За якими критеріями та на які види поділяється підприємництво?

У країнах з розвиненою ринковою економікою існує безліч різноманітних сучасних підприємств. Вони діють у різних галузях економіки і класифікуються за різними критеріями, зокрема за формами власності, розмірами підприємств, сферою господарської діяльності, організаційно-правовими формами та ін.

Залежно від форм власності можуть діяти підприємства таких видів:

1) приватне підприємство - підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, та їх праці чи з використанням найманої праці. Приватним визначається також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання (юридичної особи);

2) підприємство колективної власності — підприємство, що діє на основі колективної власності. Це зокрема, виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій та інші. Підприємством колективної власності визначається також корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника;

3) комунальне (муніципальне) підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в Україні підприємства діляться на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив. До унітарних підприємств належать державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більшою кількістю засновників за їх спільним рішенням, діє на основі об єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більшої кількості осіб.

Залежно від кількості працівників та обсягу валового доходувід реалізації продукції за рік підприємства поділяються на: малі, середні та великі

У світовому господарстві найважливішими критеріями, за якими класифікують малі підприємства, є трудовий і фінансовий.

Трудовий критерій - це середньооблікова кількість працівників, зайнятих на підприємстві. Фінансовий критерій - це обсяг валового доходу від реалізації продукції чи послуг, обіг капіталу тощо. Наприклад, у США до категорії малих підприємств належать підприємства, на яких зайнято до 500, в Італії до 300, у Великій Британії до 50 працівників.

В Україні малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної до 500 тис. євро.

Малі підприємства - типовий елемент вільного підприємництва. Вони кількісно переважають в усіх розвинених країнах світу. Основними якісними характеристиками малого підприємства є:

1) незалежність управління;

2) можливість вільно розпоряджатися власним майном (капіталом).

Вони найактивніше реагують на кон'юнктуру ринку, забезпечують насиченість його товарами і різноманітними послугами, сприяють послабленню монополізму, посилюють конкурентний характер виробництва. Малі підприємства, окрім того, мобілізують значні фінансові і виробничі ресурси населення, створюють значну кількість додаткових робочих місць. Вони є носіями інновацій, ведуть інтенсивний пошук розробок і впровадження нових Ідей, новітніх технологій. Усі ці властивості малих підприємств переконливо свідчать, що їх розвиток - це могутній чинник реформування вітчизняної економіки, подолання кризового спаду виробництва і забезпечення передумов для економічного зростання.

Аналіз стану підприємництва в Україні показує, що сектор малого бізнесу перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується невисоким ступенем ефективності.

Негативний вплив на діяльність малих підприємств в Україні справляють такі чинники, як нестабільність економічної політики, відсутність фінансових ресурсів, високі податки, нестабільність законодавства та ін. За нинішньої ситуації розвиток малих підприємств в нашій країні має стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів. Цей напрямок потребує ефективної державної підтримки малих підприємств, яка має бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами. Ці та інші властивості середніх підприємств надають їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Проте слід мати на увазі, що господарська діяльність середніх підприємств буде ефективною лише в органічному поєднанні з малими та великими підприємствами.

Великими підприємствами визначаються підприємства, які здійснюють виробництво масової продукції стабільного асортименту. Це значно зменшує собівартість такої продукції і підвищує її конкурентоспроможність. Крім того, вони створюють сприятливі умови для розробки науково-технічних проектів з метою швидкого впровадження новітніх досягнень науки і техніки і виготовлення найновішої високоякісної продукції наукоємних галузей - електронних виробів, персональних комп'ютерів тощо.

Водночас великі підприємства часто занадто консервативні і неспроможні оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку щодо моделей, стилів і дизайну продукції. Вони обтяжені великим розміром основного капіталу і прихильні до стабільного великомасштабного виробництва. На цих підприємствах здебільшого громіздка і не досить ефективна система управління. До великих, як правило зараховують підприємства, на яких працює понад 1000 осіб. В Україні до цієї категорії належать підприємства, в яких середньооблікова численність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну до 5 млн. евро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Отже, формування ринкової структури національної економіки передбачає оптимальне поєднання малих, середніх і великих підприємств. Загалом вони краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, більш оперативно реагують на кон'юнктуру ринку та на досягнення науково-технічного прогресу, забезпечують передумови для економічного зростання.

Підприємства класифікують також за функціонально-галузевим видом господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, згідно з яким створюються такі види підприємств: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, фінансові, інноваційно-впровадницькі, підприємства зв'язку, лізингові, страхові, туристичні та ін. Вони відрізняються між собою не тільки умовами і структурою виробництва, а й тим, що вони створюють. З огляду на це, підприємства різних галузей можна згрупувати за видами (змістом) діяльності: виробничі, комерційні, фінансові, посередницькі, страхові.

За національною приналежністю капіталу розрізняють підприємства: національні - капітал є власністю вітчизняних підприємців (своєї країни); закордонні - капітал належить іноземним підприємцям повністю, або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль за діяльністю підприємства; змішані - капітал належить підприємцям кількох країн. Такі підприємства реєструються в країні одного із його засновників. Метою їх створення є спільна комерційна діяльність.

3. Назвіть характерні риси товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно закону України Про господарські товариства Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Характерні риси товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ):

- діє на підставі статуту;

- статутний капітал не менше суми, еквівалентної 1 мінімальній заробітній платі (з 30.12.2009 р.), виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства;

- до моменту державної реєстрації статутний капітал повинен бути сформований на 50%, інша частина формується протягом 1 року;

- резервний фонд не менше 25% від статутного і поповнюється за рахунок щорічних відрахувань, які не можуть бути менше 5% суми чистого прибутку;

- розподіл статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або нерівним);

- відповідальність товариства за власними зобов'язаннями всім своїм майном;

- відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за боргами товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

- наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган - збори учасників, виконавчий орган - дирекція або одноосібний директор, контрольний - ревізійна комісія;

- можливість формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства;

- обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві: сплата основного і додаткових внесків (якщо останні передбачені установчими документами або рішенням зборів учасників);

- обмеження обов'язкової персональної участі лише випадками прийняття зборами учасників рішень з питань, щодо яких закон вимагає одностайності (визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; виключення учасника з товариства);

- можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) за згодою решти учасників чи третім особам (якщо інше не передбачено установчими документами товариства).

- учасники товариства мають переважне право на купівлю такої частки, проте вони можуть його реалізувати протягом 1 місяця, якщо інше не встановлено статутом;

- обмежений рух учасників;

- учасник ТОВ зобов'язаний повідомити інших учасників про свій вихід зі складу товариства за 3 місяці до фактичного виходу;

- можливість перетворення ТОВ у АТ або виробничий кооператив; у разі перевищення кількості учасників у ТОВ понад 10, то ТОВ має протягом 6 місяців бути перетворено в АТ.

- зміна складу учасників здійснюється шляхом:

а) виключення учасника з товариства;

б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) за згодою або третій особі, якщо інше не передбачено установчими документами товариства;

в) спадкування частки учасника - фізичної особи або правонаступ-ництва учасника - юридичної особи;

г) смерті учасника - фізичної особи чи реорганізації або ліквідації учасника - юридичної особи;

д) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством.

Особливостями товариства з обмеженою відповідальністю є:

§ Обмежена відповідальність їх учасників, оскільки вони несуть відповідальність лише в межах їх внесків. Ця риса є спільною для акціонерних товариств і для товариств з обмеженою відповідальністю.

§ ТзОВ не повинні мати значної кількості учасників, оскільки нормативна база їх корпоративного управління побудована таким чином, що за великої кількості учасників значною мірою втрачається керованість, особливо при прийнятті стратегічних рішень. При перевищенні встановленої законодавством кількості учасників ТзОВ підлягає перетворенню в акціонерне товариство протягом одного року, а по закінченні цього строку - ліквідації в судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

§ ТзОВ не випускають акції.

§ Наявність переваги перед акціонерними товариствами, оскільки над ним немає таких органів зовнішнього регулювання, як, наприклад, Комісія з цінних паперів та фондового ринку України з її численними вимогами щодо звітності.

§ Більш висока мобільність при проведенні зборів і управлінні, оскільки для ТзОВ не має таких численних норм законодавства, як для акціонерних товариств.

§ Додаткові внески учасників ТзОВ не впливають на співвідношення їх часток (паїв), за винятком випадків передбачених установчими документами.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Він, крім вже вище вказаних розділів, повинен також містити наступні відомості про:

· розмірі статутного капіталу, з визначенням частини кожного учасника;

· склад і компетенцію органів управління та порядок прийняття ними рішень;

· розмір і порядок формування резервного фонду;

· порядок передачі (переходу) часток у статутному капіталі. Статут ТзОВ з усіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства і є відкритим для ознайомлення.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк.

Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у загальних зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному (складеному) капіталі.

Загальні збори учасників товариства обирають голову товариства. До компетенції загальних зборів учасників ТзОВ відноситься:

- визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їхнє виконання;

- внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

- створення та відкликання виконавчого органу товариства;

- затвердження річних звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку, визначення порядку покриття збитків;

- створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

- винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

- затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

- визначення умов оплати праці посадових осіб

- затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

- прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу

- встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

- вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

- виключення учасника з товариства;

- визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.

Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

Загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому

Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів.

Для вирішення усіх питань діяльності товариства (за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників) створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених Законом України Про господарські товариства та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

З метою систематичного чи вибіркового контролю за діяльністю дирекції (директора) створюється ревізійна комісія. Вона утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

II. Тестові завдання:

1.Крім підписання договору від імені юридичної особи, законодавством або установчими документами останньої може бути передбачене наступне затвердження такої угоди засновниками:

а) якщо договір (угода) укладений на суму, еквівалентну розміру резервного фонду товариства;

б) якщо договір (угода) укладений на суму, яка не перевищує 50% складеного капіталу товариства;

в) якщо договір (угода) укладений на суму, яка перевищує вказану в статуті товариства;

г) якщо договір (угода) укладений на суму, еквівалентну розміру статутного капіталу товариства.

2.Попереднім договором є:

а) договір, укладений між суб'єктами господарської діяльності або між одним чи декількома такими особами і не господарюючою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської діяльності;

б) договір, згідно з яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення даного договору, укласти основний договір на умовах, передбачених цим договором;

в) договір, укладений між суб'єктами господарської діяльності, які беруть на себе зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети;

г) договір, згідно з яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

3. Право зворотної вимоги до боржника - це:

а) іпотечне право;

б) право регресу;

в) право першої руки;

г) право застави.

4. Збитки – це:

а) витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною;

б) господарські санкції у вигляді неустойки, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання;

в) мінімальний обсяг неустойки відповідальної сторони, що порушила договір;

г) заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

5. Акцепт – це:

а) виставлення торговельним підприємством зразків товарів на спеціально обладнаних вітринах, прилавках, рекламних пристроях, невизначеному колу осіб укласти договір;

б) взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків;

в ) дача відповіді про прийняття пропозиції, стороною якою є покупець;

г) права та обов'язки, які виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами.

6. Запобіжно-контрольні гарантії – це:

а) гарантії, які полягають у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву;

б) гарантії, спрямовані на забезпечення відповідності продукції встановленим або ініційованим вимогам;

в) гарантії, які реалізуються головним чином шляхом створення умов та порядку, які забезпечують збереження властивостей товарів при їх транспортуванні та зберіганні, а також здійснення контролю за їх дотриманням.

г) всі відповіді не вірні.

7.Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може:

а) бути меншою 15% вартості орендованого майна;

б) бути еквівалентною 20% вартості орендованого майна;

в) перевищувати 10% вартості орендованого майна;

г) перевищувати вартість продукції (робіт, послуг), реалізованої / виготовленої з використанням орендованого майна.

8. Непрямий лізинг – це:

а) договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;

б) договір лізингу, за яким власник майна (виробник) самостійно здає об’єкт у лізинг;

в) договір лізингу, за яким лізингодавець набуває предмет лізингу у постачальника спеціально для того, щоб передати його в лізинг лізингоодержувачу;

г) договір лізингу, за яким лізингове майно передається одним лізингодавцем іншому лізингоодержувачеві без втручання третіх сторін.

9.Особливістю фінансового лізингу є:

а) неспроможність лізингоодержувача анулювати договір, не сплативши загальної суми лізингових платежів;

б) обмеженість можливостей укладання даного договору;

в) встановлення термінів виконання;

г) наявність умов страхування і технічного обслуговування.

10.ЦК України передбачає обов'язкову наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності у продавця за договором:

а) роздрібної купівлі-продажу;

б) купівлі-продажу майна в процесі приватизації;

в) купівлі-продажу земельних ділянок;

г) купівлі-продажу на аукціонах і біржах.

11. Якщо поставлена продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання за договором поставки не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам чи умовам договору, а також якщо поставлена некомплектна продукція, виготовлювач сплачує покупцю штраф у розмірі:

а) 20% вартості продукції неналежної якості чи некомплектної;

б) 5% вартості товарів неналежної якості чи некомплектних;

в) 8% вартості продукції неналежної якості чи некомплектної;

г) 4% вартості товарів неналежної якості чи некомплектних.

12.За договором перевезення вантажу:

а) одна сторона зобов'язується доставити довірений їй другою стороною вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;

б) одна сторона зобов'язується перевезти другу сторону до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезеним;

в) головна сфера взаємовідносин між транспортними організаціями і замовниками;

г) організація процесу перевезення, експлуатація під'їзних колій, подача і забирання вагонів, експедирування.

13.Страховик – це:

а) юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник;

б) фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, та які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності;

в) юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник;

г) юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування.

14.Предметом договору зберігання виступають;

а) грошові кошти;

б) матеріальні цінності;

в) грошові кошти і матеріальні цінності;

г) майнові права.

15. Головний підрядник - це:

а) учасник будівництва, який зобов'язаний на свій ризик і за обумовлену ціну виконати передбачені договором роботи і передати їх замовнику у встановлені строки;

б) підрядник, який відповідає за виконання всього комплексу робіт, передбачених замовленням, передачу їх замовнику і забезпечує координацію діяльності інших підрядників;

в ) підрядник, який відповідає за виконання частини робіт на об'єкті, здає їх генеральному підряднику або замовнику і забезпечує координацію діяльності субпідрядників;

г) підрядник, які виконують спеціальні і окремі види робіт за домовленістю з генеральним підрядником, головним підрядником або замовником.

Дата добавления: 2015-07-08