18 ст. флотилії козацьких човнів лише чатували на пере-
правах та діяли проти прибережних турецьких фортець,
перешкоджаючи їх постачанню.
К. в., яке було одним з елементів української державності,
послідовно і неухильно знищувалось російським урядом.
Останній зменшив кількісний склад К. в., обмежив його
можливості ведення самостійних бойових дій. На поч.
80-х рр. 18 ст. російський уряд ліквідував К. в.
Див. також. Військове мистецтво українського козацтва.
Літ.: Апанович О. М. Збройні сили України першої половини
XVIII ст. - К, 1969; Мицик Ю. А., Плохій С. М., Сторожен-
к о І. С. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ, 1990; Яворниць-
кий Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1.-Львів, 1990. -С. 163-168,
264-280; Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього
Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. -С. 91-106, 195-198,445-
534; П у т р о О. Українське козацьке військо // Київська старовина. -
1997. - № 3-6. - С. 3-33; 1998. - № 1. - С. 3-24; Стороженко І.С.
Збройні сили України від останньої третини XVI до кінця XVIII ст. //
Український історичний журнал. - 1998. - № 1. - С. 87-93.
С. Ф. Плецький
КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО -див. Звичаєве право.
КОЗАЦЬКЕ КОЛО - 1) Загальна військова рада козаків,
вищий орган козацького самоврядування. Тут вирішувалися
найважливіші питання: про війну і мир, про розподіл між
куренями угідь, про переобрання січової старшини тощо.
2) Порядок розташування козаків на площі під час війсь-
кової ради. Він описаний в історичних джерелах 18 ст.
щодо Січі. Перед початком ради під звуки литаврів війсь-
ковий осавул виносив із церкви військовий прапор. Січо-
ва старшина, виходячи на площу, після поклонів товари-
ству ставала в один ряд в порядку старшинства за поса-
дою: першим ставав кошовий отаман, а останнім у ше-
рензі був осавул. Курінні отамани розташовувалися вели-
ким півколом так, що перший стояв на правому фланзі по-
біля кошового отамана, а останній - на лівому фланзі по-
близу осавула, утворюючи разом з кошовою старшиною
широке замкнене коло. За кожним курінним отаманом сто-
яли козаки одного куреня. Ті, що не могли вміститися на
площі, сиділи на дахах куренів, на валах, на березі річки,
до якої примикало січове укріплення. Г. К. Швидько
КОЗАЦЬКЕ СУДОЧИНСТВО - процедура здійснення
правосуддя козацькими судами. Назвища судова влада в
Гетьманщині належала гетьману. Йому ж підпорядкову-
вався найвищий спеціалізований судовий орган - генера-
льний суд. У полках судовими органами були полкові суди;
полкові канцелярії також виконували деякі судові функції.
Правосуддя на території сотень здійснювали сотенні прав-
ління чи канцелярії. Найнижчою ланкою судової системи
Гетьманщини були сільські суди.
Порядок судочинства визначався звичаєвим правом та по-
точним законодавством.
Судовий процес у козацькому суді починався оголошенням
(«обволанням») про факт здійснення злочину. Потерпілий,
його родичі чи особи, які виявили злочин, повинні були по-
відомити про це сотенний або міський суди чи засвідчити
вчинену шкоду перед «добрими людьми». Свідчення остан-
ніх та заяви потерпілих вписувалися в урядові книги.
Розслідування справи починалося з опитування місцевих
жителів. Проведення розшуків і трусу з метою затримання
запідозрених у вчиненні злочину чи виявлення вкрадених
речей проводилося сільським осавулом з дозволу місцевої
адміністрації.
Попередній допит проводився отаманом і старостою. Під
час проведення цього допиту необхідно було встановити
обставини вчинення злочину. При допитах застосовували
побиття і тортури, що за тих часів було загальноєвропей-
ською практикою. Складений у результаті попереднього
слідства запис («розиск», або «інквізиція») направлявся до
полкового суду. Якщо злочин був тяжким (убивство, грабу-
нок, підпал, виготовлення фальшивих грошей), то розгля-
дом справи починала займатись полкова канцелярія. Ма-
теріали справи з полкової канцелярії передавалися на роз-
гляд до полкового суду.
Наступним актом у процесі судочинства був позов - звер-
нення потерпілого до суду з проханням притягти до
КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР - КОЗАЦЬКІ ВІЙНИ__________________________ 247
із К. с. в Гетьманщині продовжували діяти магістратські,
церковні та доменіальні (панські) суди, але їхня компетен-
ція звузилася, а значення зменшилось.
В основі діяльності К. с. лежали козацькі звичаї. Окрім
звичаєвого права, до джерел права, якими керувались у
своїй діяльності К. с, належали також зводи законів попе-
редньої доби (зокрема Третій Литовський статут 1588 та
книги магдебурзького права), із середини 17 ст. - поло-
ження поточного українського, а згодом - і російського за-
конодавства.
Найвища судова влада в Гетьманщині належала гетьману.
Він і генеральна старшина розглядали апеляції на рішен-
ня генерального суду. Гетьман затверджував смертні виро-
ки і рішення в особливо важливих справах, давав розпоря-
дження про розгляд справ у генеральному суді. Він розби-
рав конфлікти, які виникали між козацькою старшиною,
посилав своїх уповноважених для проведення слідства, а
іноді і суду. Гетьман давав полковим та сотенним судам вка-
зівки і роз'яснення щодо судочинства і вироків.
Вищою спеціальною судовою інстанцією в Гетьманщині
був генеральний суд. Він був судом першої інстанції в
особливо важливих справах, у справах генеральної стар-
шини, полковників, бунчукових товаришів. Генеральний
суд розглядав апеляції на рішення судів нижчих інстанцій.
На території полку найвища судова влада належала пол-
ковнику. Спеціалізованим судовим органом був полковий
суд. Крім того, певні судові функції виконувала і полкова
канцелярія: тут вирішувались деякі військові, адміністра-
тивні й судові справи, засвідчувались заповіти та угоди
купівлі-продажу майна. В полкових судах розглядалися
кримінальні та цивільні справи, вирішувалася переважна
більшість справ першої інстанції, переглядалися рішення
сотенних судів. Підпорядковувалися полкові суди гетьма-
ну, генеральному урядові (генеральній старшині) та гене-
ральному суду.
У сотнях правосуддя здійснювали сотенні правління або
сотенні канцелярії, які були військово-адміністративними
та судовими органами. Сотенні правління очолювалися
сотниками, а в судових справах підпорядковувалися пол-
ковому суду. Якщо міста не управлялись магістратами, со-
тенні суди засідали разом з війтами, бурмістрами і назива-
лись ратушними судами. У кримінальних справах сотен-
ний суд проводив слідство, але остаточний вирок переда-
вали на розгляд полковнику.
Сільські суди були найнижчою ланкою судової системи
Гетьманщини. Справи козаків у них вирішував отаман з
кількома найшанованішими козаками. Сільські суди за-
ймалися незначними справами: крадіжками, дрібними
бійками, справами про спаш. Важливіші справи передава-
лися на розгляд сотенних та полкових судів.
К. с. в Гетьманщині мав становий характер, і посилення
розшарування козацтва, згортання його демократичних
традицій позначились на ефективності судової системи. У
18 ст. в К. с. дуже поширилися зловживання та хабарницт-
во. Це і стало однією з головних причин проведення геть-
маном К. Розумовським у 1763 судової реформи і запрова-
дження системи судів згідно з Литовським статутом 1588.
Особливістю судової системи на Запорозькій Січі була
відсутність спеціалізованих судових органів і відсутність
писаних законів. Основним джерелом права на Запорожжі
були козацькі звичаї. Найвища судова влада належала ко-
шовому отаманові, який вважався вищим суддею. Війсь-
ковий суддя розглядав кримінальні й цивільні справи і ви-
носив вирок, який подавався на затвердження кошовому,
котрий остаточно його ухвалював. У паланках найвища
судова влада належала паланковому полковнику. Разом з
паланковими осавулом та писарем він здійснював право-
суддя на території паланки. Курінні отамани також вико-
нували певні судові функції. Вони розглядали спори між
козаками і могли карати винних тілесно.
До останніх днів існування Запорозької Січі її судова сис-
тема функціонувала в умовах відповідальності старшини
перед товариством, що робило неможливими будь-які зло-
вживання і забезпечувало високий рівень правозахисту
всього січового товариства.
Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -
Львів, 1990. - С. 149-155; Левицький О. По судах Гетьманщини. -
Харків, 1919; Г у р ж і й О. І. Право в українській козацькій державі
(друга половина XVII - XVIII ст.) - К., 1994; Мельник Л. Гетьман-
щина першої чверті XVIII століпя. - К., 1997. - С. 90, 114-119.
С. Ф. Плецький
КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР - див. Табір козацький.
КОЗАЦЬКІ ВІЙНИ - масштабні збройні виступи укра-
їнського козацтва кінця 16 - 1-ї пол. 17 ст. у союзі із селян-
ськими масами проти режиму польської влади. Залежно
від розуміння їх характеру К. в. різними авторами назива-
ються ще козацькими (селянсько-козацькими, козацько-
селянськими) повстаннями.
Наприкінці 16 ст. українське козацтво зростає чисельно і
посилюється. Номінально визнаючи над собою суверенітет
польсько-литовської держави, українське козацтво трима-
ється зовсім незалежно, втручається у справи сусідніх дер-
жав, веде дипломатичні зносини з чужими урядами, чим
викликає гостре незадоволення уряду Речі Посполитої. Од-
ночасно наростає соціальний антагонізм козацтва і шляхет-
ства. У 2-й пол. 16 ст. шляхта посилила експансію на укра-
їнські землі, особливо у Подніпров'ї, але тут її інтереси зі-
ткнулися з інтересами козацтва і вільних поселенців, зав-
жди готових відстоювати свої землі й права зброєю.
Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога
більші території виявилося вже під час першого значного
козацького повстання 1591-93, очоленого Криштофом
Косинським, учасники якого примушували населення
присягати їм у «послушенстві». Козаки захопили Білу
Церкву, Трипілля, Переяслав. З Київщини повстання пере-
кинулося на Волинь та Брацлавщину і не припинилося на-
віть після смерті Косинського, підступно вбитого в Черка-
сах у травні 1593.
Сприятливі умови для зростання військової могутності й
авторитету козацтва склалися наприкінці 16 ст. В умовах
загострення боротьби народів Південно-Східної Європи
проти султанської Туреччини уряд Речі Посполитої не за-
бороняв козакам воювати проти турків і татар. Тому з літа
1594 козаки й добровольці почали робити часті походи в
Молдову. Плацдармом стало Поділля. Оскільки уряд не
давав козакам платні, то вони збирали на свою користь
податки з місцевого населення, перш за все з шляхти, і за-
водили свої порядки. Саме конфлікт місцевої шляхти з ко-
заками і призвів до повстання 1594-96 під проводом
С. Наливайка, Г. Лободи, М. Шаули. Наприкінці 1595 - на
поч. 1596 повстання охопило Київщину, Брацлавщину,
248___________ козацькі літературні читання - козацькі літописи
Волинь, Поділля, перекинулося у Білорусь, ставши сер-
йозною загрозою пануванню шляхетської Польщі. На за-
хопленій території повстанці запроваджували козацький
устрій, приводили до присяги Війську Запорозькому міс-
цеве населення, в тому числі й шляхту. Северин Наливай-
ко виношував проект створення незалежного від Речі По-
сполитої українського князівства.
Різке посилення козацтва як головний підсумок козацьких
воєн кінця 16 ст. висунуло козацьку проблему на чільне
місце у внутрішньополітичному житті Речі Посполитої.
Протягом 1-ї чверті 17 ст. конфлікт козацтва з панівною
системою продовжував наростати, хоч завдяки зусиллям
П. Сагайдачного вдавалося уникнути кривавих зіткнень і
розв'язувати проблеми шляхом переговорів.
По закінченні Хотинської війни 1621 козацькі умови не
були виконані, що стало джерелом нового конфлікту з
Польщею. Смерть Сагайдачного, якому вдавалося втриму-
вати рівновагу між козаччиною і польською державою,
означала для України вступ у довгий період неспокою і
бродіння. Посилення козацтва і його втручання в турець-
ко-татарські справи надзвичайно занепокоїли польський
уряд. Тож у 1625 на Україну було виряджено війська під
проводом гетьмана Конєцпольського. Гетьманові реє-
стровців М. Жмайлу не вдалося швидко мобілізувати не-
обхідні сили. Але й за цих умов поляки не змогли завдати
козакам повної поразки (див. Повстання 1625). На Куру-
ковому озері було укладено угоду, за якою кількість реє-
стровців обмежувалася 6 тис. чол. (тобто подвоювалася
порівняно з попередньою угодою 1619). Крім того, коза-
кам заборонялося провадити самостійну політику щодо
Криму й Туреччини та втручатись у релігійну боротьбу.
Після цього в Україні панував відносний спокій. Однак
уже на поч. 1630 Подніпров'я охопило повстання на чолі з
Т. Федоровичем (Трясилом). Повстанці вирушили із Запо-
рожжя на «волость», заволоділи низкою населених пунк-
тів і зупинились у Переяславі, куди невдовзі підійшли
польські війська під проводом С. Конєцпольського. Тут
поляки зазнали таких значних втрат, що коронний гетьман
мусив піти на переговори з козаками. За укладеною між
ними угодою реєстр зростав до 8 тис. чол.
Для налагодження контролю над Півднем України уряд у
1635 спорудив фортецю Кодак, але реєстровці на чолі з
І. Сулимою того самого року захопили її і зруйнували.
Ще з більшою силою виявилися суперечності під час пов-
стання 1637 під проводом Павла Бута (Павлюка), коли було
страчено гетьмана реєстровців та частину старшини. І хоч
після поразки у битві під Кумейками (6.12.1637) козацько-
селянське військо капітулювало, вже навесні наступного
року боротьба спалахнула з новою силою; очолив її Я. Остря-
нин (Остряниця), а потім - Д. Гуня (див. Повстання 1638).
Хоч повстання кінця 16 - 1-ї пол. 17 ст. зазнали поразки,
вони відіграли велику роль в історії визвольної боротьби
українського народу. У ході цих повстань народні маси на-
бували досвіду збройної боротьби, сповнювалися віри в
свої сили. Завдяки масовим повстанням прискорювалося
визрівання національної самосвідомості українського на-
роду. На досвіді повстанської боротьби селяни, козаки й
міщани дедалі більше переконувалися, що у їхньому нама-
ганні визволитися з-під гніту надійною опорою можуть
бути тільки згуртованість, монолітність і воля в досяг-
ненні незалежності.
Літ.: Гуслистий К. Визвольна боротьба українського народу проти
шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині
XVII ст. // Нариси з історії України. - Вип. III. - К., 1941;
Марочкін В.П. Антифеодальний і визвольний рух на Україні в пе-
ршій чверті XVII ст. - К., 1989; Грушевський М. Історія України-
Руси. - Т. VII, VIII. - К., 1995; Леп'явко С. Козацькі війни кінця
XVI ст. в Україні. - Чернігів, 1996; Козацькі війни XVII століття в істо-
ричній свідомості польського та українського народів. - Львів; Люблін,
1996. С.Р.Лях
КОЗАЦЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ ЧИТАННЯ. Відбулися на
Запоріжжі з нагоди 500-річчя запорозького козацтва.
Проводилися під егідою Запорізької обласної організації
Спілки письменників України. Проходили в чотири етапи.
У серпні і грудні 1990 та в травні і листопаді 1991 у
К. л. ч. взяли участь поети і прозаїки, які пишуть на істо-
ричну тему, зокрема перший секретар правління Спілки
письменників України Ю. Мушкетик, лауреат Державної
премії України імені Т Шевченка Д. Міщенко, російський
письменник, уродженець України, автор епопеї «Війна»
І. Стаднюк, київські поети Г. Булах, С. Зінчук, Ю. Сер-
дюк, а також С. Жуковський (Донецьк), В. Мороз (Одеса),
Г. Петрук-Попик (Тернопіль) та ін. Активну участь у чи-
таннях взяли запорізькі письменники П. Ребро, М. Лас-
ков, Г. Лютий, В. Чубенко, О. Шостак, професор В. Чаба-
ненко, літературна молодь. Майстри слова виступили в
молодіжному центрі «Славутич» на о. Хортиці, в Запо-
різькому державному ун-ті, в радгоспі «Запорозька Січ», у
педучилищі № 1, у Січовому колегіумі, зустрілися з акти-
вом Товариства «Просвіта» і працівниками обласної ради
народних депутатів, побували в гостях у трудівників Запо-
різького, Приморського та Бердянського районів.
Літ.: Оксанченко О. Осінення історією // Хортиця. - 1992. - № 2.
Я. Я. Ребро
КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ - умовна назва групи українсь-
ких літописів, яка усталилася ще у 18 ст. Тоді під терміном
«козацький» розуміли «український», але дослідники 19-
20 ст. звузили його до суто соціального. До К. л. відносять
зазвичай три класичні пам'ятки української історіо-
графії - літописи Самовидця, Г. Граб'янки та С. Величка,
однак є підстави розширити їх число.
Першим козацьким літописом був т. зв. «Традиційний літо-
пис», котрий висвітлював на своїх сторінках історію коза-
цтва від 1506 або 1516 (похід козацького гетьмана П. Лянц-
коронського проти ординців) і головну увагу приділяв на-
ціонально-визвольним повстанням кінця 16 - 1-ї пол. 17 ст. \
Цей літопис зберігся лише у складі пам'яток пізнішої доби. і
Визвольна війна українського народу середини 17 ст. \
спричинилася до появи ряду історичних творів, у т. ч. і
К. л., серед яких вирізняється «Уманський літопис» (збе-
рігся частково у складі хроніки Ф. Сафоновича та літопи-
су Самовидця), де висвітлювалися події 1648-72.
Першим повноцінно збереженим К. л. є «Літописець»
(1673) Василя Дворецького, колишнього київського пол-
ковника. Поклавши в основу свого твору третю частину
«Кройніки» Ф. Сафоновича, Дворецький скоротив її дані
щодо польської історії і, навпаки, розширив свідчення з
української історії, активно використавши усні джерела і
власні спогади про події часів Визвольної війни та Руїни.
На поч. 18 ст. були створені головні твори з групи К. л., які
у свою чергу справили надзвичайно потужний вплив на
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ПОЛК - КРИМ
27(
Рад
Наї
тин
(Ві.
рот
кш
от
неї
3.<
По
вол
ЛО]
ми
ції
би
ор
заі
ції
Лі
16'
Дн
К]
лс
ка
кс
я*
сь
С£
ж
ЗБ
К(
Ч(
Т
У
ч
д
о
д
ь
т
Г
г
І
с
ь
]
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ПОЛК - адміністративно-терито-
ріальна і військова одиниця в Гетьманщині в 1661-63.
Утворений з частини території Чигиринського та інших
полків. Полковим містом К. п. був Кременчук (тепер Пол-
тавської обл.). Сотенними центрами були Багачка, Балак-
лія, Білоцерківка, Бірки, Вереміївка, Говтва, Городище,
Жовнин, Кишеньки, Кобеляки, Лукомль, Максимівка,
Манжелія, Нові Санжари, Омельник, Остап'є, Переволоч-
на, Потоки, Устивиця, Чигирин-Діброва. Полк скасовано в
1663 після страти Я. Сомка, який був ініціатором його
створення. Територію К. п. було поділено між Лубен-
ським, Полтавським, Миргородським та Чигиринським
полками. Полковниками К. п. були: К. Ондріїв, Г. Дубо-
вик, К. Гавриленко.
Літ.: Николайчик Ф. Д. Город Кременчук: Исторический очерк. -
СПб., 1891. - С. 34-36; Дашкевич Я. Гетьманська Україна: Полки.
Полковники. Сотні. Лівобережжя // Пам'ятки України. - 1990. - № 1. -
С. 12-13; О а] є с к у С. ТЬе Соззаск асітіпізігаііоп оГіпе Неїтапаїе. -
СатЬгісІ£Є, 1978. - Уоі. 2. - Р. 635-636. С. Ф. Плецький
КРЕМПСЬКИЙ Криштоф (16 ст.) - один з ватажків се-
лянсько-козацького повстання під проводом С. Наливайка,
гетьман повсталого козацтва. Під час битви на Солониці
1596 очолював півторатисячний загін козаків, який герої-
чно прорвався з польського оточення і повернувся в Січ.
Подальша доля К. невідома.
КРЕСАЛО - пристосування для добування вогню. К.
мали вигляд тонких сталевих смужок різних розмірів і
форм. Одні К. були прямокутними з отвором посередині.
Деякі мали спеціальні кільця для підвішування. Часто
кінці К. розковувались і загинались на неробочу сторону,
до якої і приварювались у вигляді петельок. Іноді ці краї
загиналися у вигляді гачків. Зустрічалися у козаків і К.
оригінальної форми. Одне з таких К., виготовлене у ви-
гляді човна з ажурною верхньою частиною, було виявлене
під час досліджень козацького зимівника на о. Хортиці.
При викрешуванні вогню тримали пальцями за гачки чи
петельки на неробочій стороні К. й наносили ним сильні
удари по кременю. Від іскор, які при цьому виникали, по-
чинав жевріти трут.
Літ.: Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. - Львів, 1993. -
|
|
С. 186-187. С.Ф. Плецький
0 5 см
Кресала
КРИВОНІС Максим (бл. 1600 - 1648) - полководець, ге-
рой Визвольної війни українського народу середини
17 ст., один з її керівників та найближчих сподвижників
Б. Хмельницького. Походив, очевидно, з козацького роду,
народився у Вільшаній на Черкащині (тепер село Городи-
щенського р-ну Черкаської обл.). Мав брата, який загин
у Пилявецькій битві 1648, дорослого сина (Кривоносе
ко), який був козацьким полковником у 1649-51. Очеви
но, К. брав участь у Тридцятилітній війні. З 1648 - черь
ський полковник. Відіграв видатну роль на початкової
етапі Визвольної війни, особливо у Жовтоводській
Корсунській битвах (обидві 1648). Як наказний гетьм;
очолив похід на Волинь і Поділля, керуючи корпусом з
повстанських полків (Черкаський, Білоцерківський, Ко
сунський, Уманський, Вінницький). Безпосередньо кер
вав українським козацтвом при взятті Полонного, Немир
ва, Махнівки, Меджибожа та інших міст і сіл, завдав п
разки польським карателям князя Я. Вишневецького. Д
бився успіху у битві під Старокостянтиновом, пізній
брав участь у Пилявецькій битві 1648. Активно піднім;
на повстання українське селянство і міщанські низи; ро
відники та емісари К. доходили з цією метою аж до Кр,
кова. Під час облоги Львова діяв найактивніше з-помі
інших керівників української армії, оволодів Високи
Замком, але був поранений. Під час походу до Замостя
берегів Вісли помер від пошесті (ймовірно, від чуми).
К. належав до найрадикальніших керівників українськи
повстанців, користувався великим авторитетом серед ш
родних мас, іноді вступав у конфлікти з помірковани:
Б. Хмельницьким. Вдячна пам'ять про К. збереглася в ж
роді, увічнена в українських думах та історичних піснях.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VIII. - Ч. III.
К., 1995. - С. 45-48; Апанович О. Розповіді про запорозьких козг
ків.-К., 1991. -С. 163-180; Мицик Ю. А. Максим Кривоніс//Укрг
їнський історичний журнал. - 1992.-№ 12.-С. 69-79; Мицик Ю. /
Кривоніс Максим // Полководці Війська Запорозького: Історичні порі
рети. - Кн. 1. - К, 1998. - С. 163-176. Ю. А. Мици,
КРИМ, Кримський півострів - історико-географічна об
ласть на Півдні України. Омивається з півдня і заходу
Чорним морем, зі сходу - Азовським морем і Керченськок
протокою. На півночі сполучається з материком вузький
(8-23 км) Перекопським перешийком. Уздовж північно-
східного узбережжя К. тягнеться система дрібних заток і
озер - Сиваш (Гниле море), відділених від моря довгоїс
піщаною косою - Арабатською стрілкою. На сході висту-
пає Керченський півострів, на заході - Тарханкутський
півострів. Північна частина К. - степова (степовий Крим);
південна зайнята Кримськими горами (довжина близько
150 км, ширина 40-50 км, висота 500-1000 м). Північні
схили гір пологі, південні круто обриваються до моря, між
горами і морем знаходиться прибережна смуга шириною
від 2 до 8 км - Південний берег Криму. Клімат північної
частини К. помірно теплий; на південному березі клімат
середземноморський із жарким літом і м'якою зимою.
Ріки К. маловодні. Є декілька крупних солоних лиманних
озер: Донузлав, Сасик, Красне, Акташське та ін. Рослин-
ність на південному березі К. середземноморського типу,
багато садів, виноградників, плантацій тютюну; у північ-
ній частині - степова; у горах - ліси (букові, буково-гра-
бові, дубові, соснові).
К. був заселений людиною з найдавніших часів. Східна
частина К. з 10 ст. входила до складу Тмутороканського
князівства і з цього часу була політично, економічно і
культурно зв'язана з Руссю. Поява в північно-причорно-
морських степах і К. печенігів (середина 10 ст.) і половців
КРИМСЬКЕ ХАНСТВО_____________________________________ 273
ина 11 ст.) утруднила зносини Тмутороканського
;тва та кримських міст із руськими землями, а нава-
іголо-татар у середині 13 ст. надовго припинила їх.
провінцією (улусом) Золотої Орди. З 60-х рр. 13 ст.
денному узбережжі К. з'являються торговельні ко-
шуезців. Внаслідок розпаду Золотої Орди в 1443
по Кримське ханство, яке в 1475 потрапило в за-
ть від Османської імперії. Туреччиною були загар-
генуезькі колонії та Мангупське князівство, які від-
:рестали існувати. Османська імперія з кінця 15 ст.
використовувати Кримське ханство як знаряддя
проти сусідніх держав. Найбільше потерпала від
ів кримських татар Україна, особливо Поділля і Ки-
і. К. за тих часів пов'язаний в уявленні українсько-
му з «каторгою бусурманською», «неволею турець-
Опір агресії Кримського ханства успішно чинило
то, яке вело не тільки оборонну, а й наступальну
,бу проти татар. За Кючук-Кайнарджійським мир-
товором 1774 Кримське ханство було визнане неза-
м від Османської імперії, а в 1783 його територію
тно до російської держави. К. увійшов до Таврій-
бласті Катеринославського намісництва, з 1797 -до
осійської губернії, з 1802 - до Таврійської губернії.
днанням К. до Російської імперії на півострові по-
ктивно будуватися нові міста. У 1783 засновано Се-
юль, який став на поч. 19 ст. головним військовим
и Чорноморського флоту, в 1784 - Сімферополь.
918 в К. була утворена Радянська Соціалістична
зліка Таврида як складова РСФРР. 18.10.1921 було
;но Кримську Автономну Радянську Соціалістичну
оліку в складі РСФРР. У роки Другої світової війни
)рія К. була ареною жорстоких боїв з німецько-фа-
ькими загарбниками. У 1944 за безпідставним зви-
:нням у співробітництві з окупантами з К. були висе-
римські татари. В 1954 К. увійшов до складу Украї-
лютому 1991 у складі України відновлено кримську
змію.
м и р н о в В. Д. Крьшское ханство под верховенством Портьі до
XVIII века. - СПб„ 1887; Надинский П. Н. Очерки по исто-
ьіма. -Ч. 1. - Симферополь, 1951; Россия, Польша и Причерно-
в ХУ-ХУШ вв. - М., 1979; Санин Г. Отношения России и
;ьі с Крьімским ханством в середине XVII века. - М., 1987.
Л. М. Маленко
МСЬКЕ ХАНСТВО - в 15-18 ст. феодальна держа-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
