Образ автора

Літературний твір є відображенням життя, поданим з точки зору письменника, який висловлює у ньому своє ставлення до світу, оцінюючи певні життєві факти, події, явища. Творча індивідуальність митця організовує усю художню структуру твору в єдине ціле й визначає своєрідність втілення особистісного світобачення і світовідчуття письменника в ньому.

Авторське бачення постає смисловим центром твору. Саме вияв авторського ставлення об'єднує всю ідейно -художню структуру твору в єдину систему.

Свої критичні погляди і позиції він висловив у статті "Література, її завдання і найважливіші ціхи", котру радянське літературознавство

трактувало не інакше, як маніфест революційно-демократичної критики. І. Франко про неможливість існування літератури поза зв'язками з життям, і ці зв'язки уявлялися молодому І. Франкові тільки тенденційними, класовими, партійними. Цією думкою він нібито розв'язував одразу дві проблеми: заперечував "естетикам" із журналу "Правда", які вбачали завдання літератури в зображенні життя з позицій краси, і відкидав "об'єктивізм" І. Нечуя-Левицького, який у статті "Сьогочасне літературне прямування" говорив про "дзеркальну" (щодо життя) суть літератури (як одкид берега у

воді). Насправді жодна з цих проблем у статті не розв'язувалась. неминуче породжувало тривогу про втрату нею (літературою) елемента художності дійсності.

Франко дає своє бачення, якою має бути література:

- література повинна бути реальна;

- література повинна бути національна;

- Література повинна бути народна: «Принцип національності складається з двох прикмет: «народного язика і глибокого національного психічного характеру народу». Принцип народності складається також з кількох елементів, з котрих перший — народний язик, а другий, бачиться, також

«глибокий національний психічний характер народу», з котрого, конечно, випливає форма народної поезії і її дух»[5];

- «Література, так як і наука сьогочасна, повинна бути робітницею на полі людського поступу, її тенденція і метод повинні бути наукові. Вона громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду, не на естетичні правила, — а заразом аналізує їх і робить з них виводи, — се її науковий реалізм; вона через те вказує хиби суспільного устрою там, де не все може добратися наука (в житті щоденнім, в розвитку психологічнім страстей та нам'єтностей[5] людських), і старається будити охоту і силу в читателях до усунення тих хиб — се її поступова тенденція» [5].

Для Франка головним і визначальним було життя. Але якщо для російської літератури головним предметом було життя російське, то для української мало стати таким предметом життя українське. Російська література служила для української лише прикладом того, які саме його сторони і з якою конкретною метою треба зображати. Таким же прикладом були й інші літератури [3].

Дата добавления: 2015-07-08