вих формувань Російської імперії тим, що зберігало тради-
ційний^поділ на курені та право внутрішнього самоуправ-
ління. Його створення було зумовлене намаганням російсь-
кого уряду використати бойовий досвід задунайських коза-
ків під час воєнних кампаній проти Туреччини, сприяти
поверненню колишніх російських підданих у межі держа-
ви, зміцнити кордони і міжнародний авторитет імперії.
Бойовою одиницею новоствореного козацького формуван-
ня став п'ятисотенний піший полк, сформований із здатних
до військової служби задунайських козаків. Указом від
4.4.1829 він був названий Дунайським і був прикомандиро-
ваний до Дунайської флотилії. Козацький полк від О. 3. в.
брав участь в облозі і взятті Силістрії в 1828, потім був від-
ряджений на територію Задунайської Січі для боротьби з
чумою. У 1830 полк повернувся в межі Російської держави
і до листопада 1831 служив при Дунайській флотилії.
Неслужиле задунайське населення О. 3. в. після карантин-
ного терміну було передане у відання головного попечите-
ля колоністів Південного краю генерал-лейтенанта
І. М. Інзова і мешкало спочатку в Добруджі, а згодом було
переведене на тимчасові військові квартири у Таврійську
та Катеринославську губернії. На 1830 О. 3. в. (Дунай-
ський козацький полк і неслужиле задунайське населення)
налічувало 2336 осіб (1649 душ чоловічої і 687 душ жіно-
чої статі). Військова структура Російської імперії не потре-
бувала нового іррегулярного формування, і О. 3. в. протя-
гом п'яти років залишалося без конкретного місця посе-
лення, без чітко визначених військових функцій і статусу.
Після закінчення російсько-турецької війни 1828-29 Вій-
ськове міністерство запропонувало перевести задунайське
козацтво в західну частину Кавказького хребта, але цей
намір не був здійснений. Задунайське козацтво було з
шене на півдні України і поселене на північному)
режжі Азовського моря між р. Кальміусом і Бердянсі
косою на т. зв. Бердянському пустищі, що в Олексащ
ському повіті Катеринославської губернії. У 1832 і
було реорганізоване за зразком інших іррегулярних ь
цьких формувань Російської імперії і з поселенням ні
бережжі Азовського моря отримало нову назву - Азов
(див. Азовське козацьке військо).
Літ.: Бойко А. В., М а л є н к о Л. М. Матеріали до історії Азов
го козачого війська. - Запоріжжя, 1995. Л. М. Мал
ОЛЕКСАНДРІВСЬК - до 1921 р. назва м. Запоріж»
ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ (1629-1676) - російсь
цар (1645-76), син царя Михайла Федоровича Рома»
Проводив агресивну зовнішню політику і реакційну ві
рішню, спрямовану на зміцнення феодально-кріпосш
кої держави та офіційної церкви. За часів правління О.
почалося становлення абсолютної монархії. Окремі в
ливі реформи уряду О. М. були пов'язані з Україною (і
ковна реформа 1654, грошова реформа 1654-62). Б;
зроблені перші кроки щодо створення регулярної арм
почалося формування найманих полків «нового строю;
Центральною подією зовнішньої політики О. М. ст;
спроби приєднання Лівобережної України до Росії. У]
О. М. скористався негативною налаштованістю щ(
Польщі, Криму і Туреччини козацтва, гетьманів (Б. Хме
ницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Сш
йловича), кошових отаманів (І. Сірка) та духовенства. ]
ротьба за Україну з Річчю Посполитою і татаро-турецьі
ми феодалами була ускладнена невдалою російсько-ітя*
ською війною (1656-58). Розв'язуючи завдання зовні
ньої політики, О. М. особисто брав участь у походах і
Смоленськ (1654), Вільно (1655), Ригу (1656), керував і
реговорами зі шведами та поляками. Використовуючи:
|
Російський цар Олексій Михайлович |
пеклу боротьбу за владу між старшинськими група\
ОЛЕШКИ
фактор татаро-турецької загрози та підтримку частини ко-
зацтва, уряд О. М. намагався втримати Україну у складі
Росії на правах автономії.
Літ.: Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее
главнейших деятелєй. -Кн. II. - Вьш. 4-5. - М., 1991. -С. 97-156; С о-
л о в ь є в С. М. История России с древнейших времен // Сочинения. -
Кн. 6. -Т. 11-12. - М., 1991. - С. 589-600. Ю. П. Князьков
ОЛЕШКИ - урочище, місцевість і поселення в пониззі лі-
вого берега Дніпра. Назву виводять від слова «ольха», яким
у давні часи позначали болотяну місцевість, укриту дрібно-
ліссям. О. виникли на місці чи поблизу грецької колонії
Олександри. Поселення було відоме з 2-ї пол. 11 ст. як фор-
пост русичів ще з часів Київської Русі під назвою «Олеш-
шя». Після знищення московськими військами старої Чор-
томлицької Січі в 1709 і невдалої спроби заснувати Січ на
Кам'янці запорожці осіли кошем в урочищі О., прийнявши
підданство Османської імперії. Зараз ця місцевість знахо-
диться в межах м. Цюрупинська Херсонської обл.
О. Л. Олійник
ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ - військовий і адміністративний
центр запорозького козацтва. Була заснована запорожцями
у 1710 після зруйнування московськими військами Чорто-
млщької Січі. О. С. розташовувалась навпроти впадіння
р. Лазнюка у р. Кінську і мала лише дві десятини землі. Це
був правильний чотирикутник з ровами й валами до двох
аршинів, з редутами по кутках і з ворітьми з північного
боку. Ця Січ була під юрисдикцією Порти і знаходилася в
межах Кримського ханства. Хан заборонив запорожцям
\ будувати на Січі фортифікаційні споруди і мати артилерію.
До того ж він не тільки заборонив мати січову церкву, а й
активно став схиляти запорожців до прийняття ісламу.
О. С. проіснувала до 1734, коли на Січі перемогла промос-
ковська опозиція і запорожці повернулись у підданство
Росії. її рештки частково збереглися на окраїні сучасного
Цюрупинська; їх досліджував Д. Я. Телегін.
Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -
Львів, 1990. - С. 96-101. О. Л. Олійник
ОЛЯНЧИН ДометГерасимович (1891-1970)-український
історик, доктор філософії, професор Українського вільного
ун-ту в Мюнхені, дійсний член НТШ і УВАН. Народився у
с. Війтівці, тепер Липовецького р-ну Вінницької обл., в се-
лянській родині. У 1914 мобілізований російською владою
на фронт Першої світової війни, де потрапив у полон. Пере-
бував у таборах Фрайштадта і Зальцведеля, де брав участь у
культурницькій праці Союзу визволення України, потім - у
Н синьожупанній дивізії у Білій на Підляшші. Після війни - на
В: еміграції в Німеччині. Закінчив Берлінський ун-т, де здобув
Н науковий ступінь доктора філософії в галузі історії. У 1925—
К. 39 - співробітник Українського наукового інституту в Берліні
^К під керівництвом Дмитра Дорошенка. В державних архівах
^к Берліна, Вроцлава і Кенігсберга розшукував і вивчав доку-
Н; менти, передусім з історії українсько-німецьких політичних,
^К економічних та культурних контактів доби Гетьманщини. У
^в 1960-і рр. працював у Штутгарті.
Н| Автор архівних публікацій та маловідомих праць з історії
^В європейських зв'язків України 2-ї пол. 17 - 18 ст. Серед
^В них виділяються розвідки, присвячені зовнішньополітич-
ні ним і дипломатичним відносинам козацької держави, зок-
- опара______________________ 357
рема «Два листи гетьманів Богдана Хмельницького і Івана
Виговського до курфюрста Бранденбурзького Фрідріха
Вільгельма» (1924—25); «Із матеріалів до українсько-ні-
мецьких політичних зносин другої половини XVIII ст.»
(1927); «Українсько-бранденбурзькі політичні зносини в
XVII ст.» (1931); «Опис подорожі шведського посла на
Україну 1656-1657 рр.» (1937).
Економічна історія Гетьманщини ґрунтовно представлена
через дослідження історії зовнішньої торгівлі: «До історії
торговлі Руси-України з Балтикою, зокрема ж Стародуба з
Кенігсбергом наприкінці XVII ст. й поч. XVIII ст.» (1932);
«До історії торгівлі України із Кримом (1754-1758) (на
основі меморіалу французького консула Шарля Пессоне-
ля)» (1933); «Торговельні зносини України з Бреславом у
XVIII в.» (1935); «Торговельні зносини України з Ляйпці-
гом у ХУШ-м ст.» (1936). Спеціально зупинившись на
розгляді торговельних контактів з Кримом, автор слушно
акцентував увагу на домінуванні традиційного західного
напрямку, підкресливши інтегрованість усіх українських
земель у загальноєвропейський господарський організм.
Серед центрально-європейських міст - контрагентів укра-
їнських, особливо у 18 ст., О. виділив Кенігсберг, Вроцлав
і Лейпциг, здійснивши доскіпливу реконструкцію списку
українських купців, які вели там торговельні операції.
Зі студій в галузі історії культури відома його монографія
«Нппогіі Зкоуогосіа, 1722-1794» (1928).
В УВУ (Мюнхен) зберігається неописаний особистий ар-
хів О.
Літ.: Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України (36.
статей). - Мюнхен, 1959. - С. 116. В. В. Пришляк
ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО Іван Володимирович
(1881-1962) - військовий діяч, генерал-хорунжий армії
Української Народної Республіки. Народився в Баку. На-
щадок задунайських козаків. Закінчив Омський кадетсь-
кий корпус і Єлисаветградське кінне училище. У роки
Першої світової війни - командир гусарського корпусу, ге-
нерал-майор російської армії.
Після Лютневої революції 1917 і утворення Центральної
Ради включився в організацію українського війська. Укра-
їнізував Лубенський гусарський полк, перейменований на
2-й український полк ім. гетьмана Сагайдачного. За геть-
манату - отаман Харківського (Слобідського) козацького
коша, командир сердюцького Лубенського кінного полку.
Наприкінці 1918 - на поч. 1919 разом з братом Михайлом
Омеляновичем-Павленком був відряджений на службу в
Українську галицьку армію. У лютому 1919 повернувся на
Наддніпрянщину на службу в армію Української Народної
Республіки. Восени 1919 організував Окрему кінну диві-
зію - найбільше на той час оперативне з'єднання армії
УНР. Особливо відзначився у липні 1920 у боях з Черво-
ною армією. Після поразки УНР - в еміграції в Польщі,
Чехо-Словаччині, Німеччині, США. Брав участь у діяль-
ності емігрантської організації - Українського національ-
ного козачого товариства. Помер у Чикаго.
Літ.: Колянчук О., Литвин М, Науменко К. Генералітет
українських визвольних змагань. - Львів, 1995. - С. 83-84.
Ф. Г. Турченко
ОПАРА Степан - претендент на гетьманську булаву Пра-
вобережної України (1665), політичний авантюрист. Був
ПОЛКОВНИК - ПОЛКОВО-СОТЕННИЙ УСТРІЙ
функції виконувала і полкова канцелярія: тут вирішували-
ся деякі військові, адміністративні і судові справи, засвід-
чувалися заповіти та угоди купівлі-продажу майна. При
П. с. існувала судова канцелярія, де велися записи суду.
Засідання полкових судів, нерідко спільні з магістратсь-
ким судом, проходили в ратуші, що забезпечувало відкри-
тий характер судового процесу. Дуже часто полковий суддя
роз'їжджав по території полку і на місці вирішував зе-
мельні справи, справи про спадок, про порушення громад-
ського порядку тощо. Крім того, П. с. міг проводити слід-
ство, організовувати пошук злочинців.
Підпорядковувався П. с. гетьману, генеральному урядові
{генеральній старшині) та генеральному суду. До остан-
нього П. с. часто звертався за роз'ясненнями, вказівками
та інструкціями. Гетьман і представники гетьманської ад-
міністрації мали право скасовувати рішення П. с. У своїй
діяльності П. с. керувався звичаєвим правом, гетьманськи-
ми універсалами та Литовським статутом.
Полкові суди були ліквідовані під час проведення гетьма-
ном К. Розумовським судової реформи в 1760-63.
Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Ліво-
бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С. 248,
325-326, 336-337, 341-343; Г у р ж і й О. І. Право в українській козаць-
кій державі (друга половина XVII -XVIII ст.) - К., 1994. - С. 37;
Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII століття. - К., 1997. -
С. 90, 115-119. С.Ф. Плецький
ПОЛКОВНИК - одна з найвищих посад козацької стар-
шини, воєначальник, керівник полку. З часів Хмельниччи-
ни П. одночасно зосереджував у своїх руках, крім військо-
|
Полковник лівобережного полку. Малюнок із книги О. І. Рігельмана. 70-і рр. 18 ст. |
вої, ще й адміністративну і судову владу. Спочатку П. оби-
ралися козаками на полкових радах, а з кінц
17 ст. призначалися польським урядом. Пізній
значав гетьман, іноді генеральна старшина, а п
ня санкціонувалось царським урядом. У 18 ст. і
російського уряду в призначення П. посилилось
ковницькі уряди стали призначати російськи;
Першим П. із російських дворян став П. Толстс
1719 очолив Ніжинський полк.
Резиденцією П. було полкове місто, хоча зрідка,
обиралися інші міста на території полку. П. разом з
старшиною здійснював на території полку вищу ]
адміністративну і судову владу. Організовував обо
кової території, відповідав за озброєння і споряджі
готовку і мобілізацію козаків, під час бойових дій і
полк, вирішував господарські питання, надавав м
контролював збирання податків і розпоряджався ш
фінансами, мав вирішальний голос у полковому
слаблення гетьманської влади і відхід від традиц
ності П. призвели до послаблення контролю за їх дії
Безконтрольність у поєднанні з великими повнова;
П. зумовили численні зловживання з боку деяких П
80-х рр. 18 ст. під час ліквідації російським урядом:
політичної автономії Лівобережної України посади ]
вано. Найвідомішими П., які відзначились як воєнач
і державні діячі, були І. Богун, Г. Гуляницький, П. Д
ко, І. Золотаренко, М. Кривоніс, М. Кричевський, Д
грішний, П. Полуботок.
На Запорозькій Січі П. - командир козацької кої
поході чи керівник запорозької паланки.
Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного уст}
бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. ■
216; Апанович О. М. Збройні сили України першої п
XVIII ст. - К., 1969. - С. 65-66; П у т р о А. Левобережная V
составе Российского государства. - К., 1988. - С. 73—74.
С. Ф.П
ПОЛКОВНИК НАКАЗНИЙ - див. Наказний полі
ПОЛКОВО-СОТЕННИЙ УСТРІЙ - система аді
ративно-територіального та військового поділу Геп
шини 2-ї пол. 17 - 18 ст. Формування П.-с. у. поча
1648. На початку Визвольної війни на Лівобережж
значній частині Правобережної України була ліквіг
польська система адміністративного поділу і управ
Основою новостворюваної Б. Хмельницьким систеї
міністративного управління на звільнених українськії
лях стала організаційна структура реєстрового козаі
війська. Основною адміністративною одиницею Гет
щини став полк. Вся територія Гетьманщини була пі
на на полки. їх кількість не була сталою і залежі
внутрішніх та зовнішньополітичних факторів колив
від 16 до ЗО. Територія полків також не була однак
(від 2 тис. км2до 30 тис. км2). У місцевостях, де про
ла значна кількість козаків (у старих козацьких пол
територія полків була в кілька разів меншою від плой
востворюваних полків. Але навіть найбільший по.
розмірами був меншим від польського воєводства, ш
безпечувало ефективніше управління країною. Крім ■
полк продовжував залишатися основною структур
одиницею козацького війська. Полк проводив мобіліз;
козаків, які мешкали на його території, та організовув,
участь у бойових діях.
ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО_____________________________________ 401
На території полку вся вища адміністративна, судова та
військова влада належала полковнику та полковій стар-
шині. Ця влада поширювалась на все населення полку,
яке складалося із власне козацтва, записаного до полко-
вих реєстрів чи компутів, та посполитих (цивільного на-
селення, що не належало до козацького стану). Централь-
ною установою полкової адміністрації була полкова кан-
целярія. Через неї полковник і полкова старшина здійс-
нювали управління полком як адміністративно-територіа-
льною одиницею та військовим підрозділом. Правосуддя
на території полку здійснювалося через полковий суд.
Полкова рада була польовим органом козацького само-
врядування. Через участь у полкових радах до управління
полком залучалась переважна більшість козаків, що за-
безпечувало найдемократичніше розв'язання проблем
полкового рівня.
Полк поділявся на 10-20 сотень, які були його адміністра-
тивно-територіальними та військовими одиницями. Вони
мали певну територію з населенням, яке на ній проживало
і яке підлягало адміністративній, судовій та військовій
владі сотенної адміністрації на чолі із сотником. Сотенні
канцелярії, або сотенні правління, були установами, через
які сотенна адміністрація здійснювала адміністративну,
судову і військову владу сотні. Органами козацького само-
врядування в сотнях були сотенні ради. У свою чергу сот-
ня поділялася на курені, що були найнижчими організа-
ційними одиницями, які об'єднували козаків окремих на-
селених пунктів і забезпечували їх мобілізацію.
Однією з характерних рис П.-с. у. була чітка управлінська
вертикаль. Гетьман за допомогою генеральної старшини
здійснював управління на загальнодержавному рівні. Об-
сяг повноважень гетьмана забезпечував його верховенство
в адміністративній, судовій та військовій сферах. Гетьма-
ну підпорядковувались полковники, які управляли на регі-
ональному рівні. Значний обсяг повноважень полкової ад-
міністрації дозволяв їй самостійно, без дрібної опіки з
боку гетьмана та бюрократичної тяганини, управляти пол-
ком. Поєднання на всіх рівнях козацької адміністрації вій-
ськових, судових і адміністративних повноважень набли-
жало владу козацької старшини до авторитарності. Най-
більш характерним такий стан справ був для влади на за-
гальнодержавному рівні. Обсяг повноважень гетьманів і
їхні можливості впливу на суспільство дозволяли їм пра-
вити майже як диктаторам. Крім того, це робило надзви-
чайно дієвим гетьманський контроль за владою на регіо-
нальному рівні, що було особливо важливо, зважаючи на
високий рівень повноважень полковників, який без стри-
муючих факторів міг би відкривати шлях до зловживань.
Така система управління забезпечувала ефективне і при
потребі жорстке керівництво країною, що було особливо
важливо під час війни за незалежність, яку впродовж ба-
гатьох років вела Україна. Елементи демократії були важ-
ливою складовою П.-с. у. Адже вони були найефективні-
шим стримуючим старшинську сваволю чинником. Систе-
ма козацьких рад (загальновійськових, полкових та сотен-
них) забезпечувала вплив суспільства на прийняття най-
важливіших рішень, а виборність козацької старшини
обумовлювала її відповідальність перед суспільством. Це
стосувалося передусім гетьманської влади. Гетьман, який
втрачав авторитет і підтримку суспільства, втрачав і владу.
П.-с. у. вигідно відрізнявся від державного устрою Речі
Посполитої. Слабка державна влада в Польщі не забезпе-
чувала захисту інтересів нижчих прошарків шляхетства.
Ефективність П.-с. у. та привабливість для народних мас
його демократичних елементів зумовили поширення цього
устрою поза межі Гетьманщини. На визволених українсь-
кими військами від шляхетського панування білоруських
землях створювалися козацькі полки. Такий самий устрій
запровадили і українські переселенці на Слобідській Укра-
їні, де існувало 5 полків, але не було гетьманської влади.
Надалі на розвиток П.-с. у. негативно вплинуло послаб-
лення Гетьманщини за часів Руїни. Після виведення укра-
їнських військ із Білорусі ці землі захопили російські вій-
ська, а створені там козацькі полки було ліквідовано. Пе-
редача Росією Польщі Правобережної України (за Андру-
сівським миром 1667) дозволила польській адміністрації в
70-і рр. 17 ст. поступово ліквідувати правобережні ко-
зацькі полки. Вони були знову відновлені в середині
80-х рр. 17 ст., але проіснували недовго і остаточно лікві-
довані в 1712-14 згідно з угодою між Росією та Польщею.
Після поділу України між цими сусідніми державами
П.-с. у. зберігся лише на Лівобережжі та Слобожанщині.
Демократичний державний устрій Гетьманщини і навіть
обкраяна автономія Слобідської України разюче відрізня-
лися від самодержавного ладу Росії. Тому тільки ліквіда-
ція П.-с. у. могла забезпечити Москві панування над укра-
їнськими землями. Перебування Слобожанщини у складі
Росії та відсутність гетьманської влади, яка могла б орга-
нізувати протидію централізаторській політиці царату,
призвели тут до більш ранньої (у 1765) ліквідації П.-с. у.
Особливо негативно позначилося на долі П.-с. у. посилен-
ня залежності Гетьманщини від Росії. У Гетьманщині за-
лишилось лише 10 полків. Під впливом деспотичної Росії
в Гетьманщині йшов процес згортання демократичних ко-
зацьких традицій. Утрата козацькими радами свого зна-
чення, поступовий відхід від виборності старшини при-
звели до втрати контролю суспільства за діяльністю ко-
зацької адміністрації. Крім того, проводячи політику,
спрямовану на поступову ліквідацію української авто-
номії, російський уряд цілеспрямовано послаблював геть-
манську владу. Це порушило баланс між владою на за-
гальнодержавному та регіональному рівнях. Утрата відпо-
відальності перед суспільством і послаблення контроль-
них функцій гетьманської влади зумовили посилення вла-
ди полкових адміністрацій. Поступово влада полковників
стає авторитарною навіть щодо полкової старшини та со-
тенних адміністрацій. Все це спричинилося до численних
зловживань і посилило розкол українського суспільства,
що негативно позначилося на ефективності П.-с. у. Але і в
такому деформованому вигляді П.-с. у. був більш приваб-
ливим для українського суспільства, ніж загальноросій-
ський устрій, тому він проіснував до поч. 80-х рр. 18 ст.,
коли був ліквідований російським урядом.
Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Ліво-
бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С. 196,
423; Реєстр війська Запорозького 1649 року. - К., 1995; Ділова докумен-
тація Гетьманщини XVIII ст. - К., 1995. - С. 5-19; Панашен-
к о В. В. Полкове управління в Україні (середина XVII - XVIII ст.). -
К., 1997. С. Ф. Плецький
ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО (Меньшова) Наталія
Дмитрівна (1884-1973) - український історик, один із
РЕБРО - РЕЄСТР 1581
РАСТАВИЦЯ, Роставиця - річка, ліва притока Росі (басейн
Дніпра). Протікала через край з родючими ґрунтами. У сво-
їй течії формувала широкі стави, загачені греблями. У 17 ст.
територія, якою протікала Р., входила до Київського воєвод-
ства. На берегах Р точились часті сутички з татарами. Тут на
татар при їх поверненні з набігів нападали коронні війська і
козаки. Р. дала назву одній з угод, укладених козаками з пред-
ставниками польської влади: 7.10.1619 поблизу містечка
Паволочі на Р. була укладена Раставицька угода між стар-
шиною реєстрових козаків на чолі з гетьманом П. Сагайдач-
ним, з одного боку, і польськими комісарами на чолі з корон-
ним гетьманом С. Жолкевським - з іншого.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. IX. - Ч. 1. -
К., 1996. - С. 336-337.
РЕБРО Петро Павлович (нар. 1932) - поет, публіцист,
краєзнавець, громадський діяч. Народився у с. Білоцерків-
ці Куйбишевського р-ну Запорізької обл. Закінчив Запо-
різький педагогічний ін-т (1953). У 1960-67 очолював об-
|
ласне літературне об'єднан-
ня, аз 1967 по 1998-Запо-
різьку обласну організацію
Спілки письменників Украї-
ни. Видав понад 80 книжок
художніх, публіцистичних,
літературно-критичних і
краєзнавчих творів. Оспівав
героїку Запорожжя у бага-
тьох поезіях, зокрема в тих,
що увійшли до збірки «Ост-
рів Байди» (1999). Автор
серії книг (7 випусків, 1993—
99) під назвою «Козацькі
П. П. Ребро |
жарти», в яких уміщено гу-
мористичні й сатиричні
вірші, що відбивають кміт-
ливість, дотепність і незнищенний оптимізм запорозьких
козаків. Написав пісні «Дума про Запорозьку Січ» та «Гей,
шуми, Великий Луже». Ініціатор і організатор обласного
свята гумору «Запорізькі сміховини» (середина 80-х рр.),
яке з 1995 отримало статус Всеукраїнського і назву «Весе-
ла Січ». На відзнаку 500-річчя запорозького козацтва у
1990-92 організував Козацькі літературні читання. Засно-
вник, упорядник і головний редактор літературно-худож-
ніх альманахів «Хортиця», «Великий Луг» та «Веселий ку-
рінь», в яких опубліковано чимало творів, присвячених
українському козацтву. Р. - голова Запорізької обласної
асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ». За видат-
ний внесок у розвиток традицій українського козацького
гумору та духовне відродження України 1997 удостоєний
Міжнародної літературної премії імені П. Сагайдачного.
Літ.: Чабаненко В. Петро Ребро. Літературний портрет. - Запоріж-
жя, 1999. В. А. Чабаненко
РЕЄСТР (від лат. ге£езптіт, польс. ге]ез1г - список, пере-
лік) - 1) Поіменний список, до якого записували козаків,
що засвідчувало їх належність до козацького стану. Ство-
рення перших Р. було пов'язане із залученням козацьких
підрозділів до участі у війнах, які вела польсько-литовська
держава. Найбільш ранній відомий нам Р. був укладений у
1581 після повернення козацького полку Я. Оришовського
з російсько-польської війни 1578-82. Але використання в
бойових діях козацьких частин практикувалося урядом і
раніше. Тому є згадки і про давніші козацькі Р. Перша ві-
дома нам згадка про козацький Р. датується 1568. Спроби
уряду контролювати козацтво шляхом залучення козаків
на державну службу теж супроводжувалося складанням Р.
Перший такий Р. був складений у 1572, коли коронний геть-
ман Ю. Язловецький набрав 300 козаків на королівську
службу. Перші Р. засвідчували участь козаків у війнах або
їх перебування на державній службі і були документами,
за якими їм виплачувалася платня. Складалися вони тими
урядовцями, які набирали козаків на державну службу.
Зростання козацтва, перетворення його в наділений пев-
ними привілеями соціальний стан розширили значення
козацьких Р. Вони стали тими документами, які засвідчу-
вали належність вписаних у них осіб до козацького стану і
їхнє право на користування привілеями. А це стало голов-
ною причиною того, що укладення Р. ускладнилося. За-
гальну кількість козаків, яка повинна бути внесена в Р, ви-
значав уряд, а складання Р, відбір кандидатур, їх внесен-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
