ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ - ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА___________________________________________________ 73
ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ - див. Кошова канцелярія.
ВІЙСЬКОВА РАДА - див. Козацька рада.
ВІЙСЬКОВА СКАРБНИЦЯ, Скарбниця Військова -
назва острова, який часто згадується в описах Дніпра
17 ст. В кінці 18 ст. була відомою річка Скарбна - притока
правого рукава Дніпра - Підпільної, нижче Чортомлицької
Січі, назву якої пояснювали скарбами, захованими козака-
ми в цих місцях (див.: Скарб Військовий).
Літ.: Андрущенко В., Федосов В. Фінансово-скарбові інститу-
ти козацької України // Київ. - 1993. - № 7. - С. 128-136.
ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА - 1) Вище керівництво на
Запорозькій Січі {кошовий отаман, кошовий суддя, кошо-
вий писар, кошовий осавул).
2) Генеральна старшина в Гетьманщині (гетьман, гене-
ральний обозний, генеральний писар, генеральний суддя,
генеральний підскарбій, генеральний осавул, генеральний
хорунжий, генеральний бунчужний).
ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КО-
ЗАЦТВА - система методів і способів організації та ве-
дення бойових дій українським козацьким військом.
Формування українського козацтва і становлення його вій-
ськового мистецтва відбувалося за умов постійної боротьби
з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської так-
тики грабіжницьких нападів лежала велика мобільність
їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'яв-
итись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала
від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б
нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, ко-
закам протистояла польська держава, яка несла в Україну
поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з
польськими військами козакам треба було витримувати
атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим
володінням холодною зброєю, протистояти артилерійсько-
му вогню й атакам піхоти. Брак власної державності озна-
чав передовсім відсутність державної підтримки у ство-
ренні українських збройних сил. За цих умов козацтво по-
стало як результат самоорганізаційних зусиль українського
народу. Це визначило народний характер козацького війсь-
ка, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на
початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостя-
ми окремо взятого селянського господарства.
Відсутність державних організаційних заходів не дозволя-
ла створити не тільки кінноту, а і будь-яке військо, форму-
вання якого вимагало б об'єднаних зусиль. Тому в козаць-
кому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе
зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем.
Формування в Україні легкої кінноти, традиційної для ко-
чівницьких народів, також було неможливе. Адже історич-
но склалося, що українці завжди були хліборобським на-
родом. Тому на середину 17 ст. козацька піхота була основ-
ним родом військ. Прибулі на поле бою кінні козаки спі-
шувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скоро-
стрільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла пі-
хоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою.
Тому табір з возів став основним бойовим порядком коза-
цької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі
ями та інші пастки.
Важливим фактором неприступності козацького табору був
масований і влучний вогонь із ручної вогнепальної зброї.
Висока виучка й використання найпередовіших досягнень
у зброярській справі (кремневих ударних замків та ладів-
ниць із готовими набоями) дозволили козацькій піхоті до-
сягти найбільш можливої щільності вогню. Заряджання
мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безпе-
рервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами
по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з ґнотовими
замками змушувала шикувати підрозділ, озброєний такою
зброєю, у 10 шеренг. Озброєних мушкетами з кремневими
ударними замками піхотинців шикували у 5 шеренг. Швид-
кість, з якою козаки стріляли з ручної вогнепальної зброї,
дозволяла шикувати козацькі піхотні підрозділи у 3 шерен-
ги. Це давало змогу залучити максимальну кількість
стрільців для проведення залпу і зменшувало втрати від ар-
тилерійського вогню противника. Коли ж потрібно було ще
більш посилити темп вогню, то стріляла лише перша ше-
ренга, в якій збиралися найвправніші стрільці. Дві інші
лише заряджали для них зброю. Найвразливіші місця та-
бору прикривались артилерією, що у поєднанні з влучним
вогнем із ручної вогнепальної зброї робило такий табір не-
приступною твердинею, яку противник не міг здобути, на-
віть маючи багатократну кількісну перевагу. За необхід-
ності такий табір використовувався і в наступі. В 1628
М. Дорошенко з чотирма тисячами козаків за допомогою
табору пройшов увесь Крим; 6 днів рухався козацький та-
бір до Бахчисарая, відбиваючи запеклі атаки татар. А в
битві під Кумейками 1637 козаки Павлюка наступали та-
бором на польські каральні війська. М. Кривоніс у липні
1648 під захистом табору здійснив наступ і розгромив по-
ляків під Старокостянтиновом.
Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську,
була здебільшого малокаліберною. Це пов'язано з тим, що
козацьке військо відзначалося великою мобільністю. У
використанні гармат козаки теж виявляли високу майстер-
ність. Так, у Жовтоводській битві 1648 ефективність вог-
ню козацької артилерії виявилася такою, що татари, які
були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що зали-
шиться мало полонених, просили припинити вогонь.
Козацька кіннота не відзначалась такими самими відмін-
ними якостями, як піхота. У переслідуванні противника, в
боротьбі з татарами дії козацької кінноти були ефективни-
ми, але витримати протиборство з важкою польською ка-
валерією козацькій кінноті було важко. Хоча під час герців
окремі козаки могли перемогти кількох польських кавале-
ристів за один день.
Досить ефективною була в козацькому війську прикордон-
на служба. На поч. 17 ст. степове прикордоння було вкри-
те мережею спостережних пунктів, із яких козаки спосте-
рігали за появою татарських загонів. При виявленні татар
спостерігачі оповіщали населення про небезпеку, а ко-
зацькі війська вирушали назустріч противнику.
З метою стримування агресії Туреччини й Кримського
ханства та перенесення боротьби на їхню територію коза-
ки успішно здійснювали морські походи на прибережні
міста цих держав.
У 1-й пол. 17 ст. В. м. у. к. було на досить високому рівні.
Козацька піхота використовувала тришеренговий бойовий
порядок, який був найпридатнішим для використання у
межах лінійної тактики, що починала панувати в Європі.
ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Козацька артилерія, в якій не було важких облогових гар-
мат, а гармат середнього калібру було менше норми, все ж
таки забезпечувала ведення козаками бойових дій, а її ка-
дровий потенціал став основою для її розвитку в майбут-
ньому. Відрізаність України від моря й труднощі у ство-
ренні власного морського флоту не завадили козацтву
здійснювати походи проти наймогутнішої держави При-
чорномор'я і стримувати турецьку експансію. Проте від-
сутність сильної кавалерії обмежувала можливості козаць-
кого війська. Саме тому табір став основним бойовим по-
рядком козацького війська. Він був базою, з якої козаки ро-
били вилазки і переходили у контрнаступ. Козацька атака
проводилась лавою - шеренгою із загнутими краями для
охоплювання противника. Коли козацьке військо під час
бою змішувалось із противником, то такий бойовий поря-
док називався галасом, а якщо бій вівся окремими не зв'я-
заними між собою загонами, -розгардіяшем. Коли ж ко-
заків оточував ворог, то вони шикували свої підрозділи
трикутником і билися на смерть (як 300 козаків під Берес-
течком, що прикривали відступ своїх побратимів).
Перевага польського війська в кавалерії, дії якої поєднува-
лися з діями піхоти й артилерії, змушували козаків вико-
ристовувати оборонну тактику, що вело до поразки. Але
подальше вдосконалення козацького військового мистецт-
ва в межах чужої держави було неможливе.
Наступний етап розвитку В. м. у. к. пов'язаний з ім'ям
Б. Хмельницького. Ще до 1648 він був відомий як знавець
військової справи, добре обізнаний з тактикою турків, та-
тар, із найновішими досягненнями європейського військо-
вого мистецтва. Вже в перших битвах Визвольної війни
Хмельницький втілив у життя свою стратегію наступу й
удару. Активні наступальні дії українських військ, вміла
організація бою і взаємодія всіх родів військ, у тому числі
й легкої татарської кінноти, обумовили нищівні поразки
польських військ і відродження Української держави, що
позитивно вплинуло на розвиток В. м. у. к. Згодом насту-
пальна стратегія козацтва була ще більше вдосконалена
Хмельницьким. Головним завданням гетьман вважав роз-
гром основних сил ворога і тому не марнував сил на взят-
тя фортець. Він блокував їх невеликими відділами козаць-
кого війська і залишав у тилу, а сам з основними силами
рухався назустріч головним силам противника. Саме так
він діяв у 1648, коли залишив нездобутий Кодак і ряд зам-
ків на кордоні з Литвою. А розгром основних сил против-
ника визначав результат кампанії. Свою концепцію насту-
пальної стратегії Хмельницький виклав у листі до коман-
дувача українського війська в Білорусі І. Золотаренка:
«Не баритися під курниками, як минулого року, а треба
йти туди, де голова, або'де стояли окремі ворожі полки... А
біля Бихова залиши, ваша милость, перевіривши піхоту і
накажи біля воріт окопатися, а сам там людей не губи, а не
барючись... промишляй... над головою, а з хвостом вже
піде легше». Виходячи з наступальної стратегії, Хмельни-
цький привчав козаків до наступальної тактики: «Коли
прийде до битви, не покладайтеся на ваші лопати і ями...
щоб слави і душ не погубити». Рішучі дії Б. Хмельницько-
го змушували польські війська до ведення оборонних боїв.
В 1649 під час Зборівської битви та Збаразької облоги, а в
1653 -уЖванецькій битві поляків було блоковано в їхніх
укріпленнях, і тільки зрадницька політика кримського
хана врятувала їх від цілковитої поразки.
Однією зі складових успіхів українських військ була тісна
взаємодія між всіма родами військ. На марші козацькі вій-
ська рухались із максимально можливою швидкістю. Для
завчасного виявлення ворога вперед йшов кінний розвіду-
вальний загін, який висилав роз'їзди. По боках табору та-
кож висилались дозори, що контролювали місцевість, по
якій просувались війська. Коли виникала потреба затри-
мати ворога, то висувався сильний передовий загін, який
зв'язував ворога боєм до підходу головних сил. При ото-
ченні ворога навколо його позицій козаки копали шанці,
будували редути і насипали вали. Під Збаражем було наси-
пано «високі на два коні» вали, з яких проглядався увесь
польський табір. Піхота під захистом шанців наближалась
до ворога і сковувала його. Артилерія обстрілювала воро-
жий табір і підтримувала атаки піхоти й кінноти. Коли во-
рог виходив із табору і шикувався до бою, в центрі козаць-
кого бойового порядку розміщувалася кіннота, на флангах
у батовому строю ставала піхота, а в проміжках між пі-
хотними підрозділами займала позиції легка артилерія.
Така побудова бойового порядку була основою для прове-
дення комбінованих атак. При цьому кіннота наступала по
фронту ворога, підтримувана вогнем артилерії та піхоти,
які обстрілювали противника з флангів. Вміло використо-
вував Хмельницький і резерви, які вводив у бій лише в
найвирішальніші моменти, що викликало у ворога розгуб-
леність і паніку. Застосовувались і охоплювання ворога,
засідки, блокування комунікацій.
Водночас Б. Хмельницький доклав великих зусиль для
вдосконалення козацького війська. При реорганізації арти-
лерії гетьман надав їй статусу окремого роду військ. Гар-
мати було зведено в окремий підрозділ, їм виділено кінне
прикриття. 15 невеликих гарматок поставили на двоко-
лісні лафети і перевели на однокінну тягу, що збільшило їх
маневреність. На той час це було новинкою в артилерійсь-
кій справі. З часом зростала і кількість гармат полкової
артилерії, і парк важкої польової артилерії, і в цьому ком-
поненті українське військо не тільки не поступалося поль-
ському, а й переважало його. Ще більше уваги приділяв
Б. Хмельницький створенню української кавалерії. Геть-
ман готував кадри для кінноти, надаючи земельні наділи
під умовою «кінної у війську служби». Хмельницький за-
лучав на свій бік українську шляхту, бо ж, як відомо, в Речі
Посполитій шляхта була основою кавалерійських підроз-
ділів. Гетьман заборонив вивіз коней з України. І вже в
1649 під Лоєвом М. Кричевський атакував литовське вій-
сько на чолі 10 тисяч вершників. А в 1651 під Берестеч-
ком, коли татари відмовились іти у наступ, певний час
українська кіннота з успіхом вела бій з польською кавале-
рією. В 1655 під Животовим півтори тисячі «найкращого
комонника» були відправлені в «під'їзд». Започаткував ге-
тьман і створення регулярних підрозділів українського
війська, які відзначалися постійною боєготовністю. В цьо-
му найманому війську служили і українці, і татари, і сер-
би, і молдавани, і німці. Всі ці заходи перетворили україн-
ське військо в одне з найсильніших в Європі.
Згодом умови розвитку українського військового мистецт-
ва погіршились. Громадянська війна в Україні та агресія
Росії, Польщі й Туреччини призвели до втрати нею держа-
вної незалежності та до розподілу її земель між сусідніми
державами. На Правобережній Україні козацтво було зни-
щене. Лівобережжя потрапило під контроль Росії, яка про-
ВІЙСЬКОВИЙ ДОВБИШ - ВІЙСЬКОВИЙ ТАБУННИК_______________ 75
водила цілеспрямовану політику з ліквідації української
державності та козацького війська. Створення в 1706
Української дивізії, в яку входили козацькі полки Гетьман-
щини і Слобожанщини, підпорядкувало українське війсь-
ко російським генералам. Російське ж командування праг-
нуло використати козацтво як збройну силу, але намагало-
ся перетворити його на другорядний складник російської
армії. Великої шкоди завдало безоглядне використання ко-
зацьких військ у численних війнах, в яких гинуло багато
козаків, а їхні господарства без господарів занепадали. Ще
більше шкоди завдавало використання козаків на земля-
них роботах, де висока смертність від тяжкої праці й хво-
роб підривала бойовий дух козацтва. Поділ козацтва на
виборних козаків і підпомічників справи не покращив. Усе
більше козаків з'являлись на службу пішими, без зброї,
боєприпасів, провіанту. Бойовий дух українського козацт-
ва занепадав. Поширеним у 18 ст. стало дезертирство,
ухиляння старшини від служби. В 1736 у Полтавському
полку з 50 значкових товаришів у похід вирушило тільки
5. Незадовільним було становище в козацькій артилерії.
Після вивезення в 1709 до Росії 40 гармат генеральної ар-
тилерії її парк не було поновлено, попри всі зусилля коза-
цьких властей. їв 1738 в ній нараховувалось лише 6 гар-
мат. Не кращим був і стан фортечної артилерії. В українсь-
ких містах було багато гармат старих типів, із великими
запалами, непридатних до стрільби.
З кінця 17 ст. козацьке військо прийнято вважати переваж-
но кінним. У ньому панівне становище займає кіннота,
придатна лише для ведення розвідки, переслідування роз-
битого противника, для несення сторожової служби. Росій-
ське командування широко використовувало козацьку кава-
лерію в авангардних боях. Найчастіше вона протидіяла та-
тарській кінноті. Крім того, козаки вели розвідку, йшли в
рейди під ворожі фортеці. Козацькі піхотні підрозділи існу-
вали й у 18 ст., але їх кількість і можливості зумовлюва-
лись матеріальним станом українського козацтва. Часто ко-
зацька піхота залучалася до земляних робіт, несла гарні-
зонну службу. Козацький гребний флот охороняв узбереж-
жя, контролював переправи. Невеликі флотилії з кількох
дубів захоплювали турецькі кораблі, перериваючи поста-
чання прибережних ворожих фортець. Після завершення
літньої кампанії козаки й зимою продовжували свою служ-
бу - охороняли кордони на форпостах. У 18 ст. В. м. у. к.
деградувало. Перетворившись із могутньої європейського
рівня армії в окремий рід військ (іррегулярну кавалерію) з
обмеженими можливостями, козацьке військо не могло са-
мостійно вести великомасштабні бойові операції. Козацькі
підрозділи діяли в складі російської армії і застосовували ті
самі бойові порядки, що й російські війська. Лише в роз-
відці, в рейдах, у діях на морі вони могли виявляти певну
самостійність, а цього виявилось недостатньо для розвитку
козацьких традицій ведення війни. У 2-й пол. 18 ст. після
ліквідації російським урядом українського козацтва можли-
вості для розвитку його самобутнього і оригінального вій-
ськового мистецтва були вичерпані.
Підсумовуючи досягнення українського козацтва у війсь-
ковому мистецтві, слід відзначити, що вони справили не-
заперечний вплив на розвиток європейської військової на-
уки, і тому у процесі побудови сучасної української армії
козацькі військові традиції уважно вивчаються.
Див. також Козацьке військо.
Літ.: Апанович О. М. Збройні сили України першої половини
XVIII ст. - К., 1969; Яворницький Д. І. Історія запорізьких коза-
ків. - Т. 1. - Львів, 1990; Мицик Ю. А.,Плохій С. М.,Сторо-
же н к о І. С. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ, 1991; Скаль-
ковський А. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького.
- Дніпропетровськ, 1994; Стороже нко І. С. Богдан Хмельницький
і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини
XVII століття. - Кн. 1. - Дніпропетровськ, 1996. С. Ф. Плецький
ВІЙСЬКОВИЙ ДОВБИШ, довбиш, добош, політаврник
- військовий служитель на Запорозькій Січі, який відав
військовими литаврами. В. д. ударами в литаври скликав
козаків на раду і подавав сигнал про те, що кошовий став
під корогву, а січова старшина під бунчук, і що раду мож-
на починати. В. д. виконував поліцейські функції: перево-
зив із паланок у Січ злочинців, приковував їх до ганебно-
го стовпа, був присутнім при виконанні судових вироків,
стежив за своєчасною сплатою посполитими податків,
контролював мобілізацію козаків із зимівників. Символа-
ми обов'язків В. д. були литаври.
ВІЙСЬКОВИЙ КАНТАРЖІЙ, кантаржій (від тур. «кан-
тар» - вага) - військовий служитель Запорозької Січі,
який був охоронцем військових ваг і мір, що правили за
еталон для всіх торговців на Запорожжі. В. к. збирав із
привезених на Січ товарів податок і розподіляв його між
старшиною, куренями та церквою. Жив у окремому при-
міщенні на базарному майдані.
ВІЙСЬКОВИЙ ОБОЗНИЙ - військовий старшина За-
порозької Січі. Очолював січову артилерію, керував побу-
довою табору та організовував інженерне забезпечення
штурму ворожих укріплень. Займався обліком і комплекту-
ванням війська.
ВІЙСЬКОВИЙ ОСАВУЛ - див. Кошовий осавул.
ВІЙСЬКОВИЙ ПИСАР - див. Кошовий писар.
ВІЙСЬКОВИЙ ПУШКАР - військовий служитель За-
порозької Січі, який під керівництвом військового обозно-
го завідував усією січовою артилерією. Розпоряджався в
січовій пушкарні, де зберігалися запасні гармати та боє-
припаси (порох, свинець, ядра). Крім того, В. п. наглядав
за злочинцями, яких тримали в пушкарні. Щороку їздив
отримувати продовольство, порох і свинець, що надсила-
лися на Січ. Помічниками В. п. були підпушкар, кілька
гармашів або канонірів, які вправно стріляли з гармат.
ВІЙСЬКОВИЙ СКАРБ - див. Скарб Військовий.
ВІЙСЬКОВИЙ СКОТАР - військовий служитель Запо-
розької Січі, який організовував догляд за стадами гро-
мадської худоби.
ВІЙСЬКОВИЙ СУДДЯ - див. Кошовий суддя.
ВІЙСЬКОВИЙ ТАБУННИК - військовий служитель
Запорозької Січі, який організовував догляд за табунами
громадських коней.
82____________________ вогнепальна зброя - возняк
і релігійної терпимості. Але роман «Вогнем і мечем» і на-
далі справляє враження, особливо для української громад-
ськості, антикозацького та антиукраїнського.
Літ.: Антонович В. Польско-русские отношения XVII в. в совре-
менной польской призме (По поводу повести Г. Сенкевича «Огнем и
мечем») // Киевская старина. - 1885. - Кн. 5. - С. 44-78; Г р а б о -
в и ч Г. Грані міфічного: образ України в польському й українському
романтизмі // Г р а б о в и ч Г. До історії української літератури. -
К., 1997; Ви]піскі Т. 8іепкіе\уісг і Ьізіогіа. - \Уагзгаша, 1981;
^ у к а К. О по\у^ сіго^ гїо 8іепкіе\уісга // Міе8Іе.сгпік Ьііегаскі. -
1967.-№ 1. М.С.Васьків
ВОГНЕПАЛЬНА ЗБРОЯ - зброя, в якій для викидання
із каналу ствола вражаючого елемента (куля, ядро тощо)
використовується сила тиску газів, що утворюються при
згорянні пороху.
В Європі В. з. з'явилась на поч. 14 ст. Перші гармати були
короткими й нагадували ступку; заряд пороху підпалював-
ся з дула. Пізніше запалювальний отвір почали робити в
казенній частині ствола. Спочатку гармати зварювали із
залізних смуг і скріплювали кільцями, а потім стали лити
із бронзи. Перші гармати були громіздкими, відзначались
низькою скорострільністю і були непридатні до застосу-
вання в маневровій боротьбі. В Україні В. з. з'явилася на-
прикінці 14 ст. Але з огляду на велику вагу та громіздкість
перших гармат, їхню невисоку скорострільність і велику
вартість (у 15 ст. вартість гармати дорівнювала вартості
череди з 442 голів великої рогатої худоби, а один постріл
коштував стільки ж, скільки коштували 9 корів) їх застосо-
вували тільки для оборони замків. У 1471 у Вінниці була 1
гармата, в Чуднові - 3, а в Житомирі - 4 великі гармати і
5 тарасниць. У Кам'янці-Подільському у 1494 налічува-
лось 11 гармат. Ручна В. з. у скорострільності, влучності
та у зручності користування поступалась лукам.
Кінець 15 - поч. 16 ст. позначений прогресом у розвитку
В. з. Гармати почали лити із цапфами (циліндричними
виступами з обох боків ствола, на яких він рухався у вер-
тикальній площині), що полегшувало наведення їх на ціль
і дозволяло використовувати менш громіздкі лафети. Крім
того, ширше стали застосовуватись металеві ядра замість
кам'яних. Це зумовило зменшення калібру гармат та їх
ваги. В Україні з'явились нові типи гармат (серпентини,
колюбрини, октави, фальконети), збільшилась їх кіль-
кість (у Львові в 1570 нараховувалось 8 гармат, у Вінниці
в 1552-3, а у Києві-29).
У 16 ст. гармати перебували на озброєнні козаків. Козаки
Д. Вишневецького мали трофейні гармати з турецьких фор-
тець. Частина гармат надавалась козакам правителями тих
держав, які бажали залучити їх на свою службу. Під час
повстань козаки захоплювали артилерію, яка перебувала в
українських замках. Тому всі типи гармат, які згадуються в
описах замків, перебували на озброєнні козаків. Але в коза-
цькій артилерії переважали фальконети й інші гармати не-
великих калібрів, що найбільше пасували до маневрової
боротьби. Визвольна війна українського народу середини
17 ст. сприяла розвиткові козацької артилерії. Було органі-
зовано виготовлення гармат, запроваджено польову артиле-
рію і сформовано парк генеральної артилерії.
У 16 ст. великі зміни відбулись і в конструкції ручної В. з.
Були винайдені й поступово запроваджувались у практику
ґнотовий, колісцевий і кременевий ударний замки. Усе це
підвищило надійність ручної В. з., її влучність, зручність
користування нею і сприяло її поширенню. Подібні тен-
денції у розвитку В. з. були характерні і для України. Адже
вона була тісно пов'язана з Європою, і до неї проникали всі
новинки європейського зброярства. Тому дуже швидко В. з.
стала найпоширенішим типом зброї у козаків. Надалі на
озброєнні козаків перебували всі відомі в Європі типи В. з.:
аркебузи, мушкети, гвинтівки, гаківниці тощо. Крім того,
постійно ведучи боротьбу з Туреччиною, козаки могли на
практиці знайомитися із досягненнями східного зброярства
і запозичати їх. У В. з. козаків часто використовувались
східні (іспано-мавританські) замки. А яничарки були од-
ним із поширених типів рушниць. Але найбільше сприяло
поширенню В. з. серед козаків її масове виготовлення укра-
їнськими ремісниками. Уже в 16 ст. вона виготовлялась на-
віть у невеликих містечках і за ціною була доступною для
селян (на початку Визвольної війни Я. Вишневецькому вда-
лося конфіскувати у своїх селян кілька десятків тисяч само-
палів). Природно, що озброїти багатотисячні козацькі армії
часів Хмельниччини імпортною зброєю було неможливо.
З 18 ст. почався занепад козацької артилерії. Після пораз-
ки протимосковського виступу І. Мазепи українська арти-
лерія була вивезена в Росію, а запорожці, які перебували
під турецькою протекцією, не мали права володіти гарма-
тами. Виробництво гармат в Україні занепало, озброєння
артилерією козацького війська знаходилось під контролем
російського уряду. Занепад козацького війська призвів до
того, що ефективна для 17 ст. традиційна козацька такти-
ка використання В. з. за нових умов виявилася застарі-
лою. Козацтво не використовувало рушниці з багнетами:
вони могли ефективно застосовуватися лише в щільних
бойових порядках піхотних підрозділів, а козацтво на той
час уже було перетворене в допоміжний рід військ - ірре-
гулярну кавалерію - і не змогло сприйняти найновіші тен-
денції у розвитку В. з. та її використанні. А після лікві-
дації російським урядом українського козацтва були втра-
чені будь-які можливості розвитку козацьких традицій ви-
готовлення й застосування В. з.
Літ.: Апанович О. М. Збройні сили України першої половини
XVIII ст. - К., 1969; Стороженко І. С. Як козаки воювали. - Дніп-
ропетровськ, 1991; Маркевич В. Е. Ручное огнестрельное ору-
жие. - СПб., 1994; Кууазпіешісг \У. 1000 8І6\у о (іашпе] Ьгопі
ра1пе| -\Уагз2а\уа, 1987. С. Ф. Плецький
ВОЖАЇ - емісари Задунайської Січі, які в Україні таємно
збирали групи втікачів і приводили їх на Дунай.
Літ.: Кондратович (Вовк) Ф. Задунайская Сечь (по местньїм во-
споминаниямирассказам)//ЗадунайськаСіч.-Т. 2.-Одеса, 1998.-С. 91.
ВОЗНЯК Михайло Степанович (1881-1954) - українсь-
кий літературознавець, академік АН УРСР (1929-33;
1939-54). Народився у с. Вільки-Мазовецькі Рава-Руського
повіту (тепер - с. Волиця Жовківського р-ну Львівської
обл.) у селянській родині. У 1904-08 навчався на філософ-
ському факультеті Львівського ун-ту. 3 1911 -дійсний член
Наукового товариства імені Шевченка у Львові. З 1939 -
професор, з 1944 - зав. кафедри української літератури
Львівського ун-ту; з 1951 одночасно - зав. відділу Ін-ту су-
спільних наук АН УРСР у Львові. Автор близько 600 дру-
кованих праць. Один з фундаментальних дослідників жит-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |