Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю

Сфера використання наукового стилю мови – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання. Призначення наукового стилю – систематизування, пізнання світу. Також цей функціональний різновид літературної мови служить для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, розяснення явищ, систематизації знань, викладу матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

До ознак наукового стилю належать інформативність, понятійність і предметність, обєктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.

Мовними маркерами наукового стилю вважають абстрактну лексику, символи, терміни, схеми, таблиці, графіки, іншомовні слова, наукову фразеологію стійкі термінологічні словосполучення, цитати, посилання, однозначну загальновживану лексику, безсубєктність, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання емоційно-експресивні синоніми, суфікси, багатозначні слова, художні тропи, індивідуальні неологізми.

Наукові тексти мають чітку структуру. Для текстів наукового стилю властиве послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко організований синтаксис. У наукових текстах переважають речення складної, але «правильної» будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені. Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези; науково-популярний виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті у неспеціальних журналах; науково-навчальний підручники, лекції, бесіди тощо.

Зберігаючи основні ознаки стилю, для кожного з підстилів і жанрів властиві свої особливості використання мовних засобів. Власне науковий підстиль має інтернаціональну символіку, універсальні загальнонаукові терміни. Науково-популярний підстиль використовує й елементи художнього мовлення епітети, порівняння, метафори, щоб зацікавити читача. Для науково-навчального характерна доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямована на активізацію мислення слухачів, поступове, послідовне уведення термінологічної лексики.

Слід зауважити, що призначення текстів власне наукового підстилю – обєктивувати наукові відомості і кінцеві результати аналітико-синтетичної переробки інформації, основна функція – пояснювати наукову ідею.

Основними жанрами власне наукового стилю є монографія, стаття, наукова доповідь, аналітичний звіт. У межах власне наукового підстилю можна виділити науково-інформативний з жанрами: реферат, огляд,анотація, резюме – та науково-довідковий довідники, словники, каталоги.

Монографія – це одноосібно чи колективно написана книга, в якій зібрано, систематизовано й узагальнено матеріал та результати вагомого наукового дослідження або обєднано однією темою кілька досліджень. Монографію створюють, коли зібрано й опрацьовано значну кількість фактичного матеріалу, одержано переконливі висновки, а її автор чи автори має свою наукову гіпотезу чи концепцію вирішення актуальної наукової проблеми. У монографії обовязково мають бути теоретичні розділи, висновки і наукова література. Стиль викладу — обєктивований безсубєктивний, логічний, точний і чіткий.

Стаття – це надрукована в часописі або збірнику наукова робота невеликого розміру, присвячена певній проблемі, питанню і розрахована на фахівців, які розвязують цю проблему. Статті бувають повідомлювальні про нові результати, оглядові, аналітичні підсумки, дискусійні про спірні питання.

Реферат – це короткий виклад результатів наукового пошуку наприклад, автореферат –

виклад основного змісту дисертації або кількох праць з якоїсь наукової проблеми. У рефераті повинно бути стисло, але точно відображено основний теоретичний зміст реферованої роботи та довідковий апарат власні публікації, список наукової літератури.

Дисертація – власне науково завершене дослідження, яким відкрито новий напрям у науці, започатковано досі невідомий підхід чи вирішено складну проблему, досліджено невідомі досі аспекти наукової проблеми або розвязано низку завдань, що забезпечать поступ у цій проблемі зокрема чи галузі знань загалом. Дисертація має визначені розмір і чітку структуру, стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені оригінальним змістом цього дослідження. Наприклад: мовні формули – актуальність теми дослідження зумовлюється…; наукова новизна роботи полягає…; здійснений аналіз дає підстави зробити висновок, що… —продовжуються і підтверджуються мовними конструкціями, що містять конкретний зміст дослідження.

У вступі дисертації автор обґрунтовує вибір теми, розкриває актуальність дослідження, вказує його мету й завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, апробацію і структуру роботи. Основна частина дисертації складається з розділів, перший з яких, як правило, є теоретичним або присвячений історії питання, інші репрезентують оригінальне авторське дослідження, його основні теоретичні положення. Жанр дисертації передбачає у композиційно-мовних формах виклад логічного механізму доказів: теза, доказ аргумент і спосіб доказу — ствердження або заперечення. Теза – це думка або положення в дисертації може бути гіпотеза, яку ще треба довести і підтвердити, проілюструвати. Докази аргументи – це також думки або положення, які або не потребують доведення аксіоми, або вже доведені, перевірені іншими дослідниками, тому дисертант може ними послуговуватися але обов’язково слід вказувати на першоджерело інформації. Спосіб доведення – це пошук шляхів логічного звязку і його форм між тезою і доказом. Це, власне, і має бути основною частиною дослідження. Саме тут можуть бути одержані нові його результати. Спростування – це логічний прийом доказу неістинності тези. Факти можуть не підтвердити систему аргументів, суперечити висунутому положенню.

У процесі доведення істинності того чи іншого наукового положення дотримуються законів логіки тотожності, заперечення, виключення третього, достатньої підстави та методів наукового пошуку індуктивного, дедуктивного, аналогійного, концентричного, контрастного тощо.

Цінність роботи виявиться у висновках, котрі формуються під час підведення підсумків. Список джерел та наукової літератури засвідчить, з одного боку, обєктивність і достовірність дослідження, а з іншого – рівень наукової обізнаності автора у порушеній проблемі й галузі знань загалом.

Дата добавления: 2015-07-07