Соціопсихолінгвістичний аспект мови

Психолінгвістика — наука про взаємозв’язкимови і мислення, впливмови на психічнийрозвитоклюдини, психологічнузумовленістьмовнихявищ. Досліджує вона і формуваннямовноїсвідомості, діяльністьлюдини як мовноїособистості, закорінену у психічненаціональнуспецифікумовленнєвоїповедінки і соціальногосимволізму. Розкриттяцихпитань в контекстінайновішихдосягненьпсихологічної і лінгвістичної науки та відповідно до сучаснихметодологічнихвимог становить концептуальну основу, проблемну структуру і змістнавчальногопосібника.
Адресований студентам вищихнавчальнихзакладів. Прислужиться всім, хтоцікавитьсяпсихологічними основами мислення, мовногорозвитку і мовноїдіяльностілюдини.

Психолінгвістика(грец. psyсhe — душа і франц. linguistique — наука про мову) — наука, яка вивчаєпроцесиутворення, сприйняття та формуваннямовлення у їхвзаємодіїіз системою мови, а такожрозробляємоделімовленнєвоїдіяльності та психофізіологічноїмовленнєвоїорганізаціїлюдини, перевіряєїх у процесіпсихологічнихекспериментів.

Зародженняпсихолінгвістики як напрямулінгвістичнихдослідженьвідбулося у 50-ті роки ХХ ст. Виникла вона на стикулінгвістики і психології, взаємопроникненняякихзумовленетим, щомова є явищемпсихологічним і практично вся мовна система зберігається у психіці, свідомостілюдини. В історіїстановлення та розвиткупсихолінгвістикивиокремлюють три етапи, якіхарактеризуютьсяоригінальністюпідходів, поглядів, особливим характером зв’язківпсихології та лінгвістики.

Мета психолінгвістики − опис та поясненняособливостейфункціонуваннямови і мовлення як психічнихфеноменівізурахуваннямвзаємодіїзовнішніх і внутрішніхчинниківсоціально-культурноїдіяльностіособистості.

У фокусіувагипсихолінгвістики – індивід у комунікації. Одним ізосновнихположеньпсихолінгвістики як когнітивноїдисципліни є когнітивнаобробкаінформації, щонадходить з органівчуття, яка відбувається на основісформованих у індивідаментальнихрепрезентацій.

10. Мовний, мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні. Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій проізводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту —формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання. Існує чимало типових комунікативних ситуацій, котрі називаються етикетними, в них взаємини між тими, хто спілкується, стоять на передньому плані, а не є тлом, на якому сприймається зміст мовлення, чи етикетною «приправою» до змісту. Це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо. Позаяк ці ситуації мають стандартний, типізований характер, то їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним. Немає потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Навіщо видумувати, як і що казати, коли існують «комплекти» готових фраз, словесних формул для кожної із типових ситуацій, і потрібно тільки зробити вдалий вибір із цього набору. Однак і ці комплекти, й особливості їх застосування необхідно добре знати. З давніх часів представники різних народів, вітаючись, будь-якими способами вітають один одного: зичуть добра, щастя і здоров'я. Вітання — найбільш важливий звичай у діловому спілкуванні. Він вимагає певного виховання. Слова, які ми промовляємо, залежать від того чи зустрінемось ми ще, можуть мати далекосяжні цілі. В українській мові багато вітальних формул: Доброго ранку! - Добрий ранок! — Доброго дня! — Добрий Доброго вечора! — Добрий вечір! — це стилістично нейтральні вислови. Ці вітання у відповідну пору доби можна вживати до всіх людей. При цьому побажання Доброго ранку звучить менш офіційно, тоді як Доброго дня та Доброго вечора — більш церемонію. Важливою проблемою в ситуації вітання є те, хто має вітатися першим. Деякі люди надають цьому винятково великого значення й оцінюють інших людей за тим, чи ті вітаються першими, чи чекають, що привітаються з ними. За усталеним звичаєм першим вітається чоловік із жінкою, молодий — із старшим, підлеглий — з начальником.

Дата добавления: 2015-07-08