Н.М. Кушнаренко, доктор педагогічних наук, професор

С77	Стародубцева Л.В. Методологічні проблеми куль­­­турології:Навч.-метод. посібник для студ. спеціальності “Культурологія” / Л.В. Ста­­­­ро­­дуб­­­­цева; Харк. держ. акад. культу­­ри. – Х.: ХДАК, 2010. – 76 с.

У навчально-методичному посібнику розглядаються основ­ні теоретичні положення та базові поняття курсу “Методологіч­ні проблеми культурології”. Подаються програма і тема­тичні плани курсу, плани семінар­ських занять, питання для тестування, методичні поради для виконання контрольних робіт і само­підготовки до іспиту, критерії оцінювання, перелік літера­тури з курсу тощо.

Для студентів спеціалізації “Культурологія”. Посібник мо­­­же бути використаний студентами інших спеціалізацій, а також бакалаврами, магістрами, аспірантами і виклада­чами культурологічних дисциплін.

УДК 008

ББК 72я73

© Харківська державна академія
культури, 2005

© Стародубцева Л.В.,2005

Зміст

ВСТУП.........................................
РОЗДІЛ 1. Тематичні плани курсу............
1.1. Тематичний план курсу для студентів денної форми навчання....................
1.2. Тематичний план курсу для студентів заочної форми навчання...................
РОЗДІЛ 2. Програма дисципліни..............
2.1. Загальна концепція курсу..................
2.2. Зміст дисципліни за темами................
2.3. Плани семінарських занять.................
РОЗДІЛ 3. Ключові поняття...................
3.1. Короткий теоретико-методологічний лексикон................................
3.2. Методологічні засади культурології: концепції та теорії, напрями аналізу та школи дослідження культур......................
РОЗДІЛ 4. навчально-Методичні матеріали
4.1. Варіанти питань для тестування.............
4.2. Орієнтовна тематика контрольних робіт......
4.3. Вимоги до виконання контрольних робіт......
4.4. Контрольні питання з курсу до іспиту........
4.5. Методичні поради для самопідготовки до іспиту
4.6. Критерії оцінювання за рейтинговою системою
Іменний покажчик...........................
Список літератури............................
Додатки........................................
А. Приклад оформлення титульного аркуша контрольної роботи........................ Б. Приклад оформлення другої сторінки контрольної роботи........................ В. Приклади бібліографічного опису джерел.....

ВСТУП

Курс лекцій “Методологічні проблеми культурології” єнор­мативним курсом для студентів V курсу денного та заочного відділень спеціалізації “Культурологія”.

Мета курсу – ознайомити студентів з методологією та методами культурології, визначити специфіку концеп­ту­аль­них засад сучасних досліджень з теорії та історії культури. У процесі вивчення курсу студенти повинні оволодіти навичками постановки і вирішення науково-дослід­ниць­ких, теоретичних та прикладних проблем у сфері культурології.

Культурологія є інтегративною сферою знань, саме тому вивчення її теоретико-методологічних засад зорієнтовано на ком­плексні, міждисциплінарні дослідження, пошуки синтезу різних сфер гуманітаристики. Звернення до кола методологічних проблем мусить закріпити теоретичні знання студентів, внести концептуаль­ну єдність в розуміння строкатого розма­їт­тя ідей та напрямів сучас­них гуманітарних досліджень. Особливу увагу приділено визначенню специфіки так званих “м’яких” (soft) методологій. Змістовно курс спрямований на подолання принципів “методологічного монізму” у вирішенні творчих питань культурології з урахуванням різноманітності творчих інтересів студентів.

Курс сприятиме не тільки узагальненню теоретичних знань з культурології, філософії, соціології, історії та інших гуманітарних дисциплін, але й формуванню власного дослідницького досвіду студентів щодо практичного застосування теорій, концепцій і методик сучасних культурологічних досліджень як у процесі ви­ко­нання дипломних та наукових робіт, так і в різноманітних сферах майбутньої професійної діяльності.

Вміння та навички, що формуються під час виконання прак­тичних завдань з курсу:

² Оволодіння теоретико-методологічним апаратом науково-дослідницької діяльності, набуття досвіду створення персональних та групових наукових проектів.

² Надбання навичок організації та проведення наукових конференцій, симпозіумів, міждисциплінарних науково-теоретич­них і практичних семінарів.

² Проведення конкурсів науково-до­слід­­­ниць­ких робіт, методологічних ігр, наукових презентацій, книжкових ярмарок тощо.

² Отримання досвіду визначення причин, прогнозування та пошуку шля­хів розв’язання конфліктів (міжетнічних, міжрелігійних, міжконфесійних тощо).

² Вміння вирішувати як теоретичні, так і практичні проблеми “зіткнення культур”, здійснювати соціально-культурні акції, що сприятимуть толерантності та взаємопорозумінню.

² Застосування методів “практичної культурології” щодо визначення приоритетів культурного розвитку (субкультур, національних меншин, громадських організацій, соціальних груп тощо).

² Створення програм і визначення стратегій регіональної культурної політики.

Курс “Методологічні проблеми культурології” є невід’єм­ною складовою освіти сучасного культуролога, несе одне з основних навантажень у підготовці фахівців і має суттєво збагатити науково-теоретичний і практичний досвід студентів.

Форми навчання – лекції, семінари, елементи дискусій, прак­тикуми, написання рефератів (на денному відділенні) і контрольних робіт (на заочному відділенні), виконання індивідуальних завдань.

Форми організації контролю знань, система оцінювання – тестування, іспит за рейтинговою системою.

Програма навчальної дисципліни та комплекс навчально-ме­то­дич­них матеріалів містять пояснювальну записку, тематичні плани курсу для денної та заочної форм навчання, характеристику загальної концепції курсу, зміст дисципліни за темами, плани семінарських занять, ключові поняття курсу, варіанти питань для тестування, гіпотетичну тематику контрольних робіт, вимоги до написання контрольних робіт, контрольні питання та методичні поради для самопідготовки до іспиту, критерії оцінювання за рейтинговою системою, покажчики імен, навчальної та наукової літератури з курсу, а також додат­ки, які містять приклади оформлення титульного аркуша, другої сторінки та бібліографічного опису джерел до контроль­ної роботи.

У методичному плані програма та комплекс навчально-мето­дич­­них матеріалів необхідні для організації навчальної роботи в академії та зорієнтовані як на студентів, бакалаврів, магістрів, так і на викладачів культурологічних дисциплін. Крім студентів профіль­ної спеціа­лізації програмою та комплексом навчально-мето­дич­­них матеріалів з курсу “Методологічні проблеми культурології” можуть користува­тися і студенти інших спеціаль­ностей.

Загальний обсяг курсу: на денному відділенні – 36 годин, у т.ч. 18 годин лекцій, 18 годин семінарських занять; на заочному відділенні – 24 години, в т.ч. 18 годин лекцій, 6 годин семінарських занять.

Розділ 1

ТЕМАТИЧНі ПЛАНи курсу

1.1. Темплан курсу
для студентів денної форми навчання

№№ п/п	Найменування тем	Кількість годин
Усього	Лекції	Семінари
1.	Апологія методології.Поняття“метод”, “методика”, “методологія”
2.	“Жорсткі” та “м’які” методології в структурі сучасного знання
3.	Методологія культурології: моделі та принципи
4.	Проблема методу в історії філософії. Теорія “методологічного анархізму”
5.	Загальнометодологічні стратегії гуманітарис­тики
6.	Онтологія культури. Теоретичні підходи до аналізу культур
7.	Методологічні проблеми культур-філософського осмислення історії та “діалогу культур”
8.	Культурологія та компаративістика. Міждисциплінарні дослідження
9.	Методологічний плюралізм. Концеп-туальні засади сучасної культурології
	Усього:

1.2. Темплан курсу
для студентів
заочної форми навчання

№№ п/п	Найменування тем	Кількість годин
Усього	Лекції	Семінари	Контрольна робота
1.	Апологія методології.Поняття“метод”, “методика”, “методологія”
2.	“Жорсткі” та “м’які” методології в структурі сучасного знання
3.	Методологія культурології: моделі та принципи
4.	Проблема методу в історії філософії. Теорія “методологічного анархізму”
5.	Загальнометодологічні стратегії гуманітарис­тики
6.	Онтологія культури. Теоретичні підходи до аналізу культур
7.	Методологічні проблеми культур-філософського осмислення історії та “діалогу культур”
8.	Культурологія та компаративістика. Міждисциплінарні дослідження
9.	Методологічний плюралізм. Концеп-туальні засади сучасної культурології
	Усього:

Розділ 2

Програма дисципліни

Загальна концепція курсу

Апологія методології

Критика “методологізму” в гуманітарних науках змушує шукати відповідь на питання: “Навіщо культурологу методологія?” Досить поширеною (і небезпідставною) є думка, що найбільш цікаві культурологічні розвідки, будь то думки О. Шпен­­г­лера чи Й. Хейзинги, виникають як своєрідний “інсайт” і тому не потребують спеціального методологічного обгрунтування. Воно, якщо і виникає, то лише постфактум. І дійсно, сувора “позитивістська” методологічна рефлексія, як правило, притаманна або точним наукам, або тим напрямам гуманітаристики, що тяжі­ють до абстрагованої філософської аналітики. Але ж культурологія – і не поле математичного моделювання, і не театр пое­тич­ного “вторгнення несвідомого”. Культурологія – специфічна рухлива сума ідей, концепцій і конкретних знань про сутність і типи культур, їх єдність і розмаїття. Тому вкрай необхідно висловити декілька позицій щодо захисту (тобто “апології”) методології в науках про культуру.

“Виправлення імен”. Починаючи вивчення методоло­гіч­них стратегій культурології потрібно перш за все здійснити те, що Конфуцій колись називав “виправленням імен”, тобто прояснити зміст понять, якими користуємося. Поняття “метод”, згідно до однієї з етимологічних версій, виникло як контамінація двох давньогрецьких слів: “мета” (meta – між, після, вслід за, крізь, через) й “одос” (h odoV – шлях, дорога). У фонетичній грі поєднання “ мета-одос ”, де буква “тау” (t) з часом змінилася на букву “тета”(q), виникло нове поняття “ мефодос ” (h meJodoV). Буквально воно означало “через шлях, шляхом, крізь путь”. Латинською мовою його більш точно можна було б перекласти не як “methodus”, а як “processus”. Так, первісний зміст поняття “метод” як давньогрецького “мефо­дос” (h meJodoV) – і шлях,
і рух: тобто і місце, де здійснюється дія, і сама по собі дія – проходження, рух, процес.

Саме від цього слова бере початок і давньогрецьке слово “методика” (h meJodikh – сукупність шляхів), і слово “методологія”, як поєднання “мефодос” і “логос” (h meJodoV + o log­oV – буквально: “шлях вчення”, або “вчення про шлях”). Подальші траєкторії мандрування цих фонетичних коренів у мовах різних культур – особливе завдання історико-порівняльного мовознавства. Достатньо згадати, що від них походять як грецьке ім’я “Мефодій”, так і назва церкви XVIII століття Дж. Уестлі – “методистська”.

Але ж які висновки можна зробити завдяки екскурсам до походження слів “метод”, “методика”, “методологія”? Етимологія багато в чому містить ключ до семантики. Майже дві з половиною тисячі років ці слова в багатьох мовах означають одне й те ж: метод – шлях, засіб досягнення якоїсь мети; методика – сукупність методів, засобів, прийомів, операцій, процедур; методологія – “вчення про метод” (а також і “метод вчення”), “наука про засоби” (а також і “засоби науки”), “пізнання шляху” (а також і “шлях пізнання”), “розуміння процесу” (а також і “процес розуміння”), іна­кше кажучи – низка головних принципів і прийомів будь-якої сфери знання. Таким чином, методологія в буквальному сенсі означає “науку про метод”, у широкому розумінні – метод пізнання і перетворення світу. І культурологія тут зовсім не є виключенням.

Під методологією культурології цілком логічно розуміти комплекс інтелектуальних моделей, академічних традицій, пізнавальних методів та установок, які групуються навколо концепту “культура”. У більш вузькому розумінні, методологія культурології – це система принципів класифікації теоретичних концепцій, напрямів, шкіл у вивченні культури як цілісного явища. Методи культурології – сукупність аналітичних засобів, операцій і процедур, які використовуються в аналізі культур і певною мірою конструюють предмет культурологічної діяльності.

“Ante” чи “post”? Апологія методології в сфері знань, що в західній науці відома під назвою Cultural Studies, перш за все потребує відповіді на запитання: чи культуролог сам обирає свій дослідницький шлях, чи шлях обирає дослідника? Можна казати про дві версії методологічних розробок у сфері культурології – методологія “ante” та “post”. Якщо розгорнутий опис методологічних засад виникає “post”, тобто після проведення дослідження, методологічний апарат має пасивний характер опису пройденого шляху. Якщо ж формулювання методологічних засад виникає “ante”, тобто до того, як починається розвідка, методологічний апарат має креативний характер. Така методологічна установка конструює спосіб мислення та моделює майбутні аналітичні стратегії дослідника:

  Минуле Майбутнє  

Методологічний апарат як креативна модель
дослідження

Очевидно, що оптимальним є поєднання обох типів: методологія “ante” зумовлює інтелектуальні моделі, стратегічні типи і принципові ракурси дослідження, а методологія “post” дає змогу детально окреслити конкретні ступені й траєкторії досягнення поставленої мети. Інакше кажучи, з одного боку, методологічний вибір суттєво впливає на результат, з другого – будь-який результат вимагає методологічного осмислення. В ін­шо­му випадку ми навіть не в змозі зрозуміти його саме як “результат” – для цього треба звернутися назад: дослідити власні шляхи. Не випадково класичні праці дослідників культури, будь то дослідження М. Мосса про “Жертвоприне­­сення” чи А. ван Геннепа про “Обряди переходу”, починаються з дуже копіткого, глибокого, багатовимірного аналізу методологічних підходів до явищ, які вивчаються.

Ви вірите в те, що людина, яка зроду не чула про ігрову концепцію культури або про семіотичний підхід, ніколи навіть не намагалася вимовити словосполучення “гер­меневтика культури”, поняття не має про “діалог культур” і “явище маргінальності”, а також не підозрює про існування теорії локальних цивілізацій, здатна пізнати сутність феномену культури? Однак не завжди таке розуміння демонструють сучасні фахівці, які називають себе культурологами. Існує стереотипна думка, нібито методологія відповідає на питання “як?”, а не “що?”. Але ж це – не просто спрощення, а непробачна аберація. Дійсно, якщо засоби стають самоціллю, то питання “навіщо?”, “для чого?” і “чому?” автоматично відходять на друге місце. Одною з причин цього, вірогідно, можна вважати зневажання методологією – тією самою наукою, яка обгрунтовує застосування методів пізнання і перетворення людського буття. Наукою, для якої питання “навіщо?”, “для чого?” і “чому?” відносно діяльності теоретика чи практика мають первісне значення.

Ясна методологічна рефлексія дозволяє йти шляхами пізнання не інтуїтивно, навпомацки, під впливом почуттів, а цілком усвідомлено, крок за кроком аналізуючи досліджувані явища культур. Саме методологічний апарат – згорнута концептуальна модель дослідження, його концентрована “еврістична марка” – постає знаком інтелектуальної вишуканості й удосконаленості культурологічних студій.

Навіщо культурологу методологія? Про важливість ме­то­дології сказано вже достатньо. А в чому ж її найважливіші функції? Що саме робить методологія і для чого вона все ж таки потрібна не тільки вченим-дослідникам, але і педагогам, і фахів­цям з видавничої справи в сфері культурології, і журналістам з питань культури, і культурологам-практикам, які займаються розробкою стратегій культурної політики?

² Методологія забезпечує чіткість і ясність постановки проблеми (наукової чи практичної) як за змістом, так і за фор­мою. Іншими словами, на основі визначених принципів і методологічних норм удається грамотно, коректно сформу­лювати питання, яке потребує вирішення.

² Методологія здійснює світоглядну інтерпретацію підсум­ків дослідження. Будь-яке відкриття, будь-які нові факти потребують пояснення і включення в існуючу знаннєву систему. Постає проблема: або намагатися пояснити їх з позицій вже відомої методології, або переглянути деякі принципи цієї методології, що призводить до збільшення знань і змін у світосприйнятті.

² Методологія дозволяє розробляти стратегію розвитку науки та практики. Зрозуміло, що вчені, які стоять на різних методологічних фундаментах, бачать подальші перспективи по-різному. В ситуації вибору майбутніх шляхів культурного розвитку ці питання постають особливо гостро: європеїзація чи повернення до витоків, глобалізація чи збереження етнічної самобутності? Від того, яка методологічна позиція переможе, багато в чому буде залежати доля культури.

² Методологія стимулює процес розвитку науки і практичної діяльності. Застарілі методологічні принципи, які не відповідають новим науковим даним, зрозуміло, навряд чи в змозі когось до чогось стимулювати. Але ж саме тому й відбувається зміна методологічних підходів. Бо формулювання нових норм і принципів дозволяє “розсунути завісу” для кращого розуміння діапазону можливостей. Усвідомлення нових перспектив і чітке розуміння того, що вже відомо, а що ні, буквально “підштовхує” дослідників до діяльності, а “методологічний прожектор” висвіт­лює нові напрями і шляхи пошуку.

² Методологія надає конкретні засоби для вирішення по­ставлених завдань. Історична культурологія, етнокультуро­логія, геополітична, соціокультурна та психоаналітична інтерпретація культур – усі вони володіють власним теоретико-пізнавальним інструментарієм. Фактично, кожен із методологічних підходів пе­редбачає використання його адептами специфічних засобів і методик, без оволодіння якими не можна вирішити жодної проблеми як теоретичного, так і практичного характеру.

² Методологія дозволяє описати та оціни­ти саму діяльність дослідника чи практика і розробити рекомен­­­дації та правила, тобто ті норми, якими має користуватися культуролог у своїй діяльності. Мова йде про аналіз самої структури діяльності, яка включає мотивацію, цілі, завдання, дії, засоби і методи, оцінку результатів. Так, методологія допомагає подивитися не тільки на об’єкт, але й на людину, яка його досліджує. Це має особливу важливість для культурології, в якій об’єкт і суб’єкт пізнання нерідко співпадають.

Мабуть, це далеко не вичерпний список функцій методології культурології. Але навіть і цього достатньо, щоб зрозуміти, для чого вона потрібна. Культуролог, який не враховує роль методології в його власній діяльності, часто перетворюється на “сліпого” в розумінні того, що він робить. Чи не саме в такій безпорадній “методологічній всіядності” культуролог не відає, який шлях обрати? Однак для корабля, який не знає, куди пливти, будь-який вітер буде попутним.

Конфлікт методологій. Культурологія, як відомо, є не усталеною наукою, а такою, “що становиться”. Вона є досить далекою від догматизму і канонічності. В цій молодій науці, яка формувалася в ХХ ст., вільно співіснують різні концепції, школи та теорії, які нерідко взаємосуперечать і конфліктують – можливо, саме тому їх дуже складно вмістити до єдиного регламенту, уніфікованої мережі знань. Навіть визнаних слов­никових дефініцій поняття “культура” сьогодні налічується більш ніж 400. І майже за кожною з дефініцій постають і окремий напрям досліджень, і особлива методологія, і специфічний ракурс розуміння: культура як цінність, культура як діяльність, культура як норма, культура як гра, культура як текст тощо.

Різні культурологічні ідеї та напрями досліджень перетікають та взаємодоповнюються, змішуються в неймовірних колажах та нашаруваннях – взаємозбагачуються та віддзеркалюються одне в одному. Культурологія – один з найяскравіших прикладів місця зустрічі різних сфер знання, домівка міждисциплінарних та компаративних підходів, пристанище так званих “м’яких” (soft) методологій та принципів ситуативного пошуку дослідницьких стратегій “ад-хок” (ad hoc). Але чи означає це, що фахівець з культурології і зовсім не потребує методологічної ясності власних засад, чи, навпаки, зосереджує увагу на проблемі пошуку методології?

Слід погодитися з тим, що один з головних критеріїв професіоналізму культуролога – чітка відрефлектованість дослідницьких методологічних засад. Але ж сучасні знання про культуру є складним лабіринтом, і перед дослідником постає не струнка система аналітичних шляхів, а, скоріше, “ методологічне роздоріжжя ”, в якому, м’яко кажучи, досить складно зорієнтуватися. Бо в культурології панує справжнє “Вавілонське стовпотворіння” методів: від польових досліджень екзотичних культур до копіткого текстологічного аналізу. Функціоналізм, дифузіонізм, еволюціонізм, структурно-семіотичний аналіз, теорія локальних цивілізацій, соціологічні концепції, теологічні підходи, герменевтичні студії культури, психоаналітичні та етнопсихологічні моделі, екологія культури й “мовні ігри” аналітичної філософії...

Цілком зрозуміло, що культурологія не може не обійтися без “конфлікту інтерпретацій”, але чи винесе вона “ конфлікт методологій ”, який визначає її проблемне поле? Відповідь на це зовсім не риторичне питання пов’язана з тим, в який спосіб вирішується головна проблема методології культурології, а саме:

“ Чи має культурологія власну методологію? ”На жаль,ця ключова проблемай досіне має однозначного вирішення. Дві гіпотетичні відповіді на це питання окреслюють проблемний простір методологічних засад культурології.

Перша відповідь – негативна. Ця багато в чому справедлива точка зору припускає, що культурологія як інтегративна сфера знання не має власної методологічної бази і користується лише позиченими методами інших сфер знання (соціологічні, психоаналітичні, семіотичні методи тощо).

Друга відповідь – позитивна. З цього погляду, досліднику явищ культури необхідно користуватися набором специфічних методів, притаманних виключно дослідженням культури (наприклад, функціональний метод Б. Малинов­ського, струк­турно-антро­­­по­логічний метод К. Леві-Строса тощо).

Слід визнати, що таке різке протиставлення – не більше ніж умовність. У першому випадку культурологія дещо втрачає свій суворий “науковий статус”, у другому – широту дослідницької свободи. Але між двома протилежними поглядами пролягає “третій шлях”. З цієї точки зору, культурологія одночасно і не має, і має власну методологічну платформу, а саме – їй притаманна стратегія методологічного плюралізму.

Це своєрідна метастра­те­гія. Вона передбачає вміння ко­рис­туватися неосяжно широким спектром різноманітних мето­дів і націлена на подолання меж професійно вузькозорієнтованого знання. У цьому ж і полягає головна методологічна інтенція культурології – це спроба перекинути мости між різними сферами знань в пошуку втраченої цілісності розуміння культурних явищ.

Існує, як мінімум, три моделі розуміння культурології.

Згідно до однієї з них, найбільш претензійної, культурологія є метанаукою, тобто своєрідною зверхнаукою, яка синтезує знання про культуру, що сформувалися в інших сферах гуманітаристики – філософії, соціології, історії, релігієзнавстві, мовознавстві, мистецтвознавстві тощо.

Згідно до другої, більш скромної моделі, культурологія – це міждисциплінарна сфера, яка має “спільну територію” з науками, що володіють знаннями про ті чи інші аспекти культури, але повністю не співпадає з жодною з них.

Згідно до третьої, критичної та позбавленої наївних наукових амбіцій моделі, культурологія – це цілком самостійне пограничне знання, що має власну специфіку, предмет і методологію, тому воно лише межує з іншими науками, але не вторгається до їхніх суверенних володінь.

Усі три моделі припустимі, але найбільш адекватною для сучасного стану справ усе ж таки є друга: культурологія – це міждисциплінарна сфера пізнання з пульсуючими понятійними та когнітивними межами. Можливо, тому культурології притаманна нескінченно вільна міграція методів.

Саме синтетичний спосіб пізнання, яке не є обмеженим нормативними рамками тієї чи іншої гуманітарної дисципліни і вільно рухається між ними, становить специфіку методології культурологічного дослідження.

* * *

Таким чином, концепція курсу в цілому базується на таких загальних засадах:

² Методологією культурології є комплекс інтелектуальних моделей, академічних традицій, пізнавальних установок і методів, які групуються навколо концепту “культура”.

² Головна теоретико-пізнавальна стратегія культурології як синтетичної міждисциплінарної сфери знання – стратегія мето­дологічного плюралізму.

² Культурології притаманні так звані “м’які” (soft) та “ситуативні” (ad hoc) методології. Це зумовлює вільну міграцію методів між культурологією та іншими гуманітарними науками: філософією, історією, соціологією, психологією тощо.

² Методологія виконує важливі функції як у теоретичній, так і в практичній діяльності культуролога: забезпечує ясність постановки проблеми, здійснює світоглядну інтерпретацію результатів дослідження, дозволяє розробляти стратегію розвитку науки та практики, стимулює процес їх розвитку, надає конкретні засоби для рішення поставлених завдань, дозволяє описати та оціни­ти саму діяльність культуролога.

² Культуролог, який не усвідомлює методологічні засади власної діяльності, перетворюється на безпорадного “сліпого”, який “не відає, що творить”. Чітка методологічна рефлексія є озна­кою інтелектуальної вишуканості, академічної коректності та професійності в сфері культурології.

Дата добавления: 2015-10-24