За редакцією заслуженого діяча науки академіка АПН України 2 страница

* Порудоминский В. И. Жизнь, ти с целью мне дана.— М., 1981.

в університеті були видатні вчені того часу — М. Я. М у д р о в, X. І. Л о д е р, Є. Й. М у х і н.

У Росії цей період відзначався висо­ким рівнем розвитку анатомії, яка була тісно пов’язана з хірургією. Першим наставником з анатомії і хірургії був М. Л. Бідлоо (1669—1735), відомий як автор знаменитого «Наставления для изучающих хирургию в анатомическом театре». Під впливом діяльності і науко­вих праць М. Л. Бідлоо, С. Г. Зибеліна (1735—1802), П. А. Загорського (1764— 1846) утворилась велика школа анато­мів з вираженою практичною (хірургіч­ною) спрямованістю в їх діяльності.

Видатним учнем П. А. Загорського був І. В.Буяльський (1789—1866), який поєднував у собі талант ученого- анатома і хірурга-практика. В 1823 р. він захистив дисертацію під назвою «Медико-хирургическая диссертация, со­держащая некоторые вопросы об анев­ризмах, касающиеся их патологии и те­рапии». В 1828 р. вийшли в світ скла­дені I. В. Буяльським «Анатомико-хи- рургические таблицы, объясняющие про­изводство операций перевязывания боль­ших артерий». У них вдало поєднувались досконале володіння технікою анатоміч­ного препарування і величезний досвід хірурга-практика, який постійно праг­нув до вдосконалення оперативної тех­ніки. Академік РАМН В. В. Купрія- нов з цього приводу писав, що «Анато- мико-хирургические таблицы» є першим вітчизняним атласом з оперативної хі­рургії, в якому І. В. Буяльський під­креслив значення анатомії як приклад­ної науки, об’єднав дані оперативної хі­рургії та топографічної анатомії.

Вивчення і викладання анатомії в Московському університеті було на ви­сокому рівні також завдяки досліджен­ням Є. Й. Мухіна і X. І. Лодера. Є. Й. Му­хін вважав, що запорукою успішного хірургічного лікування є знання анато­мії. Загальновідомий епіграф до його підручника «Курс анатомии»: «Лікар не анатом не тільки некорисний, а й шкідливий».

Таким чином, уся наступна діяльність М. І. Пирогова була багато в чому під­готовлена вже створеною до того часу

М. I. Пирогов (1810—1881)

російською школою анатомів і хірур­гів.

У 1828 р. після закінчення універси­тету М. І. Пирогов був направлений за кордон для підготовки до професорсько­го звання. Працюючи в Дерпті (тепер Тарту) у професора Г. П. Мойєра, він підготував дисертацію на тему: «Явля­ется ли перевязка брюшной аорты при аневризме паховой области легко вы­полнимым и безопасным вмешатель­ством?» Через чотири роки після за­хисту дисертації (в 1832 р.) М. I. Пиро­гов був призначений професором тео­ретичної та практичної хірургії Дерптсь- кого університету. Дисертація двадцяти- двохрічного професора була однією з перших експериментальних робіт, при­свячених обхідному (колатеральному) кровообігу.

ю

Працюючи в Дерпті, М. І. Пирогов видав книгу «Анналы хирургического отделения клиники императорского уни­верситета в Дерпте», в якій проаналі­зував історії хвороб і описав помилки, допущені ним у діагностиці і лікуванні хворих. Він указав, що взяв собі за пра­вило нічого не приховувати від своїх учнів і негайно розкривати перед ними допущену ним помилку. До М. І. Пиро­гова ніхто з хірургів не наважувався на сміливе визнання своїх упущень. В 1838 р. вийшла в світ книжка М. І. Пирогова «Хирургическая анатомия артериаль­ных стволов и фасций», де викладено матеріал про будову фасціальних піхов і топографію судинно-нервових пучків кінцівок.

У 1841 р. М. І. Пирогов одержав звання професора Петербурзької меди- ко-хірургічної академії і очолив клініку госпітальної хірургії та придане їй хі­рургічне відділення 2-го військово-сухо­путного госпіталю. В цей же час М. І. Пи­рогова призначають директором з тех­нічної частини Санкт-Петербурзького інструментального заводу і консультан­том трьох лікарень для незаможних — Градської, Обуховської і Маріїнської. За 15 років праці в Петербурзі (1841— 1856) М. І. Пирогов відпрепарував і ана­томічно дослідив 12 тис. трупів, написав фундаментальні праці з анатомії «Пол­ный курс прикладной анатомии челове­ческого тела с рисунками (анатомия описательно-физиологическая и хирур­гическая»), «Иллюстрированная топо- графичная анатомия распилов, прове­денных в трех направлениях через за­мороженное человеческое тело». Остан­ня була відома в Росії як «Ледяная анатомия». В цих працях з великою точністю описані топографо-анатомічні співвідношення органів у різних порож­нинах тіла людини, вивчені за допомо­гою пошарового препарування, розпилів заморожених трупів. Ці методи вико­ристовувались також під час проведення експериментальних досліджень на тру­пах і розробки доцільних оперативних доступів і прийомів.

На основі вивчення матеріалів роз­тинів, проведених М. І. Пироговим під час спалаху холери в Петербурзі, ним була написана монографія «Патологи­ческая анатомия азиатской холеры», яка була видана в 1849 р. французькою мовою, а в 1850 р.— російською. Всі праці М. І. Пирогова з морфології були відзначені Демидівською премією Пе­тербурзької академії наук.

М. І. Пирогов, направлений в липні— серпні 1847 р. на кавказький театр во­єнних дій, уперше застосував знеболю­вання ефіром на полі бою. Опис засто­сування ефіру і щадного лікування (первинної хірургічної обробки ран і
нерухомої крохмальної пов’язки) зна­йшов відображення в «Отчете о путе­шествии по Кавказу» (1849). Під час Кримської війни М. І. Пирогов вів велику практичну роботу хірурга, безпосередньо брав участь в організації медичного за­безпечення бойових дій військ і в ліку­ванні поранених. Створив Хрестовоздви- женську общину сестер милосердя.

З осені 1856 р. М. І. Пирогов працює на просвітницькій ниві — спочатку на посаді попечителя Одеського, а з 1858 по 1861 р.— Київського навчального округу.

Після виходу у відставку М. І. Пи­рогов вирішив виїхати з Києва, але за­лишається в Україні. Він поселяється поблизу Вінниці в садибі Вишня. Виш- нянський період (1861—1881) в житті і діяльності М. І. Пирогова — один з най­більш творчих. У цей період він написав такі праці, як «Отчет о посещении во­енно-санитарных учреждений в Герма­нии, Лотарингии и Эльзасе в 1870 г.», «Военно-врачебное дело и частная по­мощь на театре войны в Болгарии и в тылу действующей армии в 1877 — 1878 гг.», «Начала общей военно-поле­вой хирургии...», «Дневник старого вра­ча». З Вишні М. I. Пирогов тричі ви­їздив за кордон: один раз для керівницт­ва професорським інститутом у Німеч­чині (серед професорських кандидатів під опікою М. І. Пирогова були майбутні відомі вчені: природознавці І. М. Догель, М. О. Ковалевський, І. І. Мечников,

Н. А. Хржонщевський; фізики Ф. Н. Шве­дов, О. Г. Столетов; хіміки О. А. Веріго, ГІ. П. Алексеев; філолог О. П. Потебня та ін.) і двічі — на театри воєнних дій із спеціальним дорученням товариства Червоного Хреста. Під час перебування за кордоном М. І. Пирогов також ви­їздив до Італії, де консультував з при­воду поранення Джузеппе Гарібальді.

Помер М. І. Пирогов 23 листопада 1881 р. у садибі Вишня. На четвертий день після смерті (26 листопада) тіло його було набальзамоване прибулим з Петербурга доктором Д. І. Виводцевим і зберігається тепер у склепі усипальні в невеликій церкві, побудованій у 1885 р. за проектом відомого академіка архі­тектури В. І. Сичугова. В 1944 р., відразу після визволення України, са­диба Вишня була передана у відання Головного військово-санітарного управ­ління Червоної Армії для організації музею М. І. Пирогова. 9 вересня 1947 р. в урочистій обстановці був відкритий меморіальний музей-садиба М. І. Пиро­гова.

Неодмінний учасник усіх війн, які в той час вела Росія або брала в них участь, М. І. Пирогов створив низку положень військової медицини (роль адміністрації в справі допомоги пора­неним і хворим на театрі війни, медичне сортування і етапність евакуації пора­нених, введення інституту сестер мило­сердя, вчення про іммобілізацію, шок тощо) і військово-польової хірургії (нові хірургічні операції — тримоментна ко­ну сно-колова ампутація плеча і стегна, кістково-пластичні ампутації, щадні

доступи до загальної і зовнішньої клу­бових артерій, до судин шиї га ін.), які не втратили свого значення і сьогодні.

На основі багатого клінічного досвіду і блискучого знання анатомії М. І. Пи­рогов прийшов до думки про необхід­ність створення дисципліни (предмета), яка була б анатомічним фундаментом у проведенні хірургічних операцій. Так з’явилась топографічна (прикладна) анатомія і оперативна хірургія — єдина дисципліна, шляхи розвитку якої визна­чив О. О. Бобров. Він писав, що шлях у хірургічну клініку лежить через анато­мічний театр і хірург-клініцист, який не пройшов анатомічної школи, не може бути на висоті свого покликання.

З часів М. І. Пирогова топографічна анатомія та оперативна хірургія викла­даються як одна дисципліна. Перша ка­федра оперативної хірургії і топогра­фічної анатомії була створена в 1867 р. в Петербурзькій медико-хірургічній ака­демії. В 1868 р. така ж кафедра від­крилась на медичному факультеті Мос­ковського університету.

У Київському університеті на медич­ному факультеті також була організо­вана згідно з університетським статутом в числі перших десяти кафедра опера­тивної хірургії і хірургічної анатомії з вченням про пов’язки і хірургічною клі­нікою, яку очолив у 1841 р. перший

професор і декан медичного факультету, учень М. І. Пирогова, досвідчений хі­рург В. О. Караваєв (1811—1892). Наукова і педагогічна праця, підготовка кадрів на кафедрі здійснювались під благодійним впливом ідей М. І. Пиро­гова. Велика заслуга в цьому належить В. О. Караваеву, який, як сказав О. О. Бобров, протягом півстоліття ви­ховав 40 випусків лікарів.

В. О. Караваєв не лише талановитий педагог, а й умілий хірург і чудовий лікар. Операційна техніка не заступала у нього вміння лікувати хворих до і після операції. Хірургічною майстерні­стю В. О. Караваєва захоплювались М. І. Пирогов, М. М. Волкович, лікарі і студенти, які знали його і бачили під час операцій. В. О. Бец вважав В. О. Ка­раваєва одним з небагатьох учених, які досконало знали топографічну анатомію. З іменем В. О. Караваєва пов’язаний початок розвитку в Києві урології, офтальмології, акушерства та гінеко­логії.

В. О. Караваєв був удостоєний звання почесного громадянина Києва.

Курс топографічної анатомії в Київ­ському університеті першим почав чи­тати Ю. К. Шимановський (1829— 1868), запрошений в 1861 р. з Гельсінг- форського університету на завідування кафедрою оперативної хірургії і топо­графічної анатомії без клініки. До того часу він уже мав значний досвід з пластичної хірургії.

Ю. К. Шимановський — справжній послідовник М. І. Пирогова; в 1861 р. він переробив знаменитий твір М. І. Пи­рогова «Хирургическая анатомия арте­риальных стволов и фасций», розробляв питання військово-польової хірургії, створив відому працю-атлас «Операции на поверхности человеческого тела».

Після смерті професора Ю. К. Ши- мановського (1869) викладання опера­тивної хірургії знову доручають профе­сору В. О. Караваєву. З 1886 р. на ка­федру оперативної хірургії та хірургіч­ної факультативної клініки був призна­чений професор О. X. Рінек. Учасник війни Росії і Сербії з турками, О. X. Рі­нек зробив значний внесок у війеьково- польову хірургію, блискуче володів хі­рургічною технікою, першим у Києві ввів у хірургічну практику антисептику. Оперував українську поетесу Лесю Ук­раїнку.

У 1886 р. за рекомендацією професорів М. В. Скліфосовського (деякий час ке­рував кафедрою теоретичної хірургії з госпітальною хірургічною клінікою в Ки­ївському університеті св. Володимира) і С. П. Коломніна на кафедру оператив-

ної хірургії і топографічної анатомії був призначений професором П. І. Мо­розов. Він керував кафедрою до 1910 р. і з 1917 до 1922 р. Крім педагогічної діяльності на медичному факультеті, П. І. Морозов займався також практич­ною хірургією, будучи завідуючим двох хірургічних лікарень Маріїнської общи­ни Червоного Хреста. Він брав активну участь в організації Київського жіно­чого медичного інституту (на базі жі­ночих курсів фельдшерів і повитух), де керував кафедрами нормальної ана­томії та оперативної хірургії і топогра­фічної анатомії.

У 1910 р. професором на кафедру оперативної хірургії і топографічної анатомії було обрано В. Д. Добро- ми слова (1869—1917)—вихованця Томського університету, який розробив трансплевральний доступ до стравоходу, інтраплевральні доступи до органів зад­нього середостіння. Він уперше показав відносну безпеку хірургічного пневмо­тораксу і можливість оперувати на орга­нах грудної порожнини. Далі кафедрою керували професори Г. С. Іваниць- кий (1867—1940), В. О. Павленко (1887—1929), І. В. Студзинський (1886—1966). Професор І. В. Студзин­ський у 1929 р. написав докторську ди­сертацію «Ампутационная культя и ука- зания к реампутации», керував кафед­рою з 1930 до червня 1941 р. В 1938 р. він переклав на українську мову під­ручник В. М. Шевкуненка «Краткий курс оперативной хирургии и топогра- фической анатомии». З 1944 до 1965 р. завідував кафедрою оперативної хірургії і топографічної анатомії Львівського медичного інституту. І. В. Студзинсь- ким та його учнями розроблена при­кладна анатомія важливих відділів пери­феричної нервової і судинної систем у вигляді дисертацій і топографо-анато­мічних атласів (Д. П. Мащенко, Г. В. Бар- барук, Є. І. Данилова, П. Ф. Костюк,

О. Я. Басенко, П. П. Кулик, В. М. Омеііь- ченко, В. Ф. Вільховий та ін.).

У післявоєнний період керівником ка­федри оперативної хірургії і топогра­фічної анатомії Київського медичного інституту було обрано професора C. Т. Но- вицького, який доповнив учення про анатомію кульшового суглоба і розробив методику та техніку лікування при пере­ломах шийки стегнової кістки, накла­дання кровоспинного еластичного бинта тощо. Він написав підручник для сту­дентів медінститутів з десмургії, реор­ганізував викладання топографічної анатомії та оперативної хірургії, на­близивши його до запитів клініки.

З 1957 по 1963 р. кафедрою завідував

І. П. Каллістов, який розробив хі­рургічну анатомію колінного суглоба.

З лютого 1963 р. кафедрою оператив­ної хірургії і топографічної анатомії Київського медичного інституту керує професор К. І. Кульчицький — учень професора С. Т. Новицького і Б. О. Долго-Сабурова (Військово-ме­дична академія ім. С. М. Кірова, Санкт- Петербург). Його кандидатська дисер­тація (1949) була присвячена хірур­гічній анатомії підшлункової залози, докторська (1962) —нервово-судинним співвідношенням у серцевій стінці в умовах експериментальної патології — інфаркт міокарда, стеноз легеневого стовбура, коарктація аорти.

Дослідження працівників кафедри на­правлені на вивчення морфології біоло­гічних моделей захворювань грудної і черевної порожнин і наступну хірур­гічну корекцію цих станів. У 1989 р. вийшов з друку підручник «Оператив­ная хирургия и топографическая ана­томия», підготовлений колективом ка­федри за редакцією професорів К. І. Куль- чицького та І. І. Бобрика.

Значну роль у розвитку оперативної хірургії і топографічної анатомії віді­грала кафедра медичного факультету Московського університету, якою керу­вав з 1885 до 1892 р. О. О. Бобров (1850—1904). Його перу належить «Курс оперативной хирургии» і «Руко­водство к хирургической анатомии». Надалі кафедрою оперативної хірургії і топографічної анатомії завідував П. І. Дьяконов (1892—1912), який разом з Ф. О. Рейном, М. К. Лисенко- вим і М. І. Напалковим видав «Лекции по оперативной хирургии» (4 випуски, 1901—1905).

В. М. Шевкуненко (1872—1952)

О. О. Бобров (1850—1904)

У Санкт-Петербурзі в Медико-хірур­гічній академії кафедру оперативної
хірургії і топографічної анатомії в 1912 р. очолив В. М. Шевкуненко (1872—1952). Потім він створив радян­ську школу хірургів і топографоанато­мів, до якої належали О. В. Мельников, П. А. Купріянов, О. Ю. Созон-Яроше- вич, М. В. Антелава, О. М. Максименков. Є. М. Маргорін, А. М. Геселевич, М. А. Среселі, Ф. І. Валькер, А. В. Ца- гарейшвілі, Т. В. Золотарьова, С. С. Ми­хайлов, Є. А. Дискін та ін.

В. М. Шевкуненко встановив кореля­тивну залежність між формою будови тіла і топографією органів, які розмі­щені в тій або іншій ділянці тіла лю­дини, створив учення про форми інди­відуальної мінливості, на якому грун­тується діагностика деяких захворю­вань, вироблення раціональних опера­тивних доступів і прийомів. В. М. Шев­куненко і його учні (Ф. І. Валькер, Є. М. Маргорін) вивчали також вікові особливості форми, положення і взаємо- розміщення органів. Під керівництвом

В. М. Шевкуненка вийшли з друку і одержали визнання такі підручники: «Курс топографической анатомии» (І932), «Курс оперативной хирургии с топо­графической анатомией» (1934), «Крат­кий курс оперативной хирургии с топо­графической анатомией» (1944), який витримав два перевидання (1947, 1951), «Атлас периферической нервной систе­мы» (1951).

Відомими керівниками кафедр топо­графічної анатомії та оперативної хі­рургії були В. І. Разумовський (Казань), С. І. Спасоку коцький (Саратов), Е. Г. Саліщев (Томськ), М. Н. Бурденко (Тарту). Багато видатних хірургів, таких як П. А. Куп­ріянов, О. В. Мельников, І. М. Іщенко, М. В. Антелава, В. Ф. Войно-Ясенець- кий, П. О. Герцен, починали свою діяль­ність на кафедрі топографічної анато­мії. Інтерес до творчої співпраці з ка­федрами оперативної хірургії і топо­графічної анатомії виявляли такі відомі хірурги, як О. М. Бакулєв, О. О. Виш- невський, С. С. Юдін, О. Г. Савіних, М. М. Амосов, Б. В. Петровський, Л. К. Бо­гу ш, В. І. Бураковський, М. І. Кузін та ін.

Велике значення для подальшого роз­витку оперативної хірургії і топогра­фічної анатомії має діяльність кафедр оперативної хірургії і топографічної анатомії московських медичних інститу­тів. Так, у Московській медичній акаде­мії ім. І. М. Сєченова (до 1930 р.— ме­дичний факультет Московського універ­ситету) кафедрою оперативної хірургії і топографічної анатомії в радянський період керували М. Н. Бурденко (1878—1946), П.М. Обросов (1880— 1940), І. С. Жоров * (1903—1976). З 1947 р. кафедру очолює академік РАМН В. В. К о в а н о в.

Працівники кафедри розробили пи­тання про будову фасцій і клітковинних просторів (у 1966 р. видана книга «Фас­ции и клетчаточные пространства чело­века», підготовлена В. В. Ковановим і Т. І. Анікіною), судинної системи, опе­ративних доступів до органів середостін­ня (А. А. Травін) тощо. На кафедрі під­готовлено більше 100 кандидатів і док­торів медичних наук, серед яких такі відомі хірурги, як Ю. Бредікіс, Б. О. Кон­стантинов, М. І. Перельман, Г. М. Со- ловйов, В. 1. Шумаков та ін. За редак­цією В. В. Кованова в 1978 р. видано підручник «Оперативная хирургия и то­пографическая анатомия».

На кафедрі оперативної хірургії і топографічної анатомії Московського державного медичного університету

ім. М. І. Пирогова (завідуючий кафед­рою академік АМН СРСР Ю. М. Л о пу- х і н, професор кафедри В. Г. Вла­димиров) розробляють питання з клі­нічної медицини, топографічної анатомії органів черевної порожнини. За редак­цією Г. Є. Островерхова, який був професором кафедри, в 1963 р. ви­йшов підручник «Курс оперативной хи­рургии и топографической анатомии», який двічі перевидавався, в 1971 р.— «Руководство гіо экспериментальной хи­рургии» Ю. М. Лопухіна, в 1977 і 1989 р.— підручник «Оперативная хирургия с то­пографической анатомией детского воз­раста» для педіатричних факультетів медичних інститутів.

Співробітники кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Цент­рального інституту вдосконалення ліка­рів (член-кореопондент АМН СРСР, про­фесор Б. В. О г н є в і професор Ю. Є. В и- р е н к о в) розробляють питання крово­постачання і лімфовідтоку органів у клі­нічному аспекті. На аналогічній кафедрі в Університеті дружби народів ім. Пат- ріса Лумумби (завідуючий кафедрою професор І. Д. Кірпатовський) вивчаються питання пересадження ор­ганів і тканин.

Петербурзька школа топографоанато­мів — це спеціалісти Військово-медич­ної академії (В. М. Шевкуненко, О. М. Максименков, М. П. Бісенков,

С. О. Шалаев, О. І. Грицанов), 1-го Пе­тербурзького медичного інституту (М. А. С р е с е л і, О. П. Больша­ков) і Петербурзького педіатричного медичного інституту (Є. М. М арго - р і н, Г.А. Кайсарьянц, В. Д. Т и - хомирова).

Оперативна хірургія і топографічна анатомія як самостійна дисципліна успішно розвивається в медичних вузах СНД, зокрема Архангельська (С. І. Є л і - заровський, Р. М. Калашни­ков), Нижнього Новгорода (І. Ф. Ма­тюшин), Барнаула (Л. О. Тара­сов), Мінська (В. В. Б а б у к, І. Ф. Б о - р о д і н, О. Г. Крючок), Махачкали (М. О. М а х а ч е в), Тбілісі (С. М. К а - хіані), Ташкента (Н. X. Шамір- заєв), Баку (Р. А. Аскеров) та ін.

В Україні школа топографоанатомів базується на 14 кафедрах медичних інститутів, інститутів удосконалення лікарів і медичного університету. Топо­графоанатоми України розробляють питання з експериментальної морфоло­гії серцево-судинної системи (Д. Б. Б е - к о в, Ю. І. В о в к, В. Ф. В і л ь х о в и й, М. О. В і л ь ч и н с ь к и й, І. Г. Д а - цун,І.М.Петровський, Р.М.Пор- т у с, М. С. С к р и п н и к о в, Г. М. Т о - поров, М. Н. Умовист, М. І. Шко­ді в с ь к и й), проводять прикладне до­слідження топографії органів грудної і черевної порожнин (Р. Й. В айда. В. Д. Зінченко-Гладких, М. М. Бу­рих, М. В. Карзов, С. І. Корхов, М. І. Симорот), заочеревинного про­стору і таза (В. М. К р у ц я к,

В. С. Лавриненко, Г. В. Те - р е н т ь є в, Г. Я. К о с т ю к, Є. Г. Т о п - к а), продовжуючи традиції, закладені М. І. Пироговим.

Працюючи разом з хірургами і ана­томами, топографоанатоми розвивають актуальні наукові напрями експеримен­тальної морфології і хірургії, удоско­налюють методику викладання цієї дисципліни.

,1

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗДІЛХ. ОПЕРАТИВНОЇ ХІРУРГІЇ

КЛАСИФІКАЦІЯ ХІРУРГІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

Хірургічні операції ділять на планові і невідкладні. Планові операції роблять після глибокого клінічного обстеження хворого і відповідної передопераційної підготовки, зокрема седативної (пре- медикація), яка одночасно посилює (по­тенціює) дію знеболювальних засобів. Цевідкладні (ургентні) операції вико­нують як невідкладну швидку допомогу в разі загрози життю хворого внаслідок травми або швидкоплинного патологіч­ного процесу та коли немає часу на ретельну передопераційну підготовку. Операція направлена на збереження життя хворого (наприклад, операція з приводу проривної виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, гострої шлун­кової кровотечі, гострої кишкової не­прохідності та ін.).

Розрізняють операції криваві та без­кровні. Переважна більїшсть операцій — Тфиваві, супроводжуються роз’єднанням тканин, пошкодженням судин, крово­течею і необхідністю її зупинки. Без­кровні операції трапляються рідше, не супроводжуються розтином тканин (на­приклад, вправлення вивихнутого стег­на або плеча), але їх проведення також вимагає професіоналізму, вмілого при­кладання сили.

Є операції великі й малі. Великі опе­рації вимагають високої техніки та ви­тривалості хірурга; звичайно вони ба- гатогодинні. Прикладом таких втручань є видалення шлунка, частки печінки або легені, операції на серці, транс­плантація серця, печінки, серцево-ле­геневого комплексу, мікрохірургічні операції. Термін «мала операція» зро­зумілий, але саме мале хірургічне втру­чання хірург повинен проводити з пов- ною відповідальністю, зібраністю та увагою до хворого.

За характером операції можуть бути радикальними і паліативними. Ради- ІшльнГ операції передОачають повне видалення патологічного вогнища (на­приклад, видалення запаленого черво­подібного відростка при апендициті, ви­далення нирки при її водянці або гній­ному ураженні, злоякісній пухлині). Мета паліативних операцій — полег­шення страждань та продовження жит­тя хворого, але не повне його виліку­вання. Так, якщо є непрохідність піло- руса шлунка внаслідок ракової пухлини, яка швидко росте, накладають співустя між шлунком і порожньою кишкою, за­безпечуючи пасаж їжі в обхід різкого звуження або закриття (обтурації). Таку операцію проводять у разі неопера­бельного раку з метастазами в зв’язко­вий апарат шлунка, печінку, брижу тонкої кишки, лімфатичні вузли заочере- винного простору. Іноді паліативна опе­рація може закінчитися видужанням хворого, наприклад рубцюванням ви­разки дванадцятипалої кишки після ор- ганозберігаючої операції — селективної проксимальної ваготомії.

Операції можуть бути одномомент- ними, двомоментними та б(ГгоРгомом£жт- ~ними. Більшість оііерацій здійснюються в~один етап, протягом якого усуваються всі причини хвороби. В два етапи ви­конують операції, при яких потрібне відновлення сил хворого або є небез­пека виникнення ускладнень, стан хво­рого не дозволяє закінчити хірургічне втручання. Це накладення устя (стоми) шлунка в зв’язку з пухлиною страво­

ходу і наступною операцією на ньому, двомоментна операція з приводу аде­номи передміхурової залози та ін. Ба- гатомоментними операціями частіше бу­вають пластичні операції, пов’язані з багатоетапним переміщенням клаптя шкіри (круглого стебельчастого клаптя за В. П. Філатовим).

За терміном оперативного втручання розрізняють операції первинні, вторинні та повторні (наприклад, ампутація ниж­ньої кінцівки потерпілого, який потра­пив у автомобільну катастрофу). М’язи стегна роздавлені і розірвані, є багато- осколковий перелом стегнової кістки, пошкоджені судини і нерви. Це пер­винна операція — вона проведена зра­зу ж після травми.

Якщо операція відстрочена на кілька діб (8—10) або на довший термін, вона назгівається вторинною. Операція, яку проводять вдруге, називається повтор­ною. Наприклад, повторна ампутація (реампутація) кінцівки внаслідок утво­рення після першої операції порочної кукси, різкого болю через великі невро­ми, виразки кукси тощо.

Крім того, вирізняють операції ліку­вальні та діагностичні. До останніх відносять біопсію, проколи (рипсИо) плеври, суглобів, відсікання (іпсто), пробну лапаротомію, тобто втручання, направлені на уточнення діагнозу.

Хірургічні операції також класифіку­ють за видом хірургічного втручення і найменуванням органа, який оперують. Розрізняють розріз або розтин (іотпіа) оррйна чи порожнини (наприклад, роз­тин трахеї —^ ігасНеоіотпіа, стінки шлун­ка — да^гоіотіа, порожнини живота — Іарагаіотіа, грудної порожнини — Шо- гасоіотіа), утворення устя органа (віотіа) (наприклад, шлунка — давіго- зЬотіа, товстої кишки — соїовіотіа), часткове видалення органа — гезесИо (печінки, тонкої і товстої кишок, шлун­ка), видалення периферичної частини органа — атриіаНо (язика, кінцівки, прямої кишки), повне видалення орга­на — есЬотіа (червоподібного відрост­ка — аррепдесЬотіа, жовчного міхура— сНоІесу^есіотіа, нирки — перНгесіотіа, селезінки — зріепесіотіа). Половинча­сте видалення органа, наприклад пе­чінки, називається НетіНераіесіотіа, товстої кишки (правої чи лівої полови­ни) — Нетісоїесіотіа.

Під час виконання будь-якої хірур­гічної операції умовно виділяють два основних етапи: оперативний доступ і оперативний прийом. Оперативний до­ступ — початковий етап операції, суттю якого є підхід до органа, на якому буде здійснене оперативне втручання. Опера­тивні доступи давно розробляються хірургами, і для кожної операції за­пропоновано і топографо-анатомічно об­грунтовано певну кількість доступів. Вибір їх зумовлений локалізацією па­тологічного процесу, віком, статтю, будовою тіла хворого та іншими фак­торами. Оперативний доступ повинен бути суворо індивідуальним і перед­бачати оголення органа в такій мірі, щоб забезпечити оптимальні умови для раціонального і разом з тим повного виконання наступного оперативного втручання.

У деяких випадках хірург змушений за ходом операції змінювати доступ або робити додатковий розріз тканин, вра­ховуючи виявлені додаткові особливості патологічного процесу (його розпов­сюдження, утягування сусідніх органів тощо). Інколи, виконуючи один і той же доступ, хірург може виконувати різні оперативні прийоми або здійснювати оперативні втручання на кількох орга­нах. Так, здійснивши розтин білої лінії передньобокової стінки живота нижче пупка, можна зробити втручання на тонкій кишці, сечовому міхурі, матці та інших органах.

Правильний вибір оперативного до­ступу є надзвичайно важливим і від­повідальним моментом, який багато в чому визначає успішний кінець опера­ції. При цьому хірург завжди повинен пам’ятати, що загальною вимогою для всіх оперативних доступів є фізіологіч­ність їх виконання (максимальне збе­реження судин і нервів, розшарування м’язів та ін.). Це забезпечує мінімальне травмування тканин і, отже, найшвидше заживлення операційної рани.

Оперативний прийом — вирішальний етап хірургічної операції, яка викону­ється на ураженому органі або тканинах і передбачає максимальне видалення па­тологічного вогнища шляхом послідовно­го відділення (в допустимих межах) ура­жених тканин з наступним відновленням їх анатомічної і функціональної без­перервності. Так, видалення частини тонкої кишки повинне бути закінчене накладенням анастомоза між централь­ним і периферичним відділами кишки, повне видалення шлунка — відновлен­ням безперервності травного каналу на­кладенням співустя між стравоходом і тонкою кишкою.

Нині детально розроблені схематичні плани і техніка всіх оперативних при­йомів, однак, незважаючи на це, в ба­гатьох випадках виконання того чи іншо­го оперативного прийому вимагає імпро­візації, яка визначається насамперед ін­дивідуальними відзнаками в будові органа і особливостями перебігу патологічного процесу.

Дата добавления: 2015-08-28