Усі на замирення Заходу!

Історія відносин більшовиків із західними державами від самого жовтневого перевороту аж ніяк не однобока. З одного боку, держави Антанти, звісно, не порадував вихід Росії з Першої світової війни й укладення нею сепаратного миру з Німеччиною. З іншого – Англія, Франція, США та Японія не надто рвалися підтримувати Білий рух – той явно не мав ані підтримки населення, ані значних військових сил. Прагматичним англійцям було дещо важко збагнути логіку Дєнікіна, який, прямуючи на Москву, пригадав гасло «Єдина і неділима!» і раптом розгорнув додатковий фронт проти українського війська Петлюри (за що той підкинув набоїв веселим хлопцям батька Махна, а ті стрімким рейдом зруйнували весь білий тил). До того ж більшовики всіляко виказували бажання укласти із Заходом мирну угоду та налагодити економічну співпрацю.

Більшовики мали чимало причин для такої миролюбності. Досі істориків хвилюють питання: про що через своїх посильних Ганецкого і Радека розмовляв Лєнін із німецьким мільйонером-авантюристом Олександром Парвусом; за яких умов напередодні 17 жовтня луснув у Нью-Йорку банк рідного брата Якова Свєрдлова Веніаміна або хто оплачував небідне проживання у Нью-Йорку громадянина США Льва Троцкого – творця і головнокомандувача Червоної армії? Певно, мали більшовики на Заході і надійні зв’язки, і значні інтереси.

Уже 24 жовтня 1918 року більшовицький нарком з іноземних справ Ґеорґій Чичерін писав президентові США Вудро Вільсону: «…чи припинять уря­­ди Сполучених Штатів, Англії та Франції жадати крові народу Росії і бажати смертей її громадян, якщо народ Росії погодиться сплатити їм викуп?.. Чи хочуть вони концесій, чи хочуть вони залізниць, копалень, золотих запасів, чи то вони бажають територіальних поступок, наприклад, частки Сибіру, або Кавказу, або Мурманського узбережжя?».
13 січня 1919 року під час зустрічі з радником американського посольства в Лондоні Вільямом Батлером заступник Чичеріна Максім Літвінов за-явив, що більшовики в обмін на мир готові «…визнати іноземні борги, припинити пропаганду світової революції, оголосити амністію противникам більшовизму і надати право на самовизначення Польщі, Фінляндії та Україні».

Не дивно, що переговори велися тільки з американцями. Англія ще остаточно не визначилася зі своїм ставленням до більшовизму. А Франція взагалі закликала надати допомогу білим і навіть висадила свої війська в Одесі (їх вибили звідти навіть не більшовики, а українські повстанці отамана Гри­гор’єва). Проте невдовзі країни Антанти відмовилися від підтримки антибільшовицьких сил. Власне, більшовики, білі, Лєнін, Дєнікін – для західних держав усі вони були росіянами, а громадянська війна – внутрішньою справою Росії.
17 листопада 1920 року британський прем’єр-міністр Ллойд Джордж заявив про необхідність економічної спів­праці з Радянською Росією: «Більшовики готові платити золотом, а ви не хочете його брати. Але торгуємо ж ми з людожерами з Соломонових островів?». 18 листопада 1920-го британський Кабінет погодився укласти з більшо­­виками угоду про економічну співпрацю. Це стало сигналом для США, Франції та нейтральних держав. Фактично Захід визнав більшовицьку владу.

Дата добавления: 2015-07-08