За редакцією заслуженого діяча науки академіка АПН України 4 страница

Найчастіше для внутрішньом’язових ін’єкцій використовують верхньозовнішній квадрант сід- ниці. Глибина введення голки може становити З—6 см і визначається товщиною жирового скуп­чення, яке звичайно дорівнює половині товщини шкірної складки.

Після видалення голки, незалежно від виду ін’єкції, місце вколу потрібно обробити спир­том.

Введення лікарських речовин можна робити безпосередньо в кровоносну систему за допомо­гою венепункції, яку проводять також для взяття крові на дослідження, під час венографії. зон­дування серця та ін.

Найчастіше для пункції використовують під­шкірні вени ліктьової ямки: v. cephalica, v. ba­silica і v. intermedia cubiti. Якщо ці вени слабко видно, то використовують поверхневі вени нижньої кінцівки, зокрема v. saphena тадпа.

Пункцію вени роблять так. У середньому від­ділі плеча накладають гумовий джгут, але не перетискують ним артерії, контролюючи силу стиснення судин за пульсом. Після цього хворому пропонують кілька разів стиснути і розтулити пальці, щоб посилити кровонаповнення вен. Місце ' пункції обробляють спиртом або спиртовим роз­чином йоду. Коли вени недостатньо контурують, лівою рукою можна зробити кілька масажуваль- них рухів уздовж передпліччя, починаючи від кисті в бік ліктьової ямки. Звичайно після такої маніпуляції вени стають рельєфними. Пункцію роблять або тільки голкою, або голкою, насадже­ною на шприц. Вколювання виконують правою рукою, кисть якої фіксується на передпліччі хворого.

Якщо голку без шприца вводять у вену пра­вильно, то в канюлі голки з’являються краплини крові. У цьому разі потрібно швидко приєднати до голки шприц. Якщо вколюють голку з приєдна­ним шприцом, то кров з’являється в шприці.

Щоб ввести лікарський засіб, здавлюють джгут, голку злегка просовують за ходом вени, знімають джгут і повільно вводять розчин. Коли пункцію роблять щоб відібрати кров, джгут не знімають до кінця взяття крові.

Після того як отримують потрібну кількість крові, голку видаляють з вени, місце вколу зма­щують спиртовим розчином йоду, накривають стерильною салфеткою і пропонують хворому зі­гнути передпліччя, щоб притиснути салфетку до місця уколу. Через кілька хвилин отвір у вені повністю закривається.

У тих випадках, коли вену проколюють для краплинного вливання лікарських засобів, прокол роблять голкою без шприца. Після появи крові голку з’єднують із системою для краплинних вливань, знімають гумовий джгут з плеча і за­тискач з гумової трубки і за допомогою кра­пельниці регулюють швидкість надходження рі­дини у вену (40—60 крапель за 1 хв). Вико­ристовують одноразові шприци і системи одно­разового користування.

Пункція і катетеризація підключичної вени. Підключичну вену пунктують, використовуючи підключичний або надключичний доступ. При під­ключичному доступі кінець голки встановлюють на межі внутрішньої і середньої третин ключиці, по її нижньому краю. Голку направляють до верхнього краю грудинно-ключичного суглоба, підтягуючи поршень шприца. Поява в шприці крові свідчить про попадання голки в просвіт судини. При надключичному доступі кінець голки встановлюють в кут, утворений латеральною ніжкою грудинно-ключично-соскоподібного м’яза і верхнім краєм ключиці. Голку направляють до нижнього краю грудинно-ключичного суглоба.

Під час катетеризації магістральних вен після пункції в просвіт голки вводять тонкий поліетиле­новий або металевий провідник, по якому вводять поліетиленовий катетер. Його закріпляють у вені і фіксують до шкіри липким пласти ром.

Стегнову вену пунктують, прощупуючи пульс на стегновій артерії, досередини від артерії на 0,5 см, нижче пахвинної зв’язки на 1—2 см.

Внутрішню яремну вену пунктують справа, вколюючи голку між ніжками грудинно-ключично- соскоподібного м’яза, на 1,5—2 см вище грудинно- ключичного суглоба.

Розтин плечової вени з метою зондування серця проводять після оголення судинно-нерво­вого пучка плеча, біля медіального краю двоголо­вого м’яза плеча.

Венесекцією називають оголення і розсічення вени. Найчастіше оголюють вени ліктьового зги­ну, рідше — вени передпліччя, кисті, гомілки або стопи.

Показанням до венесекції є тривалі внут­рішньовенні вливання (крові, кровозамінників, різних лікарських засобів, які вводять краплин­ним шляхом), а також одномоментні введення препаратів у тих випадках, коли неможливо зро­бити пункцію вени.

Хворий знаходиться у положенні лежачи на спині. Знеболювання місцеве. Роблять розріз шкі­ри і підшкірної клітковини за проекцією вени або дещо навкіс до проекції завдовжки 3—4 см. Тупо виділяють вену з навколишньої кліт­ковини на протязі 2—3 см. Під виділену вену підводять дві лігатури і перев’язу­ють лігатурою, накладеною на дистальну ча­стину оголеної вени, її периферичний відділ. Трохи піднімаючи вену дистальною лігатурою, за допомогою ножиць або скальпеля роблять надріз вени, через який вводять голку або поліетилено­вий катетер і на ньому тимчасово зав’язують проксимальну лігатуру. До голки (катетера) приєднують систему для переливання крові або розчинів. Голку або катетер фіксують до шкіри смужкою липкого пластиру. Після закінчення вливання катетер витягають з вени і остаточно зав’язують проксимальну лігатуру.

Під час вливання за допомогою венесекції мож­ливе тромбування голки (катетера) або вени. Щоб запобігти тромбоутворенню, голку або ка­тетер перед введенням промивають розчином натрію цитрату. В разі тромбування голки або катетера їх витягають, прочищають мандреном, промивають розчином натрію хлориду, після чого голку (катетер) знову вводять у вену. Якщо вливання не відновлюється, роблять венесекцію іншої вени.

Z ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ ГОЛОВИ

N

Г р а н и ц я, що відокремлює голову від шиї, починається на підборідному ви­ступі (prot über ant іа mentalis), продов­жується по основі і гілці нижньої ще­лепи (basis et ramus mandibulae) до зовнішнього слухового ходу. Далі об­креслює соскоподібний відросток і по верхній карковій лінії (linea nuchae superior) досягає зовнішнього потилич­ного виступу (protuberantia occipitalis externa) або ініону — найбільш високої точки цього виступу, де з’єднується з такою ж лінією протилежного боку.

Розміри. Довжина голови (пе­ре дньозадній розмір) — відстань від глабелй до ініона — дорівнює 17—22 см. Ширина голови — відстань між тім’яни­ми горбами — коливається в межах 14— 16 см. Висота голови — відстань від середини переднього краю великого (по­тиличного) отвору (basion) до найвищої точки сагітального шва. Цей розмір ста­новить 12—16 см. Окружність голови — лінія, проведена через надбрівні дуги і зовнішній потиличний виступ,— до­рівнює в середньому 54—58 см.

Форму голови визначає форма черепа. За співвідношенням поперечного і по­здовжнього розмірів розрізняють доліхо- цефалічну (довгоголову — при доміну­ванні передньозаднього розміру), брахі- цефалічну (широкоголову — при знач­них поперечних розмірах) і мезоцефа- лічну (середньоголову) форми черепа. З урахуванням висоти черепа виділяють високі — гіпсицефалічні (вежові), низь­кі — платицефалічні і середні — орто цефалічні — форми черепа.Череп зви­чайно асиметричний. Права половина його розвинена дещо сильніше.

Вікові відзнаки в будові і розмірах голови добре виражені. Так, у ново­народженого розміри голови відносно тулуба в два рази більші, ніж у дорос­лого. Окружність голови перевищує ок­ружність тулуба. Добре розвинені лобові горби, але майже немає надбрівних дуг.

Більшість кісток черепа у новонарод­жених і дітей першого року життя не з’єднані швами, між ними залишаються щілини, виповнені сполучною тканиною. Наприклад, на місці з’єднання лобової кістки з тім’яними, а також тім’яних з потиличною виникають ділянки, по­збавлені кістки,— тім’ячка черепа (іоп- Нсиїі сгапіі).

Ділянку голови ділять на два великих відділи — мозковий і лицевий (рис. 20).

Рис. 20. Ділянки голови:

/ — reg. temporalis; 2 — reg. parietalis; З — reg. frontalis; 4 — reg. orbitalis; 5—reg. nasalis; 6 — reg. oralis; 7—reg. men­talis; 8 — reg. buccalis; 9 — reg. parotideomasseterica; 10— fossa retromandibularis; // — reg. mastoidea; 12 — reg. occi­pitalis. Мозковий шідділ голови зображений червоним кольо ром. лицевий — синім, ділянка шиї — жовтим.

Скелетну основу мозкового відділу утво­рює мозковий череп — cranium cereb­rale, s. neurocranium, а основу лицевого відділу — лицевий, або вісцеральний, череп (cranium viscerale).

МОЗКОВИЙ ВІДДІЛ голови

Мозковий відділ голови відокремлений від лицевого лінією, яка проходить по над­орбітальному краю лобової кістки, верх­ньому краю виличної кістки і виличній дузі до зовнішнього слухового ходу. В мозковому черепі розрізняють основу (basis сгапіі) і склепіння (саіиагіа). На зовнішній поверхні мозкового від­ділу голови виділяють такі ділянки: непарну лобово-тім’яно-потиличну (re­gio frontoparietooccipitalis), парні — скроневу (regio temporalis) і соско­подібну (regio mastoidea) (див. рис. 20).

Лобово-тім’яно-потилична ділянка (regio fronto­parietooccipitalis)

Г р а н и ц і ділянки відповідають гра­ницям лобової, тім’яної і потиличних ділянок склепіння черепа. Спереду вона обмежена надорбітальним краєм лобо­вої кістки і глабелою, ззаду — верхньою карковою лінією, з боків — верхньою скроневою лінією (linea temporalis su­perior).

НІ а р и лобово-тім’яно-потиличної ді лянки показані на рис. 21.

Шкіра щільна, вкрита волоссям, з ве ликою кількістю потових і сальних за­лоз. При закупорці вивідних проток сальних залоз можуть утворюватись ре- тенційні кісти — атероми. Підшкірна клітковина ділянки виражена добре і розділена на окремі комірки вертикаль­ними перетинками, які містять сполуч­нотканинні волокна, що йдуть від шкіри до нижнього шару — сухожилкового шо­лома. З ними звичайно пов’язана зовніш­ня оболонка (адвентиція) кровоносних судин, розміщених у підшкірній клітко вині. Це обумовлює зіяння судин голови, що виникає під час пошкодження м'яких тканин і призводить, у свою чергу, до сильної кровотечі. Гематоми, утворені при цьому, різко обмежені і виступають назовні. Сухожилковий шолом над черепний апоневроз) — galea аропеиго- tica (aponeurosis epicranial is) — це сухо жилкова пластинка, розміщена між ло­бовим і потиличним черевцем потилич-

Рис. 21. Шари лобово-т і м'яно- поти­личної ділянки (фронтальний роз­різ):

/—шкіра; 2— підшкірна кл.тк. вина. З — сухожилковий шолом: -> — липл ■ Ічна вена;

5 — підапоневротична клітковина. ^г окістя; 7— підокісна клітковина.? — грануляції па­вутинно» оболонки; 9 — тім'яна кніка. 10 — середня менінгеальна артерія.;; — тверда оболонка головного мозку; /;? — павутинна оболонка головного мозку: /.? - спинномозко­

ва рідина в підпавутинному просторі: /4 — м'яка оболонка головного мозку: 15—кора

півкуль великого мозку; 16 — підпаву тннний простір; 17 — серп великого мозку: /<? — моз­кові вени; 19 — менінгеальні артерія і вена; 20 — епідуральний простір; 21 — внутрішня пластинка тім’яної кістки; 22 — губчаста ре­човина кістки; 23 — зовнішня пластинка тім’яної кістки; 24—емісарна вена: 25 —

артеріальні і венозні судини, які розміщені в підшкірній клітковині; 26 — сполучнотканинні перемички.

но-лобового м’яза (т. occipitofrontalis) і добре виражена в середніх відділах ділянки. Направляючись у бокові відділи голови, сухожилковий шолом значно потоншується, переходячи в поверхневу фасцію скроневої ділянки. Шкіра, під­шкірна клітковина і сухожилковий шо­лом тісно пов’язані між собою сполучно­тканинними вертикальними перетинка­ми, що заважає взяти шкіру в складку. При пошкодженні в ділянці лоба шкіри і т. occipitofrontalis всі три шари — шкіра, підшкірна клітковина і galea aponeurotica — переміщуються назад, при пошкодженні шкіри і потиличного черевця м’яза тканини зсуваються впе­ред. Такі рани, характерні для скле­піння черепа, називаються скальпова­ними.

Під сухожилковим шоломом знахо­диться пухка клітковина, яка не має перетинок, і нагнійні процеси або гема­томи, що виникають у ній, мають роз­литий характер.

Окістя пухко з’єднане з кістками че­репа за винятком лінії швів, де воно зрощене з ними і не може відшарову­ватись.

Підокісна клітковина добре виражена, і окістя внаслідок цього легко відшаро­вується. Тут також можливі субперіо- стальні абсцеси, обмежені границями однієї кістки, оскільки зрощене зі швами окістя не дає можливості розповсюджу­ватись гною.

Кістки склепіння черепа плоскі і скла­даються із зовнішньої (lamina externa) і внутрішньої (lamina interna) пласти­нок, між якими знаходиться губчаста речовина — дигілое (diploë). Пластинки вигнуті так, що внутрішня (більш тонка і ламка) має менший радіус кривизни. Її називають ще склоподібною пластин­кою (lamina vitrea). Вона пошкоджує­ться раніше, ніж зовнішня пластинка.

Губчаста речовина кісток ділянки ви­ражена добре, в ній розміщуються vv. diploicае. У новонароджених диплое немає і відповідні вени починають роз­виватися з 2—5 років. Товщина кісток у різних ділянках неоднакова: в ділянці сагітальної лінії склепіння вона най­більша (до 0,5 см), в бокових відділах потоншується до 2 мм. Товщина всіх

Рис. 22. Артерії і нерви лобової ділянки:

/ — г. parietalis a. temporalis superficialis; 2 — r. frontalis a. temporalis superficialis; 3 — n. infratrochlearis; 4 — a. angula­ris; 5 — arcus palpebralis inferior; 6 — arcus palpebraiis su­perior; 7 — n. lacrimalis; 8 — n. et a. supratrochlearis;.9 — a. et n. supraorbitalis; JO — m. occipitofrontalis.

шарів голови в період новонародженості становить 2—3 мм, в 25 років вона до­сягає 5—6 мм.

Рис. 23. Судини і нерви скроневої ділянки:

1 — n. occipitalis major; 2 — a. occipitalis; З — n. occipitalis minor; 4 — n. auricularis posterior; 5 — m. sternocleidomastoi- deus; 6 — n. facialis; 7— a. et v. temporalis superficialis; 8— n. auriculotemporalis; 9 — r. frontalis a. temporalis superfi­cialis; 10 — n. lacrimalis; It — n. supraorbitalis; 12 — a. supra- orbitalis; 13 — r. parietalis a. temporalis superficialis.

Рис. 24. Артерії і нерви потиличної ділянки:

1—m. occipitofrontalis: 2 — n. occipitalis major: 3 — a. occi­pitalis; 4 — n. occipitalis minor: 5 — rr. dorsales (posteriores) nn. spinales; 6 — m. trapezius. 7 — m. sternocleidomastoideus; 8 — m. splenius: 9 — a. auricularis posterior.

Кровопостачання. Кровоносні судини ділянки розміщуються в під­шкірній клітковині і направляються до тім’я як центра, тобто радіально. Перед­ній відділ голови (лобова ділянка) крово- постачається надорбітальною (a. supra­orbitalis) і надблоковою артеріями (а. supratrochlearis) (рис. 22), які беруть початок від очної артерії (a. ophthal­mic а) системи внутрішньої сонної арте­рії. Вони широко анастомозують між собою, а також з кутовою артерією (а. angularis), яка відходить від лицевої артерії, і лобовою гілкою поверхневої скроневої артерії (a. temporalis super- ficialis), яка постачає кров’ю бокові від­діли (скроневі ділянки) голови (рис. 23). Вона є кінцевою гілкою зовнішньої сон­ної артерії і розміщується на один по­перечний палець уперед від козелка вуш­ної раковини, де може прощупуватись її пульсація. Поверхнева скронева арте­рія віддає й інші гілки (тім’яну, передні вушні, привушної залози, середню скро­неву, поперечну лиця, вилично-орбіталь­ну), які, широко анастомозуючи між собою, постачають кров’ю відповідні ділянки. Кров у скроневу ділянку над­ходить також глибокими скроневими артеріями (аа. temporales profundae),
які відходять від верхньощелепної арте­рії (a. maxillaris).

Потилична ділянка мозкового відділу голови кровопостачається двома вели­кими артеріями: потиличною (a. occipi­talis) і задньою вушною (a. auricularis posterior) (рис. 24). Потилична артерія відходить від зовнішньої сонної і про­ходить на відстані 2 см від заднього краю соскоподібного відростка скроне­вої кістки. Вона анастомозуе з одноймен­ною артерією протилежного боку і з задньою вушною артерією, яка також є гілкою зовнішньої сонної артерії. Зад­ня вушна артерія йде вздовж шило­подібного відростка скроневої кістки вгору до соскоподібного відростка, роз­міщуючись між ним і вушною ракови­ною, і віддає шилососкоподібну і задню барабанну артерії, вушну, соскоподібні і потиличні гілки.

Венозна система лобово-тім- яно-потиличної ділянки розвинена дуже добре і розміщується в три яруси. Між ярусами вен є численні анастомози, які зв’язують вени мозкового і лицевого че­репа. Поверхневі вени (перший ярус) — це підшкірні вени голови, які супрово­джують названі вище однойменні арте­рії. Венозний відтік від них здійсню­ється у внутрішню яремну вену (v. jugu- laris interna) і, зокрема, в лицеву і за- нижньощелепну вени (v. retromandibula- ris), а також у зовнішню яремну вену (v. jugular is externa).

Другий ярус вен — диплоїчні вени, які розміщені в губчастій речовині плоских кісток черепа. До повного окостеніння швів диплоїчні вени слабко виражені й обмежені однією кісткою.

Третій ярус вен — внутрішньочерепні венозні пазухи твердої оболонки голов­ного мозку. Всі три яруси з’єднані між собою емісарними венами (vv. emissa- гіае). Найбільші емісарні вени, які зна­ходяться в потиличній, тім’яній та соско­подібній ділянках, проходять через не­великі отвори в кістках. Якщо в ділянці голови є нагнійні процеси, виникає не­безпека залучення в запальний процес вен підшкірної клітковини, диплоїчних вен, пазух твердої мозкової оболонки і самої оболонки з наступним тромбозом венозних пазух.

Виражене артеріальне кровопоста­чання голови із системи зовнішньої і внутрішньої сонних артерій приводить до швидкого загоєння ран. Однак у разі виникнення гнійної інфекції процес мо­же ускладнюватись запаленням вен і емісарними венами, які з’єднують три яруси вен голови, проникати в порож­нину черепа.

Іннервація шарів голови. Поверхневі нерви голови супроводжу­ють артерії і вени, утворюючи з ними судинно-нервові пучки. В лобовій ділянці розгалужується лобовий нерв (п. fron­talis) — найбільший нерв, який виникає з гілки трійчастого нерва — очного нерва (п. ophthalmicus). Тут він ділить­ся на дві гілки — надорбітальний (п. sup- raorbitalis) і надблоковий (п. supratroch- learis) нерви, які іннервують шкіру лоба. Іннервація ділянки здійснюється також вилично-скроневою гілкою {п. zygomati- cotemporalis), що, в свою чергу, відхо­дить від верхньощелепного нерва (п. та- xillaris) — гілки трійчастого нерва.

Лобове черевце потилично-лобового м’яза іннервується гілками лицевого нерва (п. facialis). В тім’яній ділянці розгалужується вушно-скроневий нерв (п. auriculotemporal is), який відходить від нижньощелепного нерва (п. mandi- bularis) — гілки трійчастого нерва.

Шкіра потиличної ділянки іннервує­ться малим потиличним нервом (п. occi­pitalis minor) з шийного сплетення і ве­ликим потиличним нервом (п. occipitalis major), який розміщується медіальніше від малого потиличного нерва і бере по­чаток від задньої гілки II шийного спин­номозкового нерва. Позаду вушної рако­вини розгалужується задній вушний нерв (п. auric ularis posterior) — гілка лицевого нерва, яка іннервує потиличне черевце т. occipit о frontalis.

Усі чутливі нервові стовбури мозко­вого відділу голови в тій чи іншій мірі анастомозують між собою. Грубе пору­шення іннервації тканин голови подов­жує терміни загоювання ран.

Лімфовідтік від поверхневих утворів передніх ділянок голови здій снюється в лімфатичні вузли, які роз­міщені спереду від вушної раковини (nodi lymphatici parotidei superficiales et profundi), з середніх ділянок — в лім­фатичні вузли ззаду вушної раковини (nodi lymphatici retroauriculares). З по­тиличної ділянки лімфа надходить в nodi lymphatici occipitales. Відвідні лімфатич­ні судини від указаних регіонарних лімфатичних вузлів впадають у поверх­неві і глибокі вузли шиї — nodi lympha­tici cervicales superficiales et profundi.

Скронева ділянка (regio temporalis)

Г p а н и ц і скроневої ділянки відпові­дають границям розміщення скроневого м’яза. Спереду вона обмежена лобовим відростком виличної кістки, знизу — виличною дугою, зверху і ззаду — верх­ньою скроневою лінією — linea tempora­lis superior.

Шари скроневої ділянки показані на рис. 25. Шкіра тонка, рухома в пе­редніх відділах ділянки і щільніша — в задніх. Підшкірна клітковина невира- жена. Поверхнева фасція є продовжен­ням су хожилкового шолома, який спу­скається донизу у вигляді потоншеного фасціального листка. Далі знаходиться скронева фасція (fascia temporalis), яка є щільною апоневротичною пластинкою. Вона починається від верхньої скроневої лінії і, розщеплюючись унизу, прикріп­люється двома пластинками (поверхне­вою і глибокою) до передньої і задньої поверхні виличної дуги. Між пластин­ками скроневої фасції є жировий шар, в якому розміщується середня скронева артерія (a. temporalis media) — гілка a. temporalis superficialis. Глибше фасції залягає скроневий м’яз (m. temporalis), який відокремлюється від глибокої пластинки фасції невеликим шаром клітковини, найбільш вираженим унизу. В напрямку підскроневої ямки, нижче виличної дуги і виличної кістки, клітко­вина переходить у жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae).

Пучки волокон скроневого м’яза, по­чинаючи від лускоподібної частини скро­невої кістки, конвергують вниз і вперед і коротким сухожилком прикріплюються до вінцевого відростка нижньої щелепи. Скроневий м’яз виконує жувальну функ­цію і тягне нижню щелепу догори і назад.

Рис. 25. Шари скроневої ділянки (горизонтальний розріз):

/ — a. rneningea media; 2 — paries lateralis orbitae; 3 — pan- niculus adiposus; 4—fascia temporalis; 5 — a. temporalis profunda; 6 —- m. temporalis; 7 — periosteum; 8 — fascia super- facialis; 9 — pars squamosa ossis temporalis; 10—a. tempo­ralis superficialis et n. auriculotemporalis; 11 — lobus tempora­lis cerebri.

У його товщі проходять глибокі скроневі артерії (аа. temporales profundae) від верхньощелепної артерії і однойменні нерви, які починаються від м’язових гілок п. mandibularis.

Окістя в нижньому відділі ділянки міцно зв’язане з кісткою, в інших від­ділах — за допомогою невеликого шару підокісної клітковини. У кісток скроне­вої ділянки є зовнішня пластинка, але лускоподібна частина скроневої кістки майже не має динлое і кістка дуже тонка (товщина не перевищує 2 мм). Тому травми в скроневій ділянці особ­ливо небезпечні. До того ж слід мати на увазі, що в порожнині черепа є серед­ня менінгеальна артерія (а. rneningea media) і пошкодження скулової кістки може супроводжуватись її розривом з наступною кровотечею і утворенням гематом.

Кровопостачання та іннерва­ція ділянки здійснюються тими самими судинами і нервами, які живлять лобово- гім’яно-потиличну ділянку. В підшкірній клітковині розміщуються поверхнева скронева артерія і її гілки. В глибоких шарах ділянки розгалужуються аа. tem­porales profundae.

Іннервація шкіри скроневої ді­лянки забезпечується вушно-скроневим нервом (п. auriculotemporalis), який є гілкою трійчастого нерва (від п. mandi­bularis). М’язи скроневої ділянки іннер- вуються скроневими гілками (rr. tempo­rales) лицевого нерва, а також глибо­кими скроневими нервами (пп. tempo­rales profundi) від нижньощелепного нерва (гілки трійчастого нерва).

Лімфовідтік відбувається в по­верхневі та глибокі лімфатичні вузли привушної слинної залози (nodi lympha­tic і parotidei superficiales et profundi) і в передвушні (nodi lymphatici preauri- с Шаг es).

Ділянка соскоподібного відростка (regio mastoidea)

Г р а н и ц і ділянки відповідають роз­міщенню соскоподібного відростка скро­невої кістки.

Шари. Шкіра тонка, малорухома. Підшкірна клітковина виражена помір­но. В ній розміщуються поверхнева фасція і задній вушний м’яз (m. аигі- cularis posterior). Окістя щільно приля­гає до кістки. В нього вплітається гру- динно-ключично-соскоподібний м’яз (m. sternocleidomastoideus), ремінний м’яз голови (m. splenius capitis), заднє черев­це двочеревцевого м’яза шиї (m. digastri- cus)_y найдовший м’яз голови (m. Іоп- gissimus capitis), які прикріплюються до кістки. Це робить поверхню соскоподіб­ного відростка шорсткою, за винятком передньоверхньої ділянки, де розміщу­ється гладка трикутної форми площинка. Вона називається трепанаційним три­кутником Шипо (рис. 26). Верхня гра­ниця трикутника — горизонтальна лінія, яка є продовженням виличної дуги, пе­редня — лінія, що йде позаду зовнішньо­го слухового отвору до верхівки соско­подібного відростка, і задня — гребінь соскоподібного відростка (crista masto­idea).

Рис. 26. Трепанаційний трикутник Шипо:

1 —porus acusticus externus; 2—проекція лицевого нерва; 3 — cellulae mastoideae; 4— crista mastoidea; 5 — for. mastoideum; 6 — проекція сигмоподібного синуса.

У товщі соскоподібного відростка зна­ходяться кісткові соскоподібні комірки
(cellulae mastoidea), вистелені слизовою оболонкою. В міру розвитку цих комі­рок розрізняють пневматичний (комірок багато і вони виповнюють весь від­росток) і склеротичний (комірок майже немає або вони виражені слабко) типи соскоподібного відростка. Серед комірок розрізняють одну велику, яку називають соскоподібною печерою (antrum masto­ideum). Вона зв’язана з порожниною середнього вуха або з барабанною по­рожниною (cauum tympani) і проекту­ється ближче до верхньої границі три­кутника на глибині 1—1,5 см.

При гнійних отитах, що частіше ви­никають у дітей як ускладнення після грипу, кору, скарлатини, гній із серед­нього вуха надходить у комірки соскопо­дібного відростка і, зокрема, в соскоподіб­ну печеру. Цьому також сприяє будова соскоподібного відростка у дітей, яка нагадує губчасту речовину кісток скле­піння черепа. В таких випадках нале­жить робити, за показаннями, трепана­цію соскоподібного відростка суворо в межах трепанаційного трикутника. Верхню границю трикутника не слід порушувати, оскільки можна попасти в середню черепну ямку. Якщо пройти вгору і вперед, можна попасти в над- барабанне заглиблення (recessus epitym- panicus), де закладені слухові кісточ­ки — молоточок (malleus), стремено (stapes) і ковадло (incus). Передня гра­ниця трикутника відповідає нижньому відділу каналу лицевого нерва, задня — проекції сигмоподібної венозної пазухи (sinus sigmoideus).

Кровопостачання ділянки со­скоподібного відростка здійснюється задньою вушною артерією, її соскопо­дібними гілками (rr. mastoidei), а також гілками потиличної артерії.»

Іннервація ділянки — від мало­го потиличного і великого вушного нер­вів (з шийного сплетення), а також гіл­ками заднього вушного нерва (від п. fa­cialis).

Лімфовідтік — у завушні лім­фатичні вузли (nodi lymphatici retro- auricular es).

Зовнішня основа черепа

Зовнішня основа черепа ділиться на два відділи — передній і задній, границя між якими проходить через передню частину великого (потиличного) отвору, з’єдну- ючи соскоподібні відростки. В передньо­му відділі розміщуються отвори, через які проходять судини і черепні нерви. Всі ці отвори розміщуються симетрично по linea foraminifera, яка з’єднує різце­вий отвір (foramen incisivum) на твердому піднебінні і шилососкоподібні (foramen stylomastoideum) на скроневій кістці. Відповідно до цієї лінії розміщується кістковий гребінь (crista lateralis), по­чатком якого є латеральна пластинка крилоподібного відростка клиноподібної кістки. Далі гребінь продовжується по внутрішньому краю овального отвору, зовнішньому краю зовнішнього отвору каналу сонної артерії в напрямку до шилоподібного, а потім до соскоподібно­го відростків.

Ділянка, розміщена між кістковими гребенями, називається pars mediana hili сгапіі (власне hilus), а розміщена назовні від гребенів — pars lateralis hili сгапіі. Середня частина (pars mediana hili сгапіі) називається глотковою ям­кою (fossa gutturalis). Вона використо­вується для хірургічного доступу рото­вим або носовим шляхом до верхньої стінки носової частини глотки і через неї до турецького сідла. Pars lateralis hili сгапіі містить у собі підскроневу ямку (fossa infratemporalis) і ямку скро­нево-нижньощелепного суглоба. Під­скронева ямка є безпосереднім про­довженням униз скроневої ямки. Зовні вона частково прикривається гілкою нижньої щелепи через нижню орбіталь­ну щілину (fissura orbitalis inferior), з’єднується з очною ямкою, а через fissura pterygomaxillaris — з крилопід- небінною ямкою.

Внутрішня основа черепа

Внутрішня основа черепа складається з трьох черепних ямок: передньої (fossa сгапіі anterior), середньої (fossa сгапіі media) і задньої (fossa сгапіі posterior) (рис. 27).

Передня черепна ямка розміщується над порожниною носа і очними ямками і містить лобові частки головного мозку. В передніх відділах дна ямки піднімає­ться півнячий гребінь (crista galli) ре­шітчастої кістки, біля переднього краю якого розміщується сліпий отвір (fora men caecum). Найчастіше він містить емісарну вену, яка з’єднує верхню сагі­тальну пазуху з венами стінок порож­нини носа, рідше закінчується сліпо. По обидва боки від півнячого гребеня розміщуються решітчасті пластинки решітчастої кістки (os ethmoidale), через отвори яких у вигляді тонких ниток (fila olfactoria) проходять нюхові нерви (пп. olfactorii). Тут також знаходяться передній решітчастий нерв (п. ethmoida- lis anterior) і решітчасті артерії. Задній край ямки добре позначений малими крилами клиноподібної кістки, і Ознакою перелому в ділянці передньої черепної ямки є кровотеча з порожнини носа та глотки. Крім того, відзначають­ся крововиливи під кон’юнктиву ока і шкіру. При сильному крововиливі в кліт­ковину очної ямки спостерігається екзо­фтальм. Поширення гнійних запальних процесів у порожнину черепа здійсню­ється через емісарну вену сліпого отвору або завдяки переходу запального проце­су з лобової пазухи на оболонки мозку і його речовину (менінгіт, менінгоенце- фаліт, епі- та субдуральні абсцеси).

Дата добавления: 2015-08-28